Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Все о бухгалтерском учете № 107 за 2010 (уступка требования)

о чем пишут бухгалтерские издания

Модератор: Печкин

Правила форума
Раздел: ОБЗОР ПРЕССЫ
1. Не реклама, и не антиреклама.
2. Рекомендуем критически оценивать написанное.
3. Делимся прочитанным (с соблюдением авторских прав)
4. Обсуждаемо всё - статьи, целые газеты, книги, интервью и т.п.

UNREAD_POST Печкин » 22 ноя 2010, 16:03

Львиная часть номера посвящена вопросам уступки права требования. Об этой теме и расскажем.
Рассмотрены (и нужно сказать – достаточно качественно и глубоко) правовые аспекты и налогообложение (бухучет).
В правовой части обращается внимание на следующие интересные моменты:
1. Далеко не любое требование можно уступить. Нужно смотреть ограничения в договоре.
2. Уступка права требования – двустороннее соглашение (даже если в нем участвует должник).
3. Приведены критерии разделения уступки требования и факторинга. Причем не ограничились формальным перечислением, а привели интересные примеры. Например, расчет в вексельной форме за уступленное право выводит сделку за рамки факторинга, тоже самое с уступкой в зачет обязательства. Вывод тот же, правда, есть проблемы в судебной практике.
4. Важный момент, что право требования в общем случае переходит в момент заключения соглашения. Но можно договориться и об ином.
5. Подробно рассмотрена существующая практика (нужно согласиться с изданием, что практика мягко говоря, достаточно странная) уступки прав требования после начала исполнительного производства. Идея такова, что такая уступка формально возможна (приведены примеры из судебной практики), но лучше избегать. Чуть легче когда решение суда еще не вынесено.
В части налогообложения рассмотрены правила действовавшие до 05.08.09 г. и после этой даты. Обращается внимание, что:
1. Пп. 7.9.7 регулирует лишь уступку денежных требований.
2. ВР первого кредитора определяют с учетом НДС. Отрицательный результат уменьшает у первого кредитора налогооблагаемую прибыль. ВР и ВД отражаются одновременно, по дате получения компенсации стоимости права (что разумно), в том числе и при частичном получении компенсации (тогда – пропорционально). При уступке задолженности по которой были показаны ВР (по 12.1) их нужно компенсировать ВД.
3. В учете у второго кредитора может засветиться лишь положительный финрезультат (01.6). Логика в том, что финрезультат будет по конкретной сделке, а не по операциям за период.
4. В НДС-учете уступка денежного требования – не объект. Причем даже не поставка. Правда, Печкин этот момент не очень понял (хотя данный тезис повторялся и дальше). При чем тут уступка «первым» и погашение. В общем я бы рекомендовал в 3 стр. декларации по НДС отражать. Равно как и у второго кредитора с последующим распределением по 7.4.3. Денежное вознаграждение финучреждению по 3.2.5 льготируется в составе задолженности. Если был кассовый метод у первого кредитора, то уступка приводит к возникновению НО на всю сумму (в том числе при уступке с дисконтом), что нужно признать правильным. Пишут о проблемах с НК у второго кредитора по купленной задолженности (понятно – неденежной). Так и есть. Правда, думается, что НК по договору уступки появляется, а при дальнейшем погашении – снимается. Обращается внимание на прикол у должника с невозможность отражения в 23.2 в связи с оплатой третьему лицу.

С ув.,
Печкин
(прочитал пока бежал с почты :) )
живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2882 раз.

UNREAD_POST foxy » 23 ноя 2010, 01:17

спасибо. интересно.
пожалуй подпишусь на ветку "обзор прессы"
Аватар пользователя
foxy
 
Сообщений: 132
Зарегистрирован: 23 ноя 2010, 00:59
Благодарил (а): 14 раз.
Поблагодарили: 29 раз.

UNREAD_POST Ol_ua » 05 дек 2010, 03:21

А меня вот в части возможности / невозможности уступки права требования на стадии судебного рассмотрения и на стадии исполнительного производства давно интересует, и если честно, давно не могу для себя окончательно разобраться и понять, как действительно должно быть (не как наши суды решают, хотя это, безусловно, важный момент и в конечном счете именно они в случае спора скажут решающее слово), но вот для себя хочется понять - возможна такая уступка или нет?

Вот смотрите, какие аргументы у судов (находила такую информацию):
Постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 25.11.2008 г. № 8/565-07

В данном постановлении ВХСУ признал сделку по уступке права требования, осуществленную после вынесения судебного решения, противоречащей требованиям законодательства. Принимая такое решение, суд руководствовался следующим:

— во-первых, исполнение судебного решения должно проходить в определенном Хозяйственным процессуальным кодексом Украины (далее — ХПК) и Законом об исполнительном производстве порядке, который возможности уступки права требования на стадии исполнения судебного решения не предусматривает;

— во-вторых, совместное прочтение ч. 5 ст. 11 Закона об исполнительном производстве и ст. 25 ХПК говорит о том, что замена взыскателя в исполнительном производстве возможна только в случае реорганизации первичного кредитора. Соответственно, если взыскатель заключит договор уступки, у исполнителя нет полномочий заменить его на нового кредитора в исполнительном производстве.

Но это же странно, когда наличие либо отсутствие юридической возможности ставится в зависимость от того, как вопрос решен на уровне процедуры, на уровне процессуальных норм. Ведь наоборот - процессуальные нормы носят производный, второстепенный, обслуживающий, так сказать, характер. Поэтому в первую очередь надо понять, допускается ли в принципе такая возможность. А уже потом смотреть на нормы процессуального законодательства. А ВХСУ в данном случае, как мне кажется, путает причину и следствие.
Аватар пользователя
Ol_ua
 
Сообщений: 585
Зарегистрирован: 04 дек 2010, 22:20
Благодарил (а): 80 раз.
Поблагодарили: 77 раз.

UNREAD_POST Печкин » 05 дек 2010, 03:47

+1
Вот как раз примерно об этом во статье и шла речь.

Но суды еще выкидывают вот какой финт:
1. Они считаю, что после открытия исполнительного производства гражданско-правовые отношения якобы прекращаются;
2. => В таком прекращенном обязательстве замена сторон является невозможной :shock:

Так что тоже тянут материальные основания, хотя конечно, тянут веееесьма неубедительно
живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2882 раз.

UNREAD_POST налоговик » 16 мар 2011, 12:06

По мнению ГНАУ, уступка требования между резидентами при экспортно-импортных операциях не допускается.

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЄДИНА БАЗА ПОДАТКОВИХ ЗНАНЬ

Чи є об'єктом оподаткування ПДВ операція з передачі за грошові кошти боргових зобов'язань нерезиденту?

Відповідно до пп. 196.1.5 п. 196.1 ст. 196 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами і доповненнями, не є об'єктом оподаткування операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Крім того, здійснення уступки вимоги між резидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері ЗЕД не допускається. Окрім того, з метою отримання детальної консультації щодо відображення в податковому обліку кредитора та боржника операцій з передачі за грошові кошти боргових зобов'язань нерезиденту слід звернутися до органу державної податкової служби за основним місцем обліку з додатковим наданням копій відповідних документів.


:?: почему
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5575
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 780 раз.
Поблагодарили: 2480 раз.

UNREAD_POST vins » 19 мар 2011, 10:18

По уступке вот такая статейка в Б&З появилась

Уступка права требования в Налоговом кодексе

Уступка права требования – это передача права требования (уплатить деньги, поставить товары и т. д.), принадлежащего кредитору на основании обязательства, другому лицу – новому кредитору.

... С одной стороны, положениями ГКУ не определен вид договора, по которому происходит передача требования, а с другой, установлено, что к продаже прав требования применяются общие положения о договоре купли-продажи, если иное не следует из содержания или характера этих прав (ч. 3 ст. 656 ГКУ).

Особенности налогового учета

Особенности налогообложения операций по уступке права требования изложены в п. 153.5 НКУ. Суть этих особенностей можно свести к двум пунктам:

1) Для целей налогообложения учет финансовых результатов ведется отдельно от учета результатов по другим операциям и отдельно по каждой операции уступки права требования;

2) Положительный финансовый результат включается в состав прибыли и облагается налогом на прибыль, а отрицательный финансовый результат налогооблагаемую прибыль не уменьшает.

Иными словами: при осуществлении операции уступки права требования у налогоплательщика может возникать налогооблагаемая прибыль, но убытка (убытка для целей налогообложения!) возникать не может.

При изложении порядка определения финансового результата от операций по уступке права требования Налоговый кодекс, так же, как и в других случаях, оперирует понятиями «доходы» и «расходы». При первой уступке обязательств финансовый результат у первого кредитора (цедента) определяется следующим образом:

• расходы по данной операции определяются в размере договорной (контрактной) стоимости товаров, работ, услуг, по которым возникла задолженность, по финансовым кредитам – в размере задолженности по данным бухгалтерского учета на дату осуществления такой уступки, а по другим гражданско-правовым договорам – в размере фактической уступаемой задолженности;

• доходы по данной операции определяются в сумме денежных средств или стоимости других активов, полученных налогоплательщиком от такой уступки, и, если эта сумма средств или стоимость других активов меньше размера уступленной задолженности, также суммы погашаемой задолженности (при условии, что такая задолженность была включена в состав расходов по данной операции).

Таким образом, если налогоплательщик уступает право требования задолженности в размере, например, 1000 грн. за 800 грн., то в состав расходов включается сумма 1000 грн., а в состав доходов – 800 грн., полученных средств от уступки и 200 грн. погашаемой задолженности (включенной в состав расходов). Финансовый результат данной операции будет равен нулю.

Финансовый результат у нового кредитора (цессионария) определяется следующим образом:

• расходы определяются в размере суммы расходов, понесенных на приобретение права требования обязательства третьего лица (должника);

• доходы определяются в размере суммы денежных средств или стоимости других активов, полученных от должника вследствие выполнения им требований (погашения задолженности).

При этом, если доходы цессионария превышают его расходы по данной операции, то разница является налогооблагаемой прибылью и облагается налогом. Если же доходы меньше понесенных расходов, то полученный убыток не включается в состав расходов или в уменьшение налогооблагаемой прибыли от осуществления других операций по приобретению или продаже (передаче) прав требования обязательств.

Аналогичным образом рассчитывается финансовый результат и в случае дальнейшей уступки цессионарием приобретенного права требования.

Что касается отражения операции уступки права требования в налоговом учете должника, то здесь никаких особенностей нет по простой причине – такая операция в его налоговом учете не отражается.

Относительно НДС - проблемка...

В подпункте 196.1.5 НКУ по сравнению с нормой абз. 2 пп. 3.2.5 Закона о НДС появилось дополнение - "операции по уступке права требования по обеспеченным ипотекой кредитам" не являются объектом обложения НДС.

Однако, если речь идет об уступке денежного долга, то объекта обложения НДС не должно быть в принципе. Так является ли уступка права требования объектом обложения НДС или нет более детально будет проанализировано в отдельной статье в одном из следующих выпусков "Б&З".

 автор: Юрий Кулик, консультант по бухгалтерскому учету и налогообложению
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 25 ноя 2011, 08:33

Ol_ua писал(а):В данном постановлении ВХСУ признал сделку по уступке права требования, осуществленную после вынесения судебного решения, противоречащей требованиям законодательства. Принимая такое решение, суд руководствовался следующим:

— во-первых, исполнение судебного решения должно проходить в определенном Хозяйственным процессуальным кодексом Украины (далее — ХПК) и Законом об исполнительном производстве порядке, который возможности уступки права требования на стадии исполнения судебного решения не предусматривает;

— во-вторых, совместное прочтение ч. 5 ст. 11 Закона об исполнительном производстве и ст. 25 ХПК говорит о том, что замена взыскателя в исполнительном производстве возможна только в случае реорганизации первичного кредитора. Соответственно, если взыскатель заключит договор уступки, у исполнителя нет полномочий заменить его на нового кредитора в исполнительном производстве.

Но это же странно, когда наличие либо отсутствие юридической возможности ставится в зависимость от того, как вопрос решен на уровне процедуры, на уровне процессуальных норм. Ведь наоборот - процессуальные нормы носят производный, второстепенный, обслуживающий, так сказать, характер. Поэтому в первую очередь надо понять, допускается ли в принципе такая возможность. А уже потом смотреть на нормы процессуального законодательства. А ВХСУ в данном случае, как мне кажется, путает причину и следствие.


Появилось обобщение практики ВХСУ. По вопросу об уступке после вынесения судебного решения в нем нет. Но зато есть такой вот тезис

3) частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення сум інфляційних втрат та процентів річних за період відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, у тому числі стосовно яких є ухвала про відстрочку або розстрочку виконання, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (див. постанови Вищого господарського суду України від 14.09.2010 N 36/358, від 16.02.2011 N 17/177-10 та постанову Верховного Суду України від 04.07.2011 N 13/210/10);
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ від 21.11.2011 р. N 01-06/1624/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права"


Из него косвенно следует признание и возможности замены стороны в обязательстве.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST profi » 02 апр 2014, 16:11

Похоже данный вопрос уже решен положительно:


3. Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, ст. 378 ЦПК України, ст. 8 Закону України від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV "Про виконавче провадження", заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 листопада 2013 р. у справі N 6-122цс13).

Спори, що виникають із договорів позики, кредитних договорів
(Лист, Верховний Суд, від 01.02.2014, "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р.")

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 20 листопада 2013 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., Гуменюка В. І., Патрюка М. В., Лященко Н. П., Романюка Я. М. (за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2), розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року, встановила:

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 7 вересня 2011 року, було задоволено позовну заяву публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, та стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" солідарно заборгованість за кредитом у сумі 1791374 грн. 29 коп. та судові витрати - по 910 грн. із кожного.

18 жовтня 2011 року Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" 1791374 грн. 29 коп. заборгованості і 910 грн. судових витрат з кожного. Постановою державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції від 23 листопада 2011 року відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом.

У січні 2013 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача за виконавчим листом НОМЕР_1 від 18 жовтня 2011 року - ПАТ "УкрСиббанк" - замінити на ПАТ "Дельта Банк".

Представник банку посилався на те, що у зв'язку з укладенням 8 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами ПАТ "Дельта Банк" отримало право грошової вимоги відносно осіб, які були боржниками ПАТ "УкрСиббанк", у тому числі ОСОБА_1.

Згідно із договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року, укладеним між продавцем - ПАТ "УкрСиббанк" - і покупцем - ПАТ "Дельта Банк", актом приймання-передачі документації від 2 квітня 2012 року відбулась передача права вимоги кредитора за вказаними борговими зобов'язаннями ОСОБА_1 від ПАТ "УкрСиббанк" до ПАТ "Дельта Банк".

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2013 року, постановлено замінити сторону виконавчого провадження у справі за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, а саме стягувача за виконавчим листом НОМЕР_1 від 18 жовтня 2011 року - ПАТ "УкрСиббанк" - замінено на ПАТ "Дельта Банк".

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У серпні 2013 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом (судами) касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 512, 514, 515 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 378 ЦПК України та частини п'ятої статті 8 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон України "Про виконавче провадження").

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на: ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2009 року; ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2012 року, від 30 січня 2013 року, від 17 червня 2013 року та від 3 липня 2013 року; ухвали суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 грудня 2011 року, від 21 травня 2013 року та від 27 травня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява про перегляд судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до змісту статті 360 4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Задовольняючи заяву про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що правонаступництвом у виконавчому провадженні є заміна кредитора з переходом до нього права вимоги до боржника, у тому числі й за договором цесії, і що такий кредитор у силу частини п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" має право звернутися про заміну сторони виконавчого провадження.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків із питань можливості правонаступництва в зобов'язанні на стадії виконання судового рішення та права нового кредитора на звернення про заміну сторони виконавчого провадження, надавши ряд судових рішень з цих питань.

Аналіз наданих для порівняння неоднакового застосування норм матеріального права судових рішень свідчить про те, що ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2009 року та ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року не можуть бути підставою такого порівняння, оскільки першою з них касаційний суд скасував судові рішення й передав справу на новий розгляд із підстав неповноти з'ясування обставин справи та визначення юрисдикції, а другою - лише відкрито касаційне провадження.

21 травня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (цесії) не є правонаступництвом.

Такі самі висновки зроблено й у судових рішеннях касаційного суду від 20 грудня 2011 року, від 19 грудня 2012 року, від 30 січня 2013 року та від 17 червня 2013 року.

В ухвалах від 20 грудня 2011 року та від 3 липня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважав, що заявником про заміну сторони у виконавчому провадженні може бути тільки державний виконавець і сторона виконавчого провадження, а не особа, до якої перейшло від кредитора право вимоги.

Отже, доводи заяви та надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права рішення судів касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами статей 512, 514, 515 ЦК України, частини першої статті 378 ЦПК України та частини п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження".

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктами 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження", статті 378 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) є правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі, яка переглядається, правильно застосував норми матеріального права: статті 512, 514 ЦК України та частини п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження", тому передбачені пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судового рішення відсутні.

Відповідно до статті 360 5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 360 3, 360 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий:
А. Г. Ярема
Судді:
Л. І. Григор'єва
 
В. І. Гуменюк
 
Н. П. Лященко
 
Л. І. Охрімчук
 
М. В. Патрюк
 
Ю. Л. Сенін
 
Я. М. Романюк

 

* * *

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року (справа N 6-122цс13)

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, ст. 378 ЦПК України, ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

 

Суддя
Верховного Суду України
М. В. Патрюк

 
profi
 
Сообщений: 90
Зарегистрирован: 06 дек 2010, 11:36
Благодарил (а): 5 раз.
Поблагодарили: 13 раз.

UNREAD_POST bur » 05 сен 2014, 10:53

Печкин писал(а):4. Важный момент, что право требования в общем случае переходит в момент заключения соглашения. Но можно договориться и об ином.
5. Подробно рассмотрена существующая практика (нужно согласиться с изданием, что практика мягко говоря, достаточно странная) уступки прав требования после начала исполнительного производства. Идея такова, что такая уступка формально возможна (приведены примеры из судебной практики), но лучше избегать. Чуть легче когда решение суда еще не вынесено.


Особенно когда ВСУ выносит такие решения по поводу уступки права требования после решения суда

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2014 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Барбари В.П.,
суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С.,
Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І.,
Шицького І.Б., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо» (далі – ТОВ «Камбіо») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 березня 2014 року в справі № 923/945/13 за позовом ТОВ «Камбіо» до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредо-Інвест-Строй» (далі – ТОВ «Кредо-Інвест-Строй»), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Південенерго» (далі – ТОВ «Південенерго»), про визнання договору уступки права вимоги недійсним,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року до Верховного Суду України звернулося ТОВ «Камбіо» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 5 березня 2014 року у справі № 923/945/13 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), у якій просило скасувати постанову суду касаційної інстанції та залишити в силі постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2013 року.
Підставою для перегляду постанови заявник вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 203, 215, 512–515, 517, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Заяву мотивовано тим, що суд касаційної інстанції у цій справі, залишаючи в силі рішення господарського суду Херсонської області від 17 вересня 2013 року про відмову в задоволенні позову, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 202, 203, 215, 512, 514 ЦК України, дійшов висновку про відсутність законодавчої заборони щодо заміни кредитора у зобов’язанні після ухвалення судового рішення та на стадії його виконання, а відтак – і про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину про уступку права вимоги недійсним.
На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого, на думку ТОВ «Камбіо», ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 8/565-07, від 7 жовтня 2008 року у справі № 16/33-08, у яких суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов протилежного правового висновку про недійсність договорів про уступку права вимоги, укладених на стадії виконання судового рішення, у зв’язку з їх невідповідністю вимогам закону, оскільки заміна стягувача на стадії виконавчого провадження може відбуватися лише на підставі та у порядку, передбаченому, статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 25 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка регулює питання процесуального правонаступництва.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
При вирішенні справи судом установлено, що 4 листопада 2011 року між ТОВ «Камбіо» (цедент) і ТОВ «Кредо-Інвест-Строй» (цесіонарій) укладено договір № 1 уступки права вимоги, відповідно до умов якого цедент передає, а цесіонарій приймає на себе право вимоги боргу першого та стає кредитором за наступними документами, а саме: рішення господарського суду Херсонської області від 2 липня 2009 року в справі № 11/108-09 про стягнення з ТОВ «Південенерго» (боржник) на користь ТОВ «Камбіо» боргу в сумі 115 574 грн 70 коп. Загальна сума грошового зобов’язання боржника на дату укладення договору про уступку права вимоги становить 107 471 грн 98 коп.
Пунктом 2 зазначеного договору передбачено, що за цими документами цесіонарій набуває права (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання наступних зобов’язань: рішення господарського суду Херсонської області від 2 липня 2009 року в справі № 11/108-09 про стягнення з ТОВ «Південенерго» на користь ТОВ «Камбіо» боргу в розмірі 107 471 грн 98 коп. (за мінусом сплачених боржником цеденту 8 102 грн 72 коп.) та всіх інших документів пов’язаних з розглядом справи.
Частинами першою, третьою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов’язанні допускається протягом усього часу існування зобов’язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов’язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов’язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.
Проте, виходячи зі змісту оспорюваного договору, його предметом є уступка права вимоги за рішенням господарського суду Херсонської області від 2 липня 2009 року в справі № 11/108-09, за яким з боржника стягнуто не лише сума заборгованості за договором поставки від 1 липня 2008 року № 01/07-2, укладеного між ТОВ «Камбіо» та ТОВ «Південенерго», а також судові витрати.
При цьому умовами договору цесіонарію надано право вимагати від боржника належного виконання рішення суду.
Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Оскільки виконання рішення суду є невід’ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Частиною п’ятою статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов’язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.
Підсумовуючи наведене, заміна кредитора у зобов’язанні, як і саме зобов’язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов’язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов’язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.
За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про відповідність оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства є помилковим.
У зв’язку з тим, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи неправильно застосував норми матеріального права, заява ТОВ «Камбіо» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 5 березня 2014 року – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 11123–11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо» задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 5 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.
bur
 
Сообщений: 1434
Зарегистрирован: 13 сен 2013, 16:25
Благодарил (а): 116 раз.
Поблагодарили: 422 раз.


  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в ОБЗОР ПРЕССЫ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, Ya