Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Закон "О судебном сборе"

новости законодательства для бухгалтера и предпринимателя, события, акции

Модераторы: Чихуа, vins

Правила форума
Раздел: НОВОСТИ
1. Размещая новости, желательно (но не обязательно) снабжать их собственными комментариями.
2. Новости должны корреспондировать с тематикой форума.

UNREAD_POST Наташа216 » 02 авг 2011, 08:53

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3674-17 - вернулся с подписью Закон "О судебном сборе". М-да, для субъектов хозяйствования неутешительный Закон...



Для удобства дальнейшего использования изменил ссылку с Лиги на Верховную Раду. Т.к. на Лиге со временем текст становится платным, а на Раде - нет :)
Печкин

За это сообщение автора Наташа216 поблагодарил:
vins
Наташа216
 
Сообщений: 314
Зарегистрирован: 18 июл 2011, 14:51
Благодарил (а): 31 раз.
Поблагодарили: 5 раз.

UNREAD_POST vins » 02 авг 2011, 09:09

Да уж. Размеры повысили. Надо будет более внимательно сравнить. Спасибо!
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Наташа216 » 02 авг 2011, 09:15

одно радует - ИТО убирают. Но 1,5 тыс. минимальный судебный сбор для юр. лиц - это слишком...
Наташа216
 
Сообщений: 314
Зарегистрирован: 18 июл 2011, 14:51
Благодарил (а): 31 раз.
Поблагодарили: 5 раз.

UNREAD_POST Печкин » 02 авг 2011, 09:18

Наташа216 писал(а):одно радует - ИТО убирают. Но 1,5 тыс. минимальный судебный сбор для юр. лиц - это слишком...


Да уж.
На всякий случай - все с 01.11.2011.
живу на Бухфоруме

За это сообщение автора Печкин поблагодарил:
vins
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2882 раз.

UNREAD_POST vins » 02 авг 2011, 09:43

Наташа216 писал(а):одно радует - ИТО убирают. Но 1,5 тыс. минимальный судебный сбор для юр. лиц - это слишком...


Как пишут в пояснительной записке

Сплата судового збору при зверненні до господарського суду в більших розмірах порівняно з цивільним судочинством визначається з метою стимулювання суб’єктів господарювання до дотримання договірної дисципліни.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 02 авг 2011, 16:07

Интересно, что в замечаниях к проекту указывали

Судебный сбор подпадает под определение сбора из Налогового кодекса и должен быть частью общегосударственных налогов и сборов, но в Кодексе не указан. А устанавливать общегосударственные налоги и сборы, которые не предусмотрены Кодексом, запрещено.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 12 сен 2011, 07:32

ВХСУ разъясняет порядок перехода на судебный сбор

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
від 25.08.2011 р. N 01-061175/2011

У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 N 3674-VI (далі - Закон) Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Скрытый текст: показать
1. Закон згідно з його пунктом 1 статті 10 набирає чинності з 01.11.2011. Отже, до зазначеної дати:

1) Сплата державного мита за подання до господарського суду позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснюється відповідно до вимог пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 "Про державне мито" (далі - Декрет);

2) У господарських судів відсутні підстави для повернення заяв про вжиття запобіжних заходів, про скасування рішень третейських судів, про примусове виконання рішень третейських судів, про перегляд судових рішень Верховним Судом України та апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарських судів з мотивів неподання доказів сплати державного мита, оскільки така сплата Декретом не передбачена;

3) Застосовуються на загальних підставах положення Декрету стосовно пільг щодо сплати державного мита і його повернення, а так само приписи Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15;

4) Сплачуються у передбачених чинним законодавством випадках та розмірі суми витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. Статтями 3 і 4 Закону визначено об'єкти справляння судового збору та його розміри.

У здійсненні господарського судочинства цей збір справляється за подання: позовної заяви (майнового і немайнового характеру); заяви про вжиття запобіжних заходів; заяви про забезпечення позову; апеляційної і касаційної скарг на ухвали і рішення суду; заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами; заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; заяви про скасування рішення третейського суду; заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду.

3. Розміри ставок судового збору (стаття 4 Закону) встановлено виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (МЗП). Розмір ставки судового збору у кожному конкретному випадку визначається виходячи з того розміру МЗП, який було встановлено законом на момент сплати судового збору.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (абзац перший частини третьої статті 6 Закону). Наведене стосується об'єднання в одній позовній заяві вимог майнового і немайнового характеру, зв'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами (стаття 58 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК), наприклад, про визнання недійсним правочину (господарського договору) та про витребування переданого за ним майна.

4. Статтею 5 Закону визначено пільги щодо сплати судового збору. У застосуванні відповідних приписів господарським судом необхідно враховувати, зокрема, що:

1) пільги, передбачені пунктами 8, 9, 10 і 17 цієї статті, застосовуються і в тих випадках, коли згадані в них особи мають статус суб'єктів підприємницької діяльності і звертаються до господарського суду із зазначенням такого свого статусу;

2) відповідно до частини четвертої статті 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

5. Абзацом другим частини першої статті 6 Закону передбачено порядок сплати судового збору за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті.

У зв'язку з цією нормою господарським судам необхідно мати на увазі, що за змістом пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається як в іноземній валюті, так і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову (в національній валюті) й визначається сума судового збору, що підлягає сплаті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий частини першої статті 6 Закону).

6. За приписом абзацу першого частини другої статті 6 Закону у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

При цьому з урахуванням частини третьої статті 55 ГПК попереднє визначення розміру судового збору має здійснюватися господарським судом виходячи з ціни позову, вказаної позивачем. Незазначення позивачем обґрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми згідно з пунктом 3 частини першої статті 63 ГПК є підставою для повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду. В процесі розгляду справи остаточне визначення ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а, отже, й суми судового збору може бути здійснене господарським судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, а за їх недостатності для цього - шляхом призначення відповідної судової експертизи (експертної оцінки майна).

7. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. Отже, невиконання позивачем наведеної вимоги Закону тягне за собою передбачені пунктом 4 частини першої статті 63 ГПК наслідки у вигляді повернення без розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог або про пред'явлення нових позовних вимог, що згідно з частиною третьою згаданої статті ГПК не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою після доплати ним необхідної суми судового збору; до такого звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог).

8. Якщо позовну заяву було залишено господарським судом без розгляду з підстав, передбачених частиною першою статті 81 ГПК, а позивач у порядку частини четвертої цієї статті знову звернувся з позовом до суду в загальному порядку, він вправі використати при цьому первісний документ про сплату судового збору, але за умови, що суму відповідного збору йому не було повернуто (частина четверта статті 6 Закону). За наявності сумнівів у тому, було чи не було здійснено таке повернення, господарський суд вправі витребувати у позивача належні докази (зокрема, довідку органу Державного казначейства України про те, що сума судового збору позивачеві з державного бюджету України не поверталася).

9. У визначених Законом і ГПК випадках сплата судового збору здійснюється не лише позивачем, а й третьою особою (абзац перший частини п'ятої статті 6 Закону, частина перша статті 91 і частина третя статті 94, частина перша статті 107 і частина четверта статті 111 ГПК), а також особою, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права та обов'язки (ті ж норми ГПК).

Правонаступник позивача сплачує судовий збір лише у разі, якщо останній не було сплачено позивачем (абзац другий частини п'ятої статті 6 Закону). Підстави процесуального правонаступництва визначено частиною першою статті 25 ГПК.

10. Як передбачено частиною шостою статті 6 Закону, в разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. Водночас Закон не містить заборони можливості сплати усієї суми судового збору одним з кількох позивачів у справі. Визначальним у такому разі є сам факт повного надходження належної до сплати суми судового збору в доход державного бюджету України.

11. Статтею 7 Закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду. Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню у випадках, зазначених у таких нормах ГПК:

частині четвертій статті 22 (зменшення позивачем розміру позовних вимог); у цьому разі судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.;

частині другій статті 435 (повернення заяви про вжиття запобіжних заходів);

частині першій статті 63 (повернення позовної заяви);

частині першій статті 97 (повернення апеляційної скарги);

частині першій статті 1113 (повернення касаційної скарги);

частині четвертій статті 11120 (повернення заяви про перегляд судових рішень господарських судів);

частині шостій статті 113 (повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами);

частині четвертій статті 1222 (повернення заяви про скасування рішення третейського суду);

частині четвертій статті 1228 (повернення заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду);

частині першій статті 63 (відмова у прийнятті позовної заяви);

частині першій статті 81 (залишення позову без розгляду), крім випадку, коли позов залишений без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача;

частині першій статті 80 (припинення провадження у справі).

12. За приписами статті 8 Закону суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою:

- відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі;

- зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Таким чином, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Відповідні питання можуть бути вирішені судом в ухвалі про прийняття позовної заяви чи іншої заяви або скарги, передбаченої ГПК.

13. Розподіл сплачених сум судового збору між сторонами здійснюється господарським судом за загальними правилами статті 49 ГПК.

14. Законом також внесено пов'язані з його прийняттям зміни до деяких законодавчих актів України, в тому числі до ГПК.

15. До надання пленумом Вищого господарського суду України роз'яснень з питань практики застосування господарськими судами розділу VI ГПК (з огляду, зокрема, на відповідні зміни у названому Кодексі) господарськими судами може враховуватися викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в частині, що відповідає чинному законодавству.

16. З повним текстом Закону можна ознайомитися у періодичних виданнях "Голос України" від 03.08.2011 N 142 та "Урядовий кур'єр" від 04.08.2011 N 141, а також в інформаційно-пошукових системах, зокрема, "Законодавство" та "ЛІГА".

17. Про викладене повідомляється у порядку інформації та для врахування у вирішенні спорів.

 

Голова Вищого господарського
суду України
В. Татьков
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 26 ноя 2011, 12:22

Заполнить квитанцию для уплаты судебного сбора можно «онлайн»
Реквізити для сплати судового збору
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST налоговик » 11 авг 2015, 16:44

ВАСУ попросили пересмотреть дурацкую практику по судебному сбору

Голові
Вищого адміністративного суду України
О.М. Нечитайлу

Щодо застосування законодавства про сплату
судового збору та кваліфікації спорів про
скасування податкових повідомлень-рішень які
«майнові спори»

Шановний Олександре Михайловичу!
1 вересня 2015 року набувають чинності зміни до Закону України «Про судовий
збір». Серед іншого, даним Законом концептуально змінюються підходи до сплати
судового збору за звернення до адміністративних судів, що проявляється як в застосуванні
нової термінології, не притаманної адміністративному судочинству, так і в скасуванні
граничних розмірів судового збору в адміністративних справах. Наразі існують цілком
зрозумілі побоювання щодо можливої практики застосування даних нововведень, яка може
значно ускладнити можливість захисту прав платників податків. На даний час ми вже маємо
неоднозначний досвід кваліфікації позовів про скасування податкових повідомлень-рішень
як майнових позовів, що запроваджена Вищим адміністративним судом України шляхом
підписання листа. В свою чергу, це призвело до істотного збільшення розмірів судового
збору, який позивач має сплатити для подання позову про захист своїх прав від порушень з
боку держави. Не дивлячись на те, що переважна більшість фахівців сприйняла таку
позицію як створення додаткових перепон у доступі до правосуддя, сьогодні вона і досі
лишається домінуючою в правозастосовчій практиці адміністративних судів.
Очевидно, проблема кваліфікації позову як майнового чи немайнового значно
загостриться після 1 вересня 2015 року з набуттям чинності Законом України від 22 травня
2015 року №484-VIII (надалі – Закон №484-VII). Скасування даним Законом верхньої межі
ставки судового збору для майнових позовів, з урахуванням запроваджених листом Вищого
адміністративного суду України правил кваліфікації майнових позовів, може мати
катастрофічні наслідки для багатьох платників податків, які просто не зможуть дозволити
собі сплатити судовий збір за звернення до суду для захисту від свавілля державних
фіскальних органів.
Зважаючи на очевидну схильність податківців до умисного, часто безпідставного
завищення сум податкових зобов’язань, у такої практики буде додатковий стимул – чим
більший розмір зобов’язань буде нарахований платнику податків, тим меншою є
ймовірність судового оскарження прийнятого податкового повідомлення-рішення.
Платнику податків може виявитись дешевше оголосити про банкрутство ніж захищати свої
права в судах. Таким чином, створиться додаткова перешкода у доступі до правосуддя, що
2
в решті-решт призведе до спотворення системи захисту прав та охоронюваних законом
інтересів платників податків в адміністративному судочинстві.
Як зазначалось вище, Законом №484-VIII не лише змінений порядок обчислення
судового збору, але й допущені зміни в термінології, що істотним чином впливатиме на
можливість визначення ставки судового збору.
Так, відповідно до підпункту 1) пункту 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір»
(в редакції Закону №484-VIII) за подання до адміністративного суду адміністративного
позову майнового характеру, який подано суб’єктом владних повноважень або юридичною
особою, встановлюється ставка судового збору в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не
менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.
Проте, чинна редакція Кодексу адміністративного судочинства України не містить і
ніколи не містила визначення поняття «ціна позову». Передусім це пов’язано з тим, що
адміністративний суд в принципі не займається відновленням майнових прав, вартість яких
можна було б оцінити та визначити саме як «ціна позову». Дане поняття притаманне
цивільному судочинству, в межах якого і здійснюється захист майнових прав, а відповідні
процесуальні закони містять чіткі норми, якими встановлюються зрозумілі правила
обчислення ціни позову (стаття 80 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 55
Господарського процесуального кодексу України). Натомість, Кодекс адміністративного
судочинства таких правил не встановлює, навіть більше – даний процесуальний закон
взагалі не оперує зазначеним поняттям.
Іншими словами, в Україні на даний час відсутня база обчислення судового збору за
ставкою, передбаченою Законом №484-VIII. Безумовно, база обчислення є істотним
елементом будь-якого обов’язкового платежу, а тому його відсутність фактично
унеможливлює визначення суми судового збору за майновими спорами взагалі.
Відповідно до частини другої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства
України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати
встановлюються законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що норма може вважатися
законом лише в тому випадку, якщо вона сформульована з достатньою точністю для того,
щоб надати громадянинові можливість регулювати свою поведінку: він повинен бути
здатен, за потреби - за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною
за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія (див., наприклад,
§41 рішення у справі «Ліндон, Очаковські-Лоран і Жюлі проти Франції»)
Враховуючи те, що Закон про судовий збір в новій редакції визначає базою
обрахування ставки судового збору за подання позову майнового характеру до
адміністративного суду так звану «ціну позову», тоді як КАС України не містить чіткого і
в достатній мірі точного визначення цього поняття, очевидно, що дане положення Закону
не відповідає критеріям «закону», визначеним Європейським судом з прав людини.
Аналогічний висновок можна зробити і з національного законодавства, оскільки
відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового
збору та порядок його сплати регулюються законом, тоді як закону, який би вичерпно
регулював питання бази обчислення розміру судового збору з позовів майнового характеру
до адміністративного суду немає.
Додатково зауважимо, що застосування аналогії закону, шляхом використання норм
цивільного і господарського процесуального законодавства, в даному випадку також
неможливо. ЦПК і ГПК закріплюють вичерпний перелік предметів спорів, в яких
визначається «ціна позову», і для кожного з них визначають свої правила. Серед них лише
відшкодування шкоди може бути предметом розгляду в адміністративному судовому
процесі, і лише за умови дотримання вимог статті 21 КАС України.
3
Таким чином, до врегулювання питання визначення поняття «ціна позову» в
адміністративному судочинстві, звернення до адміністративного суду з позовом майнового
характеру не повинно оплачуватись судовим збором взагалі або оплачуватись в розмірі
мінімальної заробітної плати. Ще раз наголосимо, на рівні доктрини адміністративного
судочинства ні про яке поняття «ціна позову» взагалі не може йти мови. Завданням
адміністративного судочинства є відновлення прав у сфері публічно-правових відносин, а
не відновлення майнових прав, що мають вартісну оцінку (стаття 2 КАС України)
Окрім того, звернемо увагу на усталену у правозастосовчій практиці помилкову
кваліфікацію адміністративних позовів про скасування податкових повідомлень-рішень як
«позовів майнового характеру». Ця кваліфікація ґрунтується на листі Вищого
адміністративного суду України від 18 січня 2012 року №165/11/13-12, згідно з яким
«звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача – суб’єкта владних
повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими».
Вище вже зазначалось, що функції суду при розгляді публічно-правових спорів
мають свою специфіку. Адміністративний суд не вирішує спір про майнові або пов’язані з
ними немайнові права, як це відбувається в межах цивільного судочинства.
Розгляд адміністративної справи полягає у здійсненні незалежного судового
контролю за законністю дій публічної влади, правомірністю прийнятих нею рішень.
Предметом спору в таких справах є питання відповідності рішень, дій або бездіяльності
органу публічної влади вимогам закону, а не встановлення прав і обов’язків між позивачем
і відповідачем стосовно певного майна. Проте, саме необхідність встановлення взаємних
суб’єктивних прав і обов’язків кожного з учасників справи відносно певного об’єкту позову
(майно, кошти, майнові права) і є найбільш очевидною ознакою майнового спору.
Задоволення майнового спору призводить до відновлення порушених прав позивача на
майно, внаслідок чого він отримує захист майнових прав.
Очевидно, що метою адміністративного судочинства не є відновлення порушених
прав на майно. Завдання адміністративного суду вичерпно окреслені в статті 2 КАС
України, і включають в себе виключно захист прав, свобод і інтересів приватних осіб у
сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень при
здійсненні ними управлінських функцій. Публічно-правові відносини хоч і можуть
опосередковано впливати на майновий стан, проте такий непрямий зв’язок не змінює
кваліфікацію позову зі спору про правомірність дій органу публічної влади (які
розглядаються в межах адміністративного судочинства) на спір про захист прав на майно.
Захист прав на майно знаходиться поза межами визначених процесуальним законом цілей
адміністративного судочинства.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Феррадзіні проти
Італії» податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов’язків, незважаючи
на майнові наслідки, які вони створюють для платника податків (§29, №44759/98, ЄСПЛ
2001-VII).
Саме тому як в юридичній доктрині, так і в джерелах позитивного права України та
інших країн світу адміністративні позови не розглядаються як «майнові спори». Хоча це і
не виключає можливості за визначених законом умов розглядати вимоги майнового
характеру. Наприклад, Кодекс адміністративного судочинства допускає можливість
розгляду майнових вимог про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів
публічної влади, за умови, що вони заявлені «в одному провадженні з вимогою вирішити
публічно-правовий спір» (стаття 21 КАС України). Схожий підхід міститься і в
кримінальному процесі, норми якого так само не мають на меті відновлення майнових прав,
проте, як і у випадку з КАС України, допускають за певних умов можливість задоволення
майнових вимог про відшкодування шкоди, завданої вчиненим злочином.
Через наведені обставини поняття «позов майнового характеру» в рамках
адміністративного судочинства не може ототожнюватись із захистом майнових прав,
4
передбачених цивільним законодавством. Для захисту цивільних прав законодавець
встановив особливий цивільно-процесуальний порядок, який не передбачає здійснення
судового контролю за законністю дій органів владних повноважень при здійснені ними
своїх владних управлінських функцій.
Відповідно, вбачається помилковим розглядати звернення особи до суду за захистом
прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів
державної влади при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі
законодавства як позов про захист майнових прав.
Додатково звернемо увагу на концептуальну помилку, закладену в наведеному вище
листі Вищого адміністративного суду України. Так, в якості обґрунтування свого висновку
про майновий характер спору про скасування податкових повідомлень-рішень суд послався
на те, що «окремі рішення, прийняті суб'єктом владних повноважень, можуть
породжувати підстави для змін майнового стану фізичної чи юридичної особи. Зокрема,
реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи.
Відповідно оскарження такого рішення спрямоване на захист порушеного права у публічно-
правових відносинах з метою збереження належного особі майна.»
Використання в листі словосполучень «можуть породжувати» або «може
призводити» по суті означає, що в даному випадку мова йде не про фактично порушені, а
про оспорювані права на майно, тобто права, належність яких позивачу поставлена під
сумнів суб’єктом владних повноважень шляхом прийняття відповідного рішення.
Як відомо, КАС України не передбачає можливості подання превентивних позовів,
тобто позовів про захист права, яке лише може бути порушене в майбутньому. Статті 2 і 6
Кодексу чітко окреслюють, що право особи на звернення до суду пов’язується
безпосередньо з фактом порушення її суб’єктивних прав внаслідок рішення, дії або
бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Тому кваліфікація позовів щодо оскарження
податкових повідомлень-рішень як позовів про захист майнового права, яке за певних умов
лише може бути порушене у майбутньому, є помилковим, адже такі права в межах
адміністративного судочинства захисту не підлягають.
Відповідно до пункту 14.1.157 статті 14 Податкового кодексу України податкове
повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про
обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену
контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими
актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести
відповідні зміни до податкової звітності.
Тобто, саме по собі податкове повідомлення-рішення не є актом, який здійснює
безпосередній вплив на права та обов’язки платника податків. В силу пункту 57.3 статті 57
Податкового кодексу України обов’язок платника податків сплатити визначену податковим
повідомленням-рішенням суму зобов’язання пов’язується з датою отримання податкового
повідомлення рішення або, у разі його оскарження, з днем набрання законної сили рішенням
суду у справі про його оскарження.
Іншими словами, у справі про оскарження податкового повідомлення-рішення суд
перевіряє законність рішення суб’єкта владних повноважень, яке є єдиною достатньою
підставою для виникнення податкового зобов’язання платника. Враховуючи те, що захист
прав, які потенційно можуть стати порушеними процесуальним законом, не
допускається, фактично спір про оскарження податкового повідомлення-рішення
зводиться до перевірки правильності дій контролюючого органу, а не до захисту майна.
Додатково нагадаємо, що на відміну від ЦПК і ГПК, в адміністративному суді не
захищаються оспорювані права. Тобто виключно права, які були порушені з боку держави
в особі суб’єкта владних повноважень.
5
Наведені обставини є додатковими аргументами на підтвердження помилковості
висновку, покладеного в основу листа Вищого адміністративного суду України від 18 січня
2012 року №165/11/13-12 про майновий характер спорів з оскарження податкових
повідомлень-рішень.
Також є неоднозначним здійснене головою Вищого адміністративного суду України
посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»
як на підставу для висновку, що спір про оскарження податкового повідомлення-рішення є
майновим спором.
Так, в листі Вищого адміністративного суду України №165/11/13-12 вказано, що за
практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення
суб’єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом
безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
Проте, це не відповідає дійсності, оскільки Європейський суд з прав людини ніколи
не приймав рішень, в яких містились би висновки про майновий або немайновий характер
вимог щодо визнання протиправним подібних рішень суб’єкта владних повноважень.
Більше того, як зазначалось вище, у справі «Феррадзіні проти Італії» Європейський
суд прямо наголосив, що наявність в податковому спорі майнових наслідків не є підставою
для віднесення його до сфери захисту цивільних прав і обов’язків. Тобто спір про
законність дій податкових органів при винесенні податкових повідомлень-рішень так і
залишається спором про захист порушених саме публічних [а не майнових] прав.
Конвенція з захисту прав людини і основоположних свобод виходить з широкого
розуміння поняття «майно». За висновками Європейського суду з прав людини використане
в Конвенції поняття «майно» має автономний характер і не обов’язково має відповідати
цьому поняттю в національному законодавстві (§100 рішення у справі «Бейелер проти
Італії», №33202/96). Тобто термінологія Конвенції не може автоматично застосовуватись
при тлумаченні національного законодавства, а потребує відповідної адаптації.
Європейський суд з прав людини не розглядає і ніколи не розглядав вимоги про
скасування податкових рішень як майнові вимоги. Насправді Суд лише зобов’язує державу
при прийнятті будь-яких рішень також враховувати їх можливі майнові наслідки для
платників податків. У випадку, якщо такі дії у подальшому можуть призвести до
конфіскації майна приватних осіб, відповідні державні рішення мають розглядатись в
контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції, і саме на цьому наголошує Європейський
суд з прав людини. Підміна цього найвищого обов’язку держави на банальну кваліфікацію
типу позову, як то було зроблено в листі голови Вищого адміністративного суду України
від 18 січня 2012 року, є простим наслідком нерозуміння державою своїх обов’язків перед
суспільством. За Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають
зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою
діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком
держави. Ігнорування державою цих та багатьох інших конституційних гарантій в
результаті і призвели до визнання Європейським судом з прав людини у справі «Щокін
проти України» нашої країни порушницею своїх зобов’язань з Конвенції.
Повертаючись до питання кваліфікації позову як майнового або немайнового
звернемо увагу, що вирішальним в цьому є суть обраного позивачем способу захисту
порушеного права чи охоронюваного законом інтересу. Ключова відмінність позовів
майнового характеру закладена в їх конфіскаційному характері – відновлення порушеного
права полягає в фактичній сплаті позивачу коштів, передачі йому майна, відчуженні інших
активів. У справах про захист оспорюваних прав захист здійснюється шляхом їх визнання
за позивачем. В межах майнового спору предметом судової перевірки є питання наявності
у позивача прав на майно, яке за певних причин перебуває у володінні, користуванні або
6
розпорядженні відповідача. У випадку задоволення позову, таке майно присуджується,
передається або стягується на користь позивача. Вартість такого майна і складає так звану
ціну майнового позову, яка є базою для обчислення судового збору. Натомість у випадку,
якщо заявлені позовні вимоги стосуються виключно перевірки законності дії суб’єкта
владних повноважень, і позивачем одночасно не ставиться питання про стягнення шкоди,
як то передбачено статтями 21, 105 КАС України, такий позов не може вважатись
майновим, а в разі його задоволення подальше виконання здійснюється в порядку,
передбаченому для виконання рішень в немайнових спорах відповідно до Глави 7 Закону
України «Про виконавче провадження».
Тому, на нашу думку, лист Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2012
року №165/11/13-12 підлягає відкликанню як такий, що суперечить національному
законодавству та міжнародним договорам України, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України, а судовий збір за розгляд спорів про оскарження податкового
повідомлення-рішення повинен справлятися як з розгляду немайнових спорів, якщо
позивачем одночасно не ставиться питання про відшкодування шкоди, як то передбачено
статтями 21, 105 КАС України.


Д.ю.н., професор кафедри
фінансового права КНУ ім. Тараса Шевченка
Д. Гетманцев


Разумно
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5575
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 780 раз.
Поблагодарили: 2481 раз.

UNREAD_POST VOA » 04 сен 2015, 12:58



03 ВЕРЕСНЯ 2015, 12:08
Інформаційне управління

Законодавчим актом звільнено від сплати судового збору позивачів - членів сімей загиблих - за подання заяви про встановлення факту смерті особи, яка загинула або пропала безвісти в районах проведення воєнних дій або антитерористичних операцій та учасників антитерористичної операції - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Законопроект зареєстровано за №1329.
http://stopfake.org/ Бывают такие решения, после принятия которых тараканы в голове аплодируют стоя.
Аватар пользователя
VOA
 
Сообщений: 5037
Зарегистрирован: 07 сен 2012, 21:37
Благодарил (а): 1750 раз.
Поблагодарили: 1925 раз.


  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в НОВОСТИ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, pan, Ya