Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Администрирование покупок в группах - незаконно

новости законодательства для бухгалтера и предпринимателя, события, акции

Модераторы: Чихуа, vins

Правила форума
Раздел: НОВОСТИ
1. Размещая новости, желательно (но не обязательно) снабжать их собственными комментариями.
2. Новости должны корреспондировать с тематикой форума.

UNREAD_POST Печкин » 17 окт 2012, 12:13

Администрирование покупок в группах - незаконно

Правова позиція (справа №6-35цс12):

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.
Оскільки позивачка сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, ПАТ «Філдес Україна» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «Кар Кредит», касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційний інстанції про те, що спірний договір – це досягнута між сторонами угода про посередницьку діяльність, яка не порушує права позивачки, а діяльність ПАТ «Філдес Україна» з реалізації системи «Кар Кредит» не є такою, що вводить споживача в оману.


П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2012 року
м. Київ

Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:


розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року у справі за позовом Ганієвої Вікторії Вікторівни до публічного акціонерного товариства «Філдес Україна» (далі – ПАТ «Філдес Україна») про визнання договору недійсним, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23 жовтня 2008 року вона уклала з ПАТ «Філдес Україна» контракт про надання послуг з метою придбання легкового автомобіля «Деу Ланос» вартістю 52 600 грн. На виконання своїх зобов’язань вона сплатила 74% вартості автомобіля, але сам автомобіль не отримала. Указаний контракт не відповідає вимогам ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», якою заборонена нечесна підприємницька практика, яка вводить споживача в оману, зокрема така, як утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем. Крім того, контракт не відповідає вимогам п. 4 ч. 3, ч. 4 ст. 18 указаного Закону, оскільки містить несправедливі умови договору щодо його розірвання за бажанням клієнта з утриманням із клієнта штрафу, вступного внеску, адміністративних витрат, страхового внеску, але не містить будь-яких негативних наслідків для самого ПАТ «Філдес Україна». Позивачка просила визнати недійсним контракт, стягнути з ПАТ «Філдес Україна» на її користь сплачені кошти в сумі 41 278 грн. 84 коп. та 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 30 серпня 2011 року позов задоволено частково: визнано недійсним контракт, стягнуто з ПАТ «Філдес Україна» на користь ОСОБА_1 41 278 грн. 84 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції в частині визнання договору недійсним та повернення коштів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання договору недійсним і повернення коштів відмовлено; у решті – рішення залишено без змін.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2011 року відмовлено.
У січні 2012 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2012 року допущено до провадження Верховного Суду України вказану цивільну справу для перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року.
Ухвалами судді Верховного Суду України від 30 березня 2012 року відкрито провадження у справі; витребувано матеріали справи за вказаним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до ч. 2 ст. 360№ Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
У заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2011 року, ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року та ухвалити нове рішення.
В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявниця надала рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовані одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Під час розгляду справи судом установлено, що 23 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 (клієнт) та ПАТ «Філдес Україна» укладено контракт НОМЕР_1 з ідентифікатором до нього, предметом якого є надання особі послуг з адміністрування системи, що умовно називається «Кар Кредит», з метою придбання легкового автомобіля «Деу Ланос» у групі. Клієнт системи сплачує: вступний внесок у розмірі 1 893 грн. 60 коп., щомісячний чистий внесок (частина вартості автомобіля, за рахунок якого здійснюється його придбання) – 1,04%, щомісячні адміністративні витрати (плата за послуги з формування груп клієнтів системи та за здійснення організаційних дій з визнання автомобіля) – 0,5%, щомісячний страховий внесок – 0,065%, збір за визнання (одноразовий платіж, що підлягає сплаті в момент визнання за ним автомобіля) - 3%. Усього на виконання умов контракту ОСОБА_1 сплатила 41 278 грн. 84 коп. Виконання послуг з адміністрування системи полягає в тому, що клієнт сплачує передбачені контрактом кошти, а ПАТ «Філдес Україна» формує групу клієнтів, за рахунок чистих внесків яких здійснюється придбання автомобіля (пп. 5, 8 контракту). Клієнт одержує автомобіль відповідно до методів визнання права на отримання ним автомобіля, передбачених контрактом (пп. 10, 11, 12), і таке визнання права здійснює ПАТ «Філдес Україна» на власний розсуд, право на купівлю мають не всі учасники системи, а тільки ті, які зробили найбільшу кількість внесків. Контракт не містить строків та (або) термінів отримання клієнтом автомобіля, не передбачає будь-якої відповідальності ПАТ «Філдес Україна» за невиконання умов договору та будь-яких гарантій отримання клієнтом автомобіля навіть у разі повної оплати його вартості. Натомість контрактом передбачено, що у випадку відмови клієнта від контракту з нього утримується вступний внесок, 10% штрафу від суми, що підлягає поверненню, але не менше суми двох чистих внесків, не повертаються адміністративні витрати й страховий внесок, повернення коштів відбувається після ліквідації групи.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що умови спірного контракту є несправедливими та непрозорими, унаслідок чого утворюється істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків на шкоду споживачеві, і що ПАТ «Філдес Україна» здійснює нечесну підприємницьку практику, оскільки фонди групи з придбання автомобіля формуються виключно за рахунок внесків інших клієнтів системи, без залучення коштів товариства, а розподіл коштів фонду групи між клієнтами являє собою реалізацію діяльності пірамідальної схеми.
Скасовуючи рішення суду в цій частині, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 підписала контракт, який відображає посередницьку діяльність ПАТ «Філдес Україна» стосовно придбання нею автомобіля, що свідчить про досягнення між сторонами згоди за всіма його умовами, і що позивачка не надала доказів про порушення з боку відповідача принципу добросовісності, який утворив дисбаланс договірних прав і обов’язків на її шкоду.
У наданому для порівняння рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «УСП Україна» (далі – ТОВ «УСП Україна») про визнання договору недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами укладено договір про надання послуг, який вводить споживача в оману, дії ТОВ «УСП Україна» є недобросовісними, містять ознаки пірамідальної схеми. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання договору недійсним, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними та в цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, на користь споживача підлягають стягненню сплачені за договором кошти згідно зі ст. 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Таким чином, у справі, яка переглядається, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Усуваючи вказані розбіжності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.
Оскільки ОСОБА_1 сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, ПАТ «Філдес Україна» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «Кар Кредит», касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційний інстанції про те, що спірний договір – це досягнута між сторонами угода про посередницьку діяльність, яка не порушує права ОСОБА_1, а діяльність ПАТ «Філдес Україна» з реалізації системи «Кар Кредит» не є такою, що вводить споживача в оману.
Згідно із чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року є незаконною, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 355, 360 – 2, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року задовольнити частково.
Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2885 раз.

UNREAD_POST Печкин » 13 сен 2013, 11:02

ПРИОБРЕТЕНИЕ ТОВАРОВ В ГРУППАХ - законно

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у спорі про визнання правочину недійсним як такого, що здійснений з використанням нечесної підприємницької практики

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 11 вересня 2013 року розглянув справу № 6- 40 цс 13, предметом якої був спір про визнання правочину недійсним як такого, що здійснений з використанням нечесної підприємницької практики.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого поняття «пірамідальна схема» у розумінні п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» має такі обов’язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару. Утворення та експлуатація пірамідальних схем забороняється як нечесна підприємницька практика, а правочин здійснений з використанням такої практики є недійсним.

Водночас придбання товарів у групах передбачає надання споживачу товару в обмін на внесення ним коштів і за умови отримання відповідного дозволу є легітимною підприємницькою діяльністю.

Сайт ВСУ
живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2885 раз.

UNREAD_POST налоговик » 24 мар 2016, 12:10

Незаконно без лицензии

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 16 березня 2016 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Охрімчук Л. І., суддів - Гуменюка В. І., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., Яреми А. Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" про визнання договорів недійсними та відшкодування моральної шкоди, за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року, ухвали апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2015 року та рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2015 року, встановила:

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" (далі - ТОВ "ЕкономКомфорт") про визнання договорів недійсними та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що 15 грудня 2014 року між ним та ТОВ "ЕкономКомфорт" укладено договір, за умовами якого товариство зобов'язалося за плату вчинити від його імені та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, визначеного в додатку, у тому числі: створити групу учасників, забезпечити її адміністрування; присвоїти та повідомити учаснику його номер групи та персональний код у групі; організовувати та проводити розподіли свідоцтв; здійснити оплату товару на користь учасника та/або надати учаснику відповідну суму в позику; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цим договором та додатками до нього.

Крім того, 15 грудня 2014 року між ним та ТОВ "ЕкономКомфорт" укладено договір, за яким замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання за плату в розмірі 7 % від вартості товару та/або цільової позики, що відповідно становить 2 тис. 100 грн., здійснити такі дії: забезпечити дбайливе оформлення договору про участь у програмі для замовника з дотриманням вимог чинного законодавства, надавати інформаційні, консультаційні, роз'яснювальні та довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника у програмі. При цьому позивач сплатив відповідачу 2 тис. 100 грн.

Посилаючись на те, що зазначена діяльність відповідача містить ознаки фінансової послуги та підлягає ліцензуванню, але здійснювалася ним без відповідної ліцензії, ОСОБА_1 просив визнати зазначені договори недійсними, застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути грошові кошти, сплачені за цими договорами, в розмірі 2 тис. 100 грн., а також 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області рішенням від 21 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав недійсними зазначені договори від 15 грудня 2014 року; стягнув з ТОВ "ЕкономКомфорт" на користь ОСОБА_1 2 тис. 100 грн. на відшкодування майнової шкоди; в іншій частині позову відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 3 серпня 2015 року рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2015 року залишила без змін.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року, ухвали апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2015 року та рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2015 року ТОВ "ЕкономКомфорт" просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 111 частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон N 2664-III) та статті 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ТОВ "ЕкономКомфорт" надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня, 24 червня, 12 серпня та 30 вересня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ТОВ "ЕкономКомфорт" доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 15 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ЕкономКомфорт" було укладено договір, за умовами якого товариство зобов'язалося за плату вчинити від імені ОСОБА_1 та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, визначеного в додатку, у тому числі: створити групу учасників, забезпечити її адміністрування; присвоїти та повідомити учаснику його номер групи та персональний код у групі; організовувати та проводити розподіли свідоцтв; здійснити оплату товару на користь учасника та/або надати учаснику відповідну суму в позику; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цим договором та додатками до нього.

Крім того, 15 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ЕкономКомфорт" укладено договір, за яким замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання за плату в розмірі 7 % від вартості товару та/або цільової позики, що відповідно становить 2 тис. 100 грн., здійснити такі дії: забезпечити дбайливе оформлення договору про участь у програмі для замовника з дотриманням вимог чинного законодавства, надавати інформаційні, консультаційні, роз'яснювальні та довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника у програмі.

На виконання умов цих договорів ОСОБА_1 сплатив товариству 2 тис. 100 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що спірні договори та умови програми ТОВ "ЕкономКомфорт" свідчать про те, що послуга, яка надавалася позивачу, за своєю суттю є фінансовою послугою у вигляді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (пункт 111 частини першої статті 4 Закону N 2664-III), оскільки послуги, які є предметом указаних договорів, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми боргу, з проведенням розподілу права на отримання товару чи позики відповідно до визначеної процедури; за одним із цих договорів передбачено залучення коштів фізичної особи.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що спірні договори є недійсними з підстави, передбаченої частиною шостою статті 19 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів", оскільки відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги) без дозволу (ліцензії) на її здійснення відповідно до статті 34 Закону N 2664-III.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня, 24 червня, 12 серпня та 30 вересня 2015 року, наданих заявником для порівняння, касаційний суд, установивши, що предметом спірних договорів, укладених 18 липня, 19 вересня 2013 року, 9 вересня і 6 листопада 2014 року між фізичними особами та ТОВ "ЕкономКомфорт", є вчинення дій, спрямованих на отримання позики у групі, вважав, що чинним законодавством не передбачено отримання ліцензії для надання послуг з адміністрування фінансових активів для отримання грошових коштів у позику в групах, тому підстав для визнання цих договорів недійсними немає.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме пункту 111 частини першої статті 4 Закону N 2664-III.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 9 Закону України від 1 червня 2000 року N 1775-III "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та статті 34 Закону N 2664-III діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону N 2664-III під поняттям "фінансова послуга" розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 2 червня 2011 року N 3462-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (набрав чинності 8 січня 2012 року; далі - Закон N 3462-VI) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону N 2664-III та доповнено її пунктом 111, відповідно до якого фінансовими вважаються послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Згідно з пунктами 3, 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону N 3462-VI фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону (тобто до 8 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов'язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі Закону N 2664-III Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) як уповноважений державний орган 9 жовтня 2012 року затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження N 1676 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах"; далі - Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах, і передбачили, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та (або) послуг.

Згідно з пунктом 1.2 розділу I Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Ліцензіатом є фінансова установа, яка одержала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Згідно з пунктом 1.5 Ліцензійних умов фінансова установа може провадити діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах тільки після отримання ліцензії Нацкомфінпослуг відповідно до цих Ліцензійних умов.

У справі, яка переглядається, спірні договори укладено сторонами 15 грудня 2014 року, коли закон вимагав отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах.

Ураховуючи наведене, суди в цій справі, установивши, що предметом спірних договорів є послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цих договорів недійсними з огляду на те, що зазначені послуги вважаються фінансовими і регулюються Законом N 2664-III, а ТОВ "ЕкономКомфорт" надає їх без отримання відповідної ліцензії.

За таких обставин підстав для скасування судових рішень судів у справі, яка переглядається, немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року, ухвали апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2015 року та рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

* * *

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі N 6-2629цс15

За змістом статті 9 Закону України від 1 червня 2000 року N 1775-III "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та статті 34 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону N 2664-III під поняттям "фінансова послуга" розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 2 червня 2011 року N 3462-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (набрав чинності 8 січня 2012 року) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону N 2664-III та доповнено її пунктом 111, відповідно до якого фінансовими вважаються послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

У справі, яка переглядається, спірні договори, предметом яких є послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, укладено сторонами 15 грудня 2014 року, коли закон вимагав отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах.

Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2594 раз.


Вернуться в НОВОСТИ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, Ya