Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Штраф, пеня за невыполнение условий договора

Путеводитель по разделу. Ставка 0 %, доходы, расходы, амортизация, декларация. Переходное.

Модератор: Печкин

UNREAD_POST Ілона1 » 23 янв 2013, 12:36

У нас у договорі , зазначено , що при порушені правил з охорони праці, нам виставляють штрафну санкцію. Як її потрібно обліковувати?? У мене Замовник виставив претензії Генпідряднику(тобто мені) , а я в свою чергу виставила претензії Субпідряднику ( бо це було порушення Субпідрядника). Ті кошти які надійшли Генпідряднику ( тобто мені ), я маю ставити на Доход,а ті що я заплатила Замовнику , на витрати я не маю права ставити . У кого які думки будуть . Поділіться , будь ласка.

Що стосується податку на прибуток, слід зауважити таке.

Відповідно до п. 137.13 ПКУ суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду, включаються до складу доходів платника податку за датою їх фактичного надходження.

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ. НАКАЗ
від 6 липня 2012 року N 590

Питання 3.

Чи включаються до складу витрат витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності, зокрема, сплачені як сума штрафу та/або неустойки чи пені, втрат від інфляцій за весь період прострочення грошового зобов’язання, 3 відсотки річних від простроченої суми (або інший відсоток, встановлений договором), які сплачені платником внаслідок невиконання умов договору?

Відповідь.

До складу витрат не включаються витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності, зокрема, сплачені як сума штрафу та/або неустойки чи пені, втрат від інфляцій за весь період прострочення грошового зобов’язання, 3 відсотки річних від простроченої суми (або інший відсоток, встановлений договором), які сплачені платником внаслідок невиконання умов договору.




Согласно п.п. 135.5.3 НКУ суммы штрафов и/или неустойки либо пени, фактически полученные по решению сторон договора или по решению соответствующих государственных органов, суда, включаются в состав прочих доходов. Поэтому предприятие-кредитор, получив от должника суммы неустойки (штрафа, пени), выплаченные то ли добровольно, то ли в результате судебного рассмотрения спора, должно учесть их в составе прочих доходов. При этом такие суммы штрафов и/или неустойки либо пени включаются в состав доходов налогоплательщика по дате их фактического поступления (п. 137.13 НКУ). На это обращают
внимание и налоговики (см. ЕБНЗ в разделе 110.06.02). В декларации по налогу на прибыль эти суммы следует учесть в составе строки 03, а также в строке 03.8 приложения IД к декларации.
Что касается должника, то у него расходы на уплату штрафов и/или неустойки либо пени не включаются в состав расходов (п.п. 139.1.11 НКУ), на чем также был сделан акцент в соответствующей консультации в Единой базе налоговых знаний (см. раздел 110.07.21).
Последний раз редактировалось Ілона1 23 янв 2013, 13:58, всего редактировалось 4 раз(а).
Ілона1
 
Сообщений: 53
Зарегистрирован: 18 янв 2013, 00:29
Благодарил (а): 18 раз.
Поблагодарили: 0 раз.

UNREAD_POST Печкин » 23 янв 2013, 12:41

Думаю с расходами проблемы

139.1. Не включаються до складу витрат:

139.1.11. суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку;


Единственное может думать как их не поставить в доходы, в связи с тем, что они не Ваши.

+ была статья Хозяйственные санкции за нарушение обязательств по договору: налогообложение и учет (Оподаткування штрафу ПДВ). Может там что-то было.
живу на Бухфоруме

За это сообщение автора Печкин поблагодарил:
Ілона1
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2882 раз.

UNREAD_POST налоговик » 10 янв 2014, 01:01

Если я правильно понял ВХСУ, взыскать и пеню, и проценты за пользование чужими денежными средствами одновременно нельзя.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
10 грудня 2013 року Справа № 910/5199/13


Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 05.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТГ "Полімерконсалтінг" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віп Принт Груп" (покупець) укладено договір поставки №СО-05/01/227К, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, іменовану у подальшому товар, у кількості, асортименті та по ціні, вказаній у рахунку постачальника (п.1.1 договору); сума договору складає суму всіх видаткових накладних з урахуванням коригування кількісних та вартісних показників (п.3.2 договору); товар оплачується покупцем в 21-денний термін з моменту відвантаження, якщо інше не передбачено додатковою угодою/специфікацією (п.4.1 договору); у разі несвоєчасної оплати товару, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,2% за кожен день користування. Оплата відсотків здійснюється протягом трьох банківських днів після їх нарахування (п.4.3 договору); покупець одержує товар після підписання з постачальником цього договору. Право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару і супровідних документів (п.5.1 договору); у випадку порушення покупцем термінів оплати відповідно до умов даного договору він оплачує постачальнику штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, за весь період нарахування пені (п.7.2 договору); договір набирає сили з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2012, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором (п.10.1 договору).

Зазначаючи про те, що умови пункту 4.3 договору поставки №СО-05/01/227К від 05.01.2012 суперечать актам цивільного законодавства, оскільки, фактично, враховуючи умови пункту 7.2 договору, встановлюють можливість подвійного стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віп Принт Груп" вимагає в судовому порядку визнання недійсним договору, обґрунтовуючи позовні вимоги нормами ст. 61 Конституцій України, ст. ст. 203, 549 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про невідповідність пункту 4.3 договору вимогам чинного законодавства у зв'язку з тим, що визначені умовами цього пункту договору проценти за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, нарахування якої, в свою чергу, також передбачено пунктом 7.2 договору, що не відповідає приписам ст. 61 Конституції України. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним спірного договору в цілому, господарськими судами з посиланням на норму ст. 217 ЦК України зазначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, оскільки, в даному випадку, суди встановили, що правочин був би вчинений сторонами і без включення до нього недійсної частини.

З висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується, враховуючи таке.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Аналогічний припис містить ч. 5 ст. 694 ЦК України, якою встановлено нарахування процентів покупцеві, який прострочив оплату товару, проданого в кредит.

Нормою ч. 1 ст. 536 ЦК України встановлено зобов'язання боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За визначенням понять, наведених в пункті 14.1.206 ст. 14 Податкового кодексу України, до процентів включаються, зокрема, платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

При цьому, згідно з п. 14.1.245 цієї статті товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Отже, за змістом зазначених норм, проценти є платою за користування чужими коштами (товарами), які нараховуються у вигляді відсотків на основну суму отриманих коштів (вартості отриманих товарів), тобто, проценти у розумінні норм цих статей є платою (компенсацією) за користування боржником вже отриманими у власність товарами, втім, як вбачається з умов п. 4.1 договору товар оплачується покупцем в 21-денний термін з моменту відвантаження, що не є тотожним, адже, відповідно до п. 5.1 договору право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару і супровідних документів.

Відповідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, враховуючи умови пункту 4.3 договору, яким передбачено за несвоєчасне виконання зобов'язання нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами на суму заборгованості у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожен день, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що нарахування процентів за спірним пунктом містить усі ознаки способу забезпечення виконання зобов'язання, тобто, санкції за порушення грошового зобов'язання, та за своєю правовою природою підпадає під визначення поняття пені, нарахування якої, в свою чергу, також передбачено пунктом 7.2 договору.

Зазначене свідчать, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суд України від 12.12.2011 у справі №07/238-10).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відтак, враховуючи, що умови пункту 4.3 договору суперечать нормам чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про визнання вказаного пункту недійсним.

При цьому, посилання скаржника на те, що відносин, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі укладеного договору, підпадають під ознаки відносин з надання товарного кредиту, що в свою чергу, свідчить про законність закріплення сторонами в умовах спірного договору можливості стягнення, окрім пені, визначеної пунктом 7.2 договору, відсотків за користування чужими грошима, нарахованих на суму простроченої заборгованості у разі несвоєчасної оплати товару, колегією суддів відхиляються, оскільки, як зазначено вище, за своїми ознаками відносини товарного кредиту передбачають оплату товару через певний строк після його отримання покупцем у власність, а не після його відвантаження постачальником, та встановлення плати у вигляді відсотків за користування ним, що мають сплачуватися покупцем як при належному, так і при неналежному виконанні ним договору, тобто, незалежно від часу погашення заборгованості, натомість, в умовах спірного пункту 4.3 сплата таких відсотків передбачена сторонами за порушення виконання грошового зобов'язання, отже, являється способом забезпечення його виконання і, одночасно, формою цивільно-правової відповідальності, а відтак є неустойкою (пенею) у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та вважає, що доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання надати їм перевагу та переоцінити встановлені судами обставини.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення вимог касаційної скарги не вбачається.
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5697
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2587 раз.

UNREAD_POST Игорь Забута » 11 янв 2014, 00:30

налоговик писал(а):Если я правильно понял ВХСУ, взыскать и пеню, и проценты за пользование чужими денежными средствами одновременно нельзя


Есть еще Оглядовий лист ВГСУ от 29.04.2013 № 01-06/767/2013:

"8. Застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), у тому числі процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією."

За это сообщение автора Игорь Забута поблагодарил:
налоговик
Игорь Забута
 
Сообщений: 212
Зарегистрирован: 02 фев 2011, 18:06
Откуда: Киев
Благодарил (а): 66 раз.
Поблагодарили: 51 раз.

UNREAD_POST Marlboro » 11 янв 2014, 00:39

Полагаю, для более полного разрешения вопроса следует ознакомится с решением ВСУ, на которое делает ссылку ВХСУ:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21082459

Верховний Суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2011 року м. Київ


При вирішенні справи судом установлено, що 31 грудня 2008 року між ПФ «Орнатус» (постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки № ЗАА/2-08/16W.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що у разі прострочення покупцем оплати поставленого товару в строк, визначений пунктом 3.3. цього договору, покупець зобовязаний оплатити повну вартість товару, а також відповідно до статті 692 ЦК України сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що проценти на суму відповідну вартості неоплаченого товару складають один відсоток від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Крім того, згідно з пунктом 7.2. договору у разі прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення, а також відповідно до статті 625 ЦК України сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 % річних від суми заборгованості.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ФОП ОСОБА_1 посилався на невідповідність пункту 6.2. договору вимогам частини першої статті 203 ЦК України, вважаючи, що така умова договору не відповідає актам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною другою статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Тобто стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 7.2. договору поставки в розмірі 30% річних від суми заборгованості.

Разом із тим суд касаційної інстанції, визначивши проценти, передбачені оспорюваним пунктом 6.2. договору, як плату за користування чужими грошовими коштами, не звернув уваги на те, що за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу пунктом 7.2. договору поставки сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожний день прострочення.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобовязання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про відповідність оспорюваного пункту договору вимогам законодавства є необґрунтованим.
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям

За это сообщение автора Marlboro поблагодарили: 2
Игорь Забута, налоговик
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4795
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 323 раз.
Поблагодарили: 1189 раз.

UNREAD_POST Marlboro » 15 янв 2014, 09:28

Сегодня обнародовали новое постановление пленума.
Единство судебной практики просто умиляет...

ПОСТАНОВА ВГСУ ВІД 17.12.2013 № 14
"Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"
2.7. Застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям

За это сообщение автора Marlboro поблагодарили: 2
Игорь Забута, налоговик
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4795
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 323 раз.
Поблагодарили: 1189 раз.

UNREAD_POST налоговик » 06 ноя 2015, 14:43

Штраф и пеню одновременно за одно нарушение применять нельзя

Поскольку штраф и пеня является одним видом гражданско-правовой ответственности

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі N 6-2003цс15

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Суддя Верховного Суду України
Я. М. Романюк



 

Скрытый текст: показать
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 21 жовтня 2015 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Романюка Я. М., cуддів - Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., Яреми А. Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом третьої особи ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про визнання кредитного договору недійсним, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року, встановила:

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Апекс-Банк" (далі - ПАТ "Апекс-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що 8 червня 2012 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого та з урахуванням додаткових договорів останній отримав кредит в розмірі 565000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 19 % на рік терміном до 5 червня 2014 року. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з повернення кредиту виникла заборгованість у розмірі 900117 грн. 87 коп., яка складається із 564615 грн. - заборгованість за кредитом, 79357 грн. 84 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 297778 грн. 32 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту, 535 грн. 57 коп. - пеня за прострочення сплати процентів та 31831 грн. 14 коп. - штрафу. Ураховуючи викладене, ПАТ "Апекс-Банк" просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 900117 грн. 87 коп.

Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ "Апекс-Банк" про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що спірний договір було укладено під час зареєстрованого шлюбу її з ОСОБА_1, проте згоди останньому на вчинення правочину, який виходить за межі дрібного побутового, вона не надавала. Крім того, оспорюваний кредитний договір ставить її сім'ю у вкрай невигідне становище та призвело до погіршення матеріального становища.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року, позов ПАТ "Апекс-Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Апекс-Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 900117 грн. 87 коп. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини третьої статті 509, статті 549 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників заявника ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 8 червня 2012 року між ПАТ "Апекс-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію на поточні потреби з лімітом кредитування в сумі 165000 грн. зі сплатою 19 % річних за користування кредитними коштами, строком повернення кредиту до 5 червня 2014 року.

17 квітня 2013 року між сторонами укладено додатковий договір НОМЕР_1 до кредитного договору від 8 червня 2012 року, яким сторони погодили ліміт кредитування в розмірі 565000 грн.

10 лютого 2014 року між сторонами укладено додатковий договір НОМЕР_2 до кредитного договору від 8 червня 2012 року, відповідно до якого сторони погодили, що проценти за користування кредитом в січні 2014 року сплачуються на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Апекс-Банк".

Як вбачається з заяв на видачу готівки позичальником за вказаним кредитним договором були отримані від позивача наступні грошові кошти: 8 червня 2012 року - 73000 грн., 14 червня 2012 року - 16270 грн., 26 червня 2012 року - 16000 грн., 13 липня 2012 року - 59730 грн., 17 квітня 2013 року - 366615 грн. та 8 травня 2013 року - 33000 грн., а всього на загальну суму 564615 грн.

На підставі пункту 3.3.1 кредитного договору позичальник зобов'язується забезпечити повернення кредиту згідно умов кредитного договору, але не пізніше 5 червня 2014 року, щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом в сумах та в строки відповідно до умов пункту 1.2 цього договору, сплатити комісійну винагороду в сумі та в строки, передбачені пунктом 1.3 цього договору, сплачувати інші платежі відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості, за кожний день прострочення з дати виникнення простроченої заборгованості по дату погашення простроченої заборгованості, включаючи дату погашення).

Згідно пункту 4.2 кредитного договору при несвоєчасному погашенні кредиту, процентів за користування кредитом, комісій позичальник сплачує банку штраф в розмірі 5 % від суми непогашеного боргу.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого позивачем відповідно до умов кредитного договору станом на 28 січня 2015 року нарахована заборгованість на загальну суму 900117 грн. 87 коп., яка включає заборгованість: за кредитом у розмірі 564615 грн., по процентах - 79357 грн. 84 коп., пеню за період з 11 червня 2014 року по 11 грудня 2014 року за прострочення сплати кредиту - 207778 грн. 32 коп. та за прострочення сплати процентів за період з 11 червня 2014 року по 28 січня 2015 року у розмірі 16535 грн. 57 коп. і штраф, відповідно пункту 4.2 кредитного договору за період з 11 червня 2014 року по 13 січня 2015 року за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за користування кредитом в сумі 31831 грн. 14 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ПАТ "Апекс-Банк", з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позичальник за спірним кредитним договором належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів, у результаті чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягнення з боржника на користь кредитора. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суди керувалися, зокрема, тим, що відсутня подвійна відповідальність позичальника при одночасному стягненні пені та штрафу на підставі пунктів 4.1 та 4.2 кредитного договору, оскільки застосування пені та штрафу передбачалося за різні види порушення умов кредитного договору, а тому це не свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року, 6 серпня 2014 року, 24 червня 2015 року та від 16 квітня 2014 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини третьої статті 509, статті 549 ЦК України посилається заявник, у справі з аналогічних правовідносин суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порядку й строків погашення кредиту суперечить частині першій статті 61 Конституції України.

Наведені приклади свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 509, 549 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 4.1 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення

У той самий час згідно з пунктами 4.2, 4.3, 4.4 та 4.5 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за інші правопорушення: один із них - несвоєчасне повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Однак у справі, яка переглядається, вищезазначеним положенням Кодексу та Конституції України судом належної правової оцінки надано не було, а тому відповідно до ст. 3604 ЦПК України рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою, другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. * * *
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5697
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2587 раз.


  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в НАЛОГ НА ПРИБЫЛЬ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, hela, Ya