Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Расходы (документальное подтверждение, хоздеятельность...)

Путеводитель по разделу. Ставка 0 %, доходы, расходы, амортизация, декларация. Переходное.

Модератор: Печкин

UNREAD_POST КЛЕР » 07 июн 2011, 21:07

vikakool писал(а):.................. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання;.............

Особенно интересно будет послушать, как налоговики будут убеждать, что (к примеру) именно эту партию шампуня нужно было продавать с 40% надбавкой, а не на 20% дешевле закупочной цены - как пришлось сделать предпринимателю (поскольку запах у шампуня после полугода хранения стал не ахти, и он рад был бы его и задаром раздать)...
Это так, пример навскидку :) :(
КЛЕР
 
Сообщений: 85
Зарегистрирован: 25 дек 2010, 12:28
Благодарил (а): 13 раз.
Поблагодарили: 18 раз.

UNREAD_POST налоговик » 09 июн 2011, 09:34

08 июня 2011
По мнению ВАСУ, презумпция правомерности решений налогоплательщика заключается в предоставлении всех возможных доказательств реальности осуществления хозоперации

Скрытый текст: показать
Письмо ВАСУ от 02.06.2011 г. №742/11/13-11

Налогоплательщики за все время существования предпринимательства в Украине самостоятельно создают судебную практику, которая все чаще используется при рассмотрении аналогичных дел.

Однако не часто можно встретить обобщенную практику применения и толкования отдельных положений налогового законодательства, изложенную высшими судебными инстанциями. Как правило, она излагается в письмах с приложением отдельных судебных решений.

Появилось письмо ВАСУ от 02.06.2011 г. №742/11/13-11, которым суд обращает внимание на отдельные моменты применения судами предписаний Налогового кодекса Украины и КАСУ.

Первое, что привлекает внимание, это вывод суда по поводу презумпции правомерности решений налогоплательщика.

Так, суд считает, что любые документы (в т.ч. договоры, накладные, счета и пр.) имеют силу первичных документов только в случае фактического осуществления хозяйственной операции. Если же фактического осуществления хозяйственной операции не было, соответствующие документы не могут считаться первичными документами для целей ведения налогового учета даже при наличии всех формальных реквизитов.

Соответствующие отношения в сфере налогообложения регулируются пп. 4.1.4 ст. 4 НКУ. Указанная норма устанавливает презумпцию правомерности решений налогоплательщика в том случае, если норма закона или другого нормативно-правового акта, изданного на основании закона, или нормы различных законов или различных нормативно-правовых актов допускают неоднозначную (множественную) трактовку прав и обязанностей налогоплательщиков.

Указанная норма распространяется также на квалификацию хозяйственных операций с целью формирования налогоплательщиком расходов для определения объекта обложения налогом на прибыль и/или НК по НДС.

Во-вторых, по мнению суда, об отсутствии факта осуществления хозяйственной операции могут свидетельствовать, в частности, следующие обстоятельства:

— отсутствуют изменения активов, обязательств или собственного капитала по крайней мере у одного из таких участников (например, увеличение уставного капитала лица за ЦБ, выведенные из обращения путем отмены регистрации их выпуска;

— получение имущественной выгоды кого-либо из участников операции, например экспорт товара на подставное лицо, не имеющее соответствующей регистрации или не осуществляющее никакой хоздеятельности.

Для выяснения указанных обстоятельств судам надлежит тщательным образом проверять доводы налоговых органов, изложенные в актах проверки или подтвержденные другими доказательствами. Кстати, как показывает практика рассмотрения споров, суды вообще не обращают внимания на изложенные факты в Акте проверки, а пытаются самостоятельно выяснять обстоятельства, послужившие предметом проверки.

Кроме того, ВАСУ в письме подчеркивает, что при этом в налоговых отношениях не может применяться статья 204 ГКУ, в соответствии с которой правовое действие является правомерным, если его недействительность прямо не установлена законом или если оно не признано судом недействительным.

Установление факта недействительности, в т.ч. ничтожности гражданско-правовой сделки, котора опосредствует соответствующую хозяйственную операцию, не является необходимым условием для определения контролирующим органом денежных обязательств налогоплательщику, в случае если будет установлено отсутствие реального совершения этой хозяйственной операции или отсутствие связи между такой операцией и хозяйственной деятельностью налогоплательщика.

А если в Акте прямо указано, что договор является ничтожным, то и на расходы налогоплательщика право отсутствует? В таком случае, да и во всех случаях рассмотрения административных дел, обязанность доказывать суду правомерность формирования налогового учета, а особенно реальность осуществление хозоперации, возлагается именно на налогоплательщика.

Наталия КАНАРЕВА, «Дебет-Кредит»
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2589 раз.

UNREAD_POST Печкин » 09 июн 2011, 10:09

налоговик писал(а):А если в Акте прямо указано, что договор является ничтожным, то и на расходы налогоплательщика право отсутствует? В таком случае, да и во всех случаях рассмотрения административных дел, обязанность доказывать суду правомерность формирования налогового учета, а особенно реальность осуществление хозоперации, возлагается именно на налогоплательщика.
Наталия КАНАРЕВА, «Дебет-Кредит»


Это о чем она?
живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2882 раз.

UNREAD_POST Аll » 11 июн 2011, 15:22

Минфин, калькуляция - - не первичный документ

Скрытый текст: показать
МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 29.05.2009 р. N 31-34000-10-16/14618
Міністерство фінансів України на запит щодо первинних документів повідомляє.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і мають містити визначені обов'язкові реквізити.
Калькуляція собівартості одиниці виготовленої продукції за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки нею не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції.

Заступник Міністра М. Полудьонний

За это сообщение автора Аll поблагодарил:
vins
Аватар пользователя
Аll
 
Сообщений: 495
Зарегистрирован: 29 янв 2011, 13:37
Благодарил (а): 517 раз.
Поблагодарили: 119 раз.

UNREAD_POST налоговик » 14 июн 2011, 09:55

Печкин писал(а):Разное от ВАСУ в аспекте подтверждения хозяйственности

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11



Комментарии пошли:

Рекомендации ВАСУ по установлению факта осуществления хозоперации
Скрытый текст: показать
  
В данном материале «БУХГАЛТЕР & ЗАКОН» рассмотрит рекомендации Высшего административного суда Украины относительно исследования подтверждений фактического совершения хозяйственных операций исходя из представленных налогоплательщиком первичных документов. 

Если попытаться кратко, одним предложением, изложить суть письма Высшего административного суда Украины (далее – ВАСУ) от 02.06.2011 г. № 742/11/13-11, направленного в нижестоящие административные суды для руководства в работе, то это можно сделать следующим образом:

для подтверждения данных налогового учета налогоплательщика во внимание могут приниматься только те первичные документы, которые составлены в случае фактического осуществления хозяйственной операции. 

Сказать, что данный тезис является революционным, нельзя. Подобные мысли озвучивались ВАСУ неоднократно, в частности в письме от 20.07.2010 г. № 1111/11/13-10 при анализе практики Верховного Суда Украины.

В то же время следует отметить, что столь безапелляционно относительно фактического осуществления хозяйственной операции как критерия для признания первичных документов, и как следствие, формирования расходов для целей определения объекта налогообложения налогом на прибыль или налогового кредита по НДС ВАСУ высказался, пожалуй, впервые.

В анализируемом письме ВАСУ привел перечень обстоятельств, которые необходимо выяснять судам с целью установления факта осуществления хозяйственной операции, и дал рекомендации по поводу того, каким образом это необходимо делать.

Кратко рассмотрим их.

Движение активов в процессе осуществления хозяйственной операции

ВАСУ предписывает при исследовании первичных документов проверять возможности налогоплательщика к совершению тех или других действий, составляющих содержание хозяйственной операции – наличие квалифицированного персонала, помещений для хранения товаров, производственных мощностей для изготовления продукции, наличие соответствующих лицензий и других разрешительных документов и т. п.

И хотя в письме делается оговорка, что данным обстоятельствам надлежит давать оценку с учетом всех доказательств по делу в совокупности, налогоплательщикам следует обратить особое внимание на данное предписание и заранее побеспокоиться о надлежащей аргументации доказательств.

Установление специальной налоговой правосубъектности участников хозоперации

Прежде всего, скажем, что под специальной налоговой правосубъектностью понимается признаваемая законом способность лица быть самостоятельным субъектом – участником отношений, регулируемых налоговым правом, обладающим и осуществляющим субъективные налоговые права и обязанности. Налоговая правосубъектность предприятия возникает с момента его постановки на налоговый учет.

В письме ВАСУ обращает особое внимание на установление данной правосубъектности поставщика товаров (услуг) для налогоплательщика, в частности регистрации его как плательщика НДС на момент совершения соответствующей хозяйственной операции.

Данный тезис особого возражения не вызывает – такая регистрация легко может быть проверена на сайте ГНАУ. Но вот тезис об осведомленности относительно наличия (отсутствия) у соответствующих должностных лиц или других представителей контрагента полномочий на составление первичных документов, налоговых накладных и тому подобного, вызывает вопросы.

ВАСУ предлагает выяснять их с использованием данных Единого государственного реестра юридических лиц и физических лиц – предпринимателей. Однако в данный Реестр вносится информация только о первых лицах предприятия, а, к примеру, право на выписку налоговых накладных может быть делегировано (и, как правило, делегируется) другим лицам внутренними распорядительными документами. Как в этом случае налогоплательщику получить информацию о полномочиях должностного лица контрагента, составившего и подписавшего налоговую накладную, не совсем понятно.

Установление связи между фактом приобретения товаров (услуг), сооружением основных фондов, импортом товаров (услуг), понесении других расходов и хозяйственной деятельностью плательщика налога

Прежде всего, отметим одно важное, позитивное для налогоплательщиков положение из письма ВАСУ. Для подтверждения права налогоплательщика на формирование расходов и/или налогового кредита по НДС достаточно наличия цели использования товаров и услуг, которые им приобретены, независимо от фактических результатов такого использования.

Как известно, налоговые органы достаточно часто придерживаются противоположной позиции: если в результате использования товаров (услуг) прибыль не получена, то товары (услуги) не могут считаться использованными в хозяйственной деятельности.

Однако другие положения письма для налогоплательщиков позитивными назвать нельзя. Так, по мнению ВАСУ, об отсутствии факта осуществления хозяйственной операции могут свидетельствовать, в частности, следующие обстоятельства:

• отсутствие реального изменения активов, обязательств или собственного капитала, по крайней мере, у одного из участников хозяйственной операции вследствие поставки фиктивных (не имеющих рыночной стоимости) активов. Речь, в данном случае, идет, прежде всего, о поставке «мусорных» ценных бумаг, используемых для минимизации налогообложения, вымывания денежных средств из работающих предприятий и вывода валюты за границу;

• наличие «схемного» экспорта через лицо, не ведущее никакой хозяйственной деятельности, исключительно с целью формирования отрицательного значения налоговых обязательств и получения документов, подтверждающих право на бюджетное возмещение по НДС;

• поставка товара лицом, имеющим отрицательное значение налоговых обязательств по НДС, лицу, имеющему обязательство к уплате в бюджет, с возвратом этого товара в следующих налоговых периодах.

Следует обратить внимание на еще одно положение рассматриваемого письма.

Достаточно часто суды, рассматривая дела, касающиеся налоговых отношений, отказывались признавать хозяйственную операцию фиктивной, ссылаясь на ст. 204 Гражданского кодекса Украины, в соответствии с которой сделка является правомерной, если ее недействительность прямо не установлена законом или если она не признана судом недействительной. Однако в данном письме ВАСУ указал, что в случае установления отсутствия реального совершения хозяйственной операции, признание сделки недействительной не требуется.

В целом, при чтении письма возникает ощущение, что писалось оно налоговиками, а ВАСУ лишь придал ему юридически красивый вид. Но независимо от того, кем оно писалось, его направленность на борьбу с «бестоварными» операциями очевидна. Все было бы ничего, но некоторые положения письма явно ставят вне закона не только изначально противозаконную минимизацию налогов, но и вполне законную оптимизацию.

автор: Юрий Кулик,
консультант по бухгалтерскому учету
и налогообложению
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2589 раз.

UNREAD_POST налоговик » 15 июн 2011, 12:14

Расходы на участие в тендере - только если выиграли
ГНА в Киеве

Скрытый текст: показать
Питання: Наше підприємство планує прийняти участь у конкурсних торгах на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (тендер). Чи враховуються дані витрати у складі витрат при обчисленні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств?

Відповідь: Відповідно до ст. 40 Закону України від 01.06.2010 р № 2289-VI „Про здійснення державних закупівель” (зі змінами і доповненнями, далі – Закон № 2289) визначено, що договір про закупівлю укладається в письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Статтею 22 Закону № 2289 передбачено, що документація конкурсних торгів повинна містити, зокрема, розмір, вид, умови надання, умови повернення та неповернення забезпечення виконання договору про закупівлю (якщо замовник вимагає його надати).
Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі-Податковий кодекс) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу.
Відповідно до пп. 138.12.2 ст.138.12 ст.138 Податкового кодексу до складу витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, включаються інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат.
Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені (п.138.5 ст.138 Податкового кодексу).
Таким чином, при обчисленні об’єкта оподаткування платник податку має право врахувати суму коштів, сплачену у зв’язку з участю у конкурсних торгах на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, у складі інших витрат господарської діяльності за умови належного документального підтвердження таких витрат та лише у разі виграшу таких торгів, оскільки лише в цьому випадку здійснені витрати будуть мати подальше використання у господарській діяльності платника податку.
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2589 раз.

UNREAD_POST vins » 15 июн 2011, 18:28

ВСУ: проценты, уплаченные по кредитному договору, даже в случае его последующего расторжения, могут быть отнесены на расходы
(немного в продолжении темы "Рекомендации ВАСУ по установлению факта осуществления хозоперации")

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
28 лютого 2011 року м. Київ № 21-13а11


розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом дочірнього підприємства „Пілснер Україна” (далі-Підприємство) до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (далі-Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення, за заявою Підприємства про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 2 грудня 2010 року,

в с т а н о в и в:

У березні 2007 року Підприємство звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Інспекції від 15 січня 2007 року №0000012301/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у сумі 46 832 грн (у тому числі 34 958 грн – основного платежу та 11 874 грн штрафних санкцій).

На обґрунтування позову Підприємство посилалося на те, що висновок Інспекції про порушення підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” (далі–Закон №334/94-ВР) у зв’язку з включенням до складу валових витрат процентів за користування кредитними коштами, що використовувались у господарських операціях, за якими не отримано прибутку, є протиправним.

Судами встановлено, що Державною податковою інспекцією у Сквирському районі Київської області (правонаступником якої є Сквирська міжрайонна державна податкова інспекція Київської області) в період з 20 листопада 2006 року по 12 грудня 2006 року було проведено планову комплексну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Підприємством вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 січня 2005 року - 1 липня 2006 року, за результатами якої був складений акт перевірки від 26 грудня 2006 року № 342/231/36/25396329.

У ході цієї перевірки було виявлено, зокрема, факт включення Підприємством до валових витрат підприємства відсотків за користування кредитом, одержаним ним за договором від 22 серпня 2005 року №19/1417/2005 про надання кредитної лінії, укладеним з АКБ „Райффайзенбанк Україна”.

Кошти, отримані Підприємством від АКБ „Райффайзенбанк Україна” за вищезазначеним договором із цільовим призначенням на поповнення обігових коштів, були перераховані нерезидентам на придбання товарів, у тому числі продуктів харчування, з метою їх подальшого продажу на території України й отримання прибутку, а відповідні відсотки за наданий кредит на підставі положень Закону №334/94-ВР були зараховані Підприємством до валових витрат звітного періоду.

Однак контрагенти Підприємства не виконали свої зобов’язання та повернули передплачені кошти.

Інспекцією зроблено висновок про фактичне використання одержаних у кредит коштів не в межах господарської діяльності Підприємства та за результатами перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Господарський суд Київської області постановою від 15 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року, позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Підприємство правомірно включило до складу валових витрат підприємства витрати на оплату відсотків за користування кредитними коштами, тому посилання Інспекції на порушення Підприємством положень Закону №334/94-ВР та непов’язаність операції отримання кредиту з господарською діяльністю є необґрунтованими та не відповідають даним бухгалтерського та податкового обліку Підприємства.

Вищий адміністративний суд України постановою від 2 грудня 2010 року рішення попередніх судів скасував, у задоволенні позову відмовив.

При цьому суд касаційної інстанції послався на те, що за змістом пункту 1.32 статті 1 та підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону №334/94-ВР обов’язковою умовою віднесення витрат підприємства на сплату відсотків за користування кредитом до складу валових витрат є зв’язок цих витрат з господарською діяльністю платника. Необхідною ж умовою ведення господарської діяльності є здійснення господарських операцій (як прибуткових, так і збиткових), тобто дій або подій, які викликають зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд виходив із того, що в даному випадку відсутній факт вчинення господарських операцій Підприємством з використанням кредитних коштів, оскільки в зв’язку з розірванням укладених з нерезидентами договорів купівлі-продажу товару кредитні кошти були повернуті Підприємству та не відбулося жодних змін у майновому стані платника, що є визначальною ознакою господарської операції.

У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Підприємство просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 2 грудня 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заява про перегляд оскаржуваної постанови Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви Підприємства ухвалі цього ж суду від 13 липня 2006 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано підпункт 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону №334/94-ВР.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що ним було неоднаково застосовано одні й ті ж самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 липня 2006 року залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені у справі за позовом ТОВ „Добродій” до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У цій справі господарським судом м. Києва ухвалено рішення від 2 червня 2005 року про задоволення позову.

Суди при вирішенні спору дійшли висновку про правомірність віднесення товариством відсотків за користування банківськими кредитами до складу валових витрат виробництва та обігу з огляду на використання кредитів у власній господарській діяльності, що передбачено підпунктом 5.5.1. пункту 5.5 статті 5 Закону №334/94-ВР. При цьому суди посилалися на те, що укладання позивачем договорів купівлі-продажу (контрактів), навіть при їх наступному розірванні, свідчить про направленість діяльності на отримання доходу, яка визначає останню як господарську. Однак господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту підпункту 1.32 статті 1 Закону №334/94-ВР вбачається, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Крім того, підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що Підприємство при укладенні договору купівлі-продажу з нерезидентом мало на меті отримання прибутку і здійснювало свою діяльність у відповідності з визначеними цілями, однак його діяльність не дала очікуваного результату з незалежних від Підприємства причин, що спростовує висновки Інспекції про здійснення Підприємством негосподарської діяльності, тобто такої що не передбачає мети отримання прибутку. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов’язана з господарською діяльністю Підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Таким чином, Підприємство обгрунтовано включило до складу валових витрат суму відсотків за користування кредитними коштами. Такі дії відповідають приписам підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону №334/94-ВР. Рішення судів першої та другої інстанцій є законними.

Водночас Вищий адміністративний суд України неправильно застосував (розтлумачив) норми матеріального права та безпідставно скасував судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що Підприємство протиправно включило кошти до складу валових витрат підприємства на оплату відсотків за користування кредитними коштами, оскільки із розірванням укладених з нерезидентами договорів купівлі-продажу товару та поверненням коштів Підприємству, не відбулись будь-які зміни у його майновому стані, а тому й відсутній факт здійснення господарської операції. Внаслідок чого, судом невірно зроблено висновок, що Підприємству правомірно було донараховано податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємства за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Ураховуючи наведене, рішення касаційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до цього ж суду.

Керуючись статями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України


п о с т а н о в и в:


Заяву дочірнього підприємства „Пілснер Україна” задовольнити.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Вотруба » 15 июн 2011, 22:42

при обчисленні об’єкта оподаткування платник податку має право врахувати суму коштів, сплачену у зв’язку з участю у конкурсних торгах на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, у складі інших витрат господарської діяльності за умови належного документального підтвердження таких витрат та лише у разі виграшу таких торгів, оскільки лише в цьому випадку здійснені витрати будуть мати подальше використання у господарській діяльності платника податку.

Позиции, изложенной в письме ГНА в г. Киеве, налоговики придерживаются уже много лет. Необоснованность такой позиции очевидна и уже много раз опровергалась судами. Но все равно пишут и пишут! Ничем их не проймешь.
Участие в торгах это и есть самая настоящая хозяйственная деятельность. И понесенные расходы это расходы текущего периода. Никакого "подальшого використання" эти расходы не могут иметь по определению.
Скучный народ эти налоговики. :(
Если мы с Вами думаем одинаково, то мы вообще не думаем.
Аватар пользователя
Вотруба
 
Сообщений: 1989
Зарегистрирован: 30 мар 2011, 19:35
Благодарил (а): 602 раз.
Поблагодарили: 1998 раз.

UNREAD_POST vins » 23 июн 2011, 09:30

Расходы на ГСМ, если в командировку работник не едет на своем автомобиле, предприятие себе поставить не может


ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

Чи враховується при визначені оподатковуваного прибутку компенсація працівнику вартості пально-мастильних матеріалів при відрядженні на власному автотранспорті?
Відповідно до пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) при визначенні об’єкта оподаткування враховуються витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат. Зазначені в частині першій цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо. Отже, якщо працівник підприємства використовує у відрядженні власний автомобіль, за яким не укладено договір оренди на використання автомобіля для потреб підприємства і даний автомобіль не обліковується на балансі такого підприємства, витрати на придбання пально-мастильних матеріалів не враховуються у складі витрат при обчисленні об’єкта оподаткування.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 23 июн 2011, 09:59

Затраты на содержание прилегающей территории в расходы не идут

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

Чи враховуються у складі витрат платника податку витрати, понесені ним на утримання прилеглої до виробничих будівель території (власної, орендованої) відповідно до вимог техніки безпеки, санітарних норм, озеленення тощо?
Скрытый текст: показать
Відповідно до ст. 24 Закону України від 6 вересня 2005 року № 2807-IV "Про благоустрій населених пунктів" зі змінами та доповненнями (далі – Закон №2807) підприємства, установи, організації повинні забезпечувати благоустрій земельних ділянок, наданих їм на праві власності чи праві користування відповідно до закону. При цьому посадові особи підприємств, установ, організацій несуть відповідальність за невиконання заходів з благоустрою, а також за дії чи бездіяльність, що призвели до завдання шкоди майну та/або здоров'ю громадян, на власних та закріплених за підприємствами, установами, організаціями територіях відповідно до закону. Ст.36 Закону №2807 передбачено, що за рахунок коштів підприємств, установ та організацій здійснюється фінансування заходів, спрямованих на благоустрій, виконання робіт з ремонту і реконструкції доріг внутрішньогосподарського користування, озеленення, утримання в належному стані території, яка їм належить на праві власності або праві користування, а також на усунення на закріплених за ними об'єктах благоустрою (їх частинах) пошкодження інженерних мереж, елементів благоустрою та наслідків аварій, що сталися з їх вини.
Статтею 22 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" зі змінами та доповненнями, якою встановлено вимоги до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій, передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарних норм. Для утримання в належному стані, створення та формування високодекоративних і ефективних в екологічному відношенні, стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень в містах та інших населених пунктах України наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 29.07.1994 р. № 70 "Про затвердження Правил утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України" (зареєстровано в Мін’юсті України 14.12.1994 р. за № 301/511, зі змінами та доповненнями) затверджено Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України (далі – Правила). Ці Правила є обов’язковими для виконання всіма підприємствами, організаціями, установами (далі - підприємства) та громадянами, які займаються проектуванням, створенням, експлуатацією, ремонтом і утриманням всіх видів зелених насаджень, розташованих на територіях міст та інших населених пунктів, у тому числі під час посадки дерев (чагарників) у лунки, а також утримання незначних (до 0,05 га) озеленених ділянок-острівців, газонів, квітників уздовж транспортних магістралей, вулиць, проїздів, набережних. Відповідальність за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними на територіях підприємств, а також на прилеглих до них ділянках і санітарно-захисних зонах покладається на ці підприємства (п. 3.2 Правил). Витрати платників податків, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування (оподатковуваного прибутку, визначаються відповідно до норм розділу ІІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ). При цьому витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПКУ). Згідно з пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності. З урахуванням викладеного, оскільки витрати платника податку на утримання прилеглої до виробничих будівель території не пов’язані з провадженням ним господарської діяльності, зазначені витрати не включаються до складу витрат.

За это сообщение автора vins поблагодарили: 2
Аll, yur
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 27 июн 2011, 18:08

А вот суды первой инстанции не против отнесения в расходы затрат на перевозку без ТТН

Дніпропетровський окружний адміністративний суд
ПОСТАНОВА 21 червня 2011 р. Справа № 2а/0470/5895/11

....
наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов’язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій; відсутність саме товарно-транспортних накладних не позбавляє права покупця включити понесені ним витрати з придбання товарів до складу валових витрат та віднести до податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Аll » 27 июн 2011, 18:21

vins писал(а):Затраты на содержание прилегающей территории в расходы не идут

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

Чи враховуються у складі витрат платника податку витрати, понесені ним на утримання прилеглої до виробничих будівель території (власної, орендованої) відповідно до вимог техніки безпеки, санітарних норм, озеленення тощо?
Скрытый текст: показать
Відповідно до ст. 24 Закону України від 6 вересня 2005 року № 2807-IV "Про благоустрій населених пунктів" зі змінами та доповненнями (далі – Закон №2807) підприємства, установи, організації повинні забезпечувати благоустрій земельних ділянок, наданих їм на праві власності чи праві користування відповідно до закону. При цьому посадові особи підприємств, установ, організацій несуть відповідальність за невиконання заходів з благоустрою, а також за дії чи бездіяльність, що призвели до завдання шкоди майну та/або здоров'ю громадян, на власних та закріплених за підприємствами, установами, організаціями територіях відповідно до закону. Ст.36 Закону №2807 передбачено, що за рахунок коштів підприємств, установ та організацій здійснюється фінансування заходів, спрямованих на благоустрій, виконання робіт з ремонту і реконструкції доріг внутрішньогосподарського користування, озеленення, утримання в належному стані території, яка їм належить на праві власності або праві користування, а також на усунення на закріплених за ними об'єктах благоустрою (їх частинах) пошкодження інженерних мереж, елементів благоустрою та наслідків аварій, що сталися з їх вини.
Статтею 22 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" зі змінами та доповненнями, якою встановлено вимоги до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій, передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарних норм. Для утримання в належному стані, створення та формування високодекоративних і ефективних в екологічному відношенні, стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень в містах та інших населених пунктах України наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 29.07.1994 р. № 70 "Про затвердження Правил утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України" (зареєстровано в Мін’юсті України 14.12.1994 р. за № 301/511, зі змінами та доповненнями) затверджено Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України (далі – Правила). Ці Правила є обов’язковими для виконання всіма підприємствами, організаціями, установами (далі - підприємства) та громадянами, які займаються проектуванням, створенням, експлуатацією, ремонтом і утриманням всіх видів зелених насаджень, розташованих на територіях міст та інших населених пунктів, у тому числі під час посадки дерев (чагарників) у лунки, а також утримання незначних (до 0,05 га) озеленених ділянок-острівців, газонів, квітників уздовж транспортних магістралей, вулиць, проїздів, набережних. Відповідальність за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними на територіях підприємств, а також на прилеглих до них ділянках і санітарно-захисних зонах покладається на ці підприємства (п. 3.2 Правил). Витрати платників податків, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування (оподатковуваного прибутку, визначаються відповідно до норм розділу ІІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ). При цьому витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПКУ). Згідно з пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності. З урахуванням викладеного, оскільки витрати платника податку на утримання прилеглої до виробничих будівель території не пов’язані з провадженням ним господарської діяльності, зазначені витрати не включаються до складу витрат.



От консультации веет нафталином.
Мы относили на расходы и доказали без этих расходов предприятие не может выполнять противопожарные и санитарные нормы, т.е "впроваджувати господарську діяльність".

За это сообщение автора Аll поблагодарили: 2
vins, yur
Аватар пользователя
Аll
 
Сообщений: 495
Зарегистрирован: 29 янв 2011, 13:37
Благодарил (а): 517 раз.
Поблагодарили: 119 раз.

UNREAD_POST vins » 29 июн 2011, 07:22

налоговик писал(а):
Печкин писал(а):Разное от ВАСУ в аспекте подтверждения хозяйственности

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11



Комментарии пошли:


И вот еще

ВАСУ о подтверждении права на налоговый кредит и правомерности формирования расходов

Скрытый текст: показать
Высший административный суд Украины (далее — ВАСУ) уже далеко не в первый раз обращается к анализу особенностей рассмотрения споров между налоговыми органами и налогоплательщиками о правомерности формирования последними расходов и налогового кредита (см. Справку ВАСУ от 15.04.2010 г. «О результатах изучения и обобщения практики применения административными судами отдельных норм Закона Украины «О налоге на добавленную стоимость» // «Налоги и бухгалтерский учет», 2010, № 48, с. 18; письмо ВАСУ «Проблемные вопросы применения законодательства по делам при участии органов государственной налоговой службы» от 20.07.2010 г. № 1112/11/13-10 // «Налоги и бухгалтерский учет», 2010, № 82). Основные свои выводы в комментируемом письме ВАСУ повторяет, но уже в свете предписаний Налогового кодекса Украины (далее — НКУ).
Силу первичных для целей налогообложения имеют лишь документы, составленные в случае фактического осуществления хозяйственной операции. При этом ВАСУ смело относит к разряду первичных документов и договоры, и накладные, и счета и т. д., хотя, как знает каждый бухгалтер, к квалификации документов в качестве первичных следует подходить куда аккуратнее (этому вопросу будет посвящен один из ближайших тематических номеров нашей газеты).
По нашему мнению, подход должен быть несколько иным. Действующее законодательство исходит из того, что первичный документ считается действительным при условии наличия в нем всех обязательных реквизитов. Такой документ служит достаточным и исключительным доказательством совершения хозяйственной операции. Иными словами, налогоплательщику для обоснования того, что хозяйственная операция имела место, необходимо предъявить надлежащим образом оформленные первичные документы.
Задача же контролирующих органов — предоставить доказательства того, что, несмотря на наличие первичных документов, на самом деле хозяйственная операция не осуществлялась, а потому и налоговых последствий повлечь не может.
Презумпцию правомерности формирования налогового кредита и включения затрат налогоплательщика в расходы признает и сам ВАСУ, в частности указывая, что пока контролирующий орган не докажет иного, считается, что соответствующие расходы и налоговый кредит сформированы налогоплательщиком правомерно.
Как и в прежних своих письмах, в комментируемом документе ВАСУ среди признаков, указывающих на отсутствие реального характера хозяйственной операции, обращает внимание судов на необходимость учитывать условия производства, транспортировки и другие обстоятельства, которые могут свидетельствовать о том, что на самом деле факта поставки не было. Так, из практики ВАСУ можно привести примеры, когда суд указывает на то, что последствия в налоговом учете создают только реально совершенные хозяйственные операции, т. е. связанные с движением активов, изменением обязательств либо собственного капитала налогоплательщика. Не может признаваться право плательщика НДС на налоговый кредит в том случае, если соответствующие товары им реально не приобретались либо если затраты на такое приобретение реально не понесены и т. п. (определение ВАСУ от 25.03.2010 г. № К-14522/07).
Следует сказать, что приведенный ВАСУ ориентировочный перечень обстоятельств, которые могут указывать на отсутствие реального характера осуществленных операций, очень близок по своему содержанию к разработанному в свое время ГНАУ перечню сведений, которые могут использоваться как доказательства ничтожности договора (п. 5.6 Методических рекомендаций по взаимодействию органов государственной налоговой службы при проведении проверок налоговых деклараций по налогу на добавленную стоимость с учетом информации расшифровок налоговых обязательств и налогового кредита по налогу на добавленную стоимость в разрезе контрагентов (название в редакции приказа ГНАУ от 30.12.2009 г. № 742). В него, в частности, были включены такие сведения:
— возможность или невозможность фактического осуществления плательщиком НДС хозяйственных операций с учетом времени, оперативности проведения операций, местонахождения имущества, отдаленности контрагентов друг от друга либо объема материальных ресурсов, экономически необходимых для производства товаров, выполнения работ или предоставления услуг;
— выявление ведения учета для целей налогообложения только тех хозяйственных операций, которые непосредственно связаны с возникновением налоговой выгоды, если для данного вида деятельности также необходимо осуществление и учет других хозяйственных операций;
— осуществление операций с товаром, который не производился и не мог быть произведен в объеме, указанном плательщиком НДС в документах учета;
— наличие либо отсутствие необходимых условий для достижения результатов соответствующей хозяйственной, экономической деятельности в случае отсутствия управленческого либо технического персонала, основных фондов, производственных активов, складских помещений, транспортных средств;
— другая информация, доказывающая, что сведения, указанные в документах учета (налоговых накладных), не соответствуют действительности*.

* Следует сказать, что по данному вопросу практика украинских судов очень близка к тому, как он решается в судах Российской Федерации, где похожий перечень показателей приводился в п. 5 постановления Пленума Высшего Арбитражного Суда РФ от 12.10.2006 г. № 53 «Об оценке арбитражными судами обоснованности получения налогоплательщиком налоговой выгоды».


Приведенный перечень следует воспринимать лишь как ориентировочный: суд должен оценивать все доказательства в совокупности. Поэтому, например, один лишь факт отсутствия лицензии либо иного разрешительного документа не является безусловным доказательством неправомерности осуществленной хозяйственной операции.
Нельзя не сказать о том, что комментируемое письмо — лишнее напоминание субъектам хозяйствования о необходимости внимательного отношения к статусу и добросовестности своих контрагентов (см. «Если друг оказался вдруг»... под особым налоговым контролем» // «Налоги и бухгалтерский учет», 2010, № 53). Так, ВАСУ прямо указывает на то, что налогоплательщик имеет возможность получить информацию о своем бизнес-партнере из Единого государственного реестра юридических лиц и физлиц-предпринимателей, из официально публикуемых сведений об аннулированных свидетельствах плательщиков НДС и т. п. С учетом сказанного, как и раньше, рекомендуем получать от второй стороны договора копии учредительных документов, лицензии, если деятельность, выполняемая по сделке, подлежит лицензированию, заверенные копии документов, подтверждающих полномочия руководителя и главного бухгалтера, выписку из Единого госреестра, готовить распечатки с сайта ГНАУ, подтверждающие, что контрагент зарегистрирован как плательщик НДС и т. п.
Не остался в стороне и вопрос о связи между фактом приобретения товаров (услуг), другими затратами и хозяйственной деятельностью налогоплательщика. Особое внимание судов, как следует из письма, привлекают так называемые «операции без деловой цели», в частности в случае последующей продажи приобретенного товара по цене ниже цены приобретения, приобретения товара у посредников при наличии прямых контактов с производителями и т. д. Об этом же говорит и анализ практики ВСУ (см. постановления от 21.01.2011 г. № 21-37а10, от 04.09.2007 г. № 21-1264во07, от 24.03.2009 г. № 21-1616во08 и др.).
Спорным выглядит вывод ВАСУ о том, что «наличие заключенного между участниками хозяйственной операции гражданско-правового договора либо отсутствие признания такого договора недействительным либо ничтожным само по себе не свидетельствует о реальности совершения соответствующей операции». Как следствие: установление факта недействительности гражданско-правовой сделки, опосредующей хозяйственную операцию, по мнению судов, не является необходимым условием для установления отсутствия реального характера хозяйственной операции.
На наш взгляд, юридическая и «налоговая» природа осуществляемых операций не должна и не может раздваиваться. Другими словами, не должна иметь место ситуация, когда сделка с юридической точки зрения признавалась действительной, но при этом совершенная в ее рамках операция считалась не имеющей реального характера и влекла за собой негативные налоговые последствия (в виде непризнания расходов, снятия налогового кредита, применения санкций и т. д.).
Этот момент имеет важное значение: подход ВАСУ, изложенный в комментируемом письме, на практике будет приводить к тому, что налоговые органы, сославшись в акте проверки на «отсутствие реального характера совершенной хозяйственной операции», будут снимать налоговый кредит и расходы налогоплательщиков, обрекая их на обжалование налоговых уведомлений-решений. Хотя по сути должно быть иначе: если у налогового органа возникают сомнения в том, что хозяйственная операции действительно совершалась, он должен подать иск о признании договора недействительным (в частности, сославшись на его фиктивность) и только в случае удовлетворения такого иска судом применять соответствующие налоговые последствия.
В комментируемом письме ВАСУ, как будто между делом, указал на то, что для применения последствий недействительности сделки, заключенной с целью, заведомо противоречащей интересам государства и общества (по ст. 228 Гражданского кодекса Украины), налоговому органу необходимо обратиться в суд с требованием о признании такой сделки недействительной и о взыскании в доход государства средств, полученных сторонами оспариваемой сделки. Данная оговорка — безусловный плюс для налогоплательщиков.
Напомним, есть два вида недействительных сделок: ничтожные и оспариваемые. Ничтожные сделки являются недействительными в силу прямого указания закона, т. е. при наличии определенных названных в законодательстве оснований та или иная сделка автоматически считается недействительной без обращения в суд для установления этого факта. Наиболее часто используемым налоговыми органами основанием ранее всегда выступало противоречие сделки интересам государства и общества (ст. 207 Хозяйственного кодекса Украины), свидетельствующее о нарушении сторонами публичного порядка (ч. 2 ст. 228 ГКУ), проявлением чего налоговики традиционно считали заключение сделки с целью уклонения от налогового обложения либо неправомерного использования налогового кредита. В таких случаях налоговикам не нужно было обращаться в суд для признания сделки недействительной (более подробно см. «Налоги и бухгалтерский учет», 2008, № 53) — они могли сразу подавать иск о взыскании полученного по договору в доход государства. Оспариваемая же сделка может быть признана недействительной только по решению суда (см. п. 4 постановления Пленума ВСУ от 06.11.2009 г. № 9 «О судебной практике рассмотрения гражданских дел о признании договоров недействительными»). На практике это выливалось в то, что налоговый орган со ссылкой на ничтожность договора, снимал налоговый кредит и доначислял обязательства по НДС, направляя налогоплательщику соответствующее налоговое уведомление-решение. Последнее налогоплательщик в случае несогласия с выводами налогового органа долго обжаловал.
Законом Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины в связи с принятием Налогового кодекса Украины» от 02.12.2010 г. № 2756-VI (см. «Налоги и бухгалтерский учет», 2010, № 101) были внесены изменения в ст. 228 Гражданского кодекса Украины, в связи с чем из категории ничтожных сделок рассматриваемые договоры перешли в категорию оспоримых, что для налогоплательщиков имеет важное значение. Хотя налоговики, видимо, по привычке и продолжают ссылаться на ст. 228 ГКУ в качестве обоснования ничтожности сделки, ВАСУ произошедшие в законодательстве изменения, к счастью, не проигнорировал.
В связи с этим еще один спорный вопрос — сроки давности, в течение которых налоговый орган может обратиться в суд с иском о признании договора недействительным. ВАСУ указывает на то, что у налогового органа есть шесть месяцев со дня, когда он узнал или мог узнать о нарушении интересов государства в результате совершения соответствующей сделки, для того чтобы обратиться в суд с требованием о признании сделки недействительной и об истребовании в доход государства полученного по ней каждой из сторон договора.
На наш взгляд, логика должна быть несколько иной. Поскольку ВАСУ (вслед за ВСУ) исходит из того, что истребование в доход государства всего полученного по договору, совершенному с целью, противоречащей интересам государства и общества, является по своей сути конфискационной мерой, а потому должно считаться административно-хозяйственной санкцией, то и сроки давности должны применяться соответствующие. Напомним, согласно ст. 250 Хозяйственного кодекса Украины административно-хозяйственные санкции могут быть применены к субъекту хозяйствования в течение 6 месяцев со дня выявления нарушения, но не позднее чем через один год со дня нарушения этим субъектом установленных законодательными актами правил осуществления хозяйственной деятельности. Как видим, временное ограничение касается не только момента, когда было выявлено нарушение, но и когда оно было совершено. На ч. 2 ст. 250 ХКУ налоговики сослаться не смогут, поскольку она говорит о неприменении указанного срока исключительно в отношении штрафных санкций, размер и порядок взыскания которых определены НКУ и другими законам, контроль за соблюдением которых возложен на органы государственной налоговой службы и таможенные органы, а не в отношении любых возможных негативных последствий, в частности в виде истребования полученного сторонами по договору. В связи с этим субъекты хозяйствования могут попытаться отстаивать в суде позицию, что санкция в виде истребования в доход государства всего полученного по договору, признанному противоречащим интересам государства и общества, может быть применена только в течение года со дня совершения нарушения. Основная дискуссия, правда, будет посвящена вопросу о том, что в данном случае считать моментом совершения нарушения.

"Налоги и бухгалтерский учет" № 49 за 2011 год, с. 11

За это сообщение автора vins поблагодарили: 2
Аll, yur
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 29 июн 2011, 10:28

vins писал(а):И вот еще

ВАСУ о подтверждении права на налоговый кредит и правомерности формирования расходов


+ комментарий от С.П. ("Бухгалтер" № 23 за 2011 год)

Скрытый текст: показать
Комментарий от С. П.
В целом в вопросе о признании затрат и налогового кредита Вадсуд продолжил гнуть свою линию. Напомним, что последний раз Вадсуд обстоятельно высказывался на данную тему в информационном письме от 20.07.2010 г. № 1112/11/13-10 «Проблемные вопросы применения законодательства по делам при участии органов государственной налоговой службы» (см. «Бухгалтер» № 31'2010, с. 7—31).
Нужно отметить, что его позиция в этом вопросе практически полностью совпадает с точкой зрения Верховного Суда (см. по этому поводу в «Бухгалтере» № 39'2010 на с. 7 письмо Вадсуда от 30.07.2010 г. № 1158/11/13-10, доводящее до сведения местных админсудов Постановления ВСУ, в которых изложены правовые позиции последнего, см. их там же, на с. 7—13).
Письмо же Вадсуда от 02.06.2011 г. в первую очередь интересно тем, что оно:
1) демонстрирует преемственность позиции суда в условиях действия Налогового кодекса Украины.
Фрагменты письма от 20.07.2010 г., касающиеся применения Закона об НДС, без каких-либо существенных изменений перекочевали в письмо от 02.06.2011 г. (сравните, например, перечень обстоятельств, которые должны выяснять суды, на с. 17—18 настоящего выпуска и на с. 20—21 в «Бухгалтере» № 31'2010);
2) распространяет единую логику на споры, связанные с правомерностью налогового кредита и затрат.
Ключевое значение для налогового учета по прибыли и НДС, с точки зрения суда, имеет факт реальности приобретения товаров (услуг), а также факт использования (намерения использования) товара (услуги) в хозяйственной деятельности. Наличие правильно оформленных первичных документов — условие необходимое, но недостаточное для обретения затрат и налогового кредита.
Вадсуд подчеркивает, что суд, рассматривающий дело, должен внимательно изучить обстоятельства
реальности и хозяйственности задокументированных операций (недостаточное усердие суда в изучении фактических обстоятельств и истребовании документов практически наверняка повлечет отмену решений и передачу дела на новое рассмотрение*);
3) упоминает о новых обстоятельствах, которые могут свидетельствовать об отсутствии факта осуществления хозяйственной операции (см. с. 18 настоящего выпуска).
Наиболее интересными в этом плане являются пример «временной» поставки товара (то есть поставки с последующим возвратом того же товара без обоснованной экономической причины в следующих периодах от покупателя или через цепочку посредников), а также ситуация с отражением получения услуги без ее фактического предоставления или предоставленной иным лицом, нежели фигурирующим в первичных документах;
4) подробно освещает вопрос о связи между проблемой признания затрат (налогового кредита) и недействительностью гражданско-правового договора.
Как известно, Вадсуд и раньше полагал, что отсутствие признания договора недействительным не является препятствием для непризнания затрат и налогового кредита, отраженных по такому договору. Как правило, это объяснялось тем, что подобные договоры подводились под действие ст. 228 Гражданского кодекса** — то есть квалифицировались как сделки, нарушающие публичный порядок (см., например, «Бухгалтер» № 31'2010, с. 19).
В письме от 02.06.2011 г. генеральная линия не изменилась. Как отмечает суд, «наличие заключенного между участниками хозяйственной операции гражданско-правового договора либо отсутствие признания такого договора недействительным или ничтожным само по себе не свидетельствует о реальности совершения соответствующей операции».
Поэтому
«Установление факта недействительности, в том числе ничтожности, гражданско-правовой сделки, которая опосредует соответствующую хозяйственную операцию, не является необходимым условием для определения контролирующим органом денежных обязательств плательщику налогов в случае, если будет установлено отсутствие реального совершения данной хозяйственной операции или отсутствие связи между такой операцией и хозяйственной деятельностью плательщика налогов».
По нашему мнению, данный вывод справедлив только в части отсутствия связи с хоздеятельно-стью. Реальность и действительность (правомерность) договора в таком случае действительно не аргумент.
Но вот с установлением отсутствия реального совершения операции Вадсуд не прав. Как мы понимаем, обвинение в нереальности операции свидетельствует о том, что стороны заключили фиктивную сделку (то есть сделку, совершенную без намерения создания правовых последствий) или противную сделку (то есть сделку, совершенную с целью, противной интересам государства и общества)*. Данные сделки согласно ст. 234 и ч. 3 ст. 228 ГК являются оспоримыми — то есть их недействительность устанавливается судом; до признания недействительными они считаются действительными (правомерными). В этом их важное отличие от сделок, нарушающих публичный порядок и являющихся ничтожными (то есть они недействительны сами по себе, без решения суда** — в таком случае суд лишь указывает в мотивировочной части своего решения на ничтожность договора, тем самым просто подтверждая данный факт).
Получается, мягко говоря, странная ситуация: налоговые органы не имеют претензий к действительности (правомерности) договора, хотя по сути утверждают, что договор является фиктивным или противным (то есть что он — неправомерен и поэтому его нужно признать недействительным). Иначе неясно, почему они ссылаются на отсутствие реального совершения операции, если первичные документы свидетельствуют об обратном? На наш взгляд, это все равно, что требовать возмещения ущерба от фиктивного банкротства, не обвиняя лицо в самом фиктивном банкротстве.
Строго говоря, ГК и НКУ действительно не содержат конкретных правил, которые увязывали бы претензии к договору и отказ в признании затрат (налогового кредита). Но исходя из духа права такая связь существует: как можно говорить о нереальности затрат (налогового кредита), оспаривать
факт совершения операций, игнорировать первичные документы как недостоверные, формально составленные, если не считать порождающий эти затраты, налоговый кредит, операции и документы договор фиктивным и противным?
По нашему мнению, весьма странным является вывод Вадсуда о том, что установление факта нереальности совершения хозяйственной операции не требует выяснения содержания умысла участников такой операции. То есть Вадсуд полагает, что лица заключили гражданско-правовой договор, операции по его исполнению реально не совершали (видимо, неосторожно ©), а затем столь же неосторожно (!) оформили первичные документы, подтверждающие факт их осуществления? И ни одна (!) из сторон такого договора при его заключении не имела умысла не исполнять договор, оформив при этом все необходимые документы, имитирующие исполнение? Интересно, Вадсуд действительно в это верит?
Подоплека решения Вадсуда понятна: налоговым органам проще работать, если не ставить вопрос о недействительности договоров и не доказывать наличие умысла***. Но в таком случае можно вообще отменить затраты и налоговый кредит и не загружать работой еще и судебную власть...
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 03 июл 2011, 10:54

налоговик писал(а):08 июня 2011
По мнению ВАСУ, презумпция правомерности решений налогоплательщика заключается в предоставлении всех возможных доказательств реальности осуществления хозоперации

Письмо ВАСУ от 02.06.2011 г. №742/11/13-11



Суды первой инстанции уже руководствуются этим письмом. И пока в пользу налогоплательщиков :)
Скрытый текст: показать
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
23 червня 2011 року Справа № 2а-1670/4914/11

...
Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню Кременчуцької ОДПІ від 28.04.2011 року №0004002301/1478, суд виходить з викладених вище критеріїв. При цьому судом встановлено таке.
Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач виходив зі встановленого, як на його твердження, порушення платником ст.201 та 198 Податкового Кодексу України, частини 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного Кодексу України.
Згідно ст.198 Податкового кодексу України внормовано правила формування податкового кредиту платником ПДВ:
198.1. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
198.2. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:
дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.
Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.
Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).
Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
198.3. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
198.4. Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
198.5. Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами.
Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.
198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.
Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.
Правила виписки та отримання, обліку податкових накладних встановлені ст. 201 Податкового кодексу України, про порушення якого також стверджував позивач.
Такі порушення податковим органом встановлені з приводу наступних фактів господарської діяльності платника. В ході проведення Кременчуцькою ОДПІ перевірки встановлено укладення ТОВ "ВладОл" договору поставки від 01.02.2011 року №01/02-1 із ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", відповідно до умов якого останнє зобов'язалося передати у власність позивача обладнання, яке уже перебувало у використанні (демонтовані елементи запасних частин ), металоконструкції, що також знаходились у використанні (надалі по тексту -Товар) , а ТОВ "ВладОл" зобов'язалося прийняти і оплатити товар по виду, ціні та в кількості , визначених сторонами цього договором.
Суд не погоджується з висновками податкового органу щодо порушення платником податку при проведенні вказаних операцій наведених вище норм податкового та цивільного законодаства.
В законі відсутня норма щодо необхідності сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем як умови формування податкового кредиту.
Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Це підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України у справах, викладеної у справах, пов’язаних з визначенням податкових зобов’язань з ПДВ та бюджетним відшкодуванням ПДВ, в яких Верховний Суд України звертає увагу на необхідність з’ясування судами при розгляді справ на те, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інше.
Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що господарська операція –це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов’язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття “господарська операція” (бухгалтерський чи економічний ефект).
Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
При цьому, у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011, № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" звернуто увагу судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до вимог ст. 4 цього ж Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об’єктом оподаткування.
Як встановлено вище, позивачем з ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" було укладено договiр поставки від 01.02.2011 року №01/02-1, відповідно до умов якого останнє зобов'язалося передати у власність позивача обладнання, яке уже перебувало у використанні (демонтовані елементи запасних частин в асортименті ), металоконструкції, що також знаходились у використанні (надалі по тексту -Товар) , а ТОВ "ВладОл" зобов'язалося прийняти і оплатити товар по виду, ціні та в кількості , визначених сторонами цього договором.
Як зазначено в Акт перевірки, документи на підтвердження товарності взаємовідносин позивача з ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" податковому органу при перевірці надано не було, про що складено акт ненадання документів, при цьому не зазначено його дату та номер.
При цьому суд звертає увагу, що податковим органом не проводилися зустрічні перевірки з контрагентами платника.
У ході судового розгляду справи, представником ТОВ "ВладОл" суду були надані пояснення стосовно проведення вказаних фінансово - господарських операцій з ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10".
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог та реальності проведених операцій представником позивача суду було надано документи. Зокрема, отримання товару (елементів кранів козлових б/у, металопрокату, вироби з чавуна б/у, листа металевого 5 мм.) оформлено згідно чинного законодавства, а саме рахунками, видатковими накладними, довіреностями та платіжними дорученнями.
Крім того, представником позивача суду надано пояснення стосовно транспортування та зберігання купленого у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" товару та надано товарно-транспортні накладні, які підтверджують шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення та конкретизацію видів товару, який перевозився.
На підтвердження наявності у позивача складського приміщення для зберігання купленого товару, який використовувався у господарській діяльності позивача, суду надано договір оренди майна № 01/01-1 від 01.01.2010 року по вул. Профспілковій, 5, м. Кременчук, Полтавська область., до якого укладена додаткова угода від 01.01.2011 про продовження дії договору оренди нежилого приміщення та асфальтної площадки з 01.01.2011 року до 01.01.2012 року.
Крім того, в ході судового розгляду справи представником позивача надано пояснення стосовно використання купленого товару у господарській діяльності та подальшої його реалізації.
Так, було зазначено, що куплений товар (обладнання б/у в асортименті) в кількості 48,350 тон на суму , в тому числі з ПДВ, 62 400 грн. був демонтований поставником, ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", що підтверджується наданим представником позивача Актом виконаних робіт №28/02-1 від 28.02.2011 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем куплений товар був реалізований. Подальший рух та реалізація демонтованих частин, а саме товару отриманого від ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", підтверджується наданими представником позивача договором купівлі - продажу від 27.02.2011 року, укладений між ТОВ "ВладОл" та ТОВ "Інтер Кар Інжирінг", за яким позивач (Продавець ) зобов"язується продати та передати у власність , а останній - прийняти та оплатити товар - металопрокат, з розрахунку ціни на момент відгрузки за 1 тону. Також, було укладено договір між ТОВ "ВладОл" та ТОВ ВФК "Бізнес- Модуль", відповідно до умов якого продавець (ТОВ "ВладОл") зобов"язаний передати у відповідний термін у власність покупця (ТОВ ВФК "Бізнес- Модуль") обладнання б/у (елементи запасних частин в асортименті та металоконструкції б/у,) а покупець зобов"язаний прийняти та оплатити Товар згідно виду, ціни і в кількості, визначених Сторонами цього договору.
На підтвердження реальності даних операції представником позивача було надано рахунки -фактури, рахунки, видаткові накладні, податкові накладні, довіреності. Крім того, суду надано пояснення стосовно транспортування товару та надано товарно-транспортні накладні, які підтверджують шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення та конкретизацію видів товару, який перевозився. Отримання товару покупцями підтверджується наданими приймальню - здавальними актами.
Отже, враховуючи наявність у позивача документів, які достовірно засвідчують фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів: товарно–транспортні накладні, які свідчать про фактичну передачу товару та фактичне перевезення товарно-матеріальних цінностей, місця поставки, зберігання та подальшу реалізацію товару ТОВ "ВладОл" та інших первинних документів щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких можливо встановити місця відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та відвантаження цього товару, суд дійшов висновку про підтвердження реальності проведення господарських операцій, тобто, про реальність операцій, які можуть бути об’єктом оподаткування ПДВ.
При цьому Кременчуцькою ОДПІ зазначено, що господарська операція, оформлена вказаним договором несе податкову вигоду для осіб, на користь яких вчинений правочин та які штучно формують податковий кредит, адже ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" за січень -лютий 2011 року податковий кредит сформований по операціях із контрагентом ПП "Нафта-Капітал" (код 34987667, і.п.н. 349876616034), м. Кременчук та ТОВ "Компанія "Відродження" (код 33207902, і.п.н.332070020387, м. Харків.
Згідно податкової звітності у ПП "Нафта-капітал" відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ.
Відповідно до декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року (останній звіт), основні фонди на підприємстві відсутні, витрати на оплату праці відсутні. Відповідно до розрахунку комунального податку за ІІ квартал 2010 року, наймані працівники відсутні.
Суд не приймає до уваги такі твердження відповідача, оскільки вони не грунтуються на законі та не мають безпосереднього відношення до платника податків - позивача, який не може нести відповідальність за правову поведінку інших суб"єктів господарювання, з якими до того ж він не перебував у фінансово-господарських відносинах.
Також Кременчуцькою ОДПІ зазначається, що згідно актів обстеження (№4 від 17.03.2011 року, №7 від 25.03.2011 року ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" не знаходиться за юридичною адресою, у зв"язку з чим рішенням податкового органу №7/29-052 від 11.04.2011 даному підприємству було анульовано свідоцтво платника ПДВ.
Суд звертає увагу на те, що зазначене відбулося вже я проведеня господарських операцій позивача із ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10".
Окрім того, в матеріалах справи наявна копія довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якої вбачається про наявність підприємства станом на 22.09.2010 року за юридичною адресою, про підтвердження 04.04.2011 року відомостей про юридичну особу і про зміну 08.04.2011 року місцезнаходження підприємства.
З урахуванням зазначеного, позивачем податковий кредит сформований за господарськими операціями, фактичне виконання яких підтверджено письмовими доказами, товар, в ціні якого ТОВ "ВладОл" сплачені суми податку на додану вартість, використаний в господарській діяльності позивача і отриманий від контрагента, що зареєстрований на дату вчинення господарських операцій платником податку на додану вартість в порядку, визначеному чинним законодавством. Документи, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій по придбанню товару від ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" та подальше використання в господарській діяльності позивача та подальшу реалізацію на користь контрагентів - покупців, оформлені у відповідності до вимог Податкового Кодексу України , Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність визначення Кременчуцькою ОДПІ суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість ТОВ "ВладОл" в сумі 34 000 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 грн. і, відповідно, про протиправність податкового повідомлення-рішення від №0004002301/1478 від 28.04.2011 року.

За это сообщение автора vins поблагодарил:
Аll
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

Пред.След.

  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в НАЛОГ НА ПРИБЫЛЬ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, alex88, Galla, Gb, hela, Kamillfo, lola, lutishka, Ya