Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Продажа по цене ниже себестоимости

Путеводитель по разделу. Ставка 0 %, доходы, расходы, амортизация, декларация. Переходное.

Модератор: Печкин

UNREAD_POST бухгалтер2012 » 07 мар 2014, 13:56

Здравствуйте,коллеги!!! Женскую часть нашего Бухфорума поздравляю с наступающим праздником!!! Подскажите,пожалуйста, можно ли продать остатки товара по цене ниже себестоимости? есть ли какие последствия по НДС и прибыли? раньше надо было доначислять НО по НДС , а с 01.09.2013г. после изменений в ст. 188.1 НКУ ,вроде,не надо ничего корректировать...Ничего не изменилось? Можно купить товар за 100 грн. , а продать его,скажем за 45грн. без налоговых последствий?
бухгалтер2012
 
Сообщений: 111
Зарегистрирован: 04 мар 2012, 20:58
Благодарил (а): 87 раз.
Поблагодарили: 4 раз.

UNREAD_POST ищущий » 24 мар 2014, 12:43

бухгалтер2012 писал(а):Здравствуйте,коллеги!!! Женскую часть нашего Бухфорума поздравляю с наступающим праздником!!! Подскажите,пожалуйста, можно ли продать остатки товара по цене ниже себестоимости? есть ли какие последствия по НДС и прибыли? раньше надо было доначислять НО по НДС , а с 01.09.2013г. после изменений в ст. 188.1 НКУ ,вроде,не надо ничего корректировать...Ничего не изменилось? Можно купить товар за 100 грн. , а продать его,скажем за 45грн. без налоговых последствий?


Волнует такой же вопрос!!! Подскажите,светлые головы!!!
ищущий
 
Сообщений: 31
Зарегистрирован: 15 мар 2012, 16:54
Благодарил (а): 12 раз.
Поблагодарили: 0 раз.

UNREAD_POST налоговик » 24 мар 2014, 17:03

Ничего принципиально не изменилось. После 01.09.2013 г. обычные цены применяются еще реже. Читайте тему выше, там где нет привязки к обычным ценам - там все верно.
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2589 раз.

UNREAD_POST Мыша » 14 май 2014, 11:58

ищущий писал(а):
бухгалтер2012 писал(а):Здравствуйте,коллеги!!! Женскую часть нашего Бухфорума поздравляю с наступающим праздником!!! Подскажите,пожалуйста, можно ли продать остатки товара по цене ниже себестоимости? есть ли какие последствия по НДС и прибыли? раньше надо было доначислять НО по НДС , а с 01.09.2013г. после изменений в ст. 188.1 НКУ ,вроде,не надо ничего корректировать...Ничего не изменилось? Можно купить товар за 100 грн. , а продать его,скажем за 45грн. без налоговых последствий?


Волнует такой же вопрос!!! Подскажите,светлые головы!!!


-------------------------------------------

УБЫТОЧНЫЕ ПРОДАЖИ ПОСЛЕ 1 СЕНТЯБРЯ 2013 ГОДА: «ПРЕСТУПЛЕНИЕ» БЕЗ НАКАЗАНИЯ?

Валентина ВЕРХОГЛЯД, консультант по вопросам бухгалтерского и налогового учета, САР

Чем ценна эта статья: в ней вы найдете информацию о том, как правильно облагать налогами убыточные сделки в разных практических ситуациях.

От чего поможет защититься: от излишнего доначисления налогов контролирующими органами (в статье приведены законодательные нормы и аргументы, которыми могут оперировать плательщики).

1 сентября 2013 года вступил в силу Закон от 04.07.13 г. № 408-VII (далее - Закон № 408). Он ввел в обиход правила трансфертного ценообразования для целей налогового учета. Но помимо этого также существенно «подрихтовал» правила определения базы начисления НДС и признания доходов (расходов) для тех операций, которые не являются контролируемыми в понимании ст. 39 Налогового кодекса (далее - НК) и могут возникнуть у любого плательщика.

Особенно непривычными эти изменения кажутся тем, у кого случаются убыточные сделки при продаже товаров (работ, услуг). Рассмотрим порядок отражения таких операций в налоговом учете на конкретных примерах.

Как было до 1 сентября 2013 года

При некоторых хозяйственных операциях, в том числе при продаже товаров (работ, услуг), налогоплательщик должен был исчислять доход, исходя из договорной цены на такие товары (работы, услуги), но не ниже уровня их обычных цен. С такого дохода и следовало уплачивать налоги. Кроме того, при налоговой проверке проверяющие настаивали, чтобы такая «обычная» цена была не ниже цены приобретения (себестоимости) реализованных товаров (работ, услуг). Основанием для этого до 1 сентября прошлого года служили, в частности, следующие нормы НК:

• п. 188.1 НК - база обложения НДС для любых операций по поставке товаров (работ, услуг) должна устанавливаться на уровне договорной цены, но не ниже обычной цены, исчисленной по правилам ст. 39 НК. При этом до 1 января 2013 года обычная цена определялась согласно п. 1.20 Закона о прибыли (пп. 2 п. 2 разд. Х1Х НК);

• п. 153.2 НК - сумма доходов от продажи товаров (работ, услуг) должна признаваться на уровне не ниже обычной цены, если покупателем является связанное лицо, и/или неплательщик налога на прибыль, и/или лицо, уплачивающее налог по другой ставке, нежели продавец.

Отступать от уровня обычных цен безнаказанно позволялось не более чем на 20 % (п. 39.15 НК).

Что изменилось с 1 сентября 2013 года Порядок определения обычных цен

Прежде всего полностью изменилась редакция ст. 39 НК, в связи с чем определять обычную цену по правилам данной статьи теперь нужно только для контролируемых операций.

В случае неконтролируемых операций налогоплательщикам следует обратить внимание на новую редакцию пп. 14.1.71 НК, где дано определение «обычная цена».

Там сказано, что в общем случае обычной ценой считается договорная цена, если иное не установлено нормами НК. При этом считается, что договорная (обычная) цена соответствует уровню рыночных цен, если не доказано обратное.

Доказывать обратное, по-видимому, должны будут представители контролирующего органа при проверке (если возникнет такая необходимость). Для этого проверяющие должны направить налогоплательщику письменный запрос о предоставлении информации для определения уровня обычных цен на товары (работы, услуги) (пп. 2 п. 73.3 НК).

О том, какими источниками информации, какими методами определения уровня обычных цен, какими критериями сопоставимости операций должны пользоваться и налогоплательщики, и проверяющие - НК умалчивает. В таких условиях налогоплательщику остается только уповать на норму пп. 4.1.4 НК о презумпции правомерности решений налогоплательщика.

Отметим, что пп. 14.1.71 НК содержит и вполне конкретные правила определения обычной цены для отдельных случаев. А именно:

• если для какого-либо вида товаров (работ, услуг) цены регулируются государством, то обычная цена устанавливается на уровне регулируемой государством. Для тех товаров (работ, услуг), для которых установлены минимальные или индикативные цены, обычной считается цена не ниже таких цен;

• если законодательство требует проведения оценки объекта операции, - тогда стоимость, определенная независимым оценщиком, и будет считаться обычной для данной операции. В частности, это касается таких операций, как продажа недвижимости физическим лицом (пп. 172.3 НК), продажа имущества, которое находится в налоговом залоге (п. 95.10 НК), определение стоимости имущественных взносов участников и учредителей хозяйственного общества, если в такое общество вносится имущество предприятий с государственной долей (коммунальной долей), или в случае выхода участника или учредителя из такого общества (ст. 7 Закона от 12.07.01 г. № 2658-III);

• цена, определенная по результатам аукциона (публичных торгов) на продажу товаров (работ, услуг), будет считаться обычной. Это правило применяется только для тех случаев, когда обязательность проведения аукциона (публичных торгов) предусмотрена законом. Например, при проведении закупок товаров (работ, услуг) на бюджетные средства;

• если продажа имущества, в том числе залогового, осуществляется в принудительном порядке согласно законодательству, то сформированная во время такой продажи цена считается обычной;

• если поставка товаров (работ, услуг) осуществляется на основании форвардного или фьючерсного контракта (цена на предмет договора фиксируется на момент его заключения), то обычной будет цена, которая соответствует уровню рыночных цен на момент заключения такого договора.

Порядок применения обычных цен

Изменения в порядке применения обычных цен, несомненно, порадуют налогоплательщика. С 1 сентября 2013 года базу обложения НДС и/или уровень признания дохода для целей налога на прибыль не всегда следует определять исходя из уровня обычных цен, а только тогда, когда нормы НК этого прямо требуют.

Напомним основные изменения, которые произошли с правилами (казалось бы, «вечными»). НДС

Изменение 1. При поставке товаров (работ, услуг) база налогообложения в неконтролируемых операциях устанавливается на уровне договорной цены (п. 188.1 НК). Обычные цены применяются только для контролируемых операций и определяются по правилам ст. 39 НК.

Таким образом, даже если вдруг договорная цена неконтролируемой операции оказалась несколько ниже рыночной, у проверяющих из органов Миндоходов на данный момент нет законных оснований доначислять налогоплательщику НДС-обязательства до уровня обычных цен. Кстати, косвенно это подтверждает и п. 10 Порядка заполнения налоговой накладной, утвержденного приказом Миндоходов от 14.01.14 г. № 10 (налоговая накладная с кодом 01 выписывается только на сумму превышения обычной цены над договорной для контролируемых операций).

Изменение 2. Исключена из п. 188.1 НК норма о начислении НДС-обязательств при продаже ранее ввезенных в Украину товаров на уровне не ниже их таможенной стоимости.

Изменение 3. Из п. 188.1 НК исключено требование начислять НДС-обязательства на уровне не ниже обычных цен при поставке производственных или непроизводственных средств, товаров/услуг связанным лицам, неплательщикам НДС, при бартере, в счет зарплаты работникам, бесплатным поставкам (с частичной оплатой), при переводе производственных основных средств в непроизводственные.

По сути, теперь НДС-обязательства по поставкам при бартере, работникам в счет оплаты труда, неплательщикам НДС начисляются по общему правилу - только на уровне договорной цены (абзац первый п. 188.1 НК). Относительно связанных лиц напомним, что теперь этот термин применяется только для контролируемых операций по ст. 39 (пп. 14.1.159 НК), для остальных операций критерий «связанности» не важен.

В то же время, согласно пп. «г» п. 198.5 НК, в случаях прочего «нехозяйственного использования» товаров/ услуг и необоротных активов, необходимо, как и раньше, начислять самим себе НДС-обязательства на уровне не ниже обычной цены (если по таким товарам/услугам и необоротным активам был признан налоговый кредит).

До внесения изменений специальная норма (пп. «г» п. 198.5 НК) дублировала общую (п. 188.1 НК) и получалось задвоение.

Налог на прибыль

С 1 сентября 2013 года п. 153.2 НК изложен в новой редакции, согласно которой теперь не требуется обязательного применения обычных цен в случаях:

• признания доходов при реализации товаров (работ, услуг) связанным лицам, неплательщикам налога на прибыль (например, нерезидентам, плательщикам единого налога, физическим лицам), плательщикам, уплачивающим налог на прибыль по иной ставке, нежели продавец. Ранее такие доходы признавались на уровне обычных цен, если договорная цена на 20 и более процентов отличалась от обычной цены;

• признания расходов на приобретение товаров (работ, услуг) у связанных лиц, неплательщиков налога на прибыль, плательщиков, уплачивающих налог на прибыль по иной ставке, нежели покупатель. Раньше такие расходы признавались на уровне не выше обычных цен, если цена договора на 20 и более процентов отличалась от обычной цены.

Кроме того, из п. 153.2 НК исключено требование о том, что при продаже товаров (выполнении работ, оказании услуг) связанным лицам расходы по таким операциям признаются на уровне не выше доходов по этим же операциям. Такое же «безубыточное» требование (расходы не выше доходов) ранее было установлено отдельно и для услуг по переработке давальческого сырья.

В то же время применение обычных цен осталось обязательным и после 1 сентября в ряде случаев, прямо указанных в НК. Назовем наиболее распространенные из них:

• доход от безвозмездно полученных товаров (работ, услуг) не может быть меньше обычной цены на такие товары (работы, услуги) (пп. 135.5.4);

• первоначальная стоимость основных средств, полученных как взнос в уставный капитал, для целей амортизации не может быть выше их обычной цены (п. 146.7);

• доход от продажи основного средства или нематериального актива не может быть меньше их обычной цены (п. 146.14);

• доход от продажи земли не может быть меньше ее обычной цены (п. 147.5);

• доход от бартерной операции не может быть меньше, чем обычная цена переданного товара (работы, услуги), расходы по такой операции не могут быть больше, чем обычная цена приобретенного товара (работы, услуги) (п. 153.10).

Единый налог

НК не требует от плательщиков единого налога - юридических и физических лиц, чтобы при определении объекта обложения единым налогом они применяли обычные цены.

Однако постоянные споры единщиков с контролирующими органами возникают в связи с требованием п. 292.3 НК, который обязывает единщиков-юрлиц включать в базу обложения единым налогом стоимость бесплатно полученных товаров (работ, услуг). Согласно разъяснениям в ОИР (категория 108.4) такие доходы предлагается определять на уровне договорной цены, но не ниже обычной. Но специалисты Миндоходов тут же ссылаются и на нормы п. 44.1 НК, которые требуют включать в доходы лишь суммы, подтвержденные первичными документами.

Таким образом, сумма дохода от бесплатно полученных товаров (работ, услуг) также определяется только исходя из их стоимости, указанной в договоре и/или первичных документах контрагента.

АНАЛИЗ РАЗЛИЧНЫХ СИТУАЦИЙ

Далее рассмотрим действия бухгалтера при начислении налогов в наиболее распространенных практических ситуациях. При этом будем опираться на действующие сегодня нормы НК, регулирующие правила применения обычных цен для «обычных» (т. е. неконтролируемых) операций.

Ситуация 1

В январе 2013 года производственное предприятие оприходовало возвратные отходы по цене их возможной реализации на общую сумму 300 000 грн. (без НДС). К моменту фактической поставки отходов покупателю в январе 2014 года рыночная цена таких отходов значительно снизилась, и они были реализованы за 200 000 грн. (в т. ч. НДС - 33 333 грн.). Как правильно определить налоговые обязательства по НДС, сумму дохода и расходов по данной операции?

Согласно п. 188.1 НК, налоговые обязательства по НДС следует начислить в сумме 33 333 грн. (исходя из договорной цены отходов).

Доходы признаются в сумме 166 667 грн. (200 000 грн. - 33 333 грн.), то есть также на уровне договорной цены (без НДС), как того требует общая норма п. 135.4 НК.

В расходы включается себестоимость реализованных отходов в сумме 300 000 грн. - на основании п. 138.4 НК. Дополнительных ограничений для таких расходов НК не содержит.

Отметим, что в момент оприходования возвратных отходов по цене их возможной реализации на сумму 300 000 грн. предприятие на эту же сумму должно было уменьшить себестоимость реализованной продукции в части прямых материальных затрат (п. 138.8 НК). Следовательно, сумма 300 000 грн. уже была учтена в целях налогообложения в 2013 году. Реализуя такие запасы в 2014 году, предприятие имеет полное право включить эту сумму в расходы.

При этом, даже если по состоянию на 31 декабря 2013 года предприятие в бухучете согласно требованию п. 25 П(С)БУ 9 привело стоимость данных запасов к чистой стоимости реализации (т. е. уценило их до 166 667 грн.), такая уценка никак не повлияет на налоговый учет (п. 152.10 НК).

Ситуация 2

Предприятие собирается продать свои автомобили, которые в бухучете полностью самортизированы. Эти автомобили предприятие ранее купило на бирже по очень низким ценам. Перед продажей пригласили оценщика, который оценил автомобили дороже, чем цена их приобретения. Можно ли продать авто по цене ниже оценочной?

Относительно признания доходов от продажи автомобилей необходимо учитывать следующее:

• если автомобили эксплуатировались предприятием, то и в бухгалтерском, и в налоговом учете они считаются основными средствами;

• при продаже основных средств доходы признаются на уровне договорной цены, но не ниже обычной (п. 146.14 НК);

• обычная цена должна быть определена по правилам пп. 14.1.71 НК, то есть на основании отчета независимого оценщика, если законодательством предусмотрено проведение такой оценки для данной операции;

• при продаже автомобилей юридическими лицами не предусмотрена обязательная оценка, которая проводится независимым оценщиком.

Исходя из вышеприведенных норм предприятие не обязано признавать доход от продажи автомобилей на уровне их стоимости, определенной в отчете независимого оценщика. Обычной будет считаться цена договора по общему правилу пп. 14.1.71 НК. Однако за проверяющими остается право доказать, что такая цена не является обычной.

Налоговые обязательства по НДС следует начислить исходя из договорной цены операции (общая норма п. 188.1 НК).

Ситуация 3

Предприятие планирует сдать в аренду помещение своему учредителю за символическую плату. Какие налоговые последствия будут в этом случае у арендодателя?

С позиции НК доходы от предоставления имущества (недвижимости) в аренду являются доходами от продажи (поставки) услуг (пп. 14.1.185, 14.1.203 НК), поэтому:

• налоговые обязательства по НДС будут начисляться исходя из размера арендной

платы, указанной в договоре (п. 188.1 НК);

• доходы от аренды будут признаваться также на уровне договорной стоимости (без НДС) (пп. 135.5.2, п. 153.7 НК).

Обратите внимание: указанные нормы НК не содержат оговорки «...но не ниже обычной цены». Поэтому у контролирующего органа нет законных оснований для определения базы налогообложения исходя из обычной цены.

Однако отметим, что в договорах аренды помещений размер арендной платы может устанавливаться по соглашению сторон с учетом разных условий относительно возмещения (компенсации) стоимости эксплуатационных услуг. Стоимость таких услуг может как входить в состав арендной платы, так и выставляться отдельным платежом. Поэтому, если конкретных указаний договор аренды на этот счет не содержит, арендатор-юрлицо рискует тем, что при проверке эти услуги могут посчитать бесплатно полученными и включить их стоимость в его доход (пропорционально арендуемой площади) (пп. 135.5.4 НК).

Хотя доказать занижение дохода арендатора проверяющим будет достаточно сложно из-за невозможности определить дату предоставления таких «бесплатных» услуг (п. 137.10 НК). Ведь первичные документы, подтверждающие такое «бесплатное» получение услуг, отсутствуют.

Ситуация 4

Предприятие после 1 сентября 2013 года продало товар с убытком связанному лицу. Операция неконтролируемая. Можно ли в налоговом учете отразить расходы выше доходов?

Как уже было сказано, сегодня НК не содержит особых правил для налогообложения операций с контрагентами, которые являются для плательщика связанными лицами (кроме контролируемых операций по ст. 39 НК).

Требование о том, что при продаже товаров связанным лицам расходы плательщика должны быть признаны в сумме, не превышающей сумму дохода от такой операции, содержалось в пп. 153.2.6 НК. Но с 1 сентября 2013 года данная норма не действует (подпункт исключен ).

Поэтому плательщик-продавец в данной ситуации в общем порядке признает в составе доходов договорную цену товара (без НДС), исчисляет от нее налоговые обязательства по НДС, а себестоимость товара в полной сумме включает в расходы в момент реализации товара (п. 138.4 НК).

Ситуация 5

Предприятие хочет окончательно закрыть расчеты со своим контрагентом (кредитором). Стороны пришли к соглашению, что в счет погашения задолженности предприятия кредитору будет передан станок (балансовая стоимость станка больше суммы задолженности). Каковы налоговые последствия данной операции для предприятия?

В данной ситуации предприятие:

• осуществляет продажу станка (основного средства);

• проводит бартерную операцию. Напомним, что любая операция, не предусматривающая денежных расчетов, с позиции НК считается бартерной (пп. 14.1.10 НК).

Поэтому доходы от этой операции следует признать на уровне договорной цены, но не ниже

обычной (п. 146.14, 153.10 НК).

При этом напомним, что пп. 14.1.71 НК не содержит такого правила определения обычной цены, как «не ниже себестоимости». Поэтому применение обычной цены для исчисления дохода от продажи станка вовсе не означает, что эта операция обязательно должна быть безубыточной. Налоговый результат от продажи станка будет определен по специальным правилам п. 146.14 НК и может оказаться как положительным (прибыль), так и отрицательным (убыток).

Налоговые обязательства по НДС исчисляются только исходя из договорной цены станка (п. 188.1 НК) без какой-либо привязки к обычным ценам.

Ситуация 6

Предприятие оказывает услуги по давальческой переработке сырья. Могут ли такие операции быть убыточными после 1 сентября 2013 года?

Требование о безубыточности операций по давальческой переработке сырья ранее содержалось в пп. 153.2.6 НК, который с 1 сентября 2013 года утратил силу в связи с изложением п. 153.2 НК в новой редакции. Поэтому теоретически сейчас такие услуги могут быть убыточными и в бухгалтерском, и в налоговом учете.

Однако следует помнить, что при формировании плановых калькуляций на услуги по переработке давальческого сырья предприятие-переработчик должно сформировать цену услуги таким образом, чтобы она покрывала расходы предприятия, связанные с оказанием таких услуг, и обеспечивала необходимый для предприятия уровень рентабельности. При составлении плановых калькуляций обычно используются данные о нормальной производственной мощности работы оборудования. Нормальная производственная мощность определяется либо на уровне, предусмотренном техусловиями на производство продукции (техдокументацией на оборудование), либо исходя из фактической производственной мощности прошлых периодов.

Иными словами, если плановая калькуляция составлена правильно и производственные мощности переработчика по факту загружены на уровне нормальной мощности, убытков быть не должно. Если же фактически производственные мощности работают не на уровне нормальной загрузки, предприятие-переработчик может получить убытки при оказании услуг по давальческой переработке сырья за счет нераспределенных общепроизводственных расходов. И это не будет нарушением норм НК.

Ситуация 7

Предприятие передало кредитору в залог имущество, по которому была определена залоговая стоимость. Будет ли в данном случае залоговая цена считаться обычной ценой в случае реализации предмета залога?

Будет, но не во всех случаях. Рассмотрим подробнее.

Случай 1. В договоре, в котором обязательства должника обеспечены залогом, указано, что в случае неисполнения обязательств должником реализация залогового имущества будет проведена по залоговой стоимости.

Тогда должник в случае продажи залогового имущества должен признать доход на уровне цены реализации (т. е. залоговой цены), но не ниже обычной. Такой вывод делаем на основании следующих аргументов:

• как правило, предметом залога являются основные средства, при продаже которых требуется признавать доход в размере не ниже обычной цены (п. 146.14 НК);

• расчеты с должником за проданный предмет залога не будут проведены в денежной форме; поэтому признавать доход на уровне не ниже обычной цены также требует п. 153.10 НК.

А вот как в данном случае определить обычную цену?

В общем случае обычная цена равна договорной цене, если не доказано обратное. Поэтому при реализации предмета залога по залоговой стоимости согласно условиям договора можно считать, что такая залоговая цена равна обычной.

Случай 2. Продажа залогового имущества для обеспечения требований кредитора осуществляется в принудительном порядке согласно законодательству.

В этом случае обычной считается цена, сформированная во время такой продажи (последний абзац пп. 14.1.71 НК). При этом цена продажи может отличаться от залоговой стоимости.

Напомним, что залоговое имущество реализуется на публичных торгах, если иное не оговорено сторонами в договоре или не предусмотрено законом (ст. 591 Гражданского кодекса). Например, в принудительном порядке реализуется имущество, находящегося в налоговом залоге, согласно ст. 95 НК и Порядку, утвержденному приказом Миндоходов от 10.10.13 г. № 571.

ВЫВОДЫ

Закон № 408 значительно обновил нормы НК в части применения обычных цен для неконтролируемых операций. При этом с 1 сентября 2013 года утратили силу многие нормы, которые ранее увеличивали объекты обложения НДС и налогом на прибыль. Такие изменения можно считать положительными для налогоплательщиков.

В то же время отсутствие четких правил применения обычных цен в неконтролируемых операциях в тех случаях, когда этого требует НК, может привести к нежелательным разногласиям между плательщиком и контролирующим органом. Но последнее слово в таких спорах все-таки должно оставаться за плательщиком на основании нормы пп. 4.1.4 НК о презумпции правомерности решений налогоплательщика.

Баланс № 14 (1365) 17 февраля 2014
----------------------------
Аватар пользователя
Мыша
 
Сообщений: 944
Зарегистрирован: 07 июн 2011, 10:40
Благодарил (а): 288 раз.
Поблагодарили: 329 раз.

UNREAD_POST alex88 » 19 дек 2014, 11:25

bur писал(а):
lutishka писал(а):
Может ли предприятие работать убыточно?
Опубликовано в Бухгалтерии N8 (1047) от 25 ФЕВРАЛЯ 2013 года


Еще одна статья на ту же тему
------------
Опубліковано в журналі “Головбух” № 43 (906), 24 листопада 2014 р. (стор. 42-49)

Олександр Єфімов

Господарська діяльність суб’єктів господарювання не зажди має позитивний ефект та є прибутковою. Також збитковими можуть виявитися й експортні операції, що є правомірним з погляду чинного законодавства. Пропонуємо вашій уваги аналіз судових спорів щодо реалізації товару нижче собівартості та збитковості експортних операцій

Збиткова діяльність не суперечить закону

На думку американського судді Лернеда Хенда, висловлену ним ще у 1934 році, будь-яка людина може так влаштувати свої справи, щоб платити якомога менше податків. Він вважає, що немає жодної потреби намагатися збагатити казну та, попри патріотичний обов’язок, немає потреби збільшувати суму своїх податків.

Тож, на думку судді, немає сенсу платити податки там, де підстав для їх нарахування немає. Ідеться не лише про правові підстави, а й про звичайну логіку. Наприклад, алогічно платити податок на прибуток, коли результатом діяльності є збиток. А податківці твердять, що логіка є. І їхня логіка полягає в тому, щоб збиткові операції не рахувати разом із прибутковим. Якщо прибутків менше, ніж збитків, то загалом маємо збитки. Але податківці вважають, що прибуток — категорія недоторканна, і зменшувати його на збитки не можна. Та про все детальніше.

Стаття 42 Господарського кодексу України (ГК) встановлює, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

А господарською діяльністю згідно із статтею 3 ГК є діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до статті 55 ГК суб’єктами господарювання є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

У статті 142 ГК визначено, що прибутком (доходом) суб’єкта господарювання є показник фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Зазвичай податківці і суди посилаються саме на це визначення підприємництва, тож і поняття «прибуток» вони мають застосовувати таке, яке зазначене в ГК. А в ГК прибутком є показник усієї господарської діяльності за певний період. І «усієї» і «за певний період» означають, що йдеться не про окрему господарську операцію, а про їх сукупність, здійснену протягом певного часового проміжку.

Отже, включення тієї чи тієї господарської операції до господарської діяльності, що становить підприємництво, не залежить від того, прибуткова вона чи збиткова. П’ять збиткових операцій можуть бути вчинені заради однієї прибуткової, прибуток від якої покриє усі попередні збитки. Усі ці операції разом становитимуть підприємницьку діяльність.

Та чи погодяться податківці вважати таку діяльність підприємництвом? Скоріше за все, вони розділять усі операції на окремі і вважатимуть підприємництвом лише останню.

Отже, прибуток — це мета усієї діяльності, а не результат кожної окремої операції, здійсненої під час такої діяльності. Але нам так часто говорять про те, що кожна операція має бути прибутковою, що ми до того вже звикли і сприймаємо це як якесь правило. Саме час згадати Джона Енрайта, психолога за фахом, який стверджував, що «…те, що видається правильним, може видаватися таким лише через тривалу звичку».

Не усі мають таку звичку. Наприклад, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 15.12.2011 по справі № К-35575/09 зазначає: «Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об’єктивним процесом здійснення господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції». У цій справі ВАСУ дійшов висновку про те, що «збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення виробничої діяльності, як негосподарської».

Продаж нижче ціни придбання чи собівартості

Відповідно до підпункту 14.1.36 Податкового кодексу України (ПК) господарська діяльністьце діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Отже, чинний ПК «сплутав карти» податківцям, «прив’язавши» господарську діяльність до мети у вигляді саме доходу, а не прибутку. Якщо за чинності попереднього податкового законодавства податківці для визнання валових витрат вимагали «прибутковості» від кожної господарської операції, то за чинності ПК витрати залежать вже від отримання доходу, а не прибутку.

Згідно з підпунктом 14.1.27 ПК витратице сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльностіплатника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Отже, метою господарської діяльності є отримання саме доходу, а не прибутку. А доходом, як вже було зазначено, є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Отже, у результаті отримання виручки у розмірі 1 копійки платник податку здійснює господарську діяльність, оскільки отримує саме дохід, а не прибуток.

Пункт 150.1 ПК взагалі передбачає можливість існування за підсумками податкового року від’ємного значення бази оподаткування податком на прибуток, тобто збитку. Навіть наслідки такого існування встановлено: «Сума такого від’ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року». При цьому розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від’ємного значенняпопереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

Проте, якщо визнавати чи не визнавати витрати за кожною операцією окремо залежно від її економічного ефекту, то скористатися пунктом 150.1 ПК було би апріорі неможливо. Оскільки треба було би виключити витрати за всіма збитковими операціями. Платник податку мав би завжди лише позитивне значення бази оподаткування.

Прикладом врахування правомірності витрат при здійсненні збиткової операції є ухвала ВАСУ від 18.09.20014 у справі № К/800/62458/13-а. У цій справі ВАСУ підтримав позицію судів попередніх інстанцій про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими підприємству збільшено суму податкових зобов’язань за рахунок неврахування витрат, що виникли в результаті реалізації підприємством промислової та насіннєвої картоплі контрагентам-покупцям за ціною, нижчою від ціни її придбання (собівартості).

Податківці вважали, що підприємство у випадку реалізації картоплі нижче її собівартості та нижче ціни придбання має право на витрати лише у частині отриманого доходу від такої реалізації, а не на всю суму понесених раніше витрат на придбання (вирощення) цієї сировини (картоплі).

Однак ВАСУ притримувався іншої думки: сама собою реалізація товарів за ціною, нижчою від ціни придбання, не є підставою для зменшення витрат, якщо така господарська операція не вчинена з метою заниження податкових зобов’язань та в результаті дій, спрямованих на зменшення збитків від псування невикористаної сировини.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що такі дії підприємство вчинило з метою мінімізації втрат, що спричинені стрімким падінням обсягів виробництва чіпсів порівняно з плановими обсягами й виникненням надлишку картоплі, та як наслідок — виникненням ризиків втрати чіпсових властивостей картоплі та неможливістю її подальшої переробки на чіпси. У результаті підприємство змінило напрямок використання надлишку картоплі — не для подальшої переробки, а для оперативної реалізації. Це було оформлено відповідним наказом підприємства. Зазначений наказ було видано на підставі відповідних економічних обґрунтувань.

Беручи до уваги специфіку виробництва чіпсів, для виготовлення яких використовуються лише спеціальні сорти картоплі, та враховуючи можливість втрати товаром своїх корисних властивостей унаслідок тривалого зберігання, суди дійшли висновку, що реалізація чіпсових сортів картоплі за ціною столових сортів була спричинена намаганнями платника податку уникнути ще більших збитків. А томувисновки податкового органу про завищення собівартості придбаного товару визнано необґрунтованими.

Отже, підприємство, яке здійснило економічно обґрунтований продаж сировини (картоплі), не мало на меті заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток. Така діяльність є правомірною, здійсненою з метою одержання доходу, що надає підприємству обґрунтовані підстави віднести витрати, понесені у періоді, що перевірявся, до витрат, які враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування.

Отже, за належного обґрунтування збиткового характеру операції та вчинення дій, спрямованих на усунення ще більш негативних наслідків, можна сподіватися на те, що якщо не податківці, то суди стануть на бік платника податків.

Збитковий експорт

Про ще один судовий спір та думку Верховного Суду України у ньому. Вона є вельми аргументованою та узагальнюючою, щоб на прикладі цієї справи спростувати позицію ВСУ.

Платник податків придбав товар в Україні, сплативши за нього умовно 120 грн., включаючи ПДВ — 20 грн. 100 грн. були відображені у складі валових витрат, а 20 грн. — у складі податкового кредиту. Потім цей товар був експортований за 105 грн., нараховано ПДВ за ставкою 0% відповідно до чинного тоді законодавства. У результаті платник податку отримав 105 грн. від покупця та на 20 грн. зменшив свої зобов’язання з ПДВ, тобто разом його виграш становив 125 грн., що на 5 грн. більше фактично витрачених коштів. Однак податківці вирішили, що така операція є явно збитковою для платника податку, і 20 грн., відображених ним у складі податкового кредиту, нарахували йому як податкове зобов’язання з ПДВ із відповідними штрафними санкціями.

ВСУ погодився з податківцями, виходячи з таких думок суддів, які сформували й відповідне судове рішення*. А що то було — звичка чи правило — давайте з’ясуємо по пунктах наведених висновків ВСУ, спростувавши кожен окремо. [*]Ціна продажу товару на експорт з ПДВ за ставкою 0% була нижчою ціни придбання товару з ПДВ за ставкою 20%. У цьому ВСУ побачив «навмисне здійснення діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ» і те, «що зазначені дії свідчать про зловживання правом на відшкодування цього податку з бюджету».

Відшкодовується лише той ПДВ, який сплачений постачальнику, та включений таким постачальником до складу своїх податкових зобов’язань. Це означає, що бюджет цей ПДВ отримав від постачальника, що і є підставою для його відшкодування тому, хто цей ПДВ сплатив. Що стосується «зловживання правом на відшкодування ПДВ», тобто виразом, застосованим ВСУ, то логічно погодитися з ВСУ у тому, що це право дійсно існує. Бо якби його не існувало, то й зловживати ним було би неможливо. А от, щоб позбавити такого права внаслідок «зловживання ним» ВСУ мав би послатися на конкретну норму законодавства, чого він не зробив, бо мабуть не знайшов. [*]«Визначення позивачем валових витрат на придбання товару здійснено без урахування витрат на сплату ПДВ, а валових доходів від реалізації товару — з урахуванням бюджетного відшкодування цього податку, що не свідчить про одержання доходу, і тому в сукупності такі операції не відповідають меті підприємницької діяльності — одержанню прибутку». І це при тому, що дохід був отриманий, хоча й «умовний», як його назвав ВСУ.

ВСУ вважає, що позивач не мав права розраховувати на дохід у сумі відшкодування ПДВ. Але ж поняття «дохід» у податковому законодавстві відсутнє, а наведено у пункті 3 НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Доход— це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Отже включення ПДВ, сплаченого контрагенту, до складу податкового кредиту, означає набуття права позивачем на бюджетне відшкодування або шляхом надходження коштів на його банківський рахунок, або шляхом зменшення його зобов’язань по сплаті ПДВ. Тож, з точки зору чинного законодавства бюджетне відшкодування ПДВ є нічим іншим, як доходом, а отже його сума впливає на розмір прибутку. То ж абсолютно не логічно чинити так, як вказує ВСУ, а саме: ПДВ, сплачений постачальнику, до витрат з метою визначення прибутку включати, а ПДВ, отриманий з бюджету, до доходів з тією ж метою не включати. [*]«На підставі системного аналізу чинного податкового законодавства» ВСУ дійшов висновку про те, що «ціна товару включає і ПДВ, який не враховується лише при визначенні бази оподаткування цим податком. Необхідність виключення ПДВ зі складу валових витрат та валових доходів зумовлена правилами оподаткування податком на прибуток».

При вирішенні спору, для того, щоб його рішення було законним, суд має застосувати конкретну норму матеріального права, тобто послатися на конкретну норму податкового законодавства, порушену платником податку, якщо рішення не на користь останнього. Коли ж така норма відсутня суд може в деяких випадках скористатися аналогією закону, тобто застосувати подібну норму законодавства (як, наприклад, вище було застосовано поняття «доходу» з бухгалтерського законодавства). А якщо й така відсутня, то суду залишається лише аналогія права: у цьому разі він має виходити із загальних принципів права. Загальні принципи права закріплені в Конституції та спеціальних законах. Відповідно до статті 19 Конституції правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Отже, платник податків не може бути примушений виключити зі складу свого податкового кредиту суму сплаченого постачальнику ПДВ, якщо це не передбачено податковим законодавством. Крім того, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. То ж застосування ВСУ системного аналізу законодавстваозначає, що конкретної норми у законі, відповідно до якої він має діяти, ВСУ не знайшов. Цікаво, що було б із системним аналізом, якби позивач купив товар за 120 грн. з ПДВ за ставкою 20%, а продав на експорт за 120 грн. та 1 копійку з ПДВ за ставкою 0%? У цьому разі був би отриманий прибуток навіть з точки зору «системного аналізу», але у розмірі всього 1 копійки. Справжній же прибуток склав ті самі 20 грн. бюджетного відшкодування ПДВ. Усе рівно метою операції для позивача були би 20 грн. бюджетного відшкодування, а не 1 копійка.

4. Терміни «витрати» і «валові витрати» не є тотожними, оскільки «до складу валових витрат не входять витрати на сплату ПДВ, включеного до ціни товару». Тож, визначення валових витрат на придбання товарів без урахування витрат на сплату ПДВ призвело до помилкового висновку про отримання доходу від зазначених операцій, «а тому в цьому випадку дохідність є умовною, оскільки досягнута за рахунок бюджетного відшкодування ПДВ».

Ще один термін, який застосовує ВСУ, та який відсутній у законодавстві взагалі, не говорячи про відсутність правових наслідків його застосування: «умовна дохідність». При цьому умовною ВСУ вважає її тому, що вона виникає внаслідок отримання коштів з бюджету, а не від покупця. По-перше, це все ж таки дохідність, що визнає й сам ВСУ, хоча й називає її умовною, а, по-друге, чинне законодавство не забороняє при здійсненні підприємницької діяльності мати за мету таку дохідність. Адже позивач здійснив зазначену господарську операцію саме заради такої «умовної доходності» і, як було вказано у попередньому пункті, нічого не порушив при цьому. Чинне законодавство не забороняєплатнику податків працювати, маючи за мету «умовну дохідність», і не встановлює якихось негативних наслідків діяльності, спрямованої на «умовну дохідність».

Отже, діяльність, що має на меті «умовну дохідність» є правомірною. У цьому випадку хочеться, щоб мислення вітчизняних суддів було подібним до мислення американського судді з минулого століття (див. епіграф).

5. «Намір одержати дохід лише в обраний позивачем спосіб — шляхом відшкодування ПДВ з бюджету — не можна розглядати як самостійну ділову мету». Чому? А якщо саме з цією метою й була здійснена господарська операція і вона мала певний ефект у вигляді збільшення грошових коштів підприємства?

З попереднього пункту випливає, що намір отримати дохід лише шляхом відшкодування ПДВ з бюджету можна розглядати як самостійну ділову мету, якщо такий намір має платник податку і жодної норми права при цьому не порушує. Принаймні це не суперечить законодавству, хоча й не подобається суддям ВСУ. [*]ВСУ вважає, що «наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є підставою для відшкодування ПДВ, оскільки позивачем не доведено і судом не встановленооб’єктивність та поважність причин продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, а відповідно і правомірність формування валових витрат та податкового кредиту».

Твердження про те, що ВСУ прийняв би таку операцію позивача, якби той довів «об’єктивність та поважність причин продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання» свідчить про те, що вказана операція є все ж таки правомірною навіть з точки зору ВСУ, тобто є не абсолютно, а відноснонеправомірною. Тож питання не у доходності (умовній чи безумовній), а в тому, що саме було причиною отримання цієї «умовної доходності». Значить «умовна доходність» є правомірною, якщо ВСУ визнав би причини її отримання поважними. Такий підхід точно не відображено в податковому законодавстві і є свідченням намагання ВСУ хоч якось обґрунтувати свій фіскальний підхід у цьому спорі. [*]Податковий орган мав підстави вважати правочин нікчемним, оскільки згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України (ЦК) правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Пославшись на статтю 228 ЦК, як на підставу нікчемності правочину ВСУ не зорієнтувався у тому, що правочинів було два: один на придбання товару, а другий на його експорт. Продаж товару за ціною нижче ціни придбання відбувся за другим правочином, якого, до речі, могло й не бути, а право на податковий кредит виникло з факту придбання товару, тобто за першим правочином. Тож якби другого договору взагалі не існувало, то право позивача на податковий кредит не зникло. Наприклад, якби він купив той товар і просто поклав його на склад, не здійснюючи експорт чи інший продаж.

Отже, визнавши нікчемним експортний договір, ВСУ не міг позбавити позивача права на податковий кредит, оскільки це право виникло з договору на придбання цього товару, а значить не міг ВСУ задовольнити скаргу податківців.

Тож, здійснюючи експортні операції, слід зважувати на потребу перевищення ціни продажу з урахуванням нульової ставки ПДВ над ціною придбання з повною ставкою ПДВ. Або бути готовим до потенційного конфлікту з податківцями.

Проте у будь-якому разі слід виходити з того, що чинне законодавство передбачає правомірність збиткових операцій і включення витрат по них до податкових витрат у повному обсязі. З цією точкою зору іноді збігається і точка зору суддів.

* Постанова Верховного Суду України від 01.04.2008. (Прим. авт.).

отсюда Налоговая нагрузка
“Taxation is just a sophisticated way of demanding money with menaces.”(с)
Аватар пользователя
alex88
 
Сообщений: 810
Зарегистрирован: 16 дек 2011, 09:45
Благодарил (а): 398 раз.
Поблагодарили: 419 раз.

UNREAD_POST налоговик » 04 фев 2016, 12:11

Экспорт ниже цены приобретения

Лист ДФС від 26.01.2016 № 1389/6/99-99-19-03-02-15

Про розгляд листа



Державна фіскальна служба України розглянула лист платника податку щодо порядку визначення бази оподаткування ПДВ за операціями з експорту товарів у 2015 році за ціною нижче їх придбання та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення.

Відповідно до підпункту „а” підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Кодексу операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Датою виникнення податкових зобов'язань в разі експорту товарів є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства (пункт 187.1 статті 187 Кодексу).

Відповідно до пункту 20 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 957 (далі - Порядок № 957), у разі якщо база оподаткування визначається виходячи із ціни придбання товарів і перевищує суму постачання таких товарів, визначену виходячи з їх договірної вартості, тобто ціна придбання перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання, постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання над фактичною ціною. У податковій накладній, яка складена на суму такого перевищення, робиться позначка відповідно до пункту 9 Порядку № 957 (15 - Складена на суму перевищення ціни придбання товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання).

Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається. У рядках такої податкової накладної, відведених для заповнення даних покупця, постачальник (продавець) зазначає власні дані.

Отже, у разі здійснення операції з експорту товару за ціною нижче ціни придбання такого товару, різниця між вартістю експортованих товарів та ціною придбання таких товарів не формує вартості експортованого товару, а отже не є експортною операцією, не оподатковується за нульовою ставкою, а оподатковується за ставкою 20 відсотків.

На суму різниці між вартістю експортованого товару та вартістю придбання такого товару платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну з типом причини „15” та зареєструвати її в ЄРПН.



Голова Р.М. Насіров


и еще одно

Лист ДФС від 26.01.2016 № 1388/6/99-99-19-03-02-15

02.02.2016
Про розгляд листа

Державна фіскальна служба України розглянула лист платника податку щодо порядку оподаткування ПДВ операції з експорту товарів у 2015 році за ціною, нижчою за собівартість та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Кодексу база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до підпункту „а” підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Кодексу операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою.

Таким чином, операція з експорту товарів оподатковується за нульовою ставкою.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Датою виникнення податкових зобов'язань в разі експорту товарів є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства (пункт 187.1 статті 187 Кодексу).

Згідно з пунктом 9 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 957 (далі - Порядок № 957), податкові накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 12, 13, 20 Порядку № 957, реєструються в Єдиному реєстрі податкових накладних та не видаються отримувачу (покупцеві) товарів/послуг.

У разі якщо база оподаткування визначається виходячи із собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг і перевищує суму постачання таких товарів/послуг, необоротних активів, визначену виходячи з їх договірної вартості, тобто собівартість перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання, постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення собівартості над фактичною ціною.

Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця (пункт 201.4 статті 201 Кодексу).

Отже, платник податку, який експортує самостійно виготовлений товар за ціною нижче собівартості, на дату оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, на суму, розраховану виходячи з перевищення собівартості над фактичною ціною складає податкову накладну.

У податковій накладній, яка складена на суму такого перевищення, робиться позначка відповідно до пункту 9 Порядку № 957 (17 - складена на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання). Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається. При цьому у рядках такої податкової накладної, відведених для заповнення даних покупця, постачальник (продавець) зазначає власні дані.

При цьому, враховуючи те, що обсяг операцій, розрахований виходячи з перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання, не формує вартості експортованого товару, нульова ставка до такого обсягу не застосовується, а тому в податковій накладній з позначкою „17” визначається сума ПДВ за ставкою 20 відсотків.

Податкова накладна, складена на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання, відображається в рядку 1 розділу І „Податкові зобов’язання” податкової декларації з ПДВ.



Голова Р.М. Насіров
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2589 раз.

UNREAD_POST налоговик » 03 авг 2016, 09:52

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" червня 2016 р. м. Київ К/800/6099/16

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Касьянової О.О., Повідайчик І.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Рідкісні гази" (далі - Товариство)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09.12.2015

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.02.2016

у справі № 812/1272/15

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Товариство звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.08.2015 № 0000101500, згідно з яким позивачеві зменшено бюджетне відшкодування ПДВ на 1 951 652 грн. із застосуванням 487 913 грн. штрафних санкцій, а також податкове повідомлення-рішення від 26.08.2015 № 0000111500, за яким платникові зменшено від'ємне значення ПДВ на 522 578 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09.12.2015, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.02.2016, у позові відмовлено.

Приймаючи ці судові акти, попередні судові інстанції підтримали правову позицію відповідача у справі щодо заниження платником бази оподаткування ПДВ за операціями з експорту ксенону за ціною нижчою, ніж його собівартість. При цьому суди виходили з того, що операції, спрямовані на досягнення економічного ефекту за рахунок податкової вигоди є такими, що позбавлені ділової мети, а відтак не можуть породжувати податкові наслідки.

Не погоджуючись з наведеними висновками судів попередніх інстанції, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та задовольнити даний позов. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, що Інспекцією невірно визначено собівартість виробленої продукції (ксенону) за методом «розподілення витрат», позаяк податковим органом не враховано, що одержаний при виробництві ксенону криптон є супутньою продукцією; реалізація продукції в окремих випадках за ціною нижче собівартості зумовлена необхідністю уникнення надмірних збитків через проведення антитерористичної операції у м. Лисичанськ, де розташовані виробничі потужності Товариства; одержання прибутку внаслідок застосування нульової ставки ПДВ при експорті товару, як це передбачено підпунктом «б» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України (далі - ПК), не може розцінюватися як свідчення недобросовісності платника у сфері оподаткування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті за наслідками проведення Інспекцією документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника за лютий 2015 року.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 05.08.2015 № 1/12-09-15/00153301, в якому відображено висновок Інспекції про порушення платником вимог пункту 188.1 статті 188 ПК шляхом визначення бази оподаткування операцій з експорту товару (ксенону) за ціною нижчою його собівартості.

При цьому собівартість одиниці продукції (ксенону) визначалася Інспекцією за методом «розподілення витрат», що застосовується при одержанні платником у процесі виробництва кількох видів основних продуктів (у даному разі - ксенон і криптон) без супутньої продукції.

Частиною п'ятою статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, яка являє собою сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

За наказом від 08.04.2014 № 20 «Про облікову політику підприємства Товариства» встановлено порядок визначення виробничої собівартості виробленої продукції при переробці криптоно-ксенонової суміші на чисті гази ксенон та криптон за методом виключення, при якому всі витрати на здійснення виробничого процесу вважаються собівартістю основного продукту (у даному випадку - ксенону), яка зменшується на тверду оцінку попутної продукції (криптону).

Заперечуючи проти правомірності застосування позивачем цього методу визначення собівартості продукції, Інспекція виходила з того, що одержані платником криптон і ксенон є окремими видами готової продукції, а тому їх собівартість має обчислюватися за методом «розподілення витрат» відповідно до Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Міністерства промислової політики України від 09.07.2007 № 373.

Втім будь-яких доказів на підтвердження цього висновку відповідачем не подано; твердження Товариства щодо наявності у криптону ознак попутного продукту (а саме - невеликий у порівнянні з основним продуктом обсяг виробництва, ціна значно менша ціни основного продукту) не спростовано.

А відтак доводи Інспекції про необхідність використання методу «розподілення витрат» при оцінці собівартості спірної продукції не можна визнати обґрунтованими.

Водночас судами встановлено, що загальна собівартість виробленої позивачем продукції у перевіреному періоді (ксенону і криптону) становила 13 902 633,19 грн., що підтверджується даними бухгалтерського обліку Товариства.

Відповідно до підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 ПК собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

В силу вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Отже, для цілей оподаткування при обчисленні оподатковуваного прибутку вирішальне значення має загальна вартісна оцінка товарів (робіт, послуг), використаних у процесі виробництва продукції та елементи витрат платника, що формують собівартість. Фінансовий результат господарської діяльності платника характеризується отриманим економічним ефектом з урахуванням загальної собівартості товарів (робіт послуг).


У даній справі Інспекцією не подано доказів на підтвердження збиткового характеру діяльності Товариства у періоді, охопленому перевіркою; також перевіркою не виявлено фактів відображення платником у податковому обліку витрат, що не підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу.

З установлених судами обставин справи вбачається, що прибутковість спірних операцій була зумовлена одержанням платником податкової економії у вигляді нульової ставки ПДВ при фактичній відсутності господарського результату.

Втім сам по собі факт здійснення операції, що оподатковується за нульовою ставкою, не можна розцінювати як податкову економію; одержання економічних переваг у результаті застосування легального зменшення податкових платежів не є ознакою нерентабельності господарської операції.

Адже у випадку, коли законом передбачені ті чи інші пільги, що зменшують податковий тягар, виконання податкового обов'язку передбачає сплату податку лише в тій частині, на яку відповідна пільга не поширюється. Неприпустимим є застосування до платника заходів відповідальності за дії, які хоча й мають своїм наслідком несплату податку (його сплату у меншому розмірі), однак полягають у використанні наданих платникові законом прав, пов'язаних із звільненням на законній підставі від сплати податку або з обранням найбільш вигідних для нього форм підприємницької діяльності та, відповідно, оптимального способу оподаткування.

Необґрунтованість податкової вигоди настає у разі використання платником штучних форм господарської діяльності, які не відповідають дійсному економічному змісту господарської операції, з метою одержання податкової економії без відповідних економічних підстав.

Використання платником нелегальних способів ухилення від оподаткування податковою перевіркою не виявлено. Доказів на підтвердження домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою, що притаманна даному виду господарської операції, Інспекцією не представлено.


А відтак суди безпідставно кваліфікували розглядувані операції з реалізації ксенону як операції, що не є господарською діяльністю платника податку, у розумінні підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК.

Посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені у його постанові від 09.06.2015 у справі № 817/2197/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів України у Волинській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, відповідно до яких віднесення операцій до господарських можливе у випадку обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість, суди не звернули увагу на доводи платника відносно того, що виробничі потужності Товариства знаходяться у м. Лисичанську, яке знаходиться у зоні проведення антитерористичної операції; у зв'язку з окупацією заводу Товариства терористами виникли істотні труднощі у реалізації продукції позивача; з метою мінімізації втрат та уникнення знищення усієї продукції позивач реалізував продукцію товариству з обмеженою відповідальністю «Айсблік» за ціною нижче собівартості.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України вважає, що Інспекція всупереч вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довела правомірності оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а тому даний позов підлягає задоволенню.

У зв'язку із задоволенням позову відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України позивачеві підлягають присудженню понесені ним судові витрати за розгляд справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій в загальній сумі 11 692,80 грн., сплата яких підтверджена залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 94, 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Рідкісні гази" задовольнити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09.12.2015 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.02.2016 у справі № 812/1272/15 скасувати.

3. Позов задовольнити. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.08.2015 № 0000101500 та від 26.08.2015 № 0000111500.

4. Присудити публічному акціонерному товариству "Рідкісні гази" за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області судовий збір у сумі 11 692,80 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько

За это сообщение автора налоговик поблагодарил:
Galla
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2589 раз.

Пред.

  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в НАЛОГ НА ПРИБЫЛЬ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Gb, Ya

cron