Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Расторжение договора: изменение налогов, курса валют...

заключение, изменение, расторжение, выполнение любых договоров

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST vins » 26 ноя 2011, 18:45

Суды признают основанием для расторжения договора изменение налоговых правил. Например, введение запрета на отнесение затрат по договорам с физлицами-упрощенцами в расходы.

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
"08" листопада 2011 р. Справа № 15/5025/1072/11


Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.01.2010р. між підприємцем ОСОБА_2 (виконавець) та СРБП "Хмельницькліфт" (замовник) укладено договір про надання юридичних послуг (далі - договір), згідно п.1.1 якого виконавець зобов'язується надавати замовнику юридичні послуги на умовах, передбачених даним договором (а.с.8).
Пунктом 1.2 договору передбачено види юридичних послуг, які надаються за даним договором:
а) перевірка на відповідність вимогам законодавства внутрішніх документів замовника, надання допомоги замовнику з підготовки та правильного оформлення зазначених документів;
б) участь у підготовці та укладенні різного роду договорів, що укладаються замовником з іншими фізичними та юридичними особами, надання допомоги з організації контролю за виконанням цих договорів;
в) організація ведення претензійної роботи за матеріалами, які готує замовник;
г) участь у розгляді питань про дебіторську заборгованість, що є на балансі підприємства, та вжиття спільно з іншими підрозділами заходів щодо ліквідації цієї заборгованості;
д) надання консультацій, висновків, довідок з правових питань, що виникають у діяльності замовника;
ж) представництво у встановленому порядку інтересів замовника в усіх державних та судових установах, організаціях незалежно від форм власності, виконавчій службі.
Як встановлено п.3 договору, за юридичні послуги замовник щомісячно сплачує виконавцю до кінця поточного місяця, за який здійснюється платіж, 2800 гривень, шляхом їх перерахування на банківський рахунок виконавця. Сума оплати за юридичні послуги може бути змінена в сторону її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати, необхідності врахування інфляційних факторів, що оформляється письмово у вигляді додатку до даного договору, який погоджується обома сторонами. Сума оплати за юридичні послуги не залежить від. кількості та об'єму наданих протягом місяця, за який здійснюється платіж, юридичних послуг.
05.04.2011р. позивач направив відповідачці лист №300 із пропозицією зайняти посаду юрисконсульта підприємства на постійній основі (а.с.10). Лист отримано відповідачкою 06.04.2011р., про що свідчить її підпис на листі.
15.04.2011р. СРБП "Хмельницькліфт" направило підприємцю ОСОБА_2 лист №340, в якому вказало, що у зв'язку із введенням в дію з 01.04.2011р. перехідних положень Податкового кодексу України, пропонується розірвати договір про надання юридичних послуг від 05.01.2010р. (а.с.11). Вказаний лист отриманий відповідачкою 18.04.2011р.
У відповіді на вищевказаний лист від 20.05.2011р. підприємець ОСОБА_2 заперечила проти розірвання договору, посилаючись на те, що така вимога суперечить ст.188 ГК України (а.с.12). Вказала, що відповідно до умов договору сума оплати за юридичні послуги не залежить від кількості та об'єму наданих протягом місяця, за який здійснюється платіж, юридичних послуг. Станом на 20.05.2011р. позивачем не проведено оплату за юридичні послуги в сумі 2800грн.
За вказаних обставин СРБП "Хмельницькліфт" звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом про розірвання договору про надання юридичних послуг від 05.01.2010р. з 01.04.2011р.
Обґрунтовуючи позов, позивач як на підставу для розірвання договору посилається на ст.652 ЦК України, зокрема, зазначаючи, що при укладенні договору сторони не могли передбачити положень Податкового кодексу України, зокрема, ст.139.1.12., яка забороняє включати до складу витрат підприємства витрати, понесені із придбанням послуг у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок та вказує, що оскільки відповідачка відноситься до категорії осіб, які працюють за системою сплати єдиного податку, її було повідомлено про такі обставини та утворення відділу правового супроводу та роботи з персоналом, запропоновано відповідну роботу і розірвання договору.
Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Хмельницької області від 11.08.2011р. позов задоволено частково: розірвано договір про надання юридичних послуг від 05.01.2010р., укладений між позивачем та відповідачем; стягнуто з відповідачки на користь позивача 42,50 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 11 та ст. 509 ЦК України однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов’язків сторін є укладення між ними договору. В силу зобов’язання боржник зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, тобто сплати боргу.
Згідно ст.ст. 526, 527 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний.
Порядок зміни та розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до приписів вказаної статті зміна та розірвання господарського договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити чи розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Тобто, з приписів вказаної статті вбачається обов'язок сторони, яка бажає розірвати або змінити договір, надіслати про це відповідну пропозицію іншій стороні за договором і лише в разі недосягнення між сторонами згоди з питань зміни або розірвання договору або в разі неотримання відповіді на свою пропозицію в двадцятиденний строк з урахуванням часу поштового обігу сторона може звернутись до суду з позовом про зміну або розірвання договору.
Відповідно до п.139.1.12 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).
Як встановлено п.1 Указу Президента України від 03.07.1998р. №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500тис. гривень.
Згідно Листа Державної податкової адміністрації від 27.04.2011р. №11953/7/15-0317 "Про надання консультацій (щодо включення до складу витрат сум витрат на придбання товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів)" платники податку на прибуток підприємства не мають права включати до витрат суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок, в тому числі витрат на проживання у готелі, власником якого є ФОП, що сплачує єдиний податок, під час відрядження працівника підприємства.
Як стверджується матеріалами справи, зокрема, копією Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 від 13.01.2009р., листом Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому від 03.11.2011р. №34199 (а.с.23, 84) фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1) перебуває на спрощеній системі оподаткування.
Матеріалами справи підтверджено факт направлення позивачем листа на адресу відповідачки з пропозицією про розірвання договору від 05.01.2010р. про надання юридичних послуг (лист від 15.04.2011р. 340), у зв"язку з введенням в дію з 01.04.2010р. Перехідних положень Податкового кодексу України, та заперечення відповідачки на вказану пропозицію (лист від 20.05.2011р.).
Вказаному листу передував лист позивача від 05.04.2011р. №300 з пропозицією відповідачці зайняти посаду юрисконсульта на постійній основі, на що, як вбачається з матеріалів справи, остання не погодилась.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що позивачем доведено наявність підстав для розірвання договору від 05.01.2010р. на підставі ст.652 ЦК України, у зв"язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при його укладенні, та дотримано порядок його розірвання, визначений ст.188 Господарського кодексу України.
Щодо вимоги позивача про розірвання договору про надання юридичних послуг з 01.04.2011р., тобто з конкретної дати, місцевий господарський суд правильно відмовив у її задоволенні, зазначивши, що вказана вимога не відповідає приписам ст.188 ГК України, оскільки договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності рішенням суду, яким розірвано даний договір.
Частина 3 ст.653 ЦК України також передбачає, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Последний раз редактировалось vins 01 дек 2011, 11:08, всего редактировалось 1 раз.

За это сообщение автора vins поблагодарил:
Vetal'
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Жулико » 26 ноя 2011, 21:09

В принципе логично.
Аватар пользователя
Жулико
 
Сообщений: 131
Зарегистрирован: 16 апр 2011, 14:40
Благодарил (а): 16 раз.
Поблагодарили: 27 раз.

UNREAD_POST Печкин » 01 дек 2011, 11:37

Изменение курса валют - не основание для расторжения договора

Скрытый текст: показать
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

від 21.11.2011 р. N 01-06/1624/2011

Господарські суди України


Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права

З метою забезпечення правильної і однакової судової практики вважаємо за необхідне звернути увагу господарських судів на практику застосування судом касаційної інстанції у розгляді справ окремих норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України) та інших актів законодавства, що містять норми матеріального права, а саме:

1) статей 203, 215, 511 ЦК України у розгляді справ зі спорів про визнання недійсним договору поруки, укладеного між кредитором і поручителем без згоди боржника на забезпечення виконання останнім свого обов'язку.

Договір поруки за змістом приписів статей 553, 554 ЦК України укладається кредитором за зобов'язанням, яке забезпечується порукою, і поручителем. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником (стороною) в зобов'язанні, забезпеченому порукою. Законодавством України не передбачено і не випливає зі змісту правовідносин поруки обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору (див. постанови Вищого господарського суду України від 07.09.2010 N 53/86-09, від 07.09.2010 N 14/212пд).

З огляду на відсутність передбаченого законом обов'язку укладати договір поруки лише за згодою боржника, відсутність згоди боржника на укладення договору поруки не порушує умови дійсності договору поруки і не є підставою недійсності зазначеного правочину.

2) статті 220 ЦК України у розгляді справ зі спорів про визнання дійсним правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частиною другою статті 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися стосовно усіх істотних умов договору, і це підтверджується письмовими доказами, та відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідні приписи частини другої статті 220 ЦК України не застосовуються щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін (див. абзац другий пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 N 9, постанову Верховного Суду України від 18.04.2011 N 2-17/604-2009 і постанову Вищого господарського суду України від 20.01.2011 N 2-27/19191-2006);

Слід також мати на увазі, що з 01.01.2012 набирає чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів", яким частину третю статті 640 ЦК України викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 названого Кодексу виключено слова "та державної реєстрації".

Таким чином, із зазначеної дати скасовується обов'язок здійснювати державну реєстрацію відповідного договору купівлі-продажу після його нотаріального посвідчення.

3) частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення сум інфляційних втрат та процентів річних за період відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, у тому числі стосовно яких є ухвала про відстрочку або розстрочку виконання, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (див. постанови Вищого господарського суду України від 14.09.2010 N 36/358, від 16.02.2011 N 17/177-10 та постанову Верховного Суду України від 04.07.2011 N 13/210/10);

4) частини першої статті 652 ЦК України у розгляді справ зі спорів про розірвання кредитного договору у зв'язку зі зміною економічної ситуації та коливанням курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, пунктом 4 частини першої статті 44 ГК України встановлено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, із суті кредитного договору та приписів статті 652 ЦК України випливає, що зміна економічної ситуації та факт коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційним ризиком позичальника, а тому не можуть бути підставами для розірвання кредитного договору або для невиконання зобов'язань за кредитним договором (див. постанови Вищого господарського суду України від 12.08.2010 N 08/2113, від 26.04.2011 N 25/448, постанову Верховного Суду України від 23.05.2011 N 53/325-09);

5) частини другої статті 188 ГК України у розгляді справ зі спорів щодо обов'язку сторони за договором до звернення до суду з позовом про розірвання договору надсилати відповідну пропозицію іншій стороні за договором.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (див. постанову Верховного Суду України від 17.06.2008 N 8/32пд).

Відповідну правову позицію викладено також в інформаційних листах Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.2008 N 01-8/482 та "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) від 15.01.2010 N 01-08/12 і в постанові Вищого господарського суду України від 29.03.2011 N 22/110);

6) частини шостої статті 232 ГК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення суб'єктами господарювання виконання зобов'язання з повернення орендованого майна.

Відповідно до статті 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені; пункт 1 частини другої статті 258 названого Кодексу).

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, частиною шостою статті 232 ГК України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права (див. постанову Вищого господарського суду України від 14.12.2010 N 4/49-42).

Якщо укладеним сторонами договором оренди передбачено більш тривалий ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України строк, у межах якого перераховуються штрафні санкції, то застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором;

7) частини третьої статті 81 ГК України та статей 25, 28 Закону України "Про господарські товариства" у розгляді справ зі спорів про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу акцій закритого акціонерного товариства.

17.09.2008 прийнято Закон України "Про акціонерні товариства" (далі - Закон про акціонерні товариства), який набрав чинності 30.04.2009. З цього дня втратила чинність стаття 81 ГК України.

Відповідно до пункту 2 розділу XVII Закону про акціонерні товариства через два роки з дня набрання чинності цим Законом (29.04.2011) статті 25, 28 Закону України "Про господарські товариства" втратили чинність у частині, що стосується акціонерних товариств.

Згідно з пунктом 4 розділу XVII Закону про акціонерні товариства до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону, крім, зокрема, статей 25, 28 Закону України "Про господарські товариства" у частині, що стосується акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом про акціонерні товариства.

Отже, до втрати чинності статтею 81 ГК України власник акцій закритого акціонерного товариства мав право вільно обирати покупця своїх акцій з числа осіб, які мають таке переважне право (див. постанови Вищого господарського суду України від 21.07.2010 N 5020-4/278, від 13.12.2010 N 5020-3/123-12/544-5/032).

Відповідної правової позиції дотримувався й Верховний Суд України (див. постанови Верховного Суду України від 20.04.2010 N 5020-3/118-12/539-5/027, від 20.04.2010 N 5020-3/119-12/540-5/028).

Із втратою чинності статтею 81 ГК України правове регулювання питання щодо переведення прав покупця за договором купівлі-продажу акцій закритого акціонерного товариства здійснюється за статтею 7 Закону про акціонерні товариства, згідно з якою акціонери приватного акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, за ціною та на умовах, запропонованих акціонером третій особі, пропорційно кількості акцій, що належать кожному з них.

Акціонер приватного акціонерного товариства, який має намір продати свої акції третій особі, зобов'язаний письмово повідомити про це решту акціонерів товариства та саме товариство із зазначенням ціни та інших умов продажу акцій. Якщо акціонери приватного акціонерного товариства та/або товариство не скористаються переважним правом на придбання всіх акцій, що пропонуються для продажу, протягом встановленого цим законом або статутом строку, акції можуть бути продані третій особі за ціною та на умовах, що повідомлені товариству та його акціонерам (частина четверта статті 7 Закону про акціонерні товариства).

У разі порушення зазначеного у цій статті переважного права на придбання акцій будь-який акціонер товариства та/або саме товариство, якщо статутом товариства передбачено переважне право на придбання акцій товариством, має право протягом трьох місяців з моменту, коли акціонер чи товариство дізналися або повинні були дізнатися про таке порушення, вимагати у судовому порядку переведення на них прав та обов'язків покупця акцій (частина п'ята статті 7 названого Закону);

8) приписів законодавства України у розгляді господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних з бездоговірним споживанням електроенергії.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Пунктом 2 частини другої статті 27 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що крадіжка електричної і теплової енергії, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку є правопорушеннями в електроенергетиці.

Пунктом 2.6 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 N 562 (далі - Методика), встановлено порядок визначення обсягу та вартості самовільно спожитої електричної енергії в разі виявлення у споживача порушень, зазначених у підпункті 5 пункту 2.1 Методики, та за умови відсутності у такого споживача договору про постачання електричної енергії.

Пункт 2.1 Методики застосовується на підставі акта про порушення, складеного в порядку, встановленому цією Методикою, з урахуванням вимог Правил користування електричною енергією та в разі виявлення таких порушень.

Недоврахована електрична енергія - це збитки енергопостачальника через правопорушення споживача у сфері електроенергетики, які підлягають доказуванню з урахуванням приписів статті 225 ГК України та статей 22, 614, 1212, 1213 ЦК України (див. постанови Вищого господарського суду України від 26.01.2010 N 5/103-09, від 23.09.2010 N 8/374/09).

Відповідна правова позиція щодо застосування положень Методики та Правил користування електричною енергією для визначення обсягу та обрахування вартості електричної енергії, спожитої за відсутності укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії, викладалася й Верховним Судом України (див. постанову від 16.05.2011 N 15/147/10);

9) частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у розгляді питання щодо стягнення з боржника, стосовно якого порушено провадження у справі про банкрутство і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, штрафних санкцій, нарахованих на підставі статті 106 Статуту залізниць України за невиконання плану перевезень вантажу.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів обов'язкових платежів (абзац двадцять четвертий статті 1 Закону про банкрутство).

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань (абзац четвертий частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство).

Статтею 106 Статуту залізниць України передбачено, що за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф. За цією нормою залізниця зобов'язана подати необхідні вантажовідправнику вагони, а останній - прийняти їх і використати для своїх потреб. Якщо заплановані вагони вантажовідправником завантажені не були, то ним порушуються умови планування перевезень, і залізниця отримує право нараховувати відповідний штраф.

Отже, штрафом, передбаченим статтею 106 Статуту залізниць України, забезпечується зобов'язання щодо виконання плану перевезень (невиконання вантажовідправником свого обов'язку в натурі), а не грошове зобов'язання, тому дія частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство на такі правовідносини не поширюється (див. постанови Вищого господарського суду України від 20.08.2010 N 35/19-10, від 21.04.2010 N 22/248-09, постанову Верховного Суду України від 15.11.2010 N 35/19-10).

Голова Вищого господарського
суду України
В. Татьков


 
живу на Бухфоруме

За это сообщение автора Печкин поблагодарил:
vins
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2882 раз.

UNREAD_POST vins » 01 дек 2011, 11:50

По субъектам хозяйствования - согласен.
А вот по физлицам.. ИМХО можно спорить. Тем более, что даже КСУ написал:
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України
(справа про захист прав споживачів кредитних послуг)

10 листопада 2011 року N 15-рп/2011
Справа N 1-26/2011


...
держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 02 апр 2012, 07:48

ВСУ не считает финансовый кризис основанием для одностороннего расторжения договора в порядке, предусмотренном ст. 652 ГКУ.

Верховний Суд України
П О С Т А Н О В А
27 лютого 2012 року


Позовні вимоги обґрунтовані тим, що через світову фінансову кризу, нерентабельність і збитковість відділення Банку було закрито, штат працівників скорочено, орендоване приміщення вивільнено і опечатано. У звязку з відмовою відповідача розірвати договір оренди за згодою сторін Банк просив розірвати договір у судовому порядку та стягнути з відповідача вартість здійснених поліпшень орендованого майна в сумі 45 038 грн 07 коп.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09 лютого 2010 року позов задоволено частково. Розірвано договір оренди нежитлових приміщень від 10 жовтня 2007 року з моменту їх вивільнення позивачем 05 жовтня 2009 року. В частині стягнення 45 038 грн 07 коп. позовні вимоги залишено без розгляду. Рішення обгрунтовано тим, що внаслідок світової економічної кризи відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, і подальше виконання спірного договору призвело б до порушення майнових інтересів позивача, що відповідно до ст. 652 ЦК України є підставою для розірвання договору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2010 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині розірвання договору оренди нежитлових приміщень та відмовлено у задоволенні позову в цій частині. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанову мотивовано відсутністю одночасно всіх умов, передбачених ч.2 ст. 652 ЦК України, необхідних для розірвання договору.

Постановою Вищого господарського суду України від 10 листопада 2010 року скасовано постанову апеляційного господарського суду та залишено без змін рішення суду першої інстанції.

Підставою для перегляду постанови заявник вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 652 ЦК України у подібних правовідносинах.

До поданої заяви заявник долучив копію постанови Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2011 року у справі № 5004/84/11, у якій, на думку заявника, висловлено протилежну правову позицію.

Ухвалою від 16 січня 2012 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 2/52-09 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 листопада 2010 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами, 10 жовтня 2007 року між Банком та Фірмою було укладено договір оренди частини нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Суми, пров. 9-го Травня, 10а, загальною площею 154 кв.м, строком на пять років з дати фактичного прийняття майна орендарем за актом прийому-передачі майна.

Листом від 24 вересня 2009 року № 12/055 Банк звернувся до Фірми з пропозицією про дострокове розірвання договору оренди нерухомого майна на підставі ст. 652 ЦК України у звязку з істотною зміною обставин. Фірма пропозиції не прийняла.

Отже, предметом спору між Банком та відповідачем є дострокове розірвання договору оренди нерухомого майна на підставі ст. 652 ЦК України.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України, на підставі якої предявлено даний позов, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобовязання.

Частиною 2 ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1)в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2)зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3)виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4)із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон повязує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Господарський суд обставин, які б підтверджували сукупність і наявність таких чотирьох умов не встановив і доказів, у розумінні ст. 33 ГПК України, того, що у звязку з фінансовою кризою, виконання спірного договору оренди сторонами призвело до порушення їхніх майнових інтересів, позбавило Банк, який був заінтересований в укладенні цього договору, того, на що він розраховував, не навів.

За таких обставин, господарський суд, із висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не мав підстав для застосування ч. 2 ст. 652 ЦК України при розірванні спірного договору оренди.

Аналогічну правову позицію про те, що підстав для розірвання спірного договору оренди немає, якщо заінтересована сторона не довела одночасну наявність чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, викладено в постанові Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2011 року у справі № 5004/84/11.


Остается вопрос, какие же обстоятельства ВСУ посчитал бы достаточными для того, чтобы все таки ст. 652 ГКУ могла заработать. Или это мертвая норма изначально?
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 13 июн 2012, 09:16

Расторжение договора аренды в связи с невнесением арендной платы возможно без соблюдения досудебного порядка урегулирования спора

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
8 травня 2012 року

...
Станом на 1 вересня 2011 року заборгованість відповідача з орендної плати становила 304 716, 71 грн.

За умовами Договору оренди його чинність припиняється достроково за рішенням суду та в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 10.5).

Згідно з частиною третьою статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.

Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено статтею 785 ЦК України.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

У справі, що переглядається, залишаючи без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2011 року, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову в частині розірвання договору оренди комунального майна з урахуванням приписів частини третьої статті 291 ГК України, частини другої статті 651, статей 782, 783 ЦК України та частини третьої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

На думку Верховного Суду України, такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vasilisa » 08 окт 2012, 09:43

Одним із компромісів врегулювання відносин у зобов’язаннях є припинення його переданням відступного. Відповідно до ст. 600 ЦКУ зобов’язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). При цьому розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

У Тлумачному словнику Єфремової Т. Ф. відступне визначається як плата, винагорода за відмову від чогось. Саме у відмові від права отримати виконання зобов’язання боржником і полягає суть відступного. Наприклад, боржник повинен заплатити за отриманий товар 150000 гривень, але з якихось причин не в змозі це зробити. Він пропонує передати у власність кредиторові власний трактор в обмін на відмову кредитора вимагати сплати боргу.

Не є відступним у даному випадку зменшення вартості товару у результаті перегляду сторонами ціни: у цьому разі йдеться про погодження нової ціни з відповідним коригуванням доходів та витрат, податкового кредиту та податкових зобов’язань у податковому обліку. Не можна вважати відступним також і випадок, коли зобов’язання передати автомобіль фіолетового кольору замінюється зобов’язанням передати автомобіль малинового кольору. У такому разі слід говорити про новацію: відповідно до ч. 2 ст. 604 ЦКУ зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація).

Отже, суть відступного полягає у відмові кредитора від права вимагати виконання боржником зобов’язання за певну плату в натуральній чи грошовій формі. Така собі форма продажу права вимоги від боржника самому боржникові з дисконтом. Але при цьому до боржника не переходить право вимагати від самого себе виконання зобов’язання. Це зобов’язання припиняється ще у кредитора, так і не перейшовши до боржника. Тому не можна стверджувати, що відступне є оплатою самого зобов’язання. Якщо воно і є оплатою, то оплатою послуги кредитора у вигляді його обов’язку не вимагати виконання зобов’язання боржником. Тобто кредитор, по суті, продає боржнику послугу у вигляді утримання від певних дій.

Відповідно до ст. 509 ЦКУ зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Тобто при укладенні договору про відступне первісний боржник з первісним кредитором міняються місцями: боржник стає кредитором у новому зобов’язанні утриматися від вимагання оплати. Він тепер має право вимагати від первісного кредитора, а тепер вже боржника, виконання ним обов’язку не пред’являти вимогу виконання припиненого первісного обов’язку колишнього боржника, а тепер вже кредитора.

Податкові наслідки відступного слід розглядати стосовно:

– первісного зобов’язання, яке у результаті укладення договору про відступне, припиняється, та

– нового зобов’язання первісного кредитора утриматися від дій щодо стягнення первісного боргу, яке оплачується в грошовій чи натуральній формі первісним боржником шляхом передання відступного.

Стосовно первісного зобов’язання боржника слід мати на увазі, що товари (роботи, послуги), отримані первісним боржником з моменту укладення договору про відступне, перетворюються у безоплатно надані товари, роботи, послуги. Відповідно до пп. 14.1.13 ПКУ ними є товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості.

Виходячи з того, що відступне є платою за утримання первісного кредитора від дій по стягненню боргу, то воно не є компенсацією вартості товару. Тож такі товари (роботи, послуги) є безоплатно отриманими. А згідно з п. 137.10 ПКУ суми безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) вважаються податковими доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг). Тобто вартість товарів (робіт, послуг), щодо яких кредитор прийняв відступне, збільшує базу оподаткування первісного боржника.

І це ще не всі податкові наслідки для боржника. Відповідно до п. 140.2 ПКУ у разі, якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, платник податку – продавець та платник податку – покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Аналогічним чином слід здійснити коригування також податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ. Правовою підставою для цього є п. 192.1 ПКУ. Результат перерахунку податкових зобов’язань і податкового кредиту відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби.

Тобто первісний боржник повинен відкоригувати свої податкові витрати та податковий кредит на суму вартості товарів (робіт, послуг), за які кредитором прийнято відступне. Аналогічним чином відкоригувати свої податкові доходи та податковий кредит з ПДВ повинен і первісний кредитор, зменшивши і те, й інше. Але при цьому слід мати на увазі, що відповідно до п. 199.1 ПКУ у разі, якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково – ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях. Тобто до податкового кредиту первісний кредитор фактично не зможе включити сплачений своїм постачальникам ПДВ з товару, щодо якого він замість оплати отримав відступне.

Відповідно до пп. 138.1.1 ПКУ витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. У свою чергу, згідно з пп. 14.1.228 ПКУ собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг – це витрати, що прямо пов’язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. А відповідно до п. 138.4 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Тож висновок простий: первісний кредитор, що відкоригував до нуля податкові доходи щодо проданих товарів, (робіт, послуг), втрачає й право на витрати операційної діяльності, що включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Стосовно податкових наслідків отримання відступного слід визначитися з правовою природою того, за що платиться відступне. А платиться воно фактично за те, що кредитор зобов’язується не вимагати від боржника виконання первісного зобов’язання, утримуватися від таких дій.

Як вже було сказано вище, утримання від певної дії є зобов’язанням у розумінні ст. 509 ЦКУ. Аналогічну норму щодо майново-господарських зобов’язань містить і ст. 175 ГКУ, відповідно до якої майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Отже, за своєю податковою суттю відступне є платою за послугу у вигляді зобов’язання первісного кредитора утриматися від стягнення боргу за первісним зобов’язанням. Згідно із пп. 14.1.185 ПКУ постачання послуг – це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою, чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору.

Таким чином, відступне з точки зору ПКУ є послугою у формі утримання від певної дії – вимагання виконання первісного зобов’язання. А це у свою чергу означає, що первісний кредитор, надавши таку послугу, за першою з подій зобов’язаний збільшити податковий дохід та податкове зобов’язання, якщо він є платником ПДВ.

Не будемо із стовідсотковою впевненістю стверджувати, що податківці тлумачитимуть податкові наслідки так само, як це викладено вище. Але так само не можна бути цілковито впевненим, що вони не застосовуватимуть аналогічний до вищеописаного підхід до визначення податкових наслідків.

Олександр Єфімов

доцент кафедри цивільного та трудового права
Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана,
керуючий партнер «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери»,
кандидат юридичних наук, адвокат, аудитор АФ «Є.С.Аудит»
Аватар пользователя
vasilisa
 
Сообщений: 333
Зарегистрирован: 14 июл 2011, 13:21
Благодарил (а): 154 раз.
Поблагодарили: 237 раз.

UNREAD_POST налоговик » 09 янв 2014, 18:44

Особенности национального правоприменения... Есть пункт договора: арендодатель имеет право расторгнуть договор аренды, если арендатор не платит арендную плату в течение полугода. Арендатор не платит более чем полгода, потом погашает задолженность... ВХСУ считает, что нет оснований для применения положений договора, и ссылаясь на общую норму ст. 651 ГКУ, констатирует отсутствие существенных нарушений договора, а значит - и отсутствие оснований для его расторжения.
Странный способ толкования...

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11 грудня 2013 року Справа № 910/3576/13

...
20.06.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що було зроблено запис від 02.07.2008р. за №78-6-00545 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - договір), предметом якого відповідно до п.1.1 договору зобов'язання позивача за актом приймання-передачі передати, а відповідача прийняти в оренду (строкове платне/користування) земельні ділянки, визначену цим договором (а.с. 19-20).
...
Згідно з п.8.4 договору відповідач зобов'язаний в тому числі своєчасно вносити орендну плату.

Відповідно до п. 11.4 договору він може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою позивача, із звільненням позивача від відповідальності згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли відповідач систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку).

Згідно з п. 11.5 договору оренди договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем обов'язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього договору.
...
01.02.2013р. Державна податкова інспекція у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби у місті Києві направила на адресу прокуратури Оболонського району м. Києва лист №1317/9/15.4-33, в якому повідомила, що починаючи з 30.06.2012р. відповідач не сплачує орендну плату, у зв'язку з чим виникла заборгованість, у зв'язку з чим виник податковий борг.

31.10.2012р. до Окружного адміністративного суду міста Києва була подана позовна заява про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках відповідно до ст.95 п.3 Податкового кодексу України на суму 489176,34грн. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва №2А-14921/12/2670 від 01.11.2012р. порушено справу про стягнення коштів з рахунків. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2012р. позов задоволено повністю на суму 489000,200грн.

Підставою для подання позову про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки стала систематична несплата відповідачем орендної плати за землю на підставі договору оренди земельної ділянки від 20.06.2008р.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були істотно порушені умови договору, що є підставою для розірвання спірного договору оренди земельних ділянок.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в позові, господарський суд апеляційної інстанції, встановивши порушення умов договору оренди земельних ділянок, яке складалось з затримки сплати орендної плати, виходив з того, що порушення умов спірного договору в частині строків внесення орендної плати, не є істотним в контексті статті 651 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи, до подачі позову відповідач сплатив орендну плату за земельні ділянки за травень-грудень 2012р. в загальній сумі 869256,00грн. (а.с. 118-119), про що йдеться у листі ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 01.02.2013р. вих. № 1317/9/15.4-33 та на який посилається позивач як на підставу позовних вимог.

Окрім того, як встановлено судами, відповідно до листа ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 02.04.2013 вих. № 7351/10/15.4-33, станом на 02.04.2013 заборгованість відповідача за розрахунки з орендної плати відсутня (а.с.158).

Як правомірно зазначив господарський суд апеляційної інстанції, матеріали справи не містять а прокурором та позивачам не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України в обґрунтування того, що внаслідок тимчасової затримки оплати орендної плати Київська міська рада значною мірою була позбавлена того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, Київська міська рада не скористалася своїм правом на участь свого представника у судових засіданнях господарських судів першої, апеляційної інстанцій (а.с. 143, 151, 162, 211, 216, 237, 243) та Вищого господарського суду України.
...
Господарський суд апеляційної інстанції на підставі сукупності наданих доказів, встановивши факт того, що тимчасова затримка з оплати орендної плати в даному випадку не є істотним порушенням умов договору оренди в розумінні вимог ст. 651 Цивільного кодексу України, правильно застосував норми матеріального права.

За это сообщение автора налоговик поблагодарил:
Marlboro
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2589 раз.

UNREAD_POST Marlboro » 09 янв 2014, 19:26

налоговик писал(а):Особенности национального правоприменения...

Есть такое в нашем "процессуальном законодательстве".
Вот например ВСУ:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24528552

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
8 травня 2012 року


При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.

Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено статтею 785 ЦК України.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).


+ "в общем и целом" о ст.651:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34064402

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Верховний Суд України
18 вересня 2013 року


Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям

За это сообщение автора Marlboro поблагодарил:
налоговик
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4796
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 323 раз.
Поблагодарили: 1189 раз.


  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в ДОГОВОРНОЕ ДЕЛО

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, Kamillfo, lola, Ya