Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Договор займа: гражданско-правовые вопросы

заключение, изменение, расторжение, выполнение любых договоров

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST Алена » 03 янв 2011, 03:23

Займ физлицу

Помогите разобраться. Начала смотреть, что пишут по этому вопросу. А пишут немного по-разному и немного непонятно. Хочу выяснить, как правильно.
Пойду по вопросам, которые возникли, и какие на них нашла ответы (я не юрист, поэтому прошу отнестись благосклонно, если буду спрашивать элементарное):

1. Может ли предприятие предоставлять займы своим сотрудникам / учредителям / посторонним физическим лицам?
"Адвокат бухгалтера", 2010, № 33: Можно, но только беспроцентный. Единственная оговорка, которую они делают: проверить, нет ли ограничений по заключению договоров займа с физлицами в уставе предприятия. (у меня вопрос - а что будет, если в уставе есть такое ограничение, но все равно заключили договор займа? "Адвокат бухгалтера" об этом умолчал, может, тут кто подскажет)
ВоБУ, 2010, № 120: если честно, четкого вывода из их ответа так я и не сделала. Цитирую: "При предоставлении займов, в том числе беспроцентных, нужно держать ухо востро.. Предоставление средств в займ - финуслуга, а их могут предоставлять только финучреждения. Несмотря на это, финуслугой может считаться лишь операция, осуществляемая в интересах третьих лиц с целью получения прибыли или сохранения реальной стоимости активов. Поэтому предоставлять деньги в заем без цели обогатиться может любое предприятие". Ну и плюс указывают, что лучше бы, чтобы в уставе прямо было указано, что предприятие может предоставлять займы.
Вывод - беспроцентный заем предприятие может предоставлять любому физлицу, процентный - нет. И лучше, но некритично, чтобы это право было прописано в уставе предприятия. правильно я поняла?
И получается, что если в договоре специально не напишем, что он беспроцентный, то он будет считаться процентным, а значит незаконным? Какие могут быть последствия этого?

2. Если предыдущий вывод правильный, то можно, например, не устанавливать проценты в договоре, но предусмотреть короткий срок, на которые мы даем деньги, а за его нарушение пеню? Это же уже не процентный заем?

3. Адвокат бухгалтера пишет, что при предоставлении юрлицом физлицу займа в ВР не включается сумма займа, а при возврате ее не нужно ставить в ВД. Объектом обложения НДС такая операция не является. Все так?

4. Совсем непонятно мне с НДФЛ. Адвокат бухгалтера пишет: "За период действия договора займа никакого объекта налогообложения не возникает.. А вот если заемщик не возвратит эти суммы, у него возникает налогооблагаемый доход и их следует включить в состав общего месячного налогооблагаемого дохода. Основание для этого - п.п. 4.2.9 и п.п. 4.2.11 Закона об НДФЛ, согласно которым в состав общего месячного дохода включается сумма задолженности, по которой истек срок исковой давности и которая превышает сумму, составляющую 50% месячного прожиточного минимума, действующего для трудоспособного лица на 1 января отчетного налогового года".
У меня три вопроса:
4.1. Так все таки, в какой момент возникает доход - окончания срока договора или истечения срока исковой давности?
4.2. А что если сумма займа меньше чем 50% месячного прожиточного минимума, действующего для трудоспособного лица на 1 января отчетного налогового года?
4.3. Действительно ли предприятие не становится налоговым агентом в отношении этих сумм, не отражает их в 1-ДФ (не должно отражать или может не отражать?), но включает их в фонд оплаты труда и начисляет соцвзносы? Адвокат бухгалтера пишет именно так.

5. Рекомендуют не заключать договоры займа на сумму, превышающую 150000 грн, иначе предприятие обязано будет сообщить об этой операции Госфинмониторинг. Это правда?
Алена
 
Сообщений: 93
Зарегистрирован: 19 дек 2010, 20:53
Благодарил (а): 41 раз.
Поблагодарили: 3 раз.

UNREAD_POST юрист » 03 янв 2011, 14:11

Ну давайте разбираться постепенно. Начнем с вопроса о том, могут ли простым предприятием (не финучреждением) предоставляться процентные займы.

Вопрос дискуссионный. Разные госорганы отвечают по-разному.
ГКП, Минюст, ГНАУ допускают выдачу процентного займа не финучреждением

ГОСУДАРСТВЕННЫЙ КОМИТЕТ УКРАИНЫ ПО ВОПРОСАМ РЕГУЛЯТОРНОЙ ПОЛИТИКИ И ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА
ПИСЬМО от 17.11.2006 г. N 8287

Государственный комитет Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства рассмотрел Ваше письмо <...> и сообщает следующее.

1. Относительно права юридического лица, не являющегося финансовым учреждением, предоставлять за собственный счет денежный заем под процент

Согласно пункту 5 [части 1] статьи 1 Закона Украины "О финансовых услугах и государственном регулировании рынков финансовых услуг" (далее - Закон) финансовая услуга определяется как операции с финансовыми активами, осуществляемые в интересах третьих лиц за собственный счет или за счет этих лиц, а в случаях, предусмотренных законодательством, - и за счет привлеченных от других лиц финансовых активов, с целью получения прибыли или сохранения реальной стоимости финансовых активов.

В соответствии со статьей 4 Закона в состав финансовых услуг относится предоставление денежных средств в заем, в том числе и на условиях финансового кредита. При этом финансовый кредит характеризуется в тексте Закона (п. 3 [ч. 1] ст. 1) как денежные средства, предоставляемые в заем юридическому или физическому лицу на определенный срок и под процент.

Таким образом, предоставление процентного срочного денежного займа, осуществляемое в интересах третьих лиц за собственный счет или за счет привлеченных денежных средств от других лиц, с целью получения прибыли является финансовой услугой в понимании Закона.

Что касается возможности предоставления процентного денежного займа юридическими лицами, то, по мнению Госкомпредпринимательства Украины, необходимо исходить из следующего.

Согласно части 4 статьи 5 Закона возможность и порядок предоставления отдельных финансовых услуг юридическими лицами, которые по своему правовому статусу не являются финансовыми учреждениями, определяются законами.

Что касается предоставления процентного денежного займа за счет привлеченных от других лиц денежных средств, то возможность осуществления такой операции юридическими лицами ограничена непосредственно в части 3 статьи 5 Закона, согласно которой это может осуществляться только финансовым учреждением со статусом кредитного учреждения.

Что касается предоставления процентного денежного займа за счет собственных средств юридическими лицами, то, по мнению Госкомпредпринимательства Украины, законом, определяющим возможность осуществления таких операций, является Гражданский кодекс Украины, который в параграфе 1 главы 71 <...> определяет возможность предоставления процентных займов без ограничения круга лиц-заимодавцев.

В частности, согласно части 1 статьи 1046, части 1 статьи 1048 Гражданского кодекса Украины по договору займа одна сторона (заимодавец) передает в собственность другой стороне (заемщику) денежные средства или другие вещи, определенные родовыми признаками, а заемщик обязуется вернуть заимодавцу такую же сумму денежных средств (сумму займа) или такое же количество вещей того же рода и такого же качества. Заимодавец имеет право на получение от заемщика процентов от суммы займа, если иное не установлено договором или законом.

В соответствии со статьей 510 Гражданского кодекса Украины термин "сторона" в обязательстве коррелирует с термином "лицо". К кругу лиц в соответствии со статьей 2 Гражданского кодекса Украины относятся любые физические или юридические лица. Следовательно, закон (Гражданский кодекс Украины) разрешает юридическим лицам, не имеющим статуса финансового учреждения, предоставлять процентные займы, за исключением случаев, когда заем предоставляется за счет средств, привлеченных от других лиц.

В соответствии с Лицензионными условиями осуществления деятельности по предоставлению финансовых кредитов за счет привлеченных средств кредитными учреждениями (утверждены распоряжением Государственной комиссии по регулированию рынков финансовых услуг Украины от 18 октября 2005 года N 4802) привлеченные средства - это финансовые активы, прямо или опосредованно полученные на возвратной основе от любых лиц.

Следовательно, если денежные средства, составляющие сумму займа, привлечены не на возвратной основе заимодавцем, он имеет право начислять проценты на сумму займа, даже не имея статуса финансового учреждения.

Что касается различия между операциями по предоставлению займа и кредита, которые урегулированы соответственно в параграфах 1 и 2 главы 71 Гражданского кодекса Украины, то следует отметить следующее:

(1) во-первых, они различаются кругом субъектов. Заем, как отмечено выше, может предоставляться любыми лицами (если он предоставляется за счет собственных средств); кредит - только банками и/или другими финансовыми учреждениями;

(2) во-вторых, они различаются кругом объектов. Заем может предоставляться деньгами или другими вещами, определенными родовыми признаками; кредит - только денежными средствами;

(3) в-третьих, они различаются условиями предоставления средств. Заем может быть процентным или беспроцентным, а кредит всегда предусматривает начисление процентов;

(4) в-четвертых, они различаются статусом предоставленных средств. Важным признаком кредитной операции является то, что она предоставляется за счет привлеченных средств. Это вытекает:

(4.1) из Хозяйственного кодекса Украины (содержащего более специальные нормы, нежели Гражданский кодекс), где в отношении кредитов такого финансового учреждения, как банк, в части 1 статьи 345 указано: "Кредитные операции заключаются в размещении банками от своего имени, на собственных условиях и на собственный риск привлеченных средств юридических лиц (заемщиков) и граждан". То же вытекает из Закона Украины "О банках и банковской деятельности", в частности из статей 2 и 47;

(4.2) из упомянутых выше Лицензионных условий осуществления деятельности по предоставлению финансовых кредитов за счет привлеченных средств кредитными учреждениями, в которых лицензиат определяется как кредитное учреждение, получившее лицензию на осуществление деятельности по предоставлению финансовых кредитов за счет привлеченных средств.

Следовательно, важным признаком кредита законодательство Украины определяет привлечение средств (на возвратной основе) от других лиц для их предоставления третьим лицам. Само по себе предоставление займов не создает никакого ущерба или риска для общества; оно является опасным только тогда, когда предоставленные деньги не принадлежат заимодавцу, когда они привлечены от других лиц. То есть контроль за кредитными операциями вообще и установление ограничений, лицензирование операций являются оправданными только с точки зрения защиты интересов лиц, у которых заимодавцем привлечены средства.

С учетом приведенного действующее законодательство разрешает юридическим лицам, не являющимся финансовыми учреждениями, предоставлять процентные денежные займы за счет собственных средств. Такая операция не будет считаться кредитом.

Относительно наличия лицензии: согласно пунктам 3 и 4 [части 1] статьи 34 Закона лицензированию подлежат предоставление финансовых кредитов за счет привлеченных средств и/или деятельность по предоставлению каких-либо финансовых услуг, предусматривающих прямое или опосредованное привлечение финансовых активов от физических лиц.

Следовательно, если предоставление процентного денежного займа за собственный счет не сопровождается прямым или опосредованным привлечением средств или иных финансовых активов от других лиц, то такая операция не требует получения лицензии


МИНИСТЕРСТВО ЮСТИЦИИ УКРАИНЫ
ПИСЬМО от 14.04.2004 г. N 19-5-375

В связи с обращением народного депутата Украины Зайца И. А. от 2 апреля 2004 года N 27-04/04 в Министерстве юстиции Украины рассмотрено Ваше письмо относительно предоставления разъяснения по проблемным вопросам законодательства и в пределах компетенции сообщается.

1. Что касается предоставления займов, то следует отметить, что правоотношения по предоставлению займов регламентируются главой 71 Гражданского кодекса Украины.

В частности, статьей 1046 Кодекса установлено, что по договору займа одна сторона (заимодавец) передает в собственность другой стороне (заемщику) денежные средства или другие вещи, определенные родовыми признаками, а заемщик обязуется вернуть заимодавцу такую же сумму денежных средств (сумму займа) или такое же количество вещей того же рода и такого же качества. Договор займа является заключенным с момента передачи денег или других вещей, определенных родовыми признаками.

Договор займа заключается в письменной форме, если его сумма не менее чем в десять раз превышает установленный законом размер не облагаемого налогом минимума доходов граждан, а в случаях, когда заимодавцем является юридическое лицо, - независимо от суммы.

В подтверждение заключения договора займа и его условий может быть представлена расписка заемщика или другой документ, удостоверяющий передачу ему заимодавцем определенной денежной суммы или определенного количества вещей (статья 1047 Кодекса). Согласно статье 1048 Гражданского кодекса Украины заимодавец имеет право на получение от заемщика процентов от суммы займа, если иное не установлено договором или законом. Размер и порядок получения процентов устанавливаются договором. Если договором не установлен размер процентов, их размер определяется на уровне учетной ставки Национального банка Украины.

В случае отсутствия иной договоренности сторон проценты выплачиваются ежемесячно до дня возврата займа.

Договор займа считается беспроцентным, если:

1) он заключен между физическими лицами на сумму, не превышающую пятидесятикратного размера не облагаемого налогом минимума доходов граждан, и не связан с осуществлением предпринимательской деятельности хотя бы одной из сторон;

2) заемщику переданы вещи, определенные родовыми признаками.

Таким образом, договор займа может быть оплатным или безоплатным. Часть первая статьи 1048 Гражданского кодекса Украины имеет диспозитивный характер и устанавливает презумпцию оплатности договора: заимодавец имеет право на получение от заемщика процентов от суммы займа, если безоплатность данного договора займа не установлена договором или законом.


ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ від 28.07.2006 р. N 8249/6/15-0516

Щодо нарахування процентів за користування позикою

Нормами ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) встановлено, що кредит може бути наданий виключно банком або іншою фінансовою установою на підставі кредитного договору, який оформляється в письмовій формі (ст. 1055 ЦКУ).

Якщо грошові кошти отримані не від банку або фінансової установи, то такі взаємовідносини суб'єктів господарювання є позикою і регулюються нормами ст. 1046 ЦКУ. При цьому відповідно до ст. 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо розмір процентів договором не встановлено, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.


Против выступает только Госфинуслуг.

Но суды в большинстве случаев, как я понимаю, выступают за возможность выдачи процентных займов субъектами, которые не являются финучреждениями.
Вот что нашел http://nibu.factor.ua/golden/doc.html?id=6881.

За это сообщение автора юрист поблагодарил:
Алена
Аватар пользователя
юрист
 
Сообщений: 455
Зарегистрирован: 25 ноя 2010, 10:51
Благодарил (а): 70 раз.
Поблагодарили: 120 раз.

UNREAD_POST Алена » 03 янв 2011, 21:45

Юрист, спасибо огромное!
Интересная подборка и полезная ссылка!

Помогите с остальными вопросами, пожалуйста. У кого какие мысли?
Алена
 
Сообщений: 93
Зарегистрирован: 19 дек 2010, 20:53
Благодарил (а): 41 раз.
Поблагодарили: 3 раз.

UNREAD_POST Ol_ua » 03 янв 2011, 22:52

Алена писал(а): Рекомендуют не заключать договоры займа на сумму, превышающую 150000 грн, иначе предприятие обязано будет сообщить об этой операции Госфинмониторинг. Это правда?


Не соглашусь с таким утверждением.
Закон "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" среди субъектов ппервичного финмониторинга называет

ґ) фізичні особи - підприємці та юридичні особи, які проводять фінансові операції з товарами (виконують роботи, надають послуги) за готівку, за умови, що сума такої фінансової операції дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону (150 тыс. грн.), у випадках, передбачених статтями 6 і 8 цього Закону;


Сюда предоставление займа, даже наличными средствами, не попадает.
Аватар пользователя
Ol_ua
 
Сообщений: 585
Зарегистрирован: 04 дек 2010, 22:20
Благодарил (а): 80 раз.
Поблагодарили: 77 раз.

UNREAD_POST юрист » 04 май 2011, 15:11

Взял из этой темы http://www.buhforum.com/viewtopic.php?f=11&t=806
Нужно ли предприятию спецразрешение или регистрация в госорганах для предоставления займов?

Предприятие имеет право предоставлять займы без какого-либо специального разрешения, лицензии или регистрации.

Займ должен быть гривневым и, желательно, беспроцентным

Заем в инвалюте противоречит ч. 1 ст. 524 ГКХ. Определение суммы займа в эквиваленте к иностранной валюте здесь также не годится, ведь у нас предмет договора — предоставление и возврат одной и той же суммы денег.

Инвалютный заем предприятие-резидент может предоставить нерезиденту, но тогда заимодатель должен получить индивидуальную лицензию НБУ (п. 1.4 р. II Положения № 270).

Условие беспроцентности займа не категорично. Вместе с тем, чтобы не пришлось доказывать Госкомфинуслуг, что проценты за заем не получены в рамках финуслуги, лучше не заигрываться с процентами.


Из этого следует, что инвалюта в принципе не может быть предметом займа, даже между физиками? Правильно я понимаю?
Аватар пользователя
юрист
 
Сообщений: 455
Зарегистрирован: 25 ноя 2010, 10:51
Благодарил (а): 70 раз.
Поблагодарили: 120 раз.

UNREAD_POST vins » 05 май 2011, 08:28

юрист писал(а):Из этого следует, что инвалюта в принципе не может быть предметом займа, даже между физиками? Правильно я понимаю?


Хм.. Посмотрел Реестр судебных решений - Верховный Суд рассматривает дела о взыскании долга в иностранной валюте по договорам займа между физическими лицами, вопрос о их недействительности не ставит.
По субъектам хозяйствования: ВХСУ признает возможность выражения обязательства в эквиваленте к иностранной валюте.

Например
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА 23 грудня 2010 р. № 20/51


Скрытый текст: показать
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_5
до 1. Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4
2. Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_6
про стягнення заборгованості в сумі 67 284, 00 грн. (в еквіваленті становить 8 400 доларів США), 3% річних в сумі 1 346, 00 грн. ( в еквіваленті становить 168 доларів США), 500, 00 грн. збитків на правову допомогу
В С Т А Н О В И В:

Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи між Приватним підприємцем ОСОБА_5 (позикодавець), Приватним підприємцем ОСОБА_4 (позичальник) та Приватним підприємцем ОСОБА_6 23.06.2009 укладено договір-розписку, предметом якого є позика грошових коштів позикодавцем позичальникові у сумі 8 400 доларів США (п. 1 договору).

Термін дії договору до 16.07.2009 включно (п. 3 договору).

Пунктами 7 та 8 договору визначено, що гарантом є фізична дієздатна особа, яка поручається за позичальника підтверджує його платоспроможність та зобов'язується нести відповідальність по поверненні грошових коштів отриманих позичальником від позикодавця при виникненні непередбачених ситуацій. Гарантом позичальника є Приватний підприємець ОСОБА_6

Відповідно до абз. 2 п.5 договору у випадку втрати платоспроможності позичальником а також необґрунтованої прострочки повернення грошових коштів позикодавцеві протягом 10 робочих днів, гарант ОСОБА_6 зобов'язується 1. погасити самостійно грошові кошти, зазначені в п. 1 договору або 2. при прострочці 20 робочих днів нотаріально надати доручення на розпорядження приватним будинком АДРЕСА_1 до повного повернення грошових коштів позичальником позикодавцеві.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи із змісту договору –розписки від 23.06.2009 він містить елементи різних договорів, зокрема, договорів позики та поруки, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договір позики та поруки.

Судом встановлено, ФОП ОСОБА_4 взяті на себе за договором зобов`язання, не виконав –суму позики в обумовлені в договорі терміни , не повернув.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки ( ч. 2 ст. 554 ЦК України).

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо ( ч. 1 ст. 543 ЦК України).

В той же час, статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях ( ч. 1 ст. 533 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Датою платежу вважається дата прийняття судового рішення, тому суди попередніх інстанцій необґрунтовано визначили суму заборгованості станом на 06.11.2009, а тому судові рішення підлягають зміні.

За офіційним курсом доларів США, який був встановлений Національним банком України на момент прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції(08.06.2010), курс долара США становив 7,92 грн. за 1 долар США. В результаті перерахування 8 400 доларів США за курсом 7,92 грн. складає 66 528, грн. основного боргу.

Згідно ч. 2 ст 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Від 8400 доларів США 3% річних за вісім місяців становить 168 дол. США, тож в еквіваленті на 7,92 грн. за 1 дол. США становить 1 330, 56 грн.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2899 раз.

UNREAD_POST Печкин » 05 май 2011, 09:10

vins писал(а):
юрист писал(а):Из этого следует, что инвалюта в принципе не может быть предметом займа, даже между физиками? Правильно я понимаю?


Хм.. Посмотрел Реестр судебных решений - Верховный Суд рассматривает дела о взыскании долга в иностранной валюте по договорам займа между физическими лицами, вопрос о их недействительности не ставит.


Согласен с ВСУ. Это давняя и правильная, на мой взгляд, практика.

А вообще (не в части данного вопроса, хотя можно пытаться выводить и по нему) ч. 1 ст. 524 ГКУ написана совершенно абсурдно с юридической точки зрения, и во многих случаях даже теоретически не может быть выполнена.
живу на Бухфоруме

За это сообщение автора Печкин поблагодарили: 2
vins, юрист
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2885 раз.

UNREAD_POST vins » 05 май 2011, 17:43

1. Печкин! Заинтриговали! Я целый день думаю над Вашей фразой.

2. Безотносительно ч. 1 ст. 524 ГКУ, но по займам нашел такое вот (лежит тут http://nibu.factor.ua/golden/doc.html?id=6881)

Постановление Верховного Суда Украины от 14.10.2008 г.

Основной вывод данного решения: субъекты, не имеющие статуса финансового учреждения, имеют право предоставлять процентные займы.

Скрытый текст: показать
Вопрос о правомерности выдачи процентных займов субъектами хозяйствования, которые не являются финансовыми учреждениями, уже подробно нами рассматривался (см. «Налоги и бухгалтерский учет», 2008, № 71, с. 22). Тогда мы отмечали, что главным противником такой операции долгое время выступает Госфинуслуг (см. письма от 26.07.2006 г. № 644/11-3, от 14.03.2008 г. № 2944/11-11). Основной ее аргумент — операции по предоставлению процентного займа имеют признаки финансовых услуг, предоставляемых исключительно финансовыми учреждениями. В то же время убедительные аргументы в пользу возможности выдачи процентных займов не финучреждениями были приведены Госкомпредпринимательства в письме от 17.11.2006 г. № 8287.

На практике точку в этой дискуссии в каждом конкретном споре приходится ставить судам. Говорить об окончательно устоявшейся в судебной практике позиции по рассматриваемому вопросу пока рано, но высказанное ВСУ мнение, безусловно, должно придать уверенность сторонникам правомерности выдачи процентных займов нефинучреждениями.

Обратим внимание еще на один момент: Верховный Суд Украины не ставит признание права выдавать процентные займы за субъектами — нефинучреждениями в зависимость от того, выдан этот заем за счет собственных денежных средств или за счет привлеченных, как это иногда делают суды более низких инстанций, считая именно этот момент решающим.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2899 раз.

UNREAD_POST vins » 19 май 2011, 17:10

юрист писал(а):Заем в инвалюте противоречит ч. 1 ст. 524 ГКХ. Определение суммы займа в эквиваленте к иностранной валюте здесь также не годится, ведь у нас предмет договора — предоставление и возврат одной и той же суммы денег.


По поводу выражения денежных обязательств в эквиваленте к иностранной валюте - ВХСУ уже не в первый раз признает правомерность подобного условия в договоре. Свежее решение

Скрытый текст: показать
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА "11" травня 2011 р. Справа № 33/440


При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судами двох інстанцій встановлено та доведено матеріалами справи, що між сторонами укладено договір фінансового лізингу №1290/04/2008 від 11.04.2008р., за умовами якого позивач зобов'язався придбати у свою власність техніку згідно з установленою відповідачем специфікацією, а саме автобетонозмішувач ШТЕТТЕР АМ 10 FHC в кількості 2шт. та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації відповідачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач –прийняти його на умовах договору.

За змістом пунктів 6.1, 6.2, 6.4 договору сторони домовились, що валютою договору являється умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу згідно п.6.1.1 договору. Сторони за взаємним волевиявленням узгодили загальну суму лізингових платежів, порядок їх розрахунків та зміну суми поточного лізингового платежу, яка підлягає сплаті у гривнях і змінюється залежно від зміни курсу гривні до Євро. Сторонами узгоджено графік внесення платежів (додаток №1 до договору).

У подальшому, між сторонами укладено додаткову угоду №1290/04/2008-ДС/2 від 01.10.2008р., якою сторони затвердили новий графік внесення платежів за договором фінансового лізингу.

На виконання умов договору фінансового лізингу позивач передав відповідачу автобетонозмішувач ШТЕТТЕР АМ 10 FHC в кількості 2шт., загальною вартістю 750 811,12 грн. (а.с. 28-29).

Проте в порушення умов договору фінансового лізингу відповідач своє зобов'язання зі сплати лізингових платежів не виконав у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 128 492,64 грн.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу та з огляду на ст.174 ГК України, ст.11 ЦК України, є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених ним.

В силу ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У пункті 8.5 договору сторони встановили відповідальність відповідача за порушення термінів перерахування лізингових платежів та інших сум, що підлягають сплаті згідно умов цього договору, у вигляді сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші п'ять днів прострочки і 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу починаючи з шостого дня прострочки.

Разом з тим, звертаючись до суду з даним позовом, позивач врахував положення ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та зменшив розмір належної до сплати пені з врахуванням вимог цього Закону.

Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, а також наявність заборгованості відповідача перед позивачем на суму 128 492,64 грн., яка відповідачем не спростована, доказів її оплати надано не було, колегія суддів вважає правильним висновок судів двох інстанцій про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань, з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, та неустойки, передбаченої п.8.5 договору.

Посилання скаржника на невідповідність пунктів 6.1, 6.2, 6.4 договору в частинах прив'язки до курсу Євро порушують вимоги ст.99 Конституції України, ст.ст. 192, 524 ЦК України, ст.ст. 179,189,198 ГК України, а відповідно є нечинними (ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України), колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на таке.

В силу ст.ст.626, 628, 627 ЦК України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтями 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг –це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Господарська діяльність, що регулюється договором лізингу, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Договір лізингу має бути укладеним у письмовій формі з зазначенням у ньому предмета лізингу, строку лізингу, розміру лізингових платежів, інших умов, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 16 названого Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до частини 3 статті 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни –граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін (стаття 189 ГК України).

Відповідно до статті 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах –також за рішенням суб'єкта господарювання.

Частинами 1, 2 статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Сторонам при визначенні грошового зобов’язання не забороняється використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях, сторони можуть визначити у договорі.

Окрім того, частиною 2 статті 632 ЦК України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.

За змістом пунктів 6.1., 6.2., 6.4 договору, сторони за взаємним волевиявленням узгодили загальну суму лізингових платежів, порядок їх розрахунків та зміну суми поточного лізингового платежу, яка підлягає сплаті у гривнях і змінюється залежно від зміни курсу гривні до Євро, що не суперечить наведеним нормам права.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2899 раз.

UNREAD_POST vins » 20 май 2011, 16:26

Письмо от ГНАУ

Від 06.05.2011 №12818/7/15-03-17

1. Щодо оподаткування позики, отриманої від підприємства.
Відповідно до пункту 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс) передбачено, що цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім, зокрема, розділу ІІІ цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.
Пунктом 2, цього розділу, встановлено визнати такими, що втратили чинність, зокрема, з 1 квітня 2011 року – Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.
Відповідно підпункту 14.1.267 пункту 14.1. статті 14 Кодексу позика – це грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
Підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Кодексу встановлено, щодо складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).
Статтею 141 Кодексу встановлені особливості визначення складу витрат платника податку вразі сплати процентів за борговими зобов'язаннями.
Порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями встановлений підпунктом 153.4.1 пункту 153.4 статті 153 Кодексу передбачає, що з урахуванням особливостей, установлених цим розділом, не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку основної суми фінансових кредитів, у тому числі субординованого боргу, позик від інших осіб – кредиторів, а також повернення основної суми фінансових кредитів, позик, наданих платником податку іншим особам – дебіторам, отриманням частини консолідованого іпотечного боргу власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу.
Одночасно з цим підпунктом 153.4.2 цього пункту передбачено, що з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом, не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням платником податку основної суми кредиту, у тому числі субординованого боргу, позики, частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката іншим особам – кредиторам, процентної позики, а також з наданням основної суми кредиту, позики іншим особам – дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону.
Таким чином, якщо позика відповідає критеріям встановленим підпунктом 14.1.267 пунктом 14.1 статті 14 Кодексу то облік доходів і витрат здійснюється у відповідності до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, статті 141, підпунктів 153.4.1 і 153.4.2 пункту 153.4 статті 153 Кодексу.

3. Щодо витрат здійснених на користь нерезидента.
Пунктом 138.2 статті 138 Кодексу встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Також цим підпунктом обумовлено, що платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Підпунктом 139.1.13 пункту 139.1 статті 139 Кодексу визначені витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, зокрема це витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8. статті 16о цього Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному.
При цьому до вкладу витрат не включаються у повному обсязі витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у випадку, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу.

4. Щодо витрат понесених на отримання і користування безпроцентною позикою.

Податковим кодексом України непередбачено включення витрат на отримання і користування безпроцентною позикою до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.


Заступник Голови Комісії
з проведення реорганізації ДПА України,
заступник Голови ДПА України О.М. Любченко
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2899 раз.

UNREAD_POST moskvina » 10 июн 2011, 17:29

Добрый день.

Предприятие- резидент выдало возвратный займ нерезиденту (индивидуальная лицензия + гарантии банка имеются). Может ли предприятие в договоре с нерезидентом предусмотреть начисление процентов за пользование денежными средствами? Если проценты можно начислять, то какой механизм валютного контроля 90 дней? Помогите, пожалуйста.
moskvina
 
Сообщений: 6
Зарегистрирован: 10 июн 2011, 16:59
Благодарил (а): 0 раз.
Поблагодарили: 2 раз.

UNREAD_POST Печкин » 10 июн 2011, 18:04

Проценты можно предусмотреть. Срок сейчас не 90, а 180 дней. Но не уверен, что этот срок вообще к процентам применим, т.к. это не очень похоже на валютную выручку.

Но если (как Вы говорите) у вас индивидуальная лицензия, то в ней уже все параметры указаны. Поэтому проценты можно предусмотреть только через измененение договора (лицензии).
живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2885 раз.

UNREAD_POST vins » 07 фев 2012, 08:37

В рамках этой темы поднимался вопрос о валюте денежного обязательства. Позиция ВСУ:
Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Верховний Суд України
П О С Т А Н О В А
26 грудня 2011 року

У вересні 2011 року до Верховного Суду України звернулося ПП «Каут» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 6 вересня 2011 року у справі № 16/23пд/2011.

Заяву мотивовано тим, що суд касаційної інстанції у даній справі дійшов висновку про те, що положеннями чинного законодавства передбачено право сторін визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. При цьому виконання такого зобов’язання повинно відбуватися у гривні за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу. За таких обставин відсутні підстави, передбачені ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), для визнання оспорюваних пунктів договору недійсними.

Разом із тим, у справі № 59/354-10 за позовом сільськогосподарського приватного підприємства «Віза-Агро» до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» про визнання договорів, додаткових угод частково недійсними суд касаційної інстанції, підтримуючи висновки судів попередніх інстанцій про визнання недійсним одного з пунктів додатка до договору фінансового лізингу, в якому визначено платіж як винагороду, що підлягає сплаті виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, застосувавши у подібних правовідносинах ті самі норми матеріального права, висловив правову позицію про те, що коригування лізингових платежів внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні не передбачено ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні справи судом установлено, що між ТОВ «СГ Еквіпмент Лізинг Україна» (лізингодавець) та ПП «Каут» (лізингоодержувач) було укладено договір № F224 від 18 липня 2008 року, відповідно до умов якого лізингодавець зобов’язався передати у тимчасове володіння та користування на певний строк майно (предмет лізингу), спеціально придбане ним у визначеного лізингоодержувачем постачальника відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а лізингоодержувач зобов’язався прийняти цей предмет лізингу, користуватися ним за цільовим призначенням, сплачувати лізингодавцю плату (лізинговий платіж) та в кінці строку дії Договору придбати предмет лізингу собі у власність за ціною, визначеною в цьому Договорі.

Відповідно до пунктів 2.1.2 та 2.1.3 Договору, сторони обрали валюту здійснення розрахунків – гривню , а валюту обчислення – долар США.

Пунктом 2.1.8 Договору передбачено встановлення фіксованої чи плаваючої відсоткової ставки для обчислення лізингових платежів.

Умови коригування лізингових платежів сторони визначили в пункті 2.2.7 Договору.

На виконання умов договору фінансового лізингу 28 липня 2008 року між сторонами у справі та товариством з обмеженою відповідальністю «Бізон-імпорт» (постачальником) було укладено договір поставки, за умовами якого постачальник зобов’язався передати у власність відповідачу товар відповідно до специфікації, а відповідач прийняти цей товар і сплатити за нього грошову суму, визначену цим Договорі. Придбання товару здійснювалося для передачі відповідачем у лізинг лізингоодержувачу згідно з договором № F224 від 18 липня 2008 року, у зв’язку з чим ТОВ «СГ Еквіпмент Лізинг Україна» доручив лізингоодержувачу, а лізингоодержувач зобов’язався прийняти товар від постачальника.

Судом установлено, що предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ПП «Каут» про визнання недійсними пунктів 2.1.3, 2.1.8 та 2.2.7 договору № F224 від 18 липня 2008 року, оскільки чинним законодавством не передбачено коригування лізингових платежів відповідно до офіційного курсу валюти на день платежу.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (окрема його частина) може бути визнано недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Ураховуючи те, що вищезазначені положення договору фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать ним, при укладенні договору фінансового лізингу позивач не заперечував проти його умов, тому висновок суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсними пунктів договору є обґрунтованим .
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2899 раз.

UNREAD_POST vins » 07 фев 2012, 08:50

И еще одна правовая позиция ВСУ: процентные займы могут выдавать не только финучреждения. Закон о финуслугах не ограничивает других лиц, на которых действие данного закона не распространяется, в заключении договоров по предоставлению процентных займов, договоров поручительства и т.д. В этом случае на отношения сторон распространяются общие нормы ГКУ.

Верховний Суд України
П О С Т А Н О В А
26 грудня 2011 року

У травні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 529265 грн., що становить 66780,00 доларів США (за офіційним курсом НБУ один долар США – 7,92550 грн.) та судових витрат.

Зазначав, що 20 березня 2008 року відповідач взяв у нього під розписку в борг 36000 доларів США із щомісячною оплатою 4,5 % від суми позики і зобов’язався повернути гроші протягом двох років, тобто до 20 березня 2010 року.

Вказував, що з квітня 2008 року по жовтень 2008 року відповідач щомісячно сплачував лише відсотки в розмірі 1620 доларів США, однак з листопада 2008 року сплату зазначених коштів відповідач припинив, борг не повернув.

ОСОБА_2, уточнивши свої позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь 284760 грн. суми боргу, 307 541 грн. відсотків та судові витрати.

4 серпня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, відшкодування завданих збитків та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що він під психологічним тиском помилково погодився на умови ОСОБА_2 та написав йому розписку про боргові зобов’язання.

Просив суд відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову та стягнути з нього: збитки, нанесені виконанням, на його думку, недійсного правочину збитки в подвійному розмірі 72000 доларів США; моральну шкоду в розмірі 80 000 грн. та судові витрати.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 30 листопада 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг в розмірі 284 760 грн., відсотки від суми позики в розмірі 307 541 грн., витрати по оплаті: судового збору в розмірі 1700 грн.; на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року залишено без змін.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року порушуються питання про скасування зазначеного судового рішення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. ст. 368, 625, 1046, 1048 ЦК України, ст. ст. 60, 65, 69 СК України та ст. ст. 1, 4 та розділу VIII Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності підстав для перегляду зазначеного судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 8 липня 2009 року, рішення Верховного Суду України від 17 грудня 2008 року, рішення Верховного Суду України від 26 листопада 2008 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2011 року, в яких, на його думку, при застосуванні одних і тих самих правових норм зроблені інші правові висновки, ніж у судовому рішенні, яке переглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір, місцевий суд, з висновками якого погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, виходив з факту укладення сторонами – фізичними особами договору позики у розмірі 36000 доларів США, за умовами якого позикодавець має право одержувати щомісячно від позичальника 4,5 % від суми позики.

Оскільки відповідач не виконав умови договору, суд на підставі ст. ст. 526, 1046-1049 ЦК України стягнув суму боргу та проценти за час користування коштами.

Одночасно суд зробив висновок про те, що на правовідносини сторін – фізичних осіб положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не поширюються.

Слід також зазначити, що рішення не містить жодних висновків щодо застосування положень інших правових норм – ст. ст. 60, 65, 69 СК України, ст. ст. 368, 625 ЦК України, у зв’язку з чим відсутні передбачені п. 1 ст. 355 ЦПК України підстави для перегляду цього рішення з мотивів неоднакового застосування цих норм матеріального права.

Що стосується застосування судами касаційної інстанції норм ст. ст. 1046 – 1049 ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», то як вбачається з доданих ОСОБА_1 до заяви судових рішень від 17 грудня 2008 року та від 8 липня 2009 року, в них зроблені інші правові висновки, ніж у рішенні, яке переглядається.

Так, у рішенні Верховного Суду України від 17 грудня 2008 року, ухваленому в спорі двох фізичних осіб, щодо стягнення позики та процентів від суми позики, зроблено висновок про те, що в силу п. 6 ст. 4, п. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який підлягає застосуванню до правовідносин сторін, надання позики зі сплатою процентів особами, які не є фінансовими установами або суб’єктом підприємницької діяльності не допускається.

Аналогічні висновки містяться і в ухвалі Верховного Суду України від 8 липня 2009 року, де, крім того, зазначено, що з урахуванням положень п. 6 ст. 4 п. 5 розділу VIII «Прикінцевих положень» Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається в інших випадках, ніж передбачено цим Законом.

Таким чином, вбачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм ст. ст. 1046-1048 ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в частині права позикодавців – фізичних осіб на отримання від позичальників обумовлених договором процентів за користування позикою (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм права – ст. 1048 ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Верховний Суд України виходить із такого.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року, який набрав чинності 23 серпня 2001 року, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії та регулює відносини, пов’язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам.

В Законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

У частинах 1, 2 ст. 2 Закону, які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг.

Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

Визначення фінансових установ дано у п. 1 ст. 1 Закону.

У п. 7 ст. 1 Закону наведено вичерпний перелік суб’єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому Закон розповсюджує свою дію не на усі юридичні особи, а лише на ті, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

В ч. 4 ст. 5 Закону вказано, що можливість та порядок надання окремих фінасових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Визначення фінансової послуги наведено у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону як операції з фінасовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Перелік видів фінансових послуг міститься у ст. 4 Закону, до яких, зокрема, належать надання коштів у позику та надання поручительства.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії Закону за суб’єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: по-перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Позивач ОСОБА_2 за своїм правовим статусом не відноситься ні до юридичних осіб, ні до суб’єктів підприємницької діяльності, які відповідно до Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а відтак відсутні підстави застосування положень цього Закону до спірних правовідносин.

У свою чергу поняття «фінансова послуга» не пов’язане лише із фінансовими установами.

Аналіз норм чинного законодавства (зокрема п. п. 6, 7 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ст. ст. 553, 1046 ЦК України) дає підстави для висновку, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику, поручительства) можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг або юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Якщо Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, то регулювання відносин між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки регулюються нормами ЦК України (ст. ст. 553 -559, 1046 – 1053 ).

Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб’єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів – учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб – суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 – 1048 ЦК України.

До зазначеного висновку слід дійти і з урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону у часі), виходячи з яких у випадку колізії законів (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного і того ж питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у випадку, коли про скасування старих норм прямо зазначено у новому законі, так і у випадку, коли таких застережень у новому законі немає.

Відтак, враховуючи, що ОСОБА_2 не відноситься до суб’єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (не є учасником ринку фінансових послуг) суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування цього Закону до правовідносин сторін та вирішили спір на підставі норм ЦК України (ст. ст. 1046-1048).

Суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку зазначену справу, правильно застосував норми матеріального права, у зв’язку з чим підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 відсутні.

За это сообщение автора vins поблагодарил:
irina zhurova
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2899 раз.

UNREAD_POST юрист » 10 фев 2012, 15:24

vins писал(а):И еще одна правовая позиция ВСУ: процентные займы могут выдавать не только финучреждения. Закон о финуслугах не ограничивает других лиц, на которых действие данного закона не распространяется, в заключении договоров по предоставлению процентных займов, договоров поручительства и т.д. В этом случае на отношения сторон распространяются общие нормы ГКУ.


Александр Золотухин с такой позицией не согласен
Договор займа может быть как процентным, так и беспроцентным. Мы рассматриваем только беспроцентный договор, потому что процентный могут заключать только финансово-кредитные учреждения, которые имеют соответствующую лицензию.
Адвокат бухгалтера, № 3, с. 38
Аватар пользователя
юрист
 
Сообщений: 455
Зарегистрирован: 25 ноя 2010, 10:51
Благодарил (а): 70 раз.
Поблагодарили: 120 раз.

След.

  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в ДОГОВОРНОЕ ДЕЛО

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, MR, Украинский юрист