Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Договор займа: гражданско-правовые вопросы

заключение, изменение, расторжение, выполнение любых договоров

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST profi » 15 июн 2012, 10:12

Думаю пора ставить точку. Останемся пока каждый при своем. А то мы далеко ушли от вопросов, которые были изначально поставлены )))
profi
 
Сообщений: 90
Зарегистрирован: 06 дек 2010, 11:36
Благодарил (а): 5 раз.
Поблагодарили: 13 раз.

UNREAD_POST vins » 16 июн 2012, 19:29

profi писал(а):Давайте подытожим приведенную в данной ветке форума информацию. Если я чего упустил или кто не согласен со мной и выводами, поправляйте меня, я внесу правки в текст данного сообщения, чтоб мы получили максимально полное обобщение по поднятым вопросам

1. Денежное обязательство в договоре может быть выражено в иностранной валюте. Можно считать что судебная практика по данному вопросу устоялась. Правда при этом валюта платежа между резидентами за товары работы услуги должна быть гривна.

2. Физики точно могут выдавать процентные займы. Тут вроде есть не только отдельные решения судов, но и обобщение разъяснение (указание сверху) Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и криминальных дел - см. его письмо от 16.01.2012 г.
Скрытый текст: показать
ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ЛИСТ

від 16.01.2012 р.

Головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Автономної Республіки Крим

Відповідно до статті 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 3607 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доводимо до Вашого відома, що згідно з частиною другою статті 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

За наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах Верховним Судом України останнім часом прийнято ряд постанов та сформульовано обов'язкові для усіх судів України правові позиції.

Серед них звертаємо увагу на такі.

...

Зобов'язання, що виникають із договорів та інших правочинів

1. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Отже, за законом у цьому випадку немає обов'язкової процесуальної співучасті.

З огляду на те, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (стаття 554 ЦК України); поручителі несуть самостійну відповідальність перед кредитором за порушення зобов'язань боржником, оскільки вони перебувають у самостійних договірних відносинах, банк має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, у цій справі лише від поручителів, які відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник (постанова від 19 грудня 2011 року N 6-84цс11).

2. Виходячи з положень частини першої статті 553, частини першої статті 554 ЦК України, поручитель хоча і пов'язаний із боржником зобов'язальними правовідносинами, проте він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором; має право висувати заперечення проти вимог кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (частина друга статті 555 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Оскільки банк відповідно до умов кредитного договору збільшив процентну ставку за кредитом, у тому числі у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни, але без згоди поручителя у порушення пункту 2.1 договору поруки, то підстав для покладання відповідальності на останнього за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком немає, оскільки порука припинилася (постанова від 19 грудня 2011 року N 6-67цс11).

3. Збільшення процентної ставки за договором про іпотечний кредит в односторонньому порядку було правомірним, оскільки договір укладено сторонами на власний розсуд із дотриманням вимог чинного на той час законодавства (лютий 2008 року) та з повідомленням позичальника в порядку, встановленому кредитним договором. Рішення банку про підвищення процентної ставки з 1 лютого 2009 року прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банком змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким ЦК України доповнено статтею 10561, а тому зазначені норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин (постанова від 19 грудня 2011 року N 6-63цс11).

4. Відповідно до статті 5 Закону України "Про третейські суди", статті 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. На час виникнення спірних правовідносин (лютий 2008 року) вказаний Закон України не містив заборони на укладення третейської угоди, яка була у виді третейського застереження у кредитному договорі.

З урахуванням викладеного, а також висновків, що містяться у Рішенні Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року N 1-рп/2008 (справа про завдання третейського суду), у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав, гарантованих Конституцією України (частина п'ята статті 55), тому суд не мав підстав для визнання третейської угоди недійсною (постанова від 26 грудня 2011 року N 6-75цс11).

5. Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема у випадках, встановлених договором або законом (пункт п'ятий статті 602 ЦК України).

Відповідно до статей 91, 93, 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у процесі ліквідаційної процедури банку визначається заборгованість кожному кредитору банку та встановлюється черговість і порядок погашення вимог кредиторів, що унеможливлює індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора позачергово шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог (зокрема, кредиту та банківського вкладу; постанови від 24 жовтня 2011 року N 3-112гс11; від 3 жовтня 2011 року N 3-86гс11).

6. Відповідно до частини другої статті 58, статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів; протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Оскільки банк не виконав взяті на себе зобов'язання щодо перерахування належних заявнику грошових коштів із його поточного вкладного рахунку на рахунок в іншому банку згідно із вимогами статті 1073 ЦК України, то у банку виник майновий обов'язок сплатити проценти за користування грошовими коштами та, з урахуванням вимог статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" - сплатити пеню за неналежне виконання зобов'язань. Проте у зв'язку із введенням із 15 березня 2009 року мораторію в банку виконання ним майнових зобов'язань було зупинено, неустойка (штраф, пеня) за неналежне виконання грошових зобов'язань не нараховувались, тому суд правильно зобов'язав банк сплатити позивачу проценти за користування грошовими коштами на розрахунковому рахунку (оскільки це не є санкцією), а також пеню з часу надання банку доручення про перерахування грошових коштів до 15 березня 2009 року (постанова від 17 жовтня 2011 року N 6-42цс11).

7. Враховуючи положення статті 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка визначає сферу дії цього Закону; статті першої, що містить вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону, та у якій наведено визначення фінансової послуги, вбачається, що сфера дії зазначеного Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється: по-перше, на юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, на фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Оскільки спір виник між фізичними особами про стягнення боргу за договором позики, то право позикодавця, який не є ні юридичною осіб, ні суб'єктом підприємницької діяльності, які відповідно до цього Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошима регулюється статтями 1046 - 1048 ЦК України, а не вказаним вище Законом (постанова від 26 грудня 2011 року N 6-85цс11).


8. Зміст корпоративних прав особи визначено у статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочність на участь такої особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Набуття сторонами корпоративних прав у господарському товаристві не позбавляє їх права на укладення між собою цивільного-правового договору позики, не пов'язаного зі статутною діяльністю товариства. Отже, у разі виникнення спору щодо його виконання правовідносини регулюються статтею 1046 ЦК України, а не статтею 167 ГК України (постанова від 14 листопада 2011 року N 6-43цс11).

...


Зважаючи на наведене вище, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до судових рішень Верховного Суду України.

 

Заступник Голови
М. П. Пшонка


В отношении юридических лиц - будем посмотреть еще.

3. И физики и юрики могут выдавать безпроцентные займы. Тут в принципе не должно быть проблем. Это точно не должно быть финуслугой, поскольку услуга бесплатная, а финуслуга - за плату.

продолжение следует...


К пункту 3
Может ли быть вариантом ухода от проблемы включение в договор условия о неустойке за несвоевременно возвращенный займ?
Правда, такие проценты за пользование в расходы не попадут.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 16 июн 2012, 19:34

Печкин писал(а):Вы фактически договорились до того что


Перечитал вчерашние посты... И решил пойти еще дальше :) Гулять так гулять.

Печкин писал(а): составленный весной тривиальный договор о покупке картошки осенью по ее цене на день оплаты исходя из котировки Киевской продовольственной биржи (условно) является в части этого условия незаконным (противоречащим ст. 524 ГКУ) из тех соображений


Не незаконным.. А всего лишь... предварительным :)
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Печкин » 16 июн 2012, 19:45

vins писал(а):Не незаконным.. А всего лишь... предварительным :)


Не согласен.
По предварительному нельзя требовать исполнение по основному договору без его заключения, а тут можно.
живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2883 раз.

UNREAD_POST profi » 17 июн 2012, 12:50

вряд ли можно считать такой договор предварительным, поскольку цель предварительного - действия по заключения основного договора и никакие другие.

Тут скорее вопрос об установлении/определении/расчете цены в будущем.
profi
 
Сообщений: 90
Зарегистрирован: 06 дек 2010, 11:36
Благодарил (а): 5 раз.
Поблагодарили: 13 раз.

UNREAD_POST Vetal' » 30 июл 2012, 17:29

Суд подтвердил право физлиц давать деньги в займы под проценты

Украинцы имеют право давать деньги в займы третьим лицам под проценты, несмотря на отсутствие у них финансовых лицензий. Соответствующее постановление Верховный суд Украины принял 18 июля текущего года.
В постановлении отмечено, что если закон "О финансовых услугах и государственном регулировании рынков финансовых услуг" регулирует отношения только между участниками рынков финансовых услуг, то регулирование отношений между физическими лицами, в частности, относительно договоров займа, поручительства регулируются нормами Гражданского кодекса (ГК) Украины.
"Договор займа, как общая договорная конструкция является основанием для возникновения правоотношений, участниками которых является любое физическое или юридическое лицо. Поскольку Гражданский кодекс Украины не содержит ни единого исключения, как в отношении субъектного состава, так и в отношении права на получение от заемщика процентов от суммы займа, размер которых и порядок их получения устанавливается договором (ч.1 ст.1048 ГК Украины)", — говорится в постановлении Верховного суда.
Суд также пришел к выводу, что закон "О финансовых услугах и государственном регулировании рынков финансовых услуг" регулирует отношения специальных субъектов-участников рынка финансовых услуг и не распространяется на всех остальных юридических и физических лиц-субъектов договора займа, правоотношения которых регулируется нормами ст. 1046-1048 ГК Украины.

http://delo.ua/finance/sud-podtverdil-p ... ty-182181/

Интересно получается...

За это сообщение автора Vetal' поблагодарили: 2
nikki, vins
Vetal'
 
Сообщений: 2852
Зарегистрирован: 27 янв 2011, 11:57
Благодарил (а): 440 раз.
Поблагодарили: 1151 раз.

UNREAD_POST vins » 30 июл 2012, 17:36


За это сообщение автора vins поблагодарили: 2
nikki, Vetal'
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Vetal' » 30 июл 2012, 17:37



Ага, завтыкал. Все равно интересно. :)

За это сообщение автора Vetal' поблагодарил:
vins
Vetal'
 
Сообщений: 2852
Зарегистрирован: 27 янв 2011, 11:57
Благодарил (а): 440 раз.
Поблагодарили: 1151 раз.

UNREAD_POST nikki » 31 июл 2012, 13:51

Vetal' спасибо за новое решение. Действительно, интересно.
Дополнительный материал по теме:

Верховный Суд разрешил валютное ростовщичество
Активная судебная защита кредиторов может поставить под угрозу цивилизованное кредитование в Украине, сообщил ЮРЛИГЕ адвокат Ростислав Кравец.
В своем постановлении от 18 июля 2012 года № 6079цс12 Верховный Суд Украины установил правовую позицию, обязательную для применения всеми нижестоящими судами Украины. А именно то, что Закон Украины «О финансовых услугах и государственном регулировании рынков финансовых услуг» регулирует исключительно отношения специальных субъектов - участников рынка финансовых услуг, и не распространяется на всех других юридических и физических лиц - субъектов договора займа, правоотношения которых регулируются нормами ст.ст. 1046 - 1048 ГК. То есть, подтвердил право физлиц давать деньги в займы третьим лицам под проценты.

На сегодняшний момент практика предоставления кредитов физлицами, а также юрлицами друг другу, довольно распространена. Однако правовая позиция в этом вопросе была не до конца ясна. В судах принимались решения, на основании которых истцам при взыскании суммы задолженности отказывали во взыскании процентов по договорам займа на основании отсутствия у них лицензий в соответствии с Законом о финансовых услугах.

К тому же, подобных споров довольно много, и суммы в них, как и проценты, могут существенно различаться. Так, к примеру, в данном постановлении ВСУ фигурирует сумма в 1 000,00 долларов США под 10 % в месяц, т.е. 120 % годовых. В определении же ВСУ № 6-35065св11, на которое, видимо, ссылается истец, сумма займа составляет 3 394 201,90 евро и 18 % годовых. От этой же даты есть определение ВСУ № 6-45498ск11, в котором указана сумма займа в 200,00 долларов США под 10 % в месяц, т.е. 120 % годовых. В нашей практике был случай займа по расписке в 13 600,00 долларов США и 4 % в месяц, т.е. 48 годовых.

После принятия данного постановления ВСУ физические и юридические лица получили абсолютно законный инструмент оформления договор займа в гривне и валюте под проценты без наличия соответствующих лицензий НБУ и Нацкомфинуслуг.

А судам нижестоящих инстанций, несмотря на явное противоречие ст. 524 ГК в части валюты обязательства, а также декрету Кабмина «О системе валютного регулирования и валютного контроля» от 19.02.1993, целому ряду нормативных актов НБУ и Нацкомфинуслуг в части валютного законодательства и законодательства в сфере финансовых услуг, придется выносить решения об удовлетворении подобных требований.

Однако стоит отметить, что на сегодняшний день при оформлении договоров займа существовала и другая практика. Так, кредитор и заемщик для сокрытия процентов по займу оформляли договор займа на значительно большую сумму, чем фактически получал заемщик на руки. Данная сумма сразу же включала в себя проценты за пользования займом. Это делалось из двух соображений: во-первых, избежать неоднозначностей спора по процентам и, во-вторых для сокрытия получаемого дохода.

На практике суммы займов и проценты по ним в различных случаях могут принципиально различаться. При этом можно сделать вывод: чем меньше сумма займа, тем выше проценты.

Кроме того, стоит обратить внимание, что нередки случаи, когда при заключении договора займа для его обеспечения оформляется договор залога, ипотеки либо поручительства. При этом сам договор займа, как и договор поручительства, не обязательно заключать в нотариальной форме, будет достаточно и простой письменной формы, на основании которой нотариусы могут оформить договора залога либо ипотеки. Фактически данный инструмент аналогичен кредитованию.

Стоит отметить, что количество споров о возврате задолженности по договорам займа в последнее время значительно выросло, и судебная практика в данных спорах была довольно противоречива. Теперь же, с появлением данной правовой позиции ВСУ, кредиторы получили полный набор инструментов для возврата возникшей задолженности с процентами, а кроме того - и новый инструмент для осуществления своей деятельности.

Отдельно, хочется обратить внимание, что ВСУ в своем постановлении фактически дал зеленый свет не просто договорам займа между физлицами и юрлицами без наличий специальных лицензий, а валютным договорам займа, что на практике может привести к уходу данного рынка в тень и не контролируемости его Национальным банком Украины, Нацкомфинуслуг, ГНСУ и Госфинмониторингом.

Последствием этого может стать появление новых финансовых пирамид, сокрытия доходов от финансовой деятельности, а также инструментом для отмывания средств полученных преступным путем.

Ростислав Кравец,
адвокат, старший партнер адвокатской компании «Кравец, Новак и партнеры».

За это сообщение автора nikki поблагодарили: 2
Vetal', vins
nikki
 
Сообщений: 1116
Зарегистрирован: 25 ноя 2010, 11:27
Благодарил (а): 116 раз.
Поблагодарили: 375 раз.

UNREAD_POST Печкин » 31 июл 2012, 15:17

В предыдущем материале номер неточно указан.
Номер судебного решения 6-79цс12.
текст здесь и под спойлером.

Скрытый текст: показать
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2012 року


Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:

головуючого
Яреми А.Г.,

судді
Григор’євої Л.І.,

Жайворонок Т.Є.,
Охрімчук Л.І.,
Патрюка М.В.,

Лященко Н.П.,
Онопенка В.В.,
Романюка Я.М.-

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики

в с т а н о в и л а:

У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом мотивуючи вимоги тим, що 7 листопада 2007 року вона за договором позики передала відповідачам 1 тис. доларів США та 750 грн., які вони зобов’язувались повернути до 28 листопада 2008 року та сплачувати щомісячно 10 відсотків за користування коштами про що написали розписку. Вказувала, що у квітні 2008 року відповідачі повернули їй лише частину коштів в розмірі 100 доларів США та 75 грн. Просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 7 135 грн. 50 коп. основного боргу та 20 588 грн. відсотків за користування коштами.
Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 132 грн. 50 коп. основного боргу за договором позики, 20 588 грн. процентів від суми позики, судовий збір в сумі 277 грн. 21 коп. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 липня 2010 року рішення міського суду скасовано. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 7 132 грн. 50 коп. основного боргу, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 549 грн. 90 коп., 71 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
У лютому 2012 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до правовідносин сторін – фізичних осіб із договору позики.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, в якій, на думку заявниці, по-іншому застосована зазначена правова норма.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2012 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з факту укладення сторонами – фізичними особами договору позики, за умовами якого позикодавець має право одержувати щомісячно від позичальників 10 % від суми позики.

Оскільки відповідачі не виконали умови договору, суд на підставі ст.ст. 525, 526, 530, ч. 3 ст. 545, 536, ч. 1 ст. 1046, 1048 ЦК України, стягнув на користь позивачки суму боргу та проценти за користування коштами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», з урахуванням яких ОСОБА_1 не мала визначених цим законом повноважень на надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів.

В той же час, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, що надана заявницею як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення позики та процентів за користування коштами, суд касаційної інстанції скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій зазначав, що суди помилково застосували до спірних правовідносин Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки цей закон регулює відносини пов’язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, який на правовідносини фізичних осіб, які не є учасниками ринку фінансових послуг не поширюється.
Таким чином, вбачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм ст. ст. 1046-1048 ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в частині права позикодавців – фізичних осіб на отримання від позичальників обумовлених договором процентів за користування позикою (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм права – ст. 1048 ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Верховний Суд України виходить із такого.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року, який набрав чинності 23 серпня 2001 року, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії та регулює відносини, пов’язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам.
В Законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
У частинах 1, 2 ст. 2 Закону, які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг.
Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.
Визначення фінансових установ дано у п. 1 ст. 1 Закону.
У п. 7 ст. 1 Закону наведено вичерпний перелік суб’єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому Закон розповсюджує свою дію не на усі юридичні особи, а лише на ті, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.
В ч. 4 ст. 5 Закону вказано, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Визначення фінансової послуги наведено у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Перелік видів фінансових послуг міститься у ст. 4 Закону, до яких, зокрема, належать надання коштів у позику та надання поручительства.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії Закону за суб’єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на:
по-перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами;
по-друге, фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Позивачка за своїм правовим статусом не відноситься ні до юридичних осіб, ні до суб’єктів підприємницької діяльності, які відповідно до Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а відтак відсутні підстави застосування положень цього Закону до спірних правовідносин.
У свою чергу поняття «фінансова послуга» не пов’язане лише із фінансовими установами.
Аналіз норм чинного законодавства (зокрема п. п. 6, 7 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ст. ст. 553, 1046 ЦК України) дає підстави для висновку, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику, поручительства) можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг або юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.
Якщо Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, то регулювання відносин між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки регулюються нормами ЦК України (ст. ст. 553 -559, 1046 – 1053 ).
Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб’єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів – учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб – суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 – 1048 ЦК України.
До зазначеного висновку слід дійти і з урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону у часі), виходячи з яких у випадку колізії законів (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного і того ж питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у випадку, коли про скасування старих норм прямо зазначено у новому законі, так і у випадку, коли таких застережень у новому законі немає.
Відтак, ураховуючи, що ОСОБА_1 не відноситься до суб’єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (не є учасником ринку фінансових послуг) суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позову про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики скасувати, передати справу в цій частині на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий
А.Г. Ярема

Судді:
Л.І. Григор’єва


Т.Є. Жайворонок
В.В. Онопенко

Н.П. Лященко
М.В. Патрюк

Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк


Правова позиція
(постанова Верховного Суду України від 18 липня 2012 року № 6-79цс12)

Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб’єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів – учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб – суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 – 1048 ЦК України.


Суть в том, что на договора займа без участия спецсубъектов не должен распространяться Закон о финуслугах.
Похоже, выводы можно распространять за пределы займа.
Есть некоторые вопросы с физлицами-предпринимателями.
живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2883 раз.

UNREAD_POST Печкин » 02 окт 2012, 17:49

В продолжение. Это постановление спущено ВССУ вниз в качестве "обов’язкові для всіх судів України правові позиції".

Из темы: Практика рассмотрения обязательственных споров

Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ

№ 10-1390/0/4-12 від 27.09.2012

8. Аналіз норм чинного законодавства (зокрема пунктів 6, 7 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 553, 1046 ЦК України) дає підстави для висновку про те, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику, поручительство), можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг або юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.
При цьому Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, а відносини між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки, регулюються нормами ЦК України (статті 553 – 559, 1046 – 1053).
Договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки норми ЦК України не містять жодного винятку як щодо суб’єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок одержання встановлюється договором (частина перша статті 1048 ЦК України).
Таким чином, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів – учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб – суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами статей 1046 – 1048 ЦК України (постанови від 30 травня 2012 р. № 6-48 цс 12, від 18 липня 2012 р. № 6-79 цс 12).
живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2883 раз.

UNREAD_POST Tatyana-Vesna » 08 окт 2012, 11:40

Здравствуйте!Помогите в таком вопросе:как определить срок действия договора займа (финансовой помощи),если он точно не оговорен.В договоре,составленном в произвольной форме указано,что предприятие обязуется возвратить всю сумму долга по первому устному требованию или письменному требованию. Дата составления договора:октябрь 2008 г. Ситуация такова:предыдущий директор вносил финансовую помощь на пополнение оборотных средств.В декабре 2010 г. директор уволился (по решению суда в октябре отстранен от занимаемой деятельности),при этом никакие бухдокументы переданы не были,в т. ч. сам договор отсутствует,внесение помощи видно только по выписке банка за 2010 год,остальные выпискам отсутствуют.В счет не возвращенной помощи директором без оформления документов были взяты основные средства,по стоимости превышающие сумму долга.Сейчас нами получено письмо требование о возврате долга или возмещении его имуществом,при этом указано,что она устно обращалась к предыдущим руководителям о возврате.У меня следующие вопросы:
1.Как правильно определить срок предоставления займа и срок действия договора для определения срока исковой давности?(В налоговом учете данные операции отражения при предоставлении займа не нашли).
2.Как можно обойти ситуацию по возврату займа(лучше обложить налогом займ по истечении срока исковой давности).
3. Можно ли зачислить арендную плату за пользование имуществом,не возвращенным предприятию?
СПАСИБО!
Tatyana-Vesna
 
Сообщений: 8
Зарегистрирован: 08 окт 2012, 11:15
Благодарил (а): 3 раз.
Поблагодарили: 0 раз.

UNREAD_POST vins » 08 окт 2012, 11:54

Так а я все-таки не понял: есть договор или нет?
Tatyana-Vesna писал(а):В договоре,составленном в произвольной форме указано,что предприятие обязуется возвратить всю сумму долга по первому устному требованию или письменному требованию.


Tatyana-Vesna писал(а):никакие бухдокументы переданы не были,в т. ч. сам договор отсутствует,внесение помощи видно только по выписке банка за 2010 год
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Tatyana-Vesna » 08 окт 2012, 23:02

В имеющихся на предприятии бухгалтерских документах его нет.Копия предоставлена предыдущим директором вместе с письменным требованием о возврате помощи.
Tatyana-Vesna
 
Сообщений: 8
Зарегистрирован: 08 окт 2012, 11:15
Благодарил (а): 3 раз.
Поблагодарили: 0 раз.

UNREAD_POST Tatyana-Vesna » 08 окт 2012, 23:06

Директор,вносивший денежные средства (заем -фин.помощь) не являлся учредителем.СПАСИБО!
Tatyana-Vesna
 
Сообщений: 8
Зарегистрирован: 08 окт 2012, 11:15
Благодарил (а): 3 раз.
Поблагодарили: 0 раз.

Пред.След.

  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в ДОГОВОРНОЕ ДЕЛО

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Gb, Ya