Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Договор займа: гражданско-правовые вопросы

заключение, изменение, расторжение, выполнение любых договоров

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST lutishka » 30 сен 2013, 09:19

Печкин писал(а):Честно говоря, всегда считал, что договор по определению односторонней сделкой быть не может.

Да тут в решении ВСУ речь идет не о договоре как таковом, а о расписке, которую суд и рассматривает в последствии как односторонний договор
Верховный суд (ВСУ) ликвидировал судебные лазейки, которые позволяли должникам, взявшим деньги под расписку, уклоняться от выполнения обязательств. Теперь суды должны анализировать не форму заключенных договоров, а их правовую природу. Кроме того, сам факт подписания заемщиком договора стал подтверждением получения денег. Эта позиция ВСУ поможет урегулировать денежные споры не только между рядовыми гражданами, но и между партнерами по бизнесу, считают юристы.

Граждане окончательно потеряли возможность уклоняться от возврата денег, одолженных у физических лиц по договорам займа или распискам. Верховный суд 18 сентября заключил, что "письменная форма договора займа вследствие его реального характера является доказательством не только факта заключения договора, но и факта передачи денежной суммы заемщику" (копией документа располагает "Ъ"). К такому выводу судебная палата по гражданским делам ВСУ пришла в рамках судебного разбирательства между двумя гражданами. Один из них 29 ноября 2008 года одолжил другому на шесть дней $300 тыс.

Несмотря на то что 5 декабря 2008 года заемщик не вернул долг, кредитор тянул с подачей иска почти три года. Лишь в августе 2011 года он потребовал в суде взыскать сумму долга (2,39 млн грн по курсу НБУ на момент подачи иска), а также 3% годовых от просроченной суммы (195,7 тыс. грн) и инфляционные потери (736,4 тыс. грн). Суммарно речь шла о 3,32 млн грн. В качестве доказательства правомерности требований истец указал то, что "подписание договора займа и передача средств в $300 тыс. были совершены в присутствии двух свидетелей". Ответчик подал встречный иск, сославшись на то, что между ним и кредитором был заключен "проект договора займа", в котором указывалась сумма долга, возможный срок ее возврата и лица, которые должны присутствовать при его подписании. Однако он утверждал, что фактическая передача денег так и не произошла.

Сначала Подольский районный суд Киева принял решение в пользу кредитора, но апелляционная и кассационная инстанции признали его недействительным. По мнению этих судов, из договора займа не следует, что заемщик взял средства и обязался их вернуть, поскольку в документе лишь указано, что он "берет" их. Кроме того, договор не отвечал установленным требованиям: он был подписан только заемщиком, не содержал названия и кода валюты. Однако кредитор оспорил это решение из-за неодинакового использования судами норм материального права.

Верховный суд, опираясь на ст. 1046, 1047, 1049 Гражданского кодекса, не только подтвердил, что договор займа означает факт передачи денег, но и признал, что такой документ может быть подписан только заемщиком — подпись кредитора не нужна. Будучи двусторонней сделкой, заем является односторонним договором — после его заключения все обязательства возлагаются на заемщика. Кроме того, ВСУ требует, чтобы суды выявляли правовую природу этих документов вне зависимости от их наименований. ВСУ также отметил, что отсутствие в договоре информации о том, в какой именно валюте был взят долг (американские, канадские или австралийские доллары), может повлиять на определение размера долга, но не является основанием для отказа в его взыскании. В результате дело было отправлено на повторное рассмотрение в кассационную инстанцию.

Юристы говорят, что своим решением ВСУ упростил процедуру взыскания долгов с физлиц по распискам, так как до сих пор многие суды не признавали их правомерность. "Многие суды считали, что расписка должна идти в дополнение к договору займа и сама по себе не подтверждает природу передачи денег в долг. Теперь у судов есть четкая позиция, на которую они будут ориентироваться",— объясняет управляющий партнер юркомпании Jurimex Юрий Крайняк. Кроме того, суд установил, что нарушение условий расписки влечет за собой денежные санкции. "Обычно такие договоры заключаются между двумя партнерами, которые ведут совместный бизнес. Верховный суд установил, что расписка является денежным обязательством, и за его просрочку могут применяться денежные санкции. Хотя довольно часто штрафы могут быть указаны в самом договоре,— говорит старший партнер адвокатской компании "Кравец и партнеры" Ростислав Кравец.— Позиция суда может распространяться и на те случаи, когда юридическое лицо берет в долг деньги у физического, ставя на расписке печать и подпись. Но если такая сделка не проведена по бухучету предприятия, то решение может быть иным".

Елена Губарь
http://www.kommersant.ua/doc/2308413
Аватар пользователя
lutishka
 
Сообщений: 2278
Зарегистрирован: 24 ноя 2012, 11:47
Благодарил (а): 945 раз.
Поблагодарили: 1042 раз.

UNREAD_POST nikki » 25 июн 2014, 14:22

привет, в договоре фин.допомоги нужно указывать цель этой допомоги? спасибо!

Подробнее: Возвратная финансовая помощь (займ): налог на прибыль


Целевое использование средств, полученных по договору займа

Обязательно ли в договоре займа указывать его целевое назначение или можно потратить полученные деньги куда угодно? Что грозит заемщику, если в договоре займа прописано целевое назначение средств, а они потрачены совершенно на другие цели?
(г. Харьков)

В соответствии с ч. 1 ст. 1046 Гражданского кодекса Украины от 16.01.2003 г. № 435-IV (далее — ГКУ) по договору займа одна сторона (заимодатель) передает в собственность другой стороне (заемщику) денежные средства либо другие вещи, определенные родовыми признаками, а заемщик обязуется вернуть заимодателю такую же сумму денежных средств (сумму займа) либо такое же количество вещей такого же рода и такого же качества.
В договоре займа обязательно указываются: предмет договора и сумма займа, срок и порядок возврата займа, ответственность за нарушение договора, способы обеспечения обязательств по договору, а также может быть сделана оговорка насчет его процентного или беспроцентного характера. Подробную информацию о правовых аспектах договора займа вы найдете в газете «Налоги и бухгалтерский учет», 2013, № 35, с. 5.
Согласно ч. 1 ст. 638 ГКУ существенными условиями договора являются условия:
— о предмете договора;
— определенные законом как существенные или необходимые для договоров данного вида;
— в отношении которых по заявлению хотя бы одной из сторон должно быть достигнуто согласие.
Так, заключая договор, одна из сторон может заявить о своем желании включить в него какое-либо условие, само по себе не являющееся необходимым для данного договора. Например, как в данном случае, прописать целевое назначение передаваемых в заем денежных средств, хотя согласно ГКУ указание целевого назначения займа не является обязательным для договоров данного вида.
Однако, попав в договор, условие о целевом назначении займа становится обязательным для исполнения
Кстати, то же самое справедливо и по отношению к кредитному договору, по которому банк или другое финансовое учреждение обязуется предоставить денежные средства (кредит) заемщику в размере и на условиях, установленных договором (ст. 1054 ГКУ). При этом к существенным условиям такого договора законодатель относит оплатность и возвратность кредита, а вот об обязательности целевого использования таких средств не говорит ничего.
Однако если стороны договорились, что кредит имеет целевой характер использования, то он должен расходоваться только на цели, оговоренные в кредитном договоре. Причем последствия такого нарушения для кредитных договоров прямо прописаны в ч. 3 ст. 1056 ГКУ: в случае нарушения заемщиком установленной договором обязанности целевого использования кредита кредитор имеет право отказаться от последующего кредитования заемщика по договору.
А вот по договору займа специальных последствий при нарушении целевого использования заемных денежных средств нет. Поэтому здесь будут действовать общие нормы. Рассмотрим их.
Не подлежит сомнению, что обязательство должно выполняться надлежащим образом в соответствии с условиями договора и требованиями ГКУ (см. ч. 1 ст. 526 этого Кодекса). Согласно ч. 1 ст. 610 ГКУ нарушением обязательств является его невыполнение или выполнение с нарушением условий, определенных содержанием обязательств (ненадлежащее выполнение).
Как правило, в случае нарушения обязательств наступают правовые последствия, установленные договором или законом, в частности (ч. 1 ст. 611 ГКУ):
1) прекращение обязательства вследствие одностороннего отказа от обязательства, если это установлено договором или законом, или расторжение договора;
2) изменение условий обязательства;
3) уплата неустойки;
4) возмещение убытков и морального ущерба.
Таким образом, заемщик, нарушивший (ненадлежащим образом исполнивший) обязательства по договору займа (в том числе и взятое на себя обязательство целевого расходования заемных средств), будет нести ответственность, предусмотренную договором.

Налоги и бухгалтерский учет/апрель, 2014 / № 30 (1736)
nikki
 
Сообщений: 1116
Зарегистрирован: 25 ноя 2010, 11:27
Благодарил (а): 116 раз.
Поблагодарили: 375 раз.

UNREAD_POST bur » 15 июл 2014, 12:39

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-36цс14

У частині першій статті 1048 ЦК України, яка має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Таким чином, у випадку, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, позичальник зобов’язаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у випадку, коли таким договором не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики.



Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Скрытый текст: показать
6-36цс14 від 02.07.2014 р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И



2 липня 2014 року



м. Київ



Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:



головуючого

суддів:



Яреми А.Г.,

Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,



Охрімчук Л.І.,

Патрюка М.В.,

Романюка Я.М.,



Сеніна Ю.Л., -



розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики, трьох процентів річних від простроченої суми та процентів за користування позикою й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_3, про визнання розписки недійсною за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми позики, трьох процентів річних від простроченої суми та процентів за користування позикою.

Зазначала, що 24 жовтня 2009 року вона надала ОСОБА_2 у позику грошові кошти в розмірі 14 тис. доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України 111 902 грн, які остання зобов’язалась повернути їй до 1 січня 2010 року, що підтверджується відповідною розпискою.

Посилаючись на те, що в установлений строк ОСОБА_2 зазначені грошові кошти не повернула, просила стягнути з неї 111 902 грн основного боргу, 10 080 грн 37 коп. – три проценти річних від простроченої суми за період з 1 січня 2010 року до 31 грудня 2012 року на підставі частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та 32 564 грн 60 коп. процентів за користування позикою на підставі частини першої статті 1048 ЦК України.

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною.

Посилаючись на те, що 24 жовтня 2009 року проти своєї волі під психологічним тиском ОСОБА_3 видала зазначену вище розписку, але вказані в розписці грошові кошти вона не отримувала, просила визнати розписку недійсною.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 1 жовтня 2013 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 111 902 грн позики, що станом на 27 грудня 2012 року за курсом Національного банку України еквівалентно 14 тис. доларів США, та 10 070 грн 29 коп. – три проценти річних від суми позики за прострочення виконання грошового зобов’язання; у задоволенні решти позовних вимог і зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 1 жовтня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 294 грн витрат на правову допомогу.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою та прийняття нового рішення в цій частині, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 1048 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року, від 25 квітня 2012 року, від 19 грудня 2012 року, від 13 червня 2012 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики, трьох процентів річних від простроченої суми та процентів за користування позикою й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_3, про визнання розписки недійсною допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 24 жовтня 2009 року ОСОБА_2 одержала в позику від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 14 тис. доларів США та зобов’язалась повернути їх до 1 січня 2010 року, про що видала розписку.

Зазначені грошові кошти в установлений строк ОСОБА_2 не повернула.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають із тих підстав, що договором позики не передбачено нарахування та одержання позикодавцем процентів від суми позики.

Разом із тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року, від 25 квітня 2012 року, від 19 грудня 2012 року, від 13 червня 2012 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права в подібних правовідносинах, містяться висновки про те, що до правовідносин фізичних осіб, які виникли з надання позики, підлягає застосуванню стаття 1048 ЦК України, тому у разі, якщо договором позики не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики (не встановлена безоплатність договору позики), вимоги позикодавця про стягнення процентів від суми позики є правомірними і їх розмір у такому разі повинен визначатись на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме статті 1048 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним – якщо виконання позичальником зобов’язання обмежується поверненням боргу.

Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у статті 1048 ЦК України.

Так, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині другій статті 1048 ЦК України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції в судових рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року, від 25 квітня 2012 року, від 19 грудня 2012 року, від 13 червня 2012 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 1048 ЦК України в подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, з огляду на те, що спірний договір позики не є безоплатним у розумінні норм частини другої статті 1048 ЦК України та що розмір процентів від суми позики ним не встановлений, суд касаційної інстанції, не застосувавши до спірних правовідносин положення статті 1048 ЦК України, дійшов помилкового висновку про те, що позикодавець не має права на одержання від позичальника процентів від суми позики, оскільки цим договором не передбачено нарахування та одержання зазначених процентів.

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року підлягає скасуванню в частині залишення без змін судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року скасувати в частині залишення без змін судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
bur
 
Сообщений: 1434
Зарегистрирован: 13 сен 2013, 16:25
Благодарил (а): 116 раз.
Поблагодарили: 422 раз.

UNREAD_POST vins » 06 сен 2014, 10:51

Судья ВСУ Ярема, под редакцией которого в свое время был издан комментарий к ГКУ, лучший на мой взгляд, на высоте. Искренне радуют решения в части правового обоснования - детально и достаточно глубоко. Привожу лишь выводы, но тем кто интересуется, можно почитать решение в целом - очень объемное и многоаспектное.
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39689407

Выводы:
  • плата в договоре займа может устанавливаться ТОЛЬКО в виде процентов, никаких фиксированных сумм
  • в отношениях займа между гражданами довольно частая ситуация - займ давал, например, муж, а возвращаются деньги жене под ее расписку; возвращающий должен заручиться доказательствами, что супруга уполномочена на получение денег
  • в договоре может использоваться эквивалент обязательства в иностранной валюте, но сам платеж должен быть в гривне; соответственно, и суд, если определяет сумму долга, должен определить ее в гривне

Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
2 липня 2014 року м.Київ №6-79цс14


1. ...
суд не врахував, що за змістом ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ лише в тому разі, якщо договором не встановлено інші умови. Суд також дійшов неправильного правового висновку про правомірність установлення сторонами плати за користування позикою в твердій грошовій сумі, оскільки законом у стст.536, 1048 ЦК визначено, що плата за користування чужими грішми встановлюється й нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.
За таких обставин передбачене в ст.1048 ЦК право сторін на встановлення плати за користування позикою з урахуванням норм ст.6, ч.1 ст.627 ЦК слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати, у тому числі й установлення оплати в твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу.

2. ...
Згідно із ч.2 ст.527 ЦК виконання зобов’язання належним боржником або прийняття виконання належним кредитором визнається й у випадках здійснення цих дій уповноваженими особами.
Таким чином, за змістом цієї норми переадресування виконання боржником іншій особі можливе, якщо кредитор уповноважить на ці дії іншу особу.
Аналіз норм ч.1 ст.238, ч.2 ст.527 ЦК в контексті поняття «уповноважена особа» дає підстави для висновку, про те, що між нею і кредитором повинні існувати відносини представництва (стст.237, 242, 244 ЦК).
Отже, під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обов’язку боржником.
За змістом ч.2 ст.527 ЦК кредитор має можливість уповноважити іншу особу на прийняття виконання за зобов’язанням, якщо зазначить про це у договорі чи у виданій довіреності.
У разі нездійснення боржником перевірки особи кредитора чи наявності необхідних повноважень у іншої особи ризик можливих наслідків, за змістом цієї норми, покладається на боржника.
У справі, яка переглядається, суд без достатніх правових підстав дійшов висновку про належне (згідно з вимогами ст.527 ЦК) часткове виконання позичальником у період з 30.04.2009 до 15.10.2012 своїх боргових зобов’язань за спірними договорами з посиланням на копію письмового розрахунку з підписами Особи 11
(дружини позивача) і відповідача за відсутності оригіналу цього документа та посилань у ньому на те, якого саме зобов’язання і яких сторін у зобов’язанні стосується цей розрахунок, при запереченні цього факту відповідачем та наявності в матеріалах справи даних про існування між відповідачем і Особою 11 (дружиною позивача) інших зобов’язальних правовідносин.
Оскільки від установлення факту належного часткового виконання зобов’язання боржником залежить правильне застосування судом норм стст.264, 261, 267 ЦК, то рішення суду й у цій частині є незаконним.

3. ...
Згідно зі ст.99 Конституції грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч.1 ст.192 ЦК).
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192 ЦК).
Такими випадками є ст.193, ч.4 ст.654 ЦК, закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 №959-XII, декрет КМ від 19.02.93 №15-93, закон «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 23.09.94 №185/94-ВР.
Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим ч.2 ст.533 ЦК допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ.
Згідно з ч.3 ст.533 ЦК використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні
розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч.2 ст.192 ЦК).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов’язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов’язання і фактичного його виконання є національна валюта України — гривня.
Отже, у національній валюті України підлягають стягненню й інші складові грошового зобов’язання, передбачені, зокрема, у ст.1048 ЦК, та при застосуванні ст.625 ЦК.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST bur » 07 апр 2015, 09:26

Два решения ВСУ по поводу займов.

Проценты по займу начисляются за период с даты получения средств по день из возврата

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 1 квітня 2015 року



Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що боржник за договорами позики прострочив свої грошові зобов'язання, а тому відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми, а також позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики за ставкою Національного банку України відповідно до вимог статті 1048 ЦК України.

Разом із тим у наданому для порівняння рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що договірні правовідносини між сторонами договору позики припинені на підставі рішення суду, яким з відповідача стягнуто на користь позивача суми за договорами позики, а тому підстави для нарахування процентів від суми позики згідно із статтею 1048 ЦК України відсутні.

У наданих для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2012 року і рішенні цього ж суду від 3 жовтня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що підстави для нарахування коштів, передбачених статтями 625, 1048 ЦК України, відсутні, оскільки основне грошове зобов'язання за договором виконано до ухвалення рішення суду.

НО....

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно статті 625 ЦК України.

Крім того позикодавець має право отримати проценти від суми позики, згідно статті 1048 ЦК України, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником по день повернення позики, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором.

Факт повернення суми позики до звернення позивача до суду, але з порушенням встановленого договором позики строку повернення, не звільняє боржника від відповідальності, передбаченої статтями 625, 1048 ЦК України.

Ураховуючи викладене, висновок суду про те, що позикодавець має право на одержання від позичальника сум, передбачених частиною другою статті 625 та частиною першою статті 1048 ЦК України, є правильним та такими, що ґрунтується на законі.


Штраф, пеня, инфляционные рассчитывают независимо от валюты долга!

Постанова
Верховного Суду України
від 2 липня 2014 р. у справі N 6-79цс14


Відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

За змістом ст. 1048 зазначеного Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише в тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене в цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України необхідно розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки в законі - статті 536, 1048 ЦК України - визначено, що плата за користування чужими грішми встановлюється й нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

Згідно зі статтями 526, 527 зазначеного Кодексу належним виконанням зобов'язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов'язання, про що може бути зазначено в договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Аналіз норм ст. 99 Конституції України, статей 192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання, є національна валюта України - гривня. Отже, у національній валюті України підлягають обчисленню та стягненню й інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.


ПО последнему пункту интересно также: Договор в валюте
bur
 
Сообщений: 1434
Зарегистрирован: 13 сен 2013, 16:25
Благодарил (а): 116 раз.
Поблагодарили: 422 раз.

UNREAD_POST demko » 03 июл 2015, 12:05

Яка ситуація із безпроцентною поворотною фінансовою допомогою від ЮО фізичній особі (не працівнику) у розмірі більше ніж 200 тис. грн. Чи можлива взагалі така операція?
demko
 
Сообщений: 84
Зарегистрирован: 11 мар 2011, 16:25
Благодарил (а): 0 раз.
Поблагодарили: 1 раз.

UNREAD_POST налоговик » 22 окт 2015, 15:33

новые откровения
Займ без договора - доход


ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 08.10.2015 р. N 9419/Ф/99-99-17-02-03-14

Державна фіскальна служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула Ваше звернення від <...> щодо оподаткування грошових коштів, отриманих у позику, та в межах компетенції повідомляє таке.

Особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦКУ).

Відповідно до ст. 1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ст. 1047 ЦКУ).

Згідно із ст. 533 ЦКУ грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

При цьому, якщо сторони домовилися про здійснення розрахунків в іноземній валюті та розрахунки в іноземній валюті здійснювалися за межами території України, то такі операції відповідно до п. "а" та п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет N 15-93) допускаються лише при наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України (далі - Нацбанк).

Слід зазначити, що недотримання вимог п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету N 15-93 під час розрахунків без одержання індивідуальної ліцензії Нацбанку України тягне за собою накладення штрафу в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися під час розрахунків, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Нацбанку на день здійснення таких розрахунків.

Порядком отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженим постановою Нацбанку від 17 червня 2004 року N 270 (далі - Постанова N 270), передбачено, що резиденти (юридичні особи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, фізичні особи) можуть одержувати кредити, позики, у тому числі поворотну фінансову допомогу в іноземній валюті (далі - кредити), від нерезидентів відповідно до договорів та в порядку, установленому Постановою N 270.

Крім того, п. 2 постанови Нацбанку від 06 червня 2013 року N 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" (далі - Постанова N 210) встановлено, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 150000 гривень, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).

Відповідно до інформації, викладеної у листі, Вами отримано іноземну валюту від сторонньої особи без укладання будь-якого договору, яку в подальшому повернуто готівковими коштами як на території України, так і за її межами без отримання індивідуальної ліцензії.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, регулюються Податковим кодексом України (далі - Кодекс).

Порядок оподаткування податком на доходи фізичних осіб визначено розділом IV Кодексу.

Підпунктом 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Кодексу встановлено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Загальний річний оподатковуваний дохід платника податків дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 Кодексу (пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 Кодексу).

Відповідно до пп. 168.2.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу, платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Дохід, отриманий з джерел за межами України, це - будь-який дохід, отриманий резидентами, зокрема від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи; доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами (пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Оподаткування іноземних доходів визначено п. 170.11 ст. 170 Кодексу, яким передбачено, що у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

Враховуючи викладене, якщо іноземну валюту Вам перераховано з джерел за межами України, то такі кошти в розумінні Кодексу є іноземним доходом, який підлягає оподаткуванню відповідно до п. 170.11 ст. 170 Кодексу.

Якщо іноземну валюту Вам перераховано на території України, то зазначений дохід в розумінні Кодексу є іншим доходом відповідно до пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб за ставкою встановленою п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

 

Голова
Р. М. Насіров
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2592 раз.

UNREAD_POST налоговик » 04 ноя 2015, 15:31

налоговик писал(а):новые откровения
Займ без договора - доход


Хорошо хоть просроченный займ без ЕСВ

Лист ДФС від 28.10.2015 № 22849/6/99-99-17-03-03-15

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при неповерненні позики та в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми (ст. 1047 ЦКУ).

Згідно зі ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі – ПКУ).

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку є, зокрема, фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, податковий агент.

Об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПКУ).

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені у підпунктах 164.2.1 – 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПКУ. Крім того, до цього переліку включаються інші доходи, що передбачені п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПКУ (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 ПКУ).

Крім того, доходи, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено ст. 165 ПКУ.

Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, або основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку (п.п. 165.1.31 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).

Відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПКУ фінансова допомога – це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Поворотна фінансова допомога – це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

При цьому у разі неповернення грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги в термін, встановлений договором, сума допомоги включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується на загальних підставах.

Таким чином, оскільки договором визначена конкретна дата повернення фінансової допомоги у разі звільнення позичальника, то підприємство повинно було виконати всі функції податкового агента, у тому числі в частині відображення в податковому розрахунку ф. 1ДФ.

Законом України від 31 липня 2014 року № 1621 «Про внесення змін до Податкового кодексу Україні та деяких інших законодавчих актів України» внесено зміни до ПКУ, зокрема, доповнено підрозділ 10 Розділу ХХ «Перехідні положення» пунктом 161, згідно з яким встановлюється військовий збір (далі – збір).

Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПКУ (п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ).

Об'єктом оподаткування збором є доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри (п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 Розділу ХХ ПКУ).

Ставка збору становить 1,5 відс. об'єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ (п.п. 1.3 п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ).

Отже, не є об’єктом оподаткування збором сума не повернутої платником збору фінансової допомоги.

Водночас, Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015, оподаткування військовим збором подовжено до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України та внесено зміни в частині визначення об’єкта оподаткування збором (п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ).

Так, відповідно до ст. 163 ПКУ об’єктом оподаткування збором платника податку – резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, що включає інші доходи, передбачені п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ.

Враховуючи зазначене, якщо підприємством не виконано функції податкового агента по закінченню 2 (двох) календарних днів після звільнення позичальника (п. 5.3 договору), то сума неповернутої фінансової допомоги (позики) включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку (позичальника) та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і збором на загальних підставах в момент її нарахування з відповідним відображенням у податковому розрахунку ф. 1ДФ.

Разом з тим, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати єдиного внеску та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Згідно з п. 1 частини другої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці (юридичні та фізичні особи), які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців).

Відповідно до частини другої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є працівники – громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, у фізичних осіб – підприємців; у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та в інших фізичних осіб.

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців та найманих працівників є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці».

Отже, оскільки поворотна фінансова допомога (позика) не є складовою заробітної плати, вона не є базою нарахування та утримання єдиного внеску.

Голова Р.М. Насіров
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2592 раз.

UNREAD_POST налоговик » 23 ноя 2015, 13:17

Если в расписке не написано, что нужно вернуть, то это подарок, а не займ?

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі N 6-1967цс15

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.


Скрытый текст: показать
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 11 листопада 2015 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Лященко Н. П., суддів: Гуменюка В. І., Сеніна Ю. Л., Охрімчук Л. І., Яреми А. Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року, встановила:

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Зазначав, що між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з яким він 30 листопада 2007 року передав відповідачу 500 тис. доларів США, про що ОСОБА_2 25 січня 2008 року власноручно складено розписку.

На неодноразові вимоги повернути борг ОСОБА_2 не реагує. ОСОБА_1 просив стягнути з нього 500 тис. доларів США суми боргу за договором позики та судові витрати у справі.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 квітня 2014 року, позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 500 тис. доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 8 лютого 2013 року становив 9 млн. 996 тис. 500 грн. та 3441 грн. судового збору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_2 порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_2 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року та 18 грудня 2014 року та постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року та 2 липня 2014 року.

ОСОБА_2 указує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_2, - ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 25 січня 2008 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що 30 липня 2007 року у м. Києві він отримав від ОСОБА_1 500 тис. доларів США для викупу земельної ділянки АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що між сторонами було укладено договір позики, на підтвердження укладення якого й надана вищезазначена розписка, тому ОСОБА_2 зобов'язаний повернути ОСОБА_1 отримані у борг кошти на підставі статей 1046, 1047 та 1049 ЦК України.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, наданій заявником як приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, суд дійшов висновку про те, що, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року суд дійшов висновку про те що, відповідно до статей 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

Аналогічні висновки містяться і в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року та 18 грудня 2014 року

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1046, 1047, 1049 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

У справі, яка переглядається, з розписки, складеної 25 січня 2008 року, вбачається, що 30 липня 2007 року у м. Києві ОСОБА_2 отримано від ОСОБА_1 500 тис. доларів США для викупу земельної ділянки АДРЕСА_1.

Отже, розписка про отримання грошових коштів не містить зобов'язання про їх повернення.

Таким чином, суди не встановили справжньої правової природи укладеного між сторонами договору та дійшли помилкового висновку про укладення договору позики.

Отже, у справі, яка переглядається, судами неправильно застосовано статті 1046, 1047, 1049 ЦК України та зроблено помилковий висновок про те, що між сторонами укладено договір позики.

Оскільки неправильне застосування зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 квітня 2014 року та рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2013 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2592 раз.

Пред.

  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в ДОГОВОРНОЕ ДЕЛО

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Gb, Ya