Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Как правильно сформулировать исковые требования?

заключение, изменение, расторжение, выполнение любых договоров

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST vins » 26 ноя 2013, 16:39

ВСУ: формулировка исковых требований не должна становиться препятствием для реализации права на эффективную судебную защиту.

ПОСТАНОВА
ВЕРХОВЕНИЙ СУД УКРАЇНИ
12 червня 2013 року Справа № 6-153цс12

...
судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Неправильне тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням і призвело до неправомірної відмови позивачам у реалізації їхнього права на судовий захист.

За это сообщение автора vins поблагодарил:
VOA
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Marlboro » 26 ноя 2013, 20:37

Да, это весьма стойкая позиция ВСУ.
Например:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19848649
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2011 року м. Київ
Верховний Суд України

....
Суд касаційної інстанції, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, дійшов висновку про те, що закриття поточного банківського рахунку клієнта на підставі його заяви передбачено положеннями ЦК України, Інструкції та умовами Договору. Водночас Вищий господарський суд України погодився з твердженням суду апеляційної інстанції про те, що звернення клієнта до Банку з позовом про зобовязання закрити рахунок у судовому порядку суперечить способам захисту, встановленим статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України.
...
Водночас ні Вищий господарський суд України, ні суд апеляційної інстанції на дані обставини справи уваги не звернули та дійшли хибного висновку про відсутність правових підстав для зобовязання відповідача закрити поточний рахунок у судовому порядку на підставі вказаних статей ЦК та ГК України.

З огляду на викладене твердження суду касаційної інстанції про те, що обраний Товариством спосіб захисту своїх прав суперечить вимогам статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, є необґрунтованим.
И еще:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24704776
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2012 рокум. Київ
Верховний Суд України


Касаційний суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання договору поруки припиненим, виходив з того, що законодавством України не передбачено такого способу захисту, як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим.
.....
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.


Более того, суд обязан применить "нестандартный" или неучтенный (не использованный) истцом способ защиты если это будет эффективней в целях защиты прав истца:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9341137
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України


У порушення вимог частини 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) суди першої та апеляційної інстанцій не зясували і не зазначили у своїх рішеннях, чи була підтверджена податковим органом сума бюджетного відшкодування на момент поставки кожного податкового векселя.

Окрім того, апеляційний суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом.

Зміст принципу офіційного зясування всіх обставин у справі зобовязує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Оскільки при вирішенні справи суди всіх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, то ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Последнее постановление кстати находит весьма интересное применение в практике.
Можете почитать вбив в контекстный поиск реестра что-то по типу "244-2 адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні"
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4809
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 323 раз.
Поблагодарили: 1202 раз.

UNREAD_POST налоговик » 06 ноя 2015, 10:32

Обжалование ненормативного акта одноразового действия
ВСУ считает что нельзя подавать иск об его отмене. Мотивировка - он исчерпал свое действие

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 6 жовтня 2015 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Коротких О. А., суддів - Барбари В. П., Берднік І. С., Гриціва М. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Кривенка В. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Потильчака О. І., Прокопенка О. Б., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Шицького І. Б., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради (далі - Київрада), треті особи - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), товариство з обмеженою відповідальністю "Євроофісбуд" (далі - Товариство), про скасування рішення, встановила:

У квітні 2011 року, керуючись статтею 21 Закону України від 23 грудня 2010 року N 2889-VI "Про прокуратуру", заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом до Київради, про визнання протиправним та скасування рішення Київради N 370/5182 від 16 грудня 2010 року "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Євроофісбуд" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом на вул. Стрітенській, 10 у Шевченківському районі міста Києва" (далі - рішення N 370/5182).

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване рішення прийняте без належного погодження проектної документації з органом охорони культурної спадщини та без урахування вимог Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини. Крім того, законність надання Київрадою зазначеної земельної ділянки з таким же цільовим призначенням була предметом судового розгляду, за результатом якого визнане недійсним рішення відповідача від 8 лютого 2007 року N 98/759 про передачу цієї ж земельної ділянки комунальному підприємству "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв" для будівництва житлового будинку з офісними приміщеннями.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 травня 2014 року в задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваним рішенням Київради Товариству передавалась земельна ділянка в короткострокову оренду у розмірах, необхідних для обслуговування будівлі, власником якої є Товариство, відповідно до статті 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК).

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 липня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення Київради від N 370/5182.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 березня 2015 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням касаційної інстанції, Товариство звернулося із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме положень статті 150 ЗК та статті 32 Закону України від 8 червня 2000 року N 1805-III "Про охорону культурної спадщини".

На обґрунтування заяви додано копії постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2013 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що надаючи Товариству у короткострокову оренду на 5 років з правом викупу земельну ділянку для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом на вул. Стрітенській, 10 у Шевченківському районі м. Києва, відповідач фактично вилучив земельну ділянку із земель архітектурної охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, зробивши це із порушенням частин другої, третьої статті 150 ЗК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про визнання неправомірним та скасування рішення Київради N 370/5182, оскільки оскаржуваним рішенням було змінено цільове призначення земельної ділянки на землі будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом, що фактично є вилученням земельної ділянки з архітектурної охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору у м. Києві, що були затверджені 26 квітня 2007 року рішенням Київської міської ради N 477/1138 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 27 січня 2005 року N 11/2587 "Про правила забудови м. Києва".

У рішеннях судів касаційної інстанції, які надані на підтвердження наведених у заяві доводів, зазначено таке.

У постанові Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року цей суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що чинне законодавство не забороняє будівлю в деяких зонах охорони пам'яток, а лише встановлює певні обмеження режиму використання земельної ділянки. Оскільки будівництво на земельній ділянці не здійснювалося, то умови її використання порушенні не були, отже, рішення Київради про відведення земельної ділянки не суперечить чинному законодавству.

В ухвалі Вищого адміністративного суду від 21 травня 2013 року цей суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що оспорюване рішення прийнято Львівською міською радою у межах її компетенції у визначеному законом порядку, оскільки відповідно до довідки про правовий статус спірної земельної ділянки, виданої Управлінням земельних ресурсів у м. Львові 23 липня 2009 року, земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного рішення міськради від 3 грудня 2009 року відносилася до земель житлової та громадської забудови, а не до земель природно-заповідного фонду.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 16 грудня 2010 року Київрада прийняла рішення N 370/5182. Відповідно до цього рішення було укладено договір оренди земельної ділянки від 16 вересня 2013 року, об'єктом оренди якого є земельна ділянка по вул. Стрітенській, 10 у Шевченківському районі м. Києва розміром 696 кв. м для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом строком на 5 років з правом викупу

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Київрадою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу Товариству в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

З огляду на наведене постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2014 року, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, ухвала Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2015 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Євроофісбуд" задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2014 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2015 року скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2592 раз.

UNREAD_POST Marlboro » 07 ноя 2015, 10:24

Палата в цивільних справах вважає інакше:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45360040
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України


Щодо висновку суду першої інстанції, з яким погодився касаційний суд, про те, що оспорюванні розпорядження Обухівської РДА за своєю правовою природою є індивідуальними актами застосування норм права і є такими, що вичерпали свою дію одночасно з їх прийняттям, а тому не підлягають скасуванню, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку.

Отже висновок суду першої інстанції, з яким погодився касаційний суд, про те, що оспорювані розпорядження Обухівської РДА не підлягають скасуванню, є таким, що не ґрунтується на законі.
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4809
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 323 раз.
Поблагодарили: 1202 раз.

Пред.

Вернуться в ДОГОВОРНОЕ ДЕЛО

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, Kamillfo, minibuh, suxarik.sm, Ya