Как правильно сформулировать исковые требования?

[vins]

Распространенная на практике проблема - неправильная формулировка исковых требований (как в хозяйственных, так и в административных спорах). И что самое плохое - суды часто отказывают в удовлетворении иска, ссылаясь именно на некорректную формулировку исковых требований. Предлагаю делиться тут информацией и опытом о том, как правильно указать предмет иска.

Пункт первый: в иске нельзя требовать "Обязать ответчика подписать акты выполненных работ (оказанных услуг, акты о приеме-передаче товара)"
Как иллюстрация - извлечение из свежего поставления ВХСУ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА 24 березня 2011 р. № 38/204-10

...
Згідно з пунктами 3.2, 3.3 укладених договорів документом про виконання науково-технічної продукції є акт приймання-передачі, який позивач надає відповідачу після завершення робіт на суму етапу календарного плану. Відповідач протягом 15 днів з дати отримання науково-технічної продукції направляє позивачу підписаний акт приймання-передачі НТП або мотивовану відмову від приймання НТП.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з даним позовом до суду посилаючись на те, що ним 30.10.2008 року було передано відповідачу акти приймання-передачі науково-технічної продукції (НТП), в тому числі і акт №246 за договорам №0490/23524, а 17.12.2008 року позивачем було передано відповідачу акти приймання-передачі НТП, в тому числі і акти №256 та №257 приймання-передачі НТП за договорами №0488/23676 та №0489/23677.

Приймаючи рішення в справі, місцевий господарський суд встановив, що оскільки вказані акти приймання-передачі НТП були отримані замовником 30.10.2008 року та 17.12.2008 року, то відповідач повинен був підписати їх та направити на адресу позивача не пізніше 14.11.2008 року та 03.01.2009 року відповідно.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши в сукупності докази, надані сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно встановив той факт, що вищевказані акти за своєю правовою природою є внутрішньою документацією і підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову та є доказами у справі, але не мають характеру самостійної (окремої) позовної вимоги, спрямованої на захист та відновлення порушеного цивільного права, тому, не можуть бути предметом позову.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес шляхом встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України, також, визначені способи захисту прав і законних інтересів кожного суб’єкту господарювання та споживачів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб’єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення його прав і законних інтересів.

Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно було визначено, що вимога позивача про зобов’язання відповідача підписати акти приймання-передачі науково-технічної продукції та направити їх на адресу виконавця не породжує для позивача ніяких правових наслідків і не відповідає встановленим законом способам захисту порушених прав і законних інтересів.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд правомірно відмовив позивачеві в задоволенні його позовних вимог.

[vins]

В продолжение - может ли суд отказать в удовлетворении иска на том основании, что неправильно указаны исковые требования, или суд может сам избрать надлежащий способ защиты права?

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

від 11.04.2005 р. N 01-8/344

...
14. Чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог?

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Слід мати на увазі, що Верховним Судом України у постанові від 13.07.2004 р. у справі N 10/732 викладено правову позицію, згідно з якою "суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду".

[vins]

"Признать недействующим налоговое уведомление - решение" "Признать налоговое уведомление - решение противоправным (недействительным)"

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
"27" квітня 2011 р. м. Київ К-6958/08

...
При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу суду на визначений позивачем у позовній заяві спосіб захисту: «визнати нечинними податкові повідомлення-рішення». Такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), може стосуватися лише нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту може стосуватися вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). У такому разі протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

[vins]

В суд можно обратиться за толкованием того или иного условия договора, но не отдельных, используемых в нем понятий и словосочетаний

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА

"11" травня 2011 р. Справа № 25/376

про тлумачення договору

У вересні 2010 року Товариство звернулось до господарського суду з позовом до Банку про тлумачення змісту договору кредиту № 24-12/261, укладеного 23.10.2007 р. між Банком, як кредитором, та Товариством, як позичальником, щодо відповідності його вимогам актів цивільного законодавства України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2010 р. (суддя Морозов С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2010 р. (судді: Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф.), в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно зі ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 23.10.2007 р. між Банком (Кредитор) та Товариством (Позичальник) укладено договір кредиту № 24-12/261 (надалі – Договір кредиту).
За умовами п. 1.1 Договору кредиту Кредитор зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 1 163 712 швейцарських франків 20 сантимів, але сума кредиту у швейцарських франках за курсом НБУ на дату видачі кредитних коштів не повинна перевищувати гривневий еквівалент 5 000 000 грн., надалі за текстом "Кредит", зі сплатою 10% річних та комісії в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід'ємною складовою частиною цього Договору, надалі за текстом –"Тарифи", та порядком повернення Кредиту рівними частинами, в сумі 10 208 швейцарських франків 00 сантимів, не пізніше 22 числа, кожного місяця, починаючи з сьомого місяця, наступного за місяцем, в якому було надано Кредит, а саме не пізніше 22.05.2008 р., та з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом в сумі 10 208 швейцарських франків 20 сантимів не пізніше 22.10. 2017 р., на умовах, визначених цим Договором.
Позивач просив суд розтлумачити наступні терміни і умови спірного правочину:
- умови застосування погодженого сторонами обмеження, що встановлено в п. 1.1 Договору кредиту, а саме: "…але сума кредиту … не повинна перевищувати гривневий еквівалент 5 000 000 грн., надалі за текстом "Кредит", зі сплатою 10% річних та комісій,…".
- умови застосування погодженого Сторонами взаємовиключаючого використання термінів в п. 1.1 Договору кредиту, а саме: "…Кредитор зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти…1 163 712 швейцарських франків 20 сантимів".
Правила тлумачення змісту правочину визначені в ч. ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, згідно яких при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
Крім того, відповідно до ст. 213 ЦК України тлумаченню підлягає саме зміст правочину, а не його конкретні терміни в окремих пунктах договору.
При вирішені спору суди вірно вказали на те, що вимога позивача розтлумачити не умову Договору кредиту щодо його предмету в частині, що викладена в п. 1.1, а окремі, вибрані позивачем на власний розсуд, слова та словосполучення цього пункту, є неправомірна.
З огляду на це, при вирішені спору суди обґрунтовано досліджували умови п. 1.1 Договору кредиту в цілому.
При дослідженні п. 1.1 Договору кредиту суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків, що він не містить будь-яких незрозумілих слів, понять або термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін, а справжня воля сторін, обсяг прав і обов'язків, що їх беруть на себе сторони за умовами цього пункту Договору кредиту, визначені достатньо, щоб зрозуміти зміст цієї частини Договору кредиту.
Крім того, суди вірно вказали, що звернення позивача до господарського суду за тлумаченням п. 1.1 Договору кредиту, зумовлено його бажанням замінити встановлену сторонами валюту Договору кредиту –швейцарські франки на гривню України.

[vins]

Распространенная на практике проблема - неправильная формулировка исковых требований (как в хозяйственных, так и в административных спорах). И что самое плохое - суды часто отказывают в удовлетворении иска, ссылаясь именно на некорректную формулировку исковых требований. Предлагаю делиться тут информацией и опытом о том, как правильно указать предмет иска.

Пункт первый: в иске нельзя требовать "Обязать ответчика подписать акты выполненных работ (оказанных услуг, акты о приеме-передаче товара)"
Как иллюстрация - извлечение из свежего поставления ВХСУ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА 24 березня 2011 р. № 38/204-10

...
Згідно з пунктами 3.2, 3.3 укладених договорів документом про виконання науково-технічної продукції є акт приймання-передачі, який позивач надає відповідачу після завершення робіт на суму етапу календарного плану. Відповідач протягом 15 днів з дати отримання науково-технічної продукції направляє позивачу підписаний акт приймання-передачі НТП або мотивовану відмову від приймання НТП.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з даним позовом до суду посилаючись на те, що ним 30.10.2008 року було передано відповідачу акти приймання-передачі науково-технічної продукції (НТП), в тому числі і акт №246 за договорам №0490/23524, а 17.12.2008 року позивачем було передано відповідачу акти приймання-передачі НТП, в тому числі і акти №256 та №257 приймання-передачі НТП за договорами №0488/23676 та №0489/23677.

Приймаючи рішення в справі, місцевий господарський суд встановив, що оскільки вказані акти приймання-передачі НТП були отримані замовником 30.10.2008 року та 17.12.2008 року, то відповідач повинен був підписати їх та направити на адресу позивача не пізніше 14.11.2008 року та 03.01.2009 року відповідно.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши в сукупності докази, надані сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно встановив той факт, що вищевказані акти за своєю правовою природою є внутрішньою документацією і підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову та є доказами у справі, але не мають характеру самостійної (окремої) позовної вимоги, спрямованої на захист та відновлення порушеного цивільного права, тому, не можуть бути предметом позову.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес шляхом встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України, також, визначені способи захисту прав і законних інтересів кожного суб’єкту господарювання та споживачів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб’єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення його прав і законних інтересів.

Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно було визначено, що вимога позивача про зобов’язання відповідача підписати акти приймання-передачі науково-технічної продукції та направити їх на адресу виконавця не породжує для позивача ніяких правових наслідків і не відповідає встановленим законом способам захисту порушених прав і законних інтересів.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд правомірно відмовив позивачеві в задоволенні його позовних вимог.

Но кстати, такая позиция ВХСУ сформировалась под влиянием ВСУ, который сформулировал ее несколько раньше

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України

ПОСТАНОВА
30.09.2008 № 3-3959к08

...
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України к ожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.

Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як підписання акта приймання-передачі товару за договором поставки.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов’язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов’язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу за договором поставки (які за своєю природою є лише товарно-супровідними документами) не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Крім того, за статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписами статті 6 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Отже, зобов’язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу не тільки суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб’єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.

[vins]

Если вдруг не возмещают НДС

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
"19" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/48600/12

...
Відповідно до п. 200.13. ст. 200 цього Кодексу на підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування або шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку, або шляхом оформлення (випуску) казначейського фінансового векселя (за згодою платника податків) протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Отже, в разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

[Marlboro]

Утро доброе. Не нашел спец темы, напишу сюда, почти впопад)
Такой вопрос. Согласно ЗУ "О судебном сборе" по спору имущественного характера ставка составляет "1%, но не меньше 0,2 мин.зп" к общему суду (районные, межрайонные и городские, так понимаю?) и "1% но не меньше 0,1 мин.зп" к административному (окружному) суду. Собственно, а что является имущественным спором? Нашел только определение ВАСУ в информационном письме, но по его идее подогнать под "имущественный" спор можно практически все. Что тогда является НЕ имущественным спором?
Например, судя по определению ВАСУ, иск к налоговикам это имущественный спор. А, допустим, оспаривание админ. штрафа так же будет имущественным спором, и надо платить 114,70грн в админ. суд или 229,40грн в общий, что-бы оспорить штраф в 170грн?

[Шантарам]

to Marlboro. Так в чем вопрос то? Вы считаете, Игорь Хажмуридович не умеет считать?
ЗЫ: Подогнать под неимущественный спор можно обжалование действий госисполнителя, например.

[Marlboro]

Не знаю, умеет ли считать Игорь Хажмуридович, но мне интересна экономическая выгода от оспаривания админ.штрафа в суде (если он изначально не под ведомством суда)

[vins]

Да, было дело. Ув. Vetal' выкладывал в свое время это письмо Re: FAQ: процедура обжалования налоговых решений-уведомлений
А ув. vasilisa делилась комментарием (там же).
Ну что тут скажешь. Любой разумный человек понимает, что такая позиция ВАСУ - глупость. Можно по реестру посмотреть. Почти уверен, что во всяком случае постановления по админштрафам обжалуются как неимущественные.

[vins]

Ну вот например

Справа № 2-а/1406/19/12

Веселинівський районний суд Миколаївської області



Ухвала

про залишення адміністративного позову без руху

03 травня 2012 року смт.Веселинове

Суддя Веселинівського районного суду Миколаївської області Кучерявенко С.С., розглянувши скаргу ОСОБА_1 до Провідного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції праці у Миколаївській області Зоріної Катерини Валеріївни на постанову по справі про адміністративне правопорушення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Зазначена скарга підлягає залишенню без руху, так як подана з порушенням вимог п. ст.ст.105, 106 КАС України а саме:

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України ОСОБА_1 необхідно звернутися до суду з адміністративним позовом (позовною заявою) про скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності згідно вимог передбачених в ст.ст. 105, 106 КАС України, а не з зазначеною скаргою.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI за подання до суду адміністративного позову не майнового характеру сплачується судовий збір 0,03 розміру мінімальної заробітної плати. Тобто позивачу ОСОБА_1 при зверненні до суду з адміністративним позовом (позовною заявою) необхідно сплатити судовий збір за подання адміністративного позову немайнового характеру в сумі 32 грн. 19 коп.

[Шантарам]

такая позиция ВАСУ - глупость.

Уверяю, БОЛЬШИНСТВО исков в окружные суды сопровождаются оплатой судебного сбора как имущественные. А районные суды - это немножко другая парафия. Там нужно письмо ВССУ. Но т.к. это коснется физлиц и вызовет недовольство, такого письма нет.

[Marlboro]

vins, спасибо, утешает
Я уже начал волноваться о том, что живем не в правовом государстве.

[Елена Уварова]

В админиск нет смысла включать требование к налоговикам внести изменения в карточку лицевого счета налогоплательщика.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
"10" червня 2013 р. м. Київ К/9991/69383/12

...
Щодо позовних вимог про зобов'язання податкового органу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби відобразити за даними картки особового рахунку з податку на додану вартість ТОВ «Спецпромрезерв» основні показники поданої декларації з податку на додану вартість за березень 2012 року, поданої 17.04.2012, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2, п. 1) ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ; справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 17 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

У той же час, положеннями Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 року № 276, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.2005 за №843/11123, встановлено порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), надходження яких контролюється органами державної податкової служби і які передбачені бюджетною класифікацією України за доходами до Державного бюджету України, місцевих бюджетів та державних цільових фондів, надходжень на погашення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками, а також сум штрафних (фінансових) санкцій та пені, що застосовуються до платників податків відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п. 3.1 цієї Інструкції з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

З правового аналізу наведених положень вбачається, що облік платежів у картках особового рахунку за своєю юридичною природою не є тими діями суб'єкта владних повноважень, які породжують для товариства будь-які правові наслідки.

Cаме по собі не відображення у картці особового рахунку відповідних даних не породжує для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права і обов'язки.

Таким чином, бездіяльність податкового органу щодо не відображення в картці особового рахунку показників декларації не можна вважати його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин, а відтак вони не підпадають під дію п. 1) ч. 2 ст. 17 КАС України.

[alex88]

Внимание! Теперь обжалование решений налоговых органов будет стоить около 5000 грн!

Подписан Закон, которым вводится судебный сбор по делам об административных правонарушениях

Президент підписав Закон від 19.09.2013 р. №590-VII, яким запроваджується судовий збір у справах про адміністративні правопорушення.
Так, при оскарженні постанов про адмінправопорушення слід сплатити судовий збір за ставкою 34,41 грн у разі ухвалення судом постанови про накладання адміністративного стягнення. Ці нововведення починають діяти для позовів, що подаються після 23.10.2013 р.
Значно зросли ставки судового збору за подання до суду деяких позовних заяв. Наприклад, удвічі збільшені ставки за подання позовних заяв на розірвання шлюбу та позовних заяв немайнового характеру при зверненні до місцевого суду.
У спорах з податковими органами ставки зросли більш відчутно: при оскарженні податкових повідомлень-рішень до кінця 2013 року тепер доведеться сплатити 2 % від оскаржуваної суми, але не меньше 1 720,50 грн та не більше 4 588 грн (раніше — ставка складала 1% від оскаржуваної суми та не меньше 114,70 грн і не більше 2 294 грн). При оскарженні дій посадових осіб суб'єктів владних повноважень розмір судового збору складає 68,82 грн (раніше — 34,41 грн).
Увага! Слід врахувати, що Законом введено новий порядок сплати судового збору за подання майнових позовів до адміністративних судів: так, подання позовної заяви про оскарження податкового повідомлення-рішення обійдеться платнику податків лише в 10 % від вказаних вище розмірів судового збору. Решта суми буде стягнута з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Довідково. Закон України від 19.09.2013 р. №590-VII чинний з 23.10.2013 р.