Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Ответственность за работу с "налоговыми ямами"

Путеводитель по разделу. Штрафы, санкции, проверки, админ-, уголовная ответственность, обжалование решений госорганов

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST kollega » 07 дек 2011, 19:47

Вот такое попалось :shock:
Яка передбачена відповідальність, якщо за даними порівняння контрагентів у ланцюгу постачальників виявилась «фіктивна» фірма?
У разі свідомого використання службовою особою реального суб’єкта господарювання як контрагента — «фіктивну» фірму для зменшення податкового навантаження, тобто умисного ухилення від сплати податків, настає відповідальність згідно зі статтею 212 Кримінального кодексу України, яка передбачає позбавлення волі строком до десяти років. Крім того, згідно з цією статтею несуть відповідальність як співучасники номінальні керівники «фіктивної» фірми, які свідомо сприяють суб’єктам господарювання у мінімізації податкових зобов’язань.
Якщо внаслідок «співпраці» з «фіктивною» фірмою («податковою ямою») виявиться факт отримання бюджетного відшкодування ПДВ, то такі дії розглядатимуться податковою міліцією, а надалі і судом як привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем згідно зі статтею 191 Кримінального кодексу України, яка передбачає позбавлення волі терміном до дванадцяти років.
ДПІ у Деснянському районі м. Києва

Интересно как они доказывают факт "свідомого використання"?

За это сообщение автора kollega поблагодарили: 2
vins, yur
Аватар пользователя
kollega
 
Сообщений: 1005
Зарегистрирован: 22 мар 2011, 12:27
Благодарил (а): 505 раз.
Поблагодарили: 452 раз.

UNREAD_POST налоговик » 08 дек 2011, 10:11

kollega писал(а):Интересно как они доказывают факт "свідомого використання"?


Через доказательство того, что изначально никаких реальных правовых последствий не планировалось.
Например, теми же инструментами которыми суд будет признавать сделку фиктивной по 234 ГКУ.
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5687
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 802 раз.
Поблагодарили: 2574 раз.

UNREAD_POST налоговик » 08 дек 2011, 10:22

Не лишним будет такое письмо посмотреть (хотя на форуме оно уже пробегало).

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

від 01.11.2011 р. N 1936/11/13-11

Головам апеляційних адміністративних судів

1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (пункт 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" зазначеного Кодексу).

З метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України звертає увагу на таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року N 742/11/13-11 проаналізовано відповідні законодавчі норми та наголошено на тому, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Також у листі визначено приблизний перелік обставин, які можуть указувати на відсутність відповідної господарської операції.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів окружних та апеляційних адміністративних судів для врахування при здійсненні правосуддя.

Голова суду О. Пасенюк

За это сообщение автора налоговик поблагодарил:
kollega
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5687
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 802 раз.
Поблагодарили: 2574 раз.

UNREAD_POST Apolinaria » 08 дек 2011, 10:39

Ого, как все серьезно :)))
Фиктивную сделку (ст. 234 ГКУ) нужно еще признать "фиктивной", что доказывается только через суд.
*****
Аватар пользователя
Apolinaria
 
Сообщений: 244
Зарегистрирован: 02 фев 2011, 17:41
Откуда: Седьмое небо
Благодарил (а): 126 раз.
Поблагодарили: 71 раз.

UNREAD_POST налоговик » 08 дек 2011, 10:43

Конечно, это на столько же справедливо, как и то что 212 без суда не получится.
Но по факту - бывает по разному (по поводу фиктивности).
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5687
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 802 раз.
Поблагодарили: 2574 раз.

UNREAD_POST налоговик » 19 май 2016, 11:38

Документы от фиктивного контрагента не годятся


ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 29 березня 2016 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Коротких О. А., суддів - Волкова О. Ф., Гриціва М. І., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Прокопенка О. Б., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., при секретарі судового засідання - Ключник А. Ю. (за участю представників: позивача - приватного акціонерного товариства "Берті" (далі - Товариство) - Ш. А. С., відповідача - Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (яка є правонаступником Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області; далі - ОДПІ) - П. І. М.), розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, встановила:

У жовтні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 травня 2013 року: N 0000092214, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток (доходи) всього на суму 176623 грн., у тому числі за основним платежем - 176622 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.; та N 0000082214, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) всього на суму 141298 грн., у тому числі за основним платежем - 141297 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм чинного законодавства.

Суди встановили, що в період з 29 квітня по 7 травня 2013 року ОДПІ на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК) та відповідно до наказу ОДПІ від 24 квітня 2013 року N 734 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та ПДВ по взаємовідносинах з приватним підприємством (далі - ПП) "Спецстанкострой" за березень 2011 року.

За результатами перевірки відповідач склав акт від 15 травня 2013 року N 072/22.14-08/00152359, відповідно до якого у ході перевірки встановлено порушення:

- пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 334/94-ВР), в результаті чого знижено податок на прибуток за I квартал 2011 року на 176622 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 розділу V ПК, в результаті чого занижено суму ПДВ за березень 2011 року на 141297 грн.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 30 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року, позов Товариства задовольнив у повному обсязі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не допустив жодних порушень вимог податкового законодавства та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року N 969.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 жовтня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОДПІ на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, ОДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС.

На обґрунтування заяви ОДПІ надала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 15 та 23 червня 2015 року (справи NN К/9991/23309/12, К/800/57890/13 відповідно), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону N 334/94-ВР та пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК.

Позивач просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2014 року та прийняти нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В ухвалі від 15 червня 2015 року Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що надані позивачем первинні документи, видані ПП "Флоратекс", не доводять реальності господарських операцій та не можуть бути підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас вироком Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2011 року громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 засуджено за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК), а саме - організацію діяльності підконтрольних їм фіктивних підприємств, у тому числі й ПП "Флоратекс".

В ухвалі від 23 червня 2015 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Товариство безпідставно віднесло до складу витрат та податкового кредиту кошти за договором, укладеним між Товариством і товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Техпром М". Вироком встановлено, що особи як організована група повторно створили фіктивне підприємництво, а саме - утворили ТОВ "Техпром М" з метою здійснення незаконної діяльності із надання незаконних фінансових послуг з переводу коштів з безготівкової форми в готівку. Крім того, встановлено, що ОСОБА_5 очолював ТОВ "Техпром М", і, зокрема, складав первинні бухгалтерські документи фіктивної господарської діяльності.

Усуваючи розбіжності у правозастосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону N 334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону N 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (був чинним на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні за змістом положення містяться й у ПК.

Так, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону N 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

У справі, що розглядається, суди встановили, що первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем, відповідають вимогам Закону N 996-XIV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та є такими, що підтверджують факт придбання товару у ПП "Спецстанкострой".

Водночас у матеріалах справи є копія постанови Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 5 серпня 2011 року, відповідно до якої організатора злочинного групування ОСОБА_1, обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 205, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 364 та частиною першою статті 366 КК (створення ряду фіктивних підприємницьких структур, у тому числі ПП "Спецстанкострой"), звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням Закону України від 8 липня 2011 року N 3680-VI "Про амністію".

І ця обставина не може залишатися неврахованою судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Зазначене вище, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена постановою суду, а отже, вони не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Отже, суд першої інстанції, з рішенням якого погодились апеляційний і касаційний суди, передчасно дійшов висновку, що зміст укладених між Товариством та ПП "Спецстанкострой" правочинів не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області задовольнити частково.

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2014 року, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

За это сообщение автора налоговик поблагодарил:
vikakool
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5687
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 802 раз.
Поблагодарили: 2574 раз.


  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в ПРЕСТУПЛЕНИЕ И НАКАЗАНИЕ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, alex88, Gb, Ya