Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Уголовная ответственность за уклонение от уплаты налогов

Путеводитель по разделу. Штрафы, санкции, проверки, админ-, уголовная ответственность, обжалование решений госорганов

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST Kalinda » 15 фев 2013, 17:20

Так теперь будут чистую 212-ю предъявлять,исключая подделку документов?Что-то туго доходит :oops: ,растолкуйте пожалуйста.
"Все хотят добра.Не отдавайте его." С.Е.Лец
Аватар пользователя
Kalinda
 
Сообщений: 237
Зарегистрирован: 21 дек 2012, 09:18
Благодарил (а): 153 раз.
Поблагодарили: 66 раз.

UNREAD_POST Игорь Забута » 18 фев 2013, 15:58

Kalinda писал(а):Так теперь будут чистую 212-ю предъявлять,исключая подделку документов?Что-то туго доходит :oops: ,растолкуйте пожалуйста.


Тут речь идет о тяжких последствиях:
- по 366 - это ущерб более 250 НМДГ (льгот),
- а по 212 - более 1000 НМГД.
Ну и об отсутствии прямой связи между подделкой и неуплатой.

Т.е. если вследствие внесения в декларацию заведомо ложных сведений с целью уклонения от уплаты налогов бюджет недополучил 250+1 НМДГ, то эти действия нельзя квалифицировать как тяжкие по ч. 2 ст. 366 (подделка). Ибо между подделкой и непоступлением связь не прямая, а опосредованная - через уклонение от уплаты налогов - ст. 212 (правда, не могу себе представить прямую связь между подделкой и ущербом), и примерять нужно к 1000 НМГД.

Насколько я понимаю, будут предъявлять и по 212 (если большее 1000 НМГД) и по 366. Но в этом случае "планка" для тяжких последствий будет браться по 212. А ст. 366 - в таких случая - только часть 1(?)

И это хорошо, т.к. по 366 санкции жестче.
Игорь Забута
 
Сообщений: 212
Зарегистрирован: 02 фев 2011, 18:06
Откуда: Киев
Благодарил (а): 66 раз.
Поблагодарили: 51 раз.

UNREAD_POST vins » 18 фев 2013, 17:34

Игорь Забута писал(а):
Kalinda писал(а):Так теперь будут чистую 212-ю предъявлять,исключая подделку документов?Что-то туго доходит :oops: ,растолкуйте пожалуйста.


Тут речь идет о тяжких последствиях:
- по 366 - это ущерб более 250 НМДГ (льгот),
- а по 212 - более 1000 НМГД.
Ну и об отсутствии прямой связи между подделкой и неуплатой.

Т.е. если вследствие внесения в декларацию заведомо ложных сведений с целью уклонения от уплаты налогов бюджет недополучил 250+1 НМДГ, то эти действия нельзя квалифицировать как тяжкие по ч. 2 ст. 366 (подделка). Ибо между подделкой и непоступлением связь не прямая, а опосредованная - через уклонение от уплаты налогов - ст. 212 (правда, не могу себе представить прямую связь между подделкой и ущербом), и примерять нужно к 1000 НМГД.

Насколько я понимаю, будут предъявлять и по 212 (если большее 1000 НМГД) и по 366. Но в этом случае "планка" для тяжких последствий будет браться по 212. А ст. 366 - в таких случая - только часть 1(?)

И это хорошо, т.к. по 366 санкции жестче.


Ув. Игорь Забута, но разве можно проводить разграничение между разными по своей объективной части составами преступления по критерию нанесенного ущерба?
ИМХО, нельзя.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Игорь Забута » 19 фев 2013, 13:43

Ув. Игорь Забута, но разве можно проводить разграничение между разными по своей объективной части составами преступления по критерию нанесенного ущерба?
ИМХО, нельзя.


Нельзя конечно. Так мне показалось, ВСУ как раз и разграничивает не по ущербу, а по умыслу и прямой связи. Т.е. если умысел - уклонение, то порог - 1000 нмгд, и нечего подделку к сумме ущерба от уклонения примерять.
Но сам факт подделки остается, пусть "безразмерный". Что с ним делать?
Я никак само решение не могу найти, на которое они ссылаются. Стало бы понятнее, что же там на самом деле было.
Игорь Забута
 
Сообщений: 212
Зарегистрирован: 02 фев 2011, 18:06
Откуда: Киев
Благодарил (а): 66 раз.
Поблагодарили: 51 раз.

UNREAD_POST Мыша » 04 апр 2013, 09:45

ГНС тут информирует

Бухгалтер українського ВИШу намагалась ухилитись від сплати 1 мільйона гривень єдиного соцвнеску

Нещодавно під пильним оком податківців Києва, опинилась мешканка столиці, головний бухгалтер одного із вищих навчальних закладів України, яка обвинувачується в умисному ухиленні від сплати єдиного соціального внеску . Це спричинило фактичне ненадходження до бюджету коштів в загальному розмірі більше 1 мільйона гривень.
Усвідомивши свою помилку, вищезазначена громадянка сплатила до бюджету всю суму коштів, щоб уникнути кримінальної відповідальності.
Наразі матеріали кримінального провадження направлені до суду Голосіївського району м. Києва з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності відповідно до частини 4 статті 212 Кримінального кодексу України.
Прес-служба ДПС у м. Києві.


А мне вот все таки интересно: это она сама уплатила, из своих кровных, или ВУЗ заплатил? И если заплатила она, значит - ВУЗ заплатит еще раз отдельно? + штрафы?
Аватар пользователя
Мыша
 
Сообщений: 944
Зарегистрирован: 07 июн 2011, 10:40
Благодарил (а): 288 раз.
Поблагодарили: 329 раз.

UNREAD_POST налоговик » 27 май 2013, 09:06

Повідомлення про підозру в ухиленні від сплати податків

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який набрав чинності в листопаді минулого року, вніс певні зміни й до регулювання податкових відносин. Бухгалтерам про ці зміни також варто знати

Знати про зміни та нові правила поведінки у кримінальних процесуальних відносинах, запроваджених новим Кримінальним процесуальним кодексом України від 13.04.2012 р. № 4651-VI (далі — КПКУ) необхідно не лише для того, щоб просто знати, а щоб на базі цих знань вчиняти правильні дії. Правильними діями ми називаємо такі дії, які створюватимуть мінімум незручностей та дискомфорту тим, хто власними здібностями дійсно опікується економічною ситуацією в країні, в результаті чиїх дій дійсно наповнюється бюджет. Бо як би там працівники податкової міліції не стверджували, що бюджет наповнюється завдяки їх діям, насправді ж їхні дії ні до чого не призвели б, якби не існувало платників податків. Та і їх самих (податкових міліціонерів) не існувало б.

Повідомлення про підозру та притягнення у якості обвинуваченого

Згідно з п. 56.22 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПКУ) в редакції, що діяла до набрання чинності новим КПКУ, якщо платник податків оскаржував рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не могло ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом.
Нова редакція цього пункту таку заборону пов’язує вже не з обвинуваченням, а з такою процесуальною дією як повідомленням особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Зрозуміло, що така заміна обвинувачення на повідомлення про підозру означає, що законодавець у тому вгледів аналогію, тобто подібну процесуальну дію. Та чи так це насправді, можна дізнатися лише після того, як буде чітко усвідомлено суть цієї процесуальної дії.

Зверніть увагу
Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення у вигляді ухилення від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке повідомлення про підозру базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й підтверджується додатково зібраними доказами відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України.

Початок досудового розслідування стосовно платника податків або повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення його службовим (посадовим) особам не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду в межах процедури апеляційного узгодження.
Пункт 56.22 Податкового кодексу України

Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення

Згідно з п. 14 ст. 3 КПКУ повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення — це момент, з якого починається стадія кримінального провадження під назвою притягнення до кримінальної відповідальності. А особа, якій повідомлено про підозру, з цього моменту набуває процесуального статусу підозрюваного з процесуальними правами та обов’язками, передбаченими у ст. 42 КПКУ. Такими, зокрема є права підозрюваного:
• знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють;
• на першу вимогу мати захисника та побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту — мати такі побачення без обмеження їхньої кількості та тривалості;
• на участь захисника у проведенні допиту й інших процесуальних дій;
• не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання та інші права.
З моменту повідомлення про підозру у вчинені кримінального правопорушення починає свій відлік процесуальний строк досудового розслідування. Воно має бути закінчене протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні нею кримінального проступку, або протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні нею злочину.
Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення — це письмовий документ, який складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором і має містити:
— прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення;
— анкетні відомості особи (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру;
— найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення;
— зміст підозри;
— правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) ККУ;
— стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у т. ч. зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру;
— права підозрюваного;
— підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
Цей документ — письмове повідомлення про підозру — має бути вручений у день його складення слідчим або прокурором. Дата і час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) ККУ невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі — ЄРДР).

Повідомлення про підозру і ст. 212 ККУ

Повідомлення про підозру — це, як було вказано вище, момент, з якого починається стадія притягнення до кримінальної відповідальності. До цього всі процесуальні дії слідчого були спрямовані по суті на підготовку до такого притягнення, на підготовку до повідомлення про підозру. Хоча логічно вважати, що й до цього слідчий вже підозрює відповідну особу у вчиненні злочину, однак офіційного статусу підозрюваного та пов’язаних із цим статусом процесуальних прав така особа набуває виключно після повідомлення їй про це.
Відсутність офіційного статусу підозрюваного дає можливість платнику податків скористатися частиною четвертою ст. 212 ККУ. Відповідно до вказаної норми особа, яка вчинила діяння, передбачені частинами першою — третьою ст. 212 ККУ (ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)), якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Отже, правильна поведінка потенційного підозрюваного до повідомлення йому про підозру має стати підставою звільнення його від кримінальної відповідальності.
Але слід мати на увазі, що з повідомлення про підозру починається не саме кримінальне провадження у справі як таке, а лише його стадія — притягнення до кримінальної відповідальності. До цієї стадії кримінальне провадження вже існує і вже вчиняються процесуальні дії, спрямовані на встановлення самого по собі факту ухилення від сплати податків та встановлення особи, яку буде повідомлено про підозру.
Відповідно до ст. 214 КПКУ слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР і розпочати розслідування. Саме з моменту внесення відомостей у ЄРДР й починається досудове розслідування.

Досудове розслідування

Згідно з п. 5 ст. 3 КПКУ досудове розслідування — це стадія кримінального провадження, яка починається з указаного моменту та закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Отже, повідомлення про підозру вручається особі не на початку досудового розслідування, а в його ході.
Враховуючи, що процесуальний строк, відведений у КПКУ для досудового розслідування, починається лише з моменту такого повідомлення, слід дійти висновку про те, що до цього моменту слідчий не обмежений у процесуальних строках і може збирати докази протягом часу, необхідного для цього саме на його, а не підозрюваного, думку. Тобто, якщо слідчий податкової міліції отримає від податкового інспектора податкове повідомлення-рішення (далі — ППР), у якому відображено заниження податкового зобов’язання платником податків, та внесе дані до ЄРДР, то такий слідчий не буде обмежений у строках досудового розслідування аж доки не повідомить посадову особу платника податків про підозру у вчиненні нею злочину, передбаченого ст. 212 ККУ.
Протягом досудового розслідування слідчий вчиняє слідчі дії. Ними за ст. 223 КПКУ є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. При цьому підставами для проведення слідчої дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. Така собі оціночна категорія, яка фактично узаконює будь-яку слідчу дію.
Тож, отримавши ППР про нарахування податку чи навіть копію цього ППР, або ж навіть просто якусь інформацію про існування такого ППР, слідчий податкової міліції вже зобов’язаний внести таку інформацію до ЄРДР і розпочати досудове розслідування, зобов’язаний вчиняти слідчі дії, метою яких є доказування вчинення посадовою особою злочину, передбаченого ст. 212 ККУ.
Єдине, що йому заборонено п. 56.22 ПКУ, так це – обґрунтовувати повідомлення про підозру у вчиненні злочину у вигляді ухилення від сплати податків одним лише цим ППР до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом, якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду. Щоб уникнути такого обмеження, слідчому досить таке повідомлення про підозру обґрунтувати не тільки рішенням контролюючого органу, а й додатково зібраними доказами відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України. Що слідчий зробить і так, навіть без існування п.56.22 ПКУ.

Додатково зібрані докази ухилення від сплати податків

Додатково зібраними доказами в цьому разі згідно зі ст. 84 КПКУ є фактичні дані, отримані у передбаченому КПКУ порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд установлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів, тобто процесуальною формою закріплення фактичних даних, є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Тобто, якщо слідчий до ППР додасть ще показання хоча б одного свідка чи хоча б один документ, цього формально буде досить аби обійти заборону, встановлену п. 56.22 ПКУ.
Більше того, слідчий сам має бути зацікавленим у тому, щоб не повідомляти особі про підозру, аж поки він не назбирає досить доказів для передачі справи до суду. Адже, вручивши підозрюваному таке повідомлення про підозру, слідчий сам себе обмежить у процесуальних строках. Знаючи, що після такого повідомлення у нього залишиться лише два місяці на передачу справи до суду, слідчий скоріше за все (і це логічно) вчинить максимальну кількість слідчих дій, спрямованих на доведення факту злочину та вини потенційного підозрюваного, залишивши собі мінімум процесуальних дій на обмежений процесуальним строком час від повідомлення про підозру. До речі, й до набуття чинності новим КПКУ, слідчі також не поспішали пред’являти обвинувачення, доки не назбирають досить доказів для складання обвинувального висновку.
Якщо показання та висновки експертів слідчий може отримати незалежно від волевиявлення та дій потенційного підозрюваного, то документи та речові докази, що перебувають у такого платника податку, слідчий податкової міліції просто так на письмову вимогу отримати вже не може.

Доступ до документів і речей як дія, яка регламентується КПКУ

За ст.159 КПКУ доступ до документів і речей як дія, яка регламентується КПКУ, полягає в тому, що стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться речі та документи, може бути надана можливість ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку), лише в разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею чи судом.
Тимчасовий доступ до речей і документів надається на підставі ухвали слідчого судді чи суду. Слідчий суддя — це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у певних випадках голова чи за його визначенням інший суддя апеляційного суду.
Отже, усне чи письмове прохання представників органів податкової міліції, чи навіть якийсь процесуальний документ слідчого податкової міліції доступу до документів, що перебувають у суб’єкта підприємницької діяльності, не надає. Такий доступ слідчому надасть лише ухвала слідчого судді чи судді.
У такій ухвалі має бути зазначено, окрім інших її реквізитів (ст. 164 КПКУ):
— прізвище, ім’я та по батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів;
— прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, які мають надати тимчасовий доступ до речей і документів;
— назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі та документи, до яких має бути наданий тимчасовий доступ;
— строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали.
Якщо слідчий пред’явить ухвалу, у якій не буде зазначена особа, яка має надати тимчасовий доступ до документів, або ж замість конкретного переліку документів (назви, опису, інших відомостей, які дають можливість визначити, які ж саме речі та документи слідчий має право побачити й отримати), то підприємство має всі підстави відмовити в надані доступу до речей чи документів.
Виконання ж ухвали неналежним чином (надання не тих документів, які зазначені в ухвалі, не тим особам, яким треба було б їх надати відповідно до ухвали, не тими особами, які зобов’язані ухвалою такі документи надати) є порушенням кримінального процесуального й іншого законодавства. Це порушення позбавляє отримані таким чином докази доказової сили.
Згідно зі ст. 86 КПКУ доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПКУ. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд, ухвалюючи судове рішення.
Отже, слідчий податкової міліції сам має бути зацікавлений у дотриманні норм КПКУ при отриманні документів від підприємця, бо інакше він отримає лише інформацію замість доказів. А така інформація не може обґрунтовувати повідомлення про підозру.
Однак слід не забувати й про наслідки, які настають, якщо не надати на ухвалу слідчого судді відповідні документи. Вони зазначені у ст. 166 КПКУ. Уразі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів. То ж самі вирішуйте, віддавати документи одразу на ухвалу слідчого судді про тимчасовий доступ до них чи після того, як їх вилучать під час обшуку.

Опубліковано в журналі “Заработная плата” № 5, травень 2013 року, стор.74-78
А. Ефимов

За это сообщение автора налоговик поблагодарили: 3
vikakool, VOA, voda.zp
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2592 раз.

UNREAD_POST VOA » 27 май 2013, 10:51

А вот готовятся изменения в 212 по ЕСВ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webp ... 3511=47036
http://stopfake.org/ Бывают такие решения, после принятия которых тараканы в голове аплодируют стоя.
Аватар пользователя
VOA
 
Сообщений: 5207
Зарегистрирован: 07 сен 2012, 21:37
Благодарил (а): 1801 раз.
Поблагодарили: 2027 раз.

UNREAD_POST noosfera » 21 июн 2013, 18:39

Тож, отримавши ППР про нарахування податку чи навіть копію цього ППР, або ж навіть просто якусь інформацію про існування такого ППР, слідчий податкової міліції вже зобов’язаний внести таку інформацію до ЄРДР і розпочати досудове розслідування, зобов’язаний вчиняти слідчі дії, метою яких є доказування вчинення посадовою особою злочину, передбаченого ст. 212 ККУ.


"налоговик" старанно систематизував інформацію.
Цікава тема для обговорення: "податкова міліція шукає клієнтів в реєстрі судових рішень" :o ))
Аватар пользователя
noosfera
 
Сообщений: 20
Зарегистрирован: 08 апр 2013, 09:52
Благодарил (а): 3 раз.
Поблагодарили: 4 раз.

UNREAD_POST налоговик » 11 сен 2013, 17:24

Если на уголовное дело по 212 не хватает иногда заводят по 364. Но это не правильно!

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі :

головуючого Григорєвої І.В., Суддів Єленіної Ж.М. і Квасневської Н.Д., за участю прокурора Саленка І.В.,

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 18 січня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора України на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2010 року щодо ОСОБА_5

Зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

за ч. 1 ст. 364 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посаду директора на підприємствах будь-якої форми власності строком на 2 роки;

за ч. 1 ст. 366 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посаду директора на підприємствах будь-якої форми власності строком на 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посаду директора на підприємствах будь-якої форми власності на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік із покладенням на нього обовязків, передбачених ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він, будучи директором ПП “Пром-сервіс”, зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби та в порушення вимог п.п. 7.4.5, 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість ” від 03 квітня 1997 року, 15 жовтня 2009 року склав, підписав та скріпив печаткою підприємства офіційний документ доповнення № 5 до податкової декларації з ПДВ за вересень 2009 року, в який вніс завідомо неправдиві відомості, а саме: у розділі ІІ (податковий кредит) ОСОБА_5 відобразив фінансово-господарські операції з ПП “Ремом” на суму 217447 гривень (без ПДВ), які фактично не проводились, і ПДВ 43489 гривень, чим незаконно занизив податкові зобовязання ПП “Пром-сервіс” на вказану суму, що більш ніж у 100 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, спричинивши істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам.

У касаційній скарзі прокурор з посиланням в ній на те, що суд необґрунтовано визнав засудженого винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, порушене питання про скасування вироку у цій частині та закриття справи на підставі ст. 6 п. 2 КПК України і залишення в решті вироку без зміни.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів уважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається із матеріалів справи, висновки суду про винність ОСОБА_5 у вчиненні службового підроблення відповідають фактичним обставина справи і підтверджені викладеними у вироку доказами.

Дії засудженого за ч. 1 ст. 366 КК кваліфіковані вірно.

Доводи у касаційній скарзі прокурора про те, що суд необґрунтовано визнав засудженого винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України є підставними.

За змістом ст. 364 КК України службове зловживання може бути кваліфіковане лише за умови, якщо відповідно за вчинене службовою особою діяння не передбачена іншими нормами Кримінального кодексу України, які встановлюють відповідальність за спеціальні види зловживань, основним безпосереднім обєктом яких є не загальний порядок здійснення службової діяльності, а інші суспільні відносини.

Чинним кримінальним законом у ст. 212 КК України передбачено спеціальну відповідальність службових осіб за ухилення від сплати податків, зборів (обовязкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобовязана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах.

З формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_5 незаконно занизив податкові зобовязання підприємства по податку на додану вартість, що підлягали сплаті у доход держави на суму 43489 гривень.

Суд, встановивши, що обєктом злочину був встановлений порядок формування доходної частини бюджетів та коштів державних цільових фондів, відповідно до мотивувальної частини вироку неправильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 364 КК України, як зловживання службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло шкоду істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам.

Разом з тим для перекваліфікації дій засудженого з ч. 1 ст. 364 КК України на ч. 1 ст. 212 КК України підстав не убачається, оскільки сума несплачених коштів до бюджету не утворює обовязкової ознаки обєктивної сторони останнього злочину.

У звязку з неправильним застосуванням кримінального закону вирок в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 364 КК України підлягає скасуванню, а справа в цій частині закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України у звязку з відсутністю складу злочину.

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2010 року в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 364 КК України скасувати, а справу в цій частині закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України у звязку з відсутністю складу злочину.

Вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 1 ст. 366 КК України на один рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посаду директора на підприємствах будь-якої форми власності на один рік і з застосуванням ст. ст. 75 та 76 КК України звільненим від відбування основного покарання з випробування з іспитовим строком один рік з покладення на нього обовязку повідомляти орган кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та періодично зявлятись в цей орган для реєстрації.

В решті вирок залишити без зміни.

С у д д і:

І.В. Григорєва Ж.М. Єленіна Н.Д. Квасневська
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2592 раз.

UNREAD_POST налоговик » 28 окт 2013, 23:25

Податкова кваліфікація дій платників ПДВ в контексті протидії ухиленню від оподаткування ПДВ

Спеціально для “Часописа Київського університету права”

Стаття присвячена дослідженню взаємовідносин платників податку на додану вартість та контролюючих органів в розрізі податкової кваліфікації операцій платників ПДВ. В статті розкривається сутність та особливості таких двох понять як «податкова оптимізація» та «податкова мінімізація». На підставі дослідження законодавства України, практики Вищого адміністративного суду України та Європейського суду з прав людини, автор формує рекомендації щодо податкової кваліфікації господарських операцій.

Ключові слова: платник податку на додану вартість, господарська операція, недійсний правочин, податкова оптимізація, податкова мінімізація, безтоварна операція, контрагент.

Насправді, природній конфлікт, що лежить в основі взаємовідносин платників податків та контролюючих органів найбільш яскраво проявляється у проблемі податкової кваліфікації операцій платника. Адже одна й та сама операція в залежності від її кваліфікації може або породжувати податкові зобов’язання або ні. Зазначений конфлікт є природнім та обґрунтованим до того часу, доки сторони конфлікту діють в межах своїх повноважень та прав. Водночас, іноді платники податку, прагнучи одержати певні необґрунтовані переваги в оподаткуванні вдаються до порушення чинного законодавства, спотворюючи дійсний зміст операцій, що здійснюються, надаючи їм іншої форми, що на думку платника повинно призвести до більш сприятливих для нього податкових наслідків. Особливо актуальними такі прояви податкового планування є у відносинах, що стосуються сплати ПДВ, адже саме цей податок становить основу податкового навантаження на бізнес, а отже спокуса зменшення саме податкового тягаря ПДВ є набагато більшою у порівнянні з іншими обов’язковими платежами. Саме бажання зменшити податкове навантаження з ПДВ (поряд, безперечно, з податком на прибуток підприємств), призвели до створення та розвитку в Україні потужної мережі так званих конвертаційних центрів, або податкових ям, що допомагали платникам податку із вирішенням їх податкових проблем.

Загалом, податкове планування суб’єкта господарювання (податкову економію) умовно можна поділити на податкову оптимізацію та податкову мінімізацію (ухилення від оподаткування).

І. Податкова оптимізація проявляється такими діями:
1.1. Правомірна дія, яка передбачає, що платник податків має право вибрати для укладення та виконання угоди такий спосіб, який буде мінімально обтяжувати його податковими платежами.
Така дія є правомірною і не тягне за собою будь-якої відповідальності платника податків.
1.2. Правомірна дія, яка передбачає, що платник податків спеціально створює ланцюг правомірних юридично значимих дій (угод), єдиною чи переважаючою ціллю яких є зменшення податкового обтяження.
Така дія правомірна, не тягне за собою ні відповідальності платника податку, ні визнання недійними угод, але може бути перекваліфікована податковим органом, виходячи з дійсної економічної суті операції, що тягне за собою кваліфікацію відносин, виходячи з їх економічного змісту (сутності), а не правової форми. Наслідком такої кваліфікації є донарахування платнику суми недоїмки, пені, але не застосування санкцій, передбачених Податковим кодексом України.

Наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов’язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Правозастосовча практика ще не склалася остаточно в цьому напрямі. Подекуди податкова служба застосовує санкції внаслідок податкової перекваліфікації правомірних дій платника податків. З іншого боку, суди скасовують податкові повідомлення рішення на підставі того, що дії платника податків повністю відповідали нормам права. Однак, і в першому і в другому випадку підходи є хибними. Так, якщо дія платника не порушує жодних норм законодавства, вона не може тягнути за собою його відповідальність, це суперечить Конституції України та взагалі логіці та здоровому глузду. За влучним висловом судді Верховного суду США Джорджа Сандерлена «право платника податків ухилятися від сплати податків з використанням всіх дозволених законом засобів ніким не може бути оскаржене».

З іншого боку, невірно кваліфікувати операції платника виходячи з їх правової форми, а не економічного змісту. Адже податкове право здійснює правове регулювання відносин для цілей оподаткування виходячи передусім з їх економічного змісту.

Превалювання сутності над формою є одним з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, передбачених ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV, яким передбачається, що операції платника податку обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Кваліфікація правовідносин повинна виходити з такого:
(а) чи максимально відображала вибрана платником і його контрагентами правова модель дійсні економічні відносини сторін, чи була вона максимально зручною та простою для них, виходячи з економіки операції;
(б) чи мали сторони достатні для здійснення необхідних для реалізації операції дій кадрові, економічні і організаційні ресурси;
(в) чи може платник податку документально підтвердити обставини, зазначені в п.п. (а) та (б).
Під час перевірки платника податку податковим органом проводиться аналіз реальності господарської діяльності на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідно їх дійсного економічного змісту. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При перекваліфікації господарських відносин податковий орган виходить з того, що господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, яка вчиняється саме з метою одержання доходу, а не з метою заниження податкових зобов’язань. Навмисні дії платників податку, спрямовані на заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість за рахунок вчинення завідомо збиткових операцій, розцінюються ним як такі, що виходять за межі господарської діяльності.

В обов’язковому порядку у такому випадку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку, а саме дій, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку.

Так, вчинення збиткових операцій за відсутності розумних економічних мотивів, зокрема: здійснення операцій, не характерних для регулярної господарської діяльності платника податків; систематична участь у таких операціях суб’єктів, які не звітують про податкові зобов’язання і не сплачують податки до бюджету; обізнаність посадових осіб платника податку про недобросовісний характер діяльності контрагентів такого платника податку; нетипові для звичайної господарської діяльності способи розрахунків, які можуть сприяти ненадходженню сум податку на додану вартість до державного бюджету; явна невідповідність цін на товари чи послуги звичайному рівню цін за умови обізнаності платника податків із ринковою кон’юнктурою; придбання товарів у посередників на менш вигідних умовах за наявності прямих ділових зв’язків із виробниками та інші подібні обставини можуть свідчити про навмисний характер збиткових операцій з метою заниження податкових зобов’язань з ПДВ.

Водночас для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з ПДВ достатньо наявності господарської мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. При цьому недосягнення мети отримання прибутку не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства за умови, що було перевірено (судом чи контролюючими органами) економічну доцільність зазначених дій.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:
- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов’язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);
- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об’єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з ПДВ; “тимчасова” поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від’ємне значення податкових зобов’язань із ПДВ тому учаснику, який має зобов’язання до сплати в бюджет тощо);
- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо). Водночас у такому випадку слід врахувати додаткову особливість – чи була операція здійснена фактично, адже товар міг бути поставлений, але постачальником була фіктивна фірма.

Вказані обставини як правило перевіряються судом в процесі розгляду судових справ за позовами податкових органів. У такому випадку суд перевіряє доводи податкового органу, викладені в актах перевірки, або підтверджені іншими доказами. При цьому згідно з частиною п’ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає. Судами також враховується, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.
Так, згідно з позицією Вищого адміністративного суду України відсутність судового рішення про визнання недійсними господарських зобов’язань або правочинів, що приховують розглянуті дії учасників збиткових операцій, не повинно розглядатися як беззаперечне підтвердження правомірності права на податковий кредит у таких ситуаціях. Висновки суду про вчинення платником податку умисних неправомірних дій, зроблені на підставі встановлених у справі фактичних обставин, можуть бути покладені в основу рішень судів про відмову у визнанні неправомірними податкових повідомлень-рішень, якими податкові органи зменшили суму бюджетного відшкодування або здійснили донарахування податкових зобов’язань з ПДВ.

Податковий орган здійснює перекваліфікацію відносин згідно з їх економічною сутністю, не порушуючи цивільно-правову оболонку (форму) угоди. При цьому до податкових відносин не застосовується ст. 204 ЦК України, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, оскільки свобода договору не означає права сторін закріпити документом (договором) те, чого не було насправді.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов’язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв’язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України. Зазначена норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податкового кредиту з ПДВ. За змістом вказаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов’язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов’язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку . При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, якщо податковим органом буде встановлено невідповідність економічної сутності господарської операції її правовому змісту, за умови доведення умислу учасників господарської операції на безпідставне зменшення податкових зобов’язань з ПДВ шляхом вчинення навмисно збиткових операцій суми цього податку, сплачені в межах таких операцій, можуть бути виключені зі складу податкового кредиту платника податку.
Водночас неможливо розмежувати на рівні правових норм дії платника податку по податковій оптимізації, передбачені в п. 1.1 та 1.2., для їх кваліфікації та розмежування необхідний індивідуальний підхід до кожного окремого випадку.

ІІ. Податкова мінімізація передбачає зменшення оподаткування шляхом здійснення дій, які прямо суперечать законодавству, з єдиною метою – ухилення від сплати податків. Тобто податкова мінімізація фактично є ухиленням від сплати податків, а отже є неправомірною дією, що тягне за собою:
- донарахування недоїмки;
- фінансову (ст. 123 ПК України, пеня та ін.) та кримінальну відповідальність (ст. ст. 212, 212-1 КК України);
- застосування санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України і ч. 1 ст. 208 ГК України, що застосовується у разі визнання угоди недійсною судом.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін – в разі виконання угоди обома сторонами – в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною – з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Підстави для кваліфікації дій платника податку як ухилення від оподаткування визначаються в залежності від конкретних обставин здійснення платником податку відповідних операцій. Незважаючи на їх різноманітність умовно можна виділити такі казуси, що зустрічаються найчастіше.

1. Безтоварна операція, тобто умисне створення платником податку ланцюга взаємопов’язаних документів, які містять в собі відомості, що не відповідають дійсності, про поставку товарів, робіт, послуг з метою отримання неправомірної податкової вигоди.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 1 цього ж Закону господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Лише визнання «безтоварними» операцій контрагентів на підставі актів перевірок не може свідчити про безумовну безтоварність операцій платника податків та його контрагентів.

В цьому контексті доречно навести ще одну судову практику. Так, про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, Вищий адміністративний Суд України дотримується такої позиції, що: «наявність податкових накладних дійсно є обов’язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Приміром, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит або валові витрати у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов’язкових умов для виникнення такого права – придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності» .
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб – сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов’язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 ЦК України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з’ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ПК України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку – учасників відповідної операції .
Кваліфікація відносин повинна виходити з такого:

(а) чи наявний персонал достатньої кваліфікації у сторін угоди, необхідний для здійснення операцій;
(б) чи володіє (на праві власності, користування) платник необхідними основними засобами, в тому числі транспортними засобами для здійснення операцій;
(в) чи достатні строки, відстань та інші фактичні обставини операції для її здійснення (наприклад, розрахунок між усіма сторонами операції, включаючи рух коштів, в одному банку в межах одного операційного дня);
(г) чи наявні у постачальника послуг необхідні дозволи, ліцензії для здійснення операції.
Разом з тим, вказаним обставинам слід давати оцінку з урахуванням усіх матеріалів справи в їх сукупності. Зокрема, відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції. Однак ця обставина може вказувати на те, що відповідна особа не мала можливості та належної кваліфікації на здійснення певних дій, а отже, і на їх можливу відсутність.

2. Визнання фіктивною юридичної особи – контрагента (ст. 55-1 ГК України, ст. 205 КК України), що потягло за собою недонадходження грошових коштів до бюджету. Така підстава практично завжди є підставою для кваліфікації дій платника як ухилення від оподаткування. Ситуація близька до безнадійної.

Ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою – підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, визначені ст. 55-1 ГК України, а саме:

зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;
незареєстровано у державних органах, якщо обов’язок реєстрації передбачено законодавством;
зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;
зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
Кваліфікація відносин повинна виходити з дійсності факту поставки товарів (послуг) і наявності у платника товару, який було поставлено (наприклад, подальше постачання).
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
(а) неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
(б) відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
(в) облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
(г) здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

При цьому, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, є злочином, відповідальність за який встановлена КК України, Вищий адміністративний суд України вважає, що визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Сам факт припинення юридичної особи судовим рішенням та визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність усіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

3. Непідтвердження контрагентом платника податкового кредиту по ПДВ, наданого платнику в результаті неподання ним декларації, неприйняття декларації податковою службою при умові відсутності рішення про припинення юридичної особи у зв’язку з її фіктивністю.

Кваліфікація відносин повинна виходити з такого:
(а) чи виконав платник зі свого боку всі вимоги закону (подання декларації, наявність податкової накладної тощо);
(б) чи мав платник засоби контролю зі свого боку за діями контрагента (він не може змусити контрагента дотримуватися податкового законодавства);
(в) чи була декларація неподаною контрагентом по вині податкової служби (якщо таке мало місце) чи платник не знав і не міг знати, що його контрагент ухиляється від оподаткування;
(г) чи потягло невиконання вимог закону збитки бюджету;
(д) чи мала місце операція, яка підлягає оподаткуванню (див. п. 1 щодо безтоварності операції).
Європейський суд з прав людини вважає, що особа не повинна нести відповідність за дії свого контрагента. Як зазначив Суд: «Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією заявником своїх зобов’язань з декларування ПДВ, неможливість з її боку забезпечення дотримання постачальником його обов’язків з декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про який заявник знав або міг знати, Суд вважає, що компанія заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов’язків щодо своєчасного декларуванню ПДВ … Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії – заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності» .
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України, зазначаючи: «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту».

4. Несплата контрагентом платника податку податкового зобов’язання до бюджету (без ознак фіктивності такого контрагента).

Кваліфікація відносин у цьому випадку повинна виходити з такого:
(а) чи виконав платник зі свого боку всі вимоги закону (подання декларації, наявність податкової накладної тощо);
(б) чи мав платник засоби контролю зі свого боку за діями контрагента (він не може змусити контрагента дотримуватися податкового законодавства);
(в) чи знав або виміг знати платник податку, що його контрагент ухиляється від оподаткування;
(г) чи мала місце операція, яка підлягає оподаткуванню (див. п. 1 щодо безтоварності операції).
В цьому випадку компанія
Як вважає Європейський суд з прав людини: «Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції не може залежати від того факту, що в ланцюжку поставок, до якої входять ці операції, наступна або попередня операція є недійсною у зв’язку з шахрайством з ПДВ, про яке платник не знав і не міг знати».

Таким чином, за загальним правилом платник податку не може відповідати за невиконання його контрагентом свого податкового обов’язку.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що при оцінці (податковій кваліфікації) операції необхідно пам’ятати, що:
1. Податкові наслідки будь-якої операції оцінюються виходячи з їх економічного змісту, а не юридичної форми;

2. Податкова вигода не повинна бути єдиною або переважною метою здійснення операції, яка повинна мати виразну ділову (економічну) мету;

3. Не дивлячись на те, що тягар доведення лежить на податковому органі, суд повинен витребувати у сторін необхідні докази у справі;

4. Сторони операції повинні володіти достатніми кадровими, організаційними і матеріально-технічними ресурсами, необхідними для фактичного здійснення операції;

5. Кожен податковий спір і кожна операція індивідуальні і повинні оцінюватися виходячи з конкретних фактичних умов;

6. Крім стандартних документальних доказів суди також можуть використовувати свідчення колишніх працівників, ділове листування, приховану афільованість юридичних осіб на підставі даних ЄДРПОУ, матеріали кримінальних справ (проте, повні в їх сукупності), висновки експертів та ін.

7. Інформація системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не створює для платника податків правових наслідків, а програмне забезпечення «Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобов’язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість» не відноситься до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків.

8. Податковий орган не може обґрунтовувати порушення платником податків вимог законодавства лише даними програмного забезпечення «Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобов’язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість» за умови відсутності посилання на конкретні первинні документи.

9. Судова практика розвивається від оцінювання дійсності / нікчемності правочинів до встановлення виключно факту реальності / відсутності зміни активів у сторін господарських операцій без надання оцінки цивільно-правовій оболонці таких операцій.

Данил Гетманцев
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2592 раз.

UNREAD_POST VOA » 30 окт 2013, 00:17

Я так понимаю - это иллюстрация знаний налоговиками норм по ЕСВ, а также УК?


29:10:2013 г.

Умисне ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування чи страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності або особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана його сплачувати, якщо таке діяння призвело до фактичного ненадходження до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування коштів у значних розмірах, - карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування коштів у великих розмірах, - караються штрафом від п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Особа, яка вперше вчинила діяння, звільняється від кримінальної відповідальності якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування чи страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодувала шкоду, завдану фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування їх несвоєчасною сплатою (штрафні санкції, пеня).

Зазначена норма передбачена статтею 212-1 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464

ДПІ у Солом’янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві

http://stopfake.org/ Бывают такие решения, после принятия которых тараканы в голове аплодируют стоя.
Аватар пользователя
VOA
 
Сообщений: 5207
Зарегистрирован: 07 сен 2012, 21:37
Благодарил (а): 1801 раз.
Поблагодарили: 2027 раз.

UNREAD_POST lutovina » 20 ноя 2013, 00:37

Непонятно, а заверенные копии документов давать нам или нет, если пришло письмо с вимогой? перечитали тему, не нашли,как быть. Нас включили по ст ч3 212 в ЕР досуд раслед и просят(пока?) документы на поставщика, давать или нет? И как правильно поступать в данной ситуации, опыта такого еще не было. В письме написано, что согласно ст84,ч1 ст 92,ч2 ст93,ст99 ч2,ч3ст100 КПК Украины, нам необходимо надать заверен копии документов на поставщика.
lutovina
 
Сообщений: 37
Зарегистрирован: 17 апр 2011, 19:29
Благодарил (а): 9 раз.
Поблагодарили: 3 раз.

UNREAD_POST налоговик » 04 сен 2015, 17:17

Статистика по уголовным делам налоговой
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Изображение
Изображение
Изображение
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5698
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 806 раз.
Поблагодарили: 2592 раз.

UNREAD_POST MaximVisa » 10 ноя 2015, 10:05

К уголовной ответственности здесь привлекать не за что. Представьте, что Вы живете в квартире и сосед сверху по небрежности залил бы Вашу квартиру - какая здесь уголовная ответственность? Вот и в Вашей ситуации аналогично. Единственный возможный вариант - если есть доказательства, что сосед умышленно это сделал, чтобы Вам навредить - тогда могло бы что-то быть. Но, думаю, таких доказательств у Вас нет.
У вас нет доступа для просмотра вложений в этом сообщении.
как правильно выбрать ботинки - http://www.inboots.com.ua/blog/articles ... at-botinki
MaximVisa
 
Сообщений: 8
Зарегистрирован: 01 ноя 2015, 19:38
Откуда: Украина
Благодарил (а): 0 раз.
Поблагодарили: 0 раз.

UNREAD_POST bur » 02 мар 2016, 11:47

Неправомірність притягнення до відповідальності за «ухилення від сплати податків» за Кримінальним кодексом при застосуванні санкцій за Податковим кодексом

У цьому огляді ми проаналізували практику Європейського суду з прав людини (далі – «ЄСПЛ» або «Суд») щодо застосування у податкових спорах принципу ne bis in idem – неможливості притягнення до відповідальності двічі за одне й те ж правопорушення. Також розглянули такий підхід з погляду українського законодавства й практичного значення вказаної справи для України.

Закріплення принципу ne bis in idem

Принцип «ne bis in idem» відомий ще з античних часів. Він закріплений в ряді міжнародних актів, таких як: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права1, Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків2, Хартія Європейського Союзу про основні права3 тощо; та національному законодавстві практично усіх цивілізованих країн світу.

В Україні такий принцип закріплений на конституційному рівні, зокрема ст. 61 Конституції встановлює: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Цікаво, що в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – «Конвенція») від 04.11.1950 року цей принцип і власне право не бути «судимим двічі» взагалі не згадувалися. Лише згодом, у 1988 році, з прийняттям Протоколу 7 до Конвенції у ст. 4 цього Протоколу кожній особі було гарантовано, що:

«Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.»4

Практика ЄСПЛ щодо застосування принципу ne bis in idem

ЄСПЛ розглянув уже декілька справ щодо Фінляндії5 та Швеції6, що стосувалися правомірності одночасного застосування податкових донарахувань із штрафами за податковим законодавством і застосування санкцій за кримінальним законодавством та стверджуваного порушення принципу ne bis in idem – неможливості притягнення до відповідальності двічі за одне й те ж правопорушення, передбаченого ст. 4 Протоколу 7.

Останньою та чи не найбільш показовою справою щодо цього, розглянутою ЄСПЛ, була справа «Остерлунд проти Фінляндії» від 10.02.2015 року.

Податкові органи Фінляндії донарахували заявнику – фізичній особі податкові зобов’язання. За результатами адміністративного перегляду справи, у січні 2013 року Вищий адміністративний суд Фінляндії підтвердив законність донарахування. Одночасно з таким донарахуванням проти заявника була відкрита кримінальна справа за шахрайство з податками. Усі три інстанції, в тому числі і Верховний суд, в жовтні 2010 року визнали заявника винним у вчиненні злочину. За таких умов заявник звернувся до ЄСПЛ та стверджував, що він був покараний двічі за одне і те ж саме діяння, шляхом визнання його винним у кримінальному провадженні та шляхом податкового донарахування у адміністративному провадженні.

При розгляді даної справи ЄСПЛ дослідив чотири ключові питання, визначальні для правильного вирішення спору:

чи були такі провадження «кримінальними» за своєю природою?
чи були правопорушення однакові – одне і те ж («idem»)?
чи було остаточне рішення у справі?
чи мала місце повторність проваджень?
ЄСПЛ встановив, що провадження у кримінальній справі однозначно є кримінальним у розумінні ст. 4 Протоколу 7.

Ситуація щодо податкових донарахувань дещо складніша. Суд неодноразово звертав увагу у своїй практиці на те, що класифікація та характеристика тих чи інших заходів і відповідальності за національним законодавством країни-учасниці Конвенції не має вирішального значення для Суду при визначенні виду відповідальності та можливості застосування ст. 4 Протоколу 7.

Формально, податкові донарахування не є кримінальними, разом з тим, Суд зауважив, що за своєю суттю такі донарахування із значними штрафами мають характер санкцій, а не відшкодування шкоди, а тому їх теж слід розглядати як кримінальні санкції.

Так, Суд зазначив, що «відповідно до фінського законодавства, податкові донарахування здійснювалися не з метою грошової компенсації завданої шкоди, а як покарання для запобігання повторному вчиненню правопорушень. Тобто податкові донарахування відігравали такий собі стримуючий фактор і мали каральний характер.»7 За таких обставин Суд встановив, що податкові донарахування носили кримінальний характер для цілей застосування ст. 4 Протоколу 7.

Суд також встановив, що ст. 4 Протоколу 7 забороняє повторне ведення кримінального провадження відносно правопорушення, щодо якого вже винесене остаточне рішення. Вказана стаття охоплює не тільки право не бути покараним двічі, але і право не піддаватися переслідуванню або провадженню двічі. ЄСПЛ вказує, що ст. 4 Протоколу 7 містить три різні гарантії та передбачає, що ніхто не може бути (I) судимим, (II) засудженим або (III) покараним за один і той же злочин.8

При цьому вказані гарантії та ст. 4 Протоколу 7 по-різному застосовуються ЄСПЛ при так званих послідовних та паралельних провадженнях.

Щодо послідовних проваджень – позиція Суду однозначна: ст. 4 Протоколу 7 прямо забороняє послідовні провадження, зокрема, у випадку, коли у першому провадженні вже прийнято остаточне рішення, а друге провадження тільки розпочинається.9 Тобто у випадку, коли щодо певного правопорушення вже винесено остаточне рішення у певному провадженні, не можна розпочинати (ініціювати) друге провадження щодо того ж правопорушення.

Позиція ЄСПЛ щодо паралельних проваджень не така категорична. Так, Суд вважає, що ст. 4 Протоколу 7 не забороняє вести декілька паралельних проваджень. Це пов’язано з тим, що у випадку з паралельними провадженнями не можна говорити про те, що заявник переслідується двічі «за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено», адже остаточного рішення в жодному з проваджень ще не прийнято. Тому ведення двох паралельних проваджень є допустимим, але тільки до того моменту, коли в одному з них не буде прийнято остаточного рішення суду. Як тільки одна зі справ буде остаточно вирішена, провадження в іншій паралельній справі повинно бути невідкладно закрито.10 У тих випадках, коли такі провадження не закриваються, ЄСПЛ знаходить порушення принципу ne bis in idem.

Оскільки у даній справі Суд встановив, що кримінальне провадження щодо заявника було остаточно завершено 19 листопада 2010 року, подальший після цієї дати розгляд паралельної справи (щодо законності податкових донарахувань судами адміністративної юрисдикції) був незаконним, оскільки мав бути припинений на підставі остаточно прийнятого рішення у кримінальній справі.

Тому ЄСПЛ встановив, що Фінляндія порушила права заявника на недопущення притягнення його до відповідальності двічі за одне й те ж правопорушення відповідно до ст. 4 Протоколу 7.

Практичне значення аналізованої практики ЄСПЛ


Нагадаємо, що практика ЄСПЛ як у справах проти України, так і справах проти інших держав є джерелом права в Україні11 та має застосовуватися судами та іншими державними органами.

У справі «Опуз проти Туреччини» ЄСПЛ визнав наявність де-факто erga omnes ефекту своїх рішень, вказавши на необхідність брати до уваги його висновки навіть у рішеннях щодо інших держав-учасниць: оскільки Суд надає остаточне авторитетне тлумачення прав і свобод, визначених у розділі 1 Конвенції, він розглядає, чи прийняли національні органи влади достатньою мірою принципи, що випливають з його рішень щодо аналогічних питань, навіть якщо вони стосуються іноземних держав.12

Висновки коментованої справи мають практичне значення в Україні з огляду на схожість ситуації.

Так, ПК України передбачає не тільки донарахування відповідної суми податків і застосування пені як компенсації за їх несвоєчасну сплату, а й застосування фінансових санкцій. Найбільш типовими є штрафи за ст. 123 ПК України в розмірі 25 % або 50 % від донарахованої суми податків. Вони спрямовані на покарання платника податків за порушення податкового законодавства та мають на меті запобігання такому правопорушенню в майбутньому. Виходячи із практики ЄСПЛ, такі санкції мають характер кримінальної відповідальності.

Про кримінальну природу штрафу, що визначається відповідно до норм ПК України, свідчить і його схожість із основним видом покаранням за ухилення від сплати податків відповідно до ст. 212 КК України, яке також застосовується у вигляді штрафу.

Зауважимо, що якщо говорити про ч. 3 ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах13), то, з урахуванням положень ч. 2 ст. 53 КК України14, притягнення до відповідальності за цією частиною взагалі може призвести до накладення на особу штрафу у розмірі, що лише дорівнює сумі донарахованого податку. Тобто в такому випадку Кримінальний кодекс може виявитися навіть більш поблажливим, ніж Кодекс податковий.

Таким чином, за результатами сплати узгодженої суми податкових донарахувань із штрафними санкціями за Податковим кодексом, особа вже притягнута до відповідальності, яка за своєю природою має «кримінальний» характер.

З огляду на викладене вище, спроба притягнення до відповідальності за Кримінальним кодексом фізичної особи-платника податку або фізичної особи-підприємця, до яких вже застосовані санкції за Податковим кодексом на тих же підставах, буде порушувати принцип неможливості притягнення до кримінальної відповідальності двічі. І зворотне – при притягнення такої особи до відповідальності за ухилення від сплати податків за Кримінальним кодексом до неї не можуть вже бути застосовані санкції за Податковим кодексом.

Щодо кримінальних проваджень, відкритих щодо службових осіб підприємства за результатами донарахувань юридичним особам, розглядуване рішення ЄСПЛ, на жаль, не може бути застосовано безпосередньо. Адже в такому разі санкції за Податковим кодексом застосовуються щодо платника податку-юридичної особи, в той час як до відповідальності за Кримінальним кодексом залучаються фізичні особи – службові особи такого платника податків.

Однак для такої категорії осіб можливий інший аргумент: в разі застосування донарахувань із санкціями за Податковим кодексом до юридичних осіб, службовими особами яких вони є, відсутній такий обов’язковий елемент складу злочину, як фактичне ненадходження до бюджетів відповідних коштів. Адже всі податки разом із санкціями таки надійшли до бюджету через застосування процедур Податкового кодексу. В такому випадку може бути також зроблене посилання на ч. 2 ст. 11 КК України, що відповідні діяння не є злочином, оскільки не заподіяли істотної шкоди суспільству чи державі. І головне, саме такий підхід, єдиний із підходом до фізичних осіб-платників податків, мабуть, є найбільш справедливим, а отже відповідає цьому ключовому елементу верховенства права (як це розтлумачено щодо справедливості в низці рішень Конституційного Суду України), який закріплений ст. 8 Конституції України і є одним із наріжних каменів суспільного ладу в Україні.

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

Примітки:

1Пункт 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Електронний режим доступу.

2Статті 53-57 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків. Електронний режим доступу.

3Стаття 50 Хартії Європейського Союзу про основні права. Електронний режим доступу.

4 Стаття 4 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Електронний режим доступу.

5Рішення у справі «Кілвері проти Фінляндії» від 10.02.2015 р., заява № 53753/12. Електронний режим доступу; Рішення у справі «Рінас проти Фінляндії» від 27.01.2015 р., заява 17039/13. Електронний режим доступу, Рішення у справі «Остерлунд проти Фінляндії» від 10.02.2015 року. Елекронний режим доступу.

6Рішення у справі «Лаккі Дев проти Швеції» від 27.11.2014 р., заява 7356/10. Елекронний режим доступу.

7Витяг з рішення мовою оригіналу: «The Court observed that the tax surcharges were imposed by general legal provisions applying to taxpayers generally. Further, under Finnish law, the tax surcharges were not intended as pecuniary compensation for damage but as a punishment to deter re‑offending. The surcharges were thus imposed by a rule, the purpose of which was deterrent and punitive.»

8Витяг з рішення мовою оригіналу: «The Court reiterates that Article 4 of Protocol No. 7 prohibits the repetition of criminal proceedings that have been concluded by a “final” decision. Article 4 of Protocol No. 7 is not only confined to the right not to be punished twice but extends also to the right not to be prosecuted or tried twice (see Franz Fischer v. Austria, cited above, § 29). …The Court reiterates that Article 4 of Protocol No. 7 contains three distinct guarantees and provides that no one shall be (i) liable to be tried, (ii) tried or (iii) punished for the same offence (see Nikitin v. Russia, cited above, § 36).»

9Витяг з рішення мовою оригіналу: «The Court notes that Article 4 of Protocol No. 7 clearly prohibits consecutive proceedings if the first set of proceedings has already become final at the moment when the second set of proceedings is initiated (see for example Sergey Zolotukhin v. Russia [GC], cited above).»

10Витяг з рішення мовою оригіналу: «As concerns parallel proceedings, Article 4 of Protocol No. 7 does not prohibit several concurrent sets of proceedings. In such a situation it cannot be said that an applicant is prosecuted several times “for an offence for which he has already been finally acquitted or convicted” (see Garaudy v. France (dec.), no. 65831/01, ECHR 2003‑IX (extracts)). There is no problem from the Convention point of view either when, in a situation of two parallel sets of proceedings, the second set of proceedings is discontinued after the first set of proceedings has become final.»

11Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

12Рішення від 09.06.2009 р. у справі «Опуз проти Туреччини», заява № 33401/02. Електронний режим доступу. Витяг з рішення мовою оригіналу: 163. In carrying out this scrutiny, and bearing in mind that the Court provides final authoritative interpretation of the rights and freedoms defined in Section I of the Convention, the Court will consider whether the national authorities have sufficiently taken into account the principles flowing from its judgments on similar issues, even when they concern other States.

13Інформаційний лист від 25.01.2016 р.

14За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

З повагою,

Інформаційний лист
29 лютого 2016
© WTS Consulting LLC, 2016

За это сообщение автора bur поблагодарил:
Marlboro
bur
 
Сообщений: 1434
Зарегистрирован: 13 сен 2013, 16:25
Благодарил (а): 116 раз.
Поблагодарили: 422 раз.

Пред.След.

  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в ПРЕСТУПЛЕНИЕ И НАКАЗАНИЕ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Blumental, dmn, Gb, lutishka, m_tetyana, Ya, Тори