Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Ответственность налоговой (бюджета) и/или инспекторов

Путеводитель по разделу. Штрафы, санкции, проверки, админ-, уголовная ответственность, обжалование решений госорганов

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST Marlboro » 06 июл 2013, 11:38

Утро доброе. Как всегда на выходных возникают витиеватые вопросы, на этот раз он связан с возможностью привлечь налоговую и/или инспектора к административной (а такая вообще есть?)), гражданской/хозяйственной (убытки, правовая помощь и прочее) или уголовной ответственности (за сказочные акты, протоколы, подтасовки, лжесвидетельство и т.д.). Думаю насущная проблема :)
Собственно, из того что сам успел найти.
Хозяйственный суд Киева (много текста):
Скрытый текст: показать
Приватного підприємства «Марголія Юкрейн»(далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Державного бюджету України 500,00 гривень майнової шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Макарівському районі Київської області - Відповідач 1 було прийнято незаконне податкове повідомлення-рішення, яке згодом, внаслідок його адміністративного оскарження, було скасоване Державною податковою адміністрацією у Київській області. Для здійснення процедури адміністративного оскарження Позивач звернувся по допомогу до адвоката. Понесені у зв’язку з оскарженням такого податкового повідомлення-рішення витрати у вигляді коштів, сплачених за надану адвокатом юридичну допомогу, Позивач вважає заподіяною йому майновою шкодою і вимагає від відповідачів відшкодувати завдану йому шкоду шляхом стягнення відповідної суми коштів з державного бюджету.
Під час судового засідання 16.12.2008 року позивач надав клопотання про уточнення позовних вимог, а саме просить:
- стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Марголія Юкрейн»500 (п’ятсот) грн. 00 коп. майнової шкоди.
- стягнути з Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області на користь Приватного підприємства «Марголія Юкрейн»державне мито в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційне забезпечення судового процесу. Клопотання позивача судом прийнято до розгляду.
....
....
Як вбачається з матеріалів справи, позивач керуючись нормами п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. зі змінами і доповненнями та п. 4 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 82 від 02.03.2001 р., 26.12.2007 року подав первинну скаргу (вих. № 1) до Відповідача 1, в якій просив скасувати зазначене податкове повідомлення-рішення.

Рішенням № 42/10/15-0 від 25.01.2008 р., отриманим Позивачем 05.02.2008 р., Відповідач 1 у задоволенні первинної скарги (вих. № 1) від 26.12.2007 р. відмовив, а оскаржуване повідомлення-рішення залишив без змін.

Позивач 06.02.2008 р. подав повторну скаргу (вих. № 6) на рішення Відповідача 1 № 42/10/15-0 від 25.01.2008 р. та податкове повідомлення-рішення від 17.12.2007 р. № 0009301500/0 до Державної податкової адміністрації у Київській області, яка своїм рішенням № 407/10/25-017/41-273 від 03.04.2008 року скасувала оскаржуване податкове повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги, а також задовольнила повторну скаргу Позивача.

З матеріалів справи вбачається, що для здійснення процедури адміністративного оскарження винесеного податкового повідомлення-рішення, а пізніше також Рішення про результати розгляду скарги, Позивач звернувся за допомогою до адвоката, який, відповідно до умов Договору про надання юридичних послуг від 25.12.2007 р., підписаного між Позивачем та адвокатом, надавав юридичну допомогу з питань адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги. Сума винагороди за вказаним договором становила 500,00 гривень. Зазначена сума коштів була повністю сплачена Позивачем 25.04.2008 р. на підставі Акта прийомки-передачі від 25.04.2008 р.

25.04.2008 р. Позивач звернувся до Відповідача 1 з вимогою відшкодувати збитки, завдані незаконними податковим повідомленням-рішенням від 17.12.2007 р. № 0009301500/0 та рішенням про результати розгляду первинної скарги № 42/10/15-0 від 25.01.2008 р. Проте листом від 26.05.2008 р. (вих. № 546/10/00), Відповідач 1 відмовив Позивачу у відшкодуванні збитків, оскільки не вбачає прямого причинного зв’язку між прийняттям оскарженого податкового повідомлення-рішення та витратами Позивача на оплату юридичних послуг адвоката.
....
....
Як вбачається з матеріалів справи, в своїх доводах, викладених в позовній заяві, Позивач заявив позов про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади, посилаючись в обґрунтування вимог на ст. 56 Конституції України, ст.ст. 1173, 1174, 1166 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що включає в себе певні елементи, а саме: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди); 3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою. Наявність цих елементів правопорушення є необхідною вимогою для притягнення до відповідальності і відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої статтею 1173 Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності суд вважає, що наведені умови виконуються в даній справі, що випливає з наступного:

1. Наявність факту протиправної поведінки Відповідача 1 підтверджується тим, що приймаючи та направляючи Позивачу незаконні податкове повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги відповідальні за такі рішення посадові особи Відповідача 1 невірно розтлумачили та застосували норми чинного законодавства, чим вчинили неправомірні дії. Неправомірність таких дій підтверджується в тому числі й рішенням Державної податкової адміністрації у Київській області від 03.04.2008 р. № 407/10/25-017/41-273 про скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги, а також листом від 26.05.2008 р. (вих. № 546/10/00) Державної податкової адміністрації у Київській області, яка є вищестоящим органом над Відповідачем 1, в якому також було визнано даний факт і зазначено, що неправомірні дії посадових осіб Державної податкової інспекції, які виразилися в ухваленні ними незаконного податкового повідомлення рішення внаслідок невірного застосування норм матеріального права є такими, що не ґрунтуються на законі. Тобто прийняття незаконного податкового повідомлення рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги є прямим наслідком протиправних дій посадових осіб Відповідача 1.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Готуючи та приймаючи незаконні податкове повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги, посадові особи Відповідача 1 вчинили неправомірні дії, що було визнано та вказано у листі від 26.05.2008 р. (вих. № 546/10/00), а також в рішенні Державної податкової адміністрації у Київській області від 03.04.2008 р. № 407/10/25-017/41-273 про скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги. Це стало причиною того, що підготовлені та прийняті незаконні повідомлення рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги були скасовані Рішенням ДПА як незаконні. З огляду на зазначене суд вважає, що під час підготовки та прийняття незаконних податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги працівниками Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області було грубо порушено ряд норм чинного в Україні законодавства, зокрема ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка передбачає обов’язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; ст.ст. 3, 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та п. 3.4 Положення про державну податкову інспекцію в районі, місті без районного поділу, районі в місті, міжрайонну, об’єднану державну податкову інспекцію, іншу спеціалізовану державну податкову інспекцію, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 25.06.2008 р. № 412, якими передбачено обов’язок органів державної податкової служби та їх посадових осіб у своїй діяльності керуватися Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади та дотримуватися їх приписів, а також дотримуватись прав та охоронюваних законом інтересів підприємств; ст. 5 Закону України «Про державну службу»№ 3723-ХІІ від 16.12.1993 р. зі змінами і доповненнями, згідно з якою державний службовець повинен не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця; п. 4 Загальних правил поведінки державного службовця, затверджених Наказом Головного управління державної служби України від 23.10.2000 р. № 58, відповідно до якого суспільне призначення державної служби полягає в забезпеченні ефективного здійснення завдань і функцій Української держави шляхом сумлінного виконання державними службовцями покладених на них службових повноважень; п. 5 вказаних правил, який передбачає, що поведінка державних службовців має відповідати очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до державної служби, сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина, визначених Конституцією і законами України тощо. Водночас, порушення вищенаведених норм свідчить, як наслідок, і про порушення посадовими особами Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області ст. 8 Конституції України, яка передбачає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права - невід’ємна ознака правової держави, якою відповідно до ст. 1 Конституції України є Україна. Порушення ж наведених норм права свідчить і про порушення відповідними посадовими особами Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області ч. 1 ст. 68 Конституції України, яка вимагає від кожного дотримуватись положень Конституції України та законів України.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»№ 3477-IV від 23.02.2006 р. зі змінами та доповненнями рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні та мають застосовуватись судами при розгляді справ. Аналізуючи наявну судову практику Європейського суду з прав людини щодо суті спірного питання суд звернувся до справи «Креуз проти Польщі», при вирішенні якої Європейським судом з прав людини було наголошено, що по своїй суті від державних органів очікують дій, що відповідають принципу верховенства права, оскільки особа не може заздалегідь передбачати порушення закону державними службовцями як норму їхньої поведінки. Тобто при зверненні до державного органу особа в першу чергу сподівається і має законне право очікувати чесності і сумлінності при виконанні своїх службових обов’язків від будь-якої посадової особи, або державного службовця. Водночас, Позивач також правомірно вказав на те, що при зверненні до державного органу він не повинен заздалегідь прогнозувати і передбачати можливість винесення таким органом незаконних рішень як норму поведінки державних службовців, що суперечить не тільки Конституції України (ст.ст. 1, 8, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68), а й відповідним положенням преамбули Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка також ґрунтується на принципі верховенства права, який відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і застосовується в Україні.

Таким чином, суд погоджується з думкою Позивача, який правомірно очікував від посадових осіб Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області дотримання принципу верховенства права у своїй правозастосовній діяльності, що виражається у прийнятті законних рішень та прогнозуванні наслідків своїх рішень. Проте дії Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області прямо засвідчують порушення прав Позивача, а також суперечать як окремим нормам чинного законодавства України зокрема, так і засадам передбаченого Конституцією України принципу верховенства права в цілому.

Більше того, незважаючи на все вищевикладене, суд також зазначає, що виходячи з норм ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана Позивачу незаконними рішеннями Відповідача 1, має відшкодовуватись державою незалежно від вини державного органу, що заподіяв таку шкоду.

2. Доведеність факту заподіяння Позивачу збитків підтверджується тим, що внаслідок направлення йому незаконного податкового повідомлення рішення, з метою уникнення сплати незаконно призначених штрафних сум, Позивач був вимушений звернутись за юридичною допомогою до фахівця з метою захисту порушених прав і поніс витрати в розмірі 500,00 грн. на оплату юридичних послуг, тобто понесені витрати прямо пов’язані із захистом порушених прав Позивача. Вимушеність такого звернення, і, відповідно, понесення вказаних витрат на оплату послуг адвоката, підтверджується тим, що якби Позивач не оскаржив незаконні рішення Відповідача 1, то вони набрали б чинності, і у Позивача відповідно до положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ виник би податковий борг у сумі 391,63 грн. Це підтверджується тим, що у випадку якщо податкове зобов’язання стає узгодженим, нарахована в податковому повідомленні-рішенні сума податкового зобов’язання перетворюється на податковий борг, що випливає із визначення поняття податкового боргу, наведеного в п. 1.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ, відповідно до якого податковий борг визначається як узгоджена сума податкового зобов’язання. Відповідно до п. 6.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ факт узгодженості податкового зобов’язання, що перетворюється на податковий борг, дає право контролюючому органу надсилати першу та другу податкові вимоги на суму такого податкового боргу. Відповідно до п/п. 6.2.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Тобто з наведених положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ випливає, що у випадку якщо Позивач не почав би захищати порушені з вини посадових осіб Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області права за участю фахівця у даній галузі - адвоката і оскаржувати винесені йому незаконні податкове повідомлення рішення і рішення про результати розгляду первинної скарги, після перетворення податкового зобов’язання, визначеного оскаржуваним податковим повідомленням рішенням Відповідача 1, на податковий борг, це могло б призвести до опису активів Позивача та їх примусового продажу з торгів. Відповідно, майнові витрати Позивача на оплату послуг адвоката були вимушеними, адже в противному випадку Позивач був би змушений сплатити штрафи, які відповідно до законодавства він не повинен був сплачувати. Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України витрати Позивача на юридичну допомогу для захисту порушених прав у процедурі адміністративного оскарження є його збитками. Ст. 16 Цивільного кодексу України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів в суді. Серед таких способів захисту порушеного права вказується, зокрема, відшкодування збитків як один із способів відшкодування майнової шкоди.

3. В даному випадку Позивач зробив витрати на оплату юридичних послуг, які були зумовлені нагальною необхідністю захисту порушених прав Позивача. Права Позивача порушувались винесенням незаконного податкового повідомлення рішення. Тобто якби Відповідач 1 не прийняв незаконного податкового повідомлення рішення, а згодом і рішення про результати розгляду первинної скарги, у Позивача не було б необхідності нести витрати на юридичні послуги.

Крім того, суд переконаний, що за звичайних умов захистом порушених прав Позивача мав займатись саме фахівець у галузі юриспруденції, оскільки сам процес оскарження незаконних дій та рішень податкових органів містить певний порядок і чітко визначену процедуру, що вимагає чіткого дотримання законодавчих норм та встановлених строків.

Судом також було досліджено договір про надання юридичних послуг від 25.12.2007 р., відповідно до умов якого Позивач отримав юридичні послуги від адвоката. Предметом вказаного договору є саме надання юридичної допомоги, зокрема підготовка скарг з метою захисту інтересів Позивача при вирішенні справи з адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення № 0009301500/0 від 17.12.2007 р. Відповідно, наведені матеріали засвідчують, що вказаний договір було підписано після отримання Позивачем податкового повідомлення-рішення та з конкретною метою отримати правову допомогу в процесі його оскарженні.

Отже, вимагаючи відшкодування шкоди, Позивач належним чином довів, що за звичайних обставин, без вчинення неправомірних дій Відповідачем 1, Позивач не мав би реальних підстав звертатись за правовою допомогою до адвоката з метою оскарження незаконних рішень Відповідача 1, при цьому протиправні дії Відповідача 1 є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки посадових осіб Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області. Таким чином, суд вважає, що Позивач зазнав збитків у вигляді вимушених витрат по оплаті юридичних послуг з підготовки скарг, які Позивач був вимушений зробити з метою відновлення свого порушеного права, відповідно, зазначені витрати Позивача на юридичну допомогу є прямим наслідком винесення Відповідачем 1 незаконних повідомлень-рішень і рішення про результати розгляду первинної скарги, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою Відповідача 1 та настанням майнової шкоди, завданої Позивачу у вигляді вимушених витрат на юридичні послуги.
...
В И Р І Ш И В:
1. Позов Приватного підприємства «Марголія Юкрейн»задовольнити повністю.

Немного староватое решение, но нормы регулирующие вопрос остались прежними и на текущий момент (некоторые перекочевали в НКУ). Апелляция к нему же (оставила в силе). Кассация (ВХСУ оставил решения в силе).

Смежное решение от Ивано-Франковска (правовая помощь):
Скрытый текст: показать
Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З прийняттям Закону «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цибільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року № 4191-VI компенсація витрат на правову допомогу стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, повинна здійснюватись за рахунок коштів державного бюджету передбачених на утримання органу суб'єкта владних повноважень, який допустив протиправність, на підставі ст. 1 цього Закону у розмірі 40% установленої законом мінімальної місячної зарплати за 1 годину затраченого часу адвоката.

Положення ст. 2 цього Закону в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки стосуються випадків звільнення сторони спору від оплати витрат на правову допомогу, тобто випадків надання безоплатної правової допомоги, яка регулюється Законом України "Про безоплатну правову допомогу". Як випливає з системного аналізу ст.ст. 16, 90 та п. 2 розділу VII прикінцеві та перехідні положення" КАС України випадки надання безоплатної правової помоги мають бути прямо передбачені законом, а питання звільнення особи від оплати правової помоги за рішенням суду може бути прийняте у випадках та порядку, встановлених законом, що відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги.

Понесені Позивачем витрати на правову допомогу повинні відшкодовуватись не просто з Державного бюджету а за рахунок бюджетного фінансування саме того органу, дії якого спричинили такі витрати, тобто, в даному випадку за рахунок Калуської оДПІ.

Відповідні положення містяться в Податковому кодексі України, зокрема, п. 21.3 Податкового кодексу встановлено, що "Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам".

Цьому обов'язку податкових органів кореспондує право платників податків на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) податкових органів (їх посадових осіб), яке закріплене в п.п. 17.1.11 Податкового кодексу.

Тобто в Податковий кодекс передбачає відшкодування збитків та витрат платника податків, яких він зазнає через незаконні дії (бездіяльність) податкових органів, та витрат, які платник податків зробив або мусить понести для відновлення свого порушеного права і таке відшкодування має здійснюватись у повному розмірі.

Всі зазначені вище норми спрямовані на захист прав та інтересів платників податків, що випливає як з процесуального так і з податкового та цивільного законодавства України.

Так, згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, який здійснюється судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу збитками є, серед іншого, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). При цьому за загальним правилом збитки відшкодовуються у повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 Цивільного кодексу). Податковий кодекс також "говорить" про відшкодування збитків у повному обсязі та за рахунок контролюючого органу, який виніс незаконне рішення, допустив протиправну дію чи бездіяльність, тобто діє загальне правило, встановлене Цивільним кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" "Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та етику Суду як джерело права".

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Сформована практика ЄСПЛ заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений.

На підтвердження оплати позивача за надання правової допомоги адвоката до матеріалів справи долучено: угоду про заміну сторони в зобов»язанні від 10.03.2013 року; угоду погодження вартості правової допомоги від 10.03.2013 року; рахунок-фактуру №01-013/158 від 11.03.2013 року; платіжне доручення №296 від 11.03.2013 року; копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №653 від 25.06.2008 року; копію виписки з ЄДР ЮО та ФОП про державну реєстрацію «Адвокатського бюро Богдана Яковини».

За таких обставин понесені позивачем витрати на правову допомогу в сумі 22 500 грн підлягають стягненню на його користь із Державного бюджету України. (ВНЕЗАПНО - 22 тысячи :shock: )

Апелляционный хоз.суд Харькова о правовой помощи:
Скрытый текст: показать
Позивач, Державне племінне птахівниче підприємство "Роздольне", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить ..... стягнути з Державного бюджету збитки у розмірі 12500,00 грн., які понесені в зв‘язку зі сплатою вказаної суми приватному підприємцю Камінеру В.М. за юридичне обслуговування по договору № 03/2005 про надання юридичних послуг від 09 вересня 2005 р., стягнути з першого відповідача витрати пов’язані зі сплатою державного мита у розмірі 128,00 грн., яке було сплачено при поданні позовної заяви.
....
....
За надання юридичних послуг були нараховані витрати у розмірі 12500,00 грн. і 10 жовтня 2005 року сплачені, що підтверджується квитанцією №2 від 10 жовтня 2005 року.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є витрати, які особа

зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Надані документи свідчать, що позивачем понесені збитки у розмірі витрат на суму 12500,00грн. за юридичні послуги, що підпадає під визначення збитків у розумінні цивільного законодавства..

Відповідно до ст. 1173 та ст. 1192 Цивільного кодексу України №435-І\/ від 16.01.2003р., шкода заподіяна підприємству, повинна бути відшкодована у повному обсязі особою, яка спричинила шкоду. Шкода (різновидом шкоди є збитки) може бути заподіяна не лише діями, а й бездіяльністю державного органу або їх службових осіб внаслідок невиконання покладених на них згідно із законом певних функцій.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України «органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Відповідно до частини третьої ст.13 Закону України №509-ХІІ від 04.12.1990р. "Про податкову службу в Україні" збитки (збитки як різновид шкоди), завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Незаконними вважаються дії, що порушують встановлений законом порядок і умови здійснення державним органом владних функцій. Незаконні дії державного органу виражаються через вину службових осіб цього органу, які вчинили неправильні службові дії.

Судова колегія вважає, що оскільки в даному випадку відшкодування шкоди в натурі є неможливим, відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України, господарський суд Харківської області цілком правомірно вирішив здійснити відшкодування збитків в повному обсязі, так як між діями першого відповідача і збитками, заподіяними позивачу є безпосередній зв'язок, так як внаслідок прийняття неправомірного рішення позивач змушений нести витрати для відновлення свого порушеного права у вигляді сплати коштів за юридичні послуги.

Собственно, по этой части пара вопросов:
1) В какой суд предпочтительно обращаться? Некоторые судятся по КАС, другие по ХПК в хозяйственных, как-то непонятно :)
2) Обязательным ли условием о возмещении правовой помощи (убытков) является наличие у помогающего свидетельства адвоката? Достаточно ли будет наличие диплома юриста, регистрации ФЛП с нужными видами деятельности, или можно вообще обойтись без этого, привлекая любого человека по договору о правовой помощи?
3) Можно ли взыскать какие-то убытки окромя правовой помощи? Например, упущенную выгоду или моральный ущерб (ФЛП или служебных лиц предприятия)?

Идем далее. Самое наверное вкусное - уголовка :)
Суворовский суд Одессы, приговор по 367:
Скрытый текст: показать
Наказом начальника ДПІ у Суворовському районі м. Одеси № З6-о від 24.02.2007 ОСОБА_1 призначено на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси.

Виходячи з положень пункту 1 примітки до ст. 364 КК України, з моменту призначення на вищевказану посаду, ОСОБА_1 постійно здійснює функції представника влади та є службовою особою.
....
....
На підставі ст.11.1 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», головним державним податковим ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси ОСОБА_1, відповідно до плану-графіка на II квартал 2010 року на підставі направлення №721/17-1 від 25.06.2010, виданого ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особі ОСОБА_2 за період з 01 липня 2007 року по 31 березня 2010 року.

У ході перевірки ОСОБА_1 повинна встановити суму доходів СПД ОСОБА_2. за перевіряємий період. Станом на момент перевірки згідно із звітом про використання реєстраторів розрахункових операцій СПД ОСОБА_2 за період з липня 2008 року по травень 2009 року отримав виручку на загальну суму 327239,00 грн.

Відповідно до ст. 9 п. 9.4 Закону «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та ст. 181 Податкового кодексу України, особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість (далі ПДВ) у разі якщо загальна сума з постачання товарів/послуг протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування ПДВ). Відповідно до цього СПД ОСОБА_2 повинен був зареєструватися як платник ПДВ у червні 2009 року. Незважаючи на це СПД ОСОБА_2 зареєструвався як платник ПДВ лише 06 квітня 2010 року.

Разом з тим, головний державний податковий ревізор-інспектор ОСОБА_1 в порушення вимог посадової інструкції, у результаті неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, у акті перевірки №3696/17-1/НОМЕР_1 від 07.07.2010 не вказала на вказані порушення з боку СПД ОСОБА_2, що призвело до не нарахування СПД ОСОБА_2 та несплати їм в бюджет податку на додану вартість в сумі 142052,99 грн. та податку на доходи фізичних осіб у сумі 47833,99 грн., що спричинило втрати бюджету на загальну суму 189886,98 грн., яка у двісті п'ятдесят разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.


Таким чином своїми умисними діями, що виразилися у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки, ОСОБА_1 скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 367 КК України.

У ході досудового слідства була укладена угода від 20 лютого 2013 року, в якій старший прокурор прокуратури Одеської області Одабашян С.С. з одного боку, та підозрювана ОСОБА_1 з іншого боку на підставі ст.ст.468, 469, 472 КПК України уклали угоду про визнання винуватості, у якій сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_1 за ст.367 ч.2 КК України у виді 2-ох років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади в органах державної податкової інспекції без штрафу, із звільненням від відбування покарання на підставі ст.ст.75,76 КК України з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.
....
....
З А С У Д И В:

Затвердити угоду складену 20 лютого 2013 року між прокурором Одеської області Одабашян С.С. та ОСОБА_1, згідно якої ОСОБА_1 визнається винною у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ст.367 ч.2 КК України у виді 2-ох років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади в органах державної податкової інспекції, без штрафу, із звільненням від відбування покарання на підставі ст.ст.75,76 КК України з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.

ОСОБА_1 визнати винною у скоєнні злочину передбаченому ст.367 ч.2 КК України та призначити їй покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади в органах державної податкової інспекції, без штрафу.

Згідно ст. 75 КК України покарання вважати умовним з іспитовим строком на один рік.

Луцк, приговор по 366:
Скрытый текст: показать
Підсудний ОСОБА_2 працюючи на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу погашення прострочених податкових зобов'язань Луцької ОДПІ з метою виконання доведених показників по надходженнях від реалізації безхазяйного майна до державного та місцевого бюджетів на березень -квітень 2011 року, діючи всупереч інтересам служби та в особистих інтересах, тобто з ціллю створити видимість своєї ефективної діяльності та діяльності відділу в цілому на даному напрямку роботи, протягом березня -квітня 2011 року, перебуваючи в приміщенні свого службового кабінету №250 Луцької ОДПІ (м. Луцьк, Київський майдан, 4), зловживаючи своїм службовим становищем, для створення підстав до перерахування надміру сплачених ТзОВ «Рекламний простір», ТзОВ «Електро-Ком-Луцьк», ТзОВ «Генезис-Мілк»та ДП «Геліос Фарма»фірми «Нікокардія Фарма Лімітед», що знаходилися в стадії ліквідації, податків та зборів (обов'язкових платежів) до державного та місцевого бюджетів за кодом класифікації доходів бюджету №3101000 на рахунок «Надходження коштів від реалізації скарбів, що є пам'яткою історії та культури, майна, одержаного в порядку спадкування чи дарування, кошти від реалізації скарбів, які є пам'ятками історії та культури», в порушення п.п. 5, 6 Порядку взаємодії органів державної податкової служби, місцевих фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого спільним наказом ДПА України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України №974/1597/499 від 21.12.2010, відповідно до якого повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених податковим законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку, яка подається платником податку до органу державної податкової служби за місцем перебування на податковому обліку в довільній формі, умисно власноручно склав завідомо неправдиві офіційні документи -заяви від імені керівників ТзОВ «Рекламний простір»ОСОБА_3 від 30.03.2011, ТзОВ «Електро-Ком-Луцьк»ОСОБА_4 від 31.03.2011 та 12.04.2011, ТзОВ «Генезис-Мілк»ОСОБА_5 від 11.04.2011 та ДП «Геліос Фарма»фірми «Нікокардія Фарма Лімітед»ОСОБА_6 від 21.04.2011 про перерахування сум надміру сплачених податків до державного та місцевого бюджетів на вищевказаний рахунок за кодом класифікації доходів бюджету №3101000 та розписався в них від імені зазначених керівників даних суб'єктів господарювання. Дані завідомо неправдиві офіційні документи ОСОБА_2 через невстановлених досудовим слідством осіб передав у канцелярію Луцької ОДПІ, де вони пройшли офіційну реєстрацію по обліках вхідної кореспонденції.

На підставі вказаних завідомо неправдивих заяв протягом березня -квітня 2011 року службовими особами відділу обліку та звітності Луцької ОДПІ, які не були обізнані про їх незаконне походження, було складено висновки №338 від 30.03.2011, №358 від 31.03.2011, №359 від 31.03.2011, №402 від 13.04.2011, №403 від 13.04.2011, №404 від 13.04.2011, №420 від 15.04.2011, №421 від 15.04.2011 та №479 від 27.04.2011 про підставність перерахування цих коштів до державного та місцевого бюджетів, які були затверджені керівництвом Луцької ОДПІ та скеровані в Управління Державного казначейства у м. Луцьку Головного управління Державного казначейства України у Волинській області. зазначених
...
...
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 своїми умисними діями, що виразились у складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, вчинив злочин передбачений ст.366 ч.1 КК України.
...
З А С У Д И В:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366 ч.1 КК України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 3 400 грн. (три тисячі чотириста гривень) з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах та організаційно-розпорядчі і адміністративно-господарські посади строком на 2 роки.

Киев, приговор по 366 за подделку акта фактической проверки и протокола о админ.правонарушении:
Скрытый текст: показать
Підсудні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачуються в тому, що будучи службовими особами Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, вчинили службове підроблення, тобто внесли до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, а також склали завідомо неправдиві документи за наступних обставин.

Так, підсудні ОСОБА_3 та ОСОБА_4, будучи службовими особами -головними державними податковими ревізорами-інспекторами відділу контролю за суб'єктами господарювання, що здійснюють розрахунки в готівковій формі управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ Голосіївського району у м. Києві, 04.10.2011 року отримали наказ начальника ДПІ у Голосіївському районі в м. Києві № 2866 від 04.10.2011 року та направлення №№ 3465, 3464 від 04.10.2011 року про проведення останніми фактичної перевірки ПП «Зіп Транс Буд».
14.10.2011 року підсудними ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на виконання вимог вказаного наказу № 2866 від 04.10.2011 року був здійснений виїзд за місцем торгівельної діяльності ПП «Зіп Транс Буд», а саме смт. Димер Вишгородського району Київської області, вул. Леніна, 112, де ними була проведена відповідна перевірка, в ході якої було виявлено, що вказане підприємство фактично не здійснює господарської діяльності та службові особи відсутні на робочому місці.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на службове підроблення, в порушення п.п. 1.3 ст. 75 Податкового кодексу України, відповідно до якого фактична перевірка здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків господарської діяльності, п.п. 1.8 Наказу ДПА України від 14.04.2011 року № 213, який зобов'язує у разі відсутності платника податків або його представників за місцем знаходження, при проведенні фактичної перевірки у той же день скласти акт щодо невстановлення місця знаходження останнього, підсудні ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не виконавши вказаних вимог закону, повернулися до свого робочого кабінету № 201-а по вулиці Жилянській, 23 в м. Києві, в приміщенні якого, ОСОБА_5 -особа, що не мала повноважень на представництво інтересів директора ПП «Зіп Транс Буд»ОСОБА_6 на вимогу ОСОБА_3 надала письмові пояснення від імені ОСОБА_6 по суті виявлених при проведенні фактичної перевірки порушень.

В подальшому, ОСОБА_3 склав неправдивий офіційний документ -акт фактичної перевірки ПП «Зіп Транс Буд»від 14.10.2011 року № 0611/26/50/23/35291053, до якого вніс завідомо неправдиві дані, зокрема про те, що перевірка проводилась в присутності директора ПП «Зіп Транс Буд»ОСОБА_6, який від підпису акту перевірки відмовився, а ОСОБА_4, достовірно знаючи про внесення до акту завідомо неправдивих відомостей, як перевіряючий підписав його.

Продовжуючи діяти умисно, з метою службового підроблення, ОСОБА_3 вимагав від ОСОБА_7 внести до офіційних документів, а саме: направлень на перевірку ПП «Зіп Транс Буд»№№ 3464 від 04.10.2011 року та 3465 від 04.10.2011 року неправдиві відомості про те, що директору ОСОБА_6 пред'явлені відповідно вказані направлення та вручено копію наказу № 2866 від 04.10.2011 року про проведення фактичної перевірки ПП «Зіп Транс Буд», що остання і зробила.

В подальшому ОСОБА_3 склав неправдивий офіційний документ -акт відмови від підпису ОСОБА_6 матеріалів перевірки ПП «Зіп Транс Буд»від 14.10.2011 року, у який вніс завідомо неправдиві відомості, які були достовірно відомі ОСОБА_4, про те, що ознайомившись із змістом акту перевірки № 000383 від 14.10.2011 року керівник ПП «Зіп Транс Буд»ОСОБА_6 відмовився від підпису матеріалів перевірки, та разом з ОСОБА_4 підписали завідомо неправдивий документ.

Крім того, ОСОБА_3 у невстановлений досудовим слідством час та місці, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на службове підроблення, діючи умисно, на наявному у нього бланку протоколу про адміністративні правопорушення серії АА № 189196 від 14.10.2011 року, передбачені ст.ст. 155 ч. 1, 164 ч. 1 КУпАП, в порушення вимог ст. 256 КУпАП, з метою штучного покращення показників своєї роботи та бажанням приховати її недоліки, склав відносно директора ПП «Зіп Транс Буд»ОСОБА_6 протокол № 900 серія АА № 186196 від 14.10.2011 року про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 155 ч. 1, 164 ч. 1 КУпАП, в який вніс завідомо неправдиві відомості про те, що головним державним податковим ревізором-інспектором ОСОБА_3 при проведенні фактичної перевірки АЗС ПП «Зіп Транс Буд» було виявлено, що директор вказаного підприємства ОСОБА_6 вчинив порушення порядку виконання щоденного друку фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій та не забезпечив придбання відповідного торгового патенту, а також що він ознайомив ОСОБА_6 зі змістом ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, а останній від підписів у протоколі відмовився.

В свою чергу ОСОБА_4, достовірно знаючи про складання неправдивого документу та внесення до протоколу № 900 серія АА № 189196 від 14.10.2011 року про адміністративні правопорушення завідомо неправдивих відомостей, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на службове підроблення, як перевіряючий підписав його, а ОСОБА_3 за вищевказаних обставин склав офіційний документ -акт відмови від підписання протоколу про адміністративні правопорушення про результати фактичної виїзної перевірки ПП «Зіп Транс Буд», у який вніс завідомо неправдиві відомості про те, що посадові особи ПП «Зіп Транс Буд»відмовились від підписання вказаного протоколу про адміністративні правопорушення, після чого підсудні вказаний акт підписали.

Дії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 органом досудового слідства кваліфіковані за ст. 366 ч. 1 КК України як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання завідомо неправдивих документів.
....
....
Згідно ст. 48 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Як було встановлено в судовому засіданні, в ході досудового та судового слідства по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щиро розкаялися у вчиненні злочину.
...
ПОСТАНОВИВ:


Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, обох у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК України, - закрити. (ребятам повезло :) )

Еще была уйма приговоров за подделку протоколов о административных правонарушениях - раз, два, три, четыре и так далее...
По этой части интересуют такие вопросы:
1) Все же есть практика о привлечении к уголовной ответственности за озвученные ранее преступления - лжесвидетельство, надуманные выводы в актах и т.п.?
2) Возможно ли привлечь инспектора к ответственности если, например, есть вступившее в силу постановление суда о том, что нарисованный акт на сумму свыше 500тыс. был неправильный?

П.С.: вопросы в первую очередь интересуют потому-что "что-то такое" у самих на горизонте намечается :ga-ze-ta;
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям

За это сообщение автора Marlboro поблагодарили: 2
VOA, налоговик
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4772
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 318 раз.
Поблагодарили: 1180 раз.

UNREAD_POST налоговик » 06 июл 2013, 12:30

Интересная тема. По вопросам подумаю.
Пока добавлю ссылку на обсуждение Ответственность налоговиков за не принятие декларации
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5646
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 799 раз.
Поблагодарили: 2528 раз.

UNREAD_POST Al Shurshun » 06 июл 2013, 12:34

Уважаемый коллега, Marlboro !

Изложенное Вами напомнило мне давешнюю проверку эколинспекции на карьере.

С умным видом оштрафовами двух сварщиков - результат уволили, взять новых неоткуда, при первой поломке эскаватора карьер станет

Вопрос, как всегда, один кто виноват (или кто крайний) - работяги тут при чем - собственника-то ( :ga-ze-ta; распределение прибыли не предусмотрело обновление оборудования до технических норм) никто не привлекал

С уважением :a_g_a:
Жизнь коротка, а глупость - безгранична

Готовое изделие в виде паровоза обработать лобзиком до формы самолета
Аватар пользователя
Al Shurshun
 
Сообщений: 2889
Зарегистрирован: 13 май 2011, 22:22
Благодарил (а): 587 раз.
Поблагодарили: 1252 раз.

UNREAD_POST Marlboro » 06 июл 2013, 13:32

Ожидаемый вопрос :)
Давайте возведем в абсолют (как злые ситхи) - убили человека, по заказу. Кого следует казнить: исполнителя, заказчика или обеих? :roll:
налоговик писал(а):Пока добавлю ссылку на обсуждение Ответственность налоговиков за не принятие декларации
Спасибо, интересное обсуждение. Возьму на себя смелость по прошествии столь долгого времени ответить на вопрос о декларации:
vins писал(а):Так а какой бы ответственности хотелось?
т.е. какую бы норму Вы внесли в законодательство?
В идеале индивидуальной ответственности инспектора, административной или уголовной. Так, как это, например, предусмотрено статьей 212-3 КУоАП (хотя реально по этой статье еще никогда никого не привлекали :) ).
Это же к "сварщикам": ну никто же не сможет заставить силой инспектора написать акт на 500тыс подвергая нас сами знаем чему. Да, на него могут повлиять давлением по типу "уволю и пущу с волчьим билетом по миру", но окончательный выбор он всегда делает сам. На курок нажимает убийца, а не заказчик.
Это же немного пересекается с недавним обсуждением в этой теме.

Как бонус к теме - приговор по статье 368 УКУ (взятка), в котором достаточно подробно описаны оперативные действия: как заявляли куда надо, "ловили на живца", метили купюры, "принимали" и тому подобное :)
Может быть неким руководствием для действий ;)
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4772
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 318 раз.
Поблагодарили: 1180 раз.

UNREAD_POST Al Shurshun » 06 июл 2013, 13:52

Уважаемый коллега, Marlboro !

Логика Ваших рассуждений аховая ...
Да, на него могут повлиять давлением по типу "уволю и пущу с волчьим билетом по миру", но окончательный выбор он всегда делает сам. На курок нажимает убийца, а не заказчик.
экие у Вас аналогии "инспектор - убийца"
не нужно путать договорные отношения с дисциплинарными



У Вас в фирме с трудовым законодательством "КАК ?" и "ГОДКОВ ТО ВАМ СКОЛЬКО ?"

С уважением :a_g_a:
Жизнь коротка, а глупость - безгранична

Готовое изделие в виде паровоза обработать лобзиком до формы самолета
Аватар пользователя
Al Shurshun
 
Сообщений: 2889
Зарегистрирован: 13 май 2011, 22:22
Благодарил (а): 587 раз.
Поблагодарили: 1252 раз.

UNREAD_POST Marlboro » 06 июл 2013, 13:55

Внесите Ваши предложения :)
Что следует делать с инспекторами, которые рисуют акты, а потом дают ложные показания на служебных лиц :?:
Является ли исполнение приказа под давлением "трудовых аргументов" индульгенцией?
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4772
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 318 раз.
Поблагодарили: 1180 раз.

UNREAD_POST Al Shurshun » 06 июл 2013, 14:02

Уважаемый коллега, Marlboro !
Marlboro писал(а):Внесите Ваши предложения :)
Что следует делать с инспекторами, которые рисуют акты, а потом дают ложные показания на служебных лиц :?:
Является ли исполнение приказа под давлением "трудовых аргументов" индульгенцией?
А как с доказательством умысла или корысного интереса ?!.


С уважением :a_g_a:
Жизнь коротка, а глупость - безгранична

Готовое изделие в виде паровоза обработать лобзиком до формы самолета
Аватар пользователя
Al Shurshun
 
Сообщений: 2889
Зарегистрирован: 13 май 2011, 22:22
Благодарил (а): 587 раз.
Поблагодарили: 1252 раз.

UNREAD_POST Marlboro » 06 июл 2013, 14:17

К сожалению я не знаю на какие нормы сослаться дабы раскрыть суть эти "явлений", потому... Википедия :) :
Умысел — одна из форм вины, противопоставляемая неосторожности. В административном праве, а также в уголовном законодательстве некоторых стран, виновным может быть признано даже юридическое лицо (ВНЕЗАПНО! Но конкретно в сейчас можно не обсуждать правки в УКУ :) ). В уголовном праве умышленная форма вины предполагает осознание виновным сущности совершаемого деяния, предвидение его последствий и наличие воли, направленной к его совершению.
...
При прямом умысле лицо осознаёт общественную опасность своих действий или бездействия, предвидит реальную возможность или неизбежность наступления общественно опасных последствий (интеллектуальный момент) и желает их наступления (волевой момент). Лицом должна осознаваться общественная опасность деяния, то есть, его объективная способность нанести вред принятым в данном обществе ценностям.

То-есть необходимы три элемента:
1) Осознание совершаемого деяния - на сколько знаю к инспекторам выдвигают какие-то квалификационные требования по образованию, уровню знаний там. Сложно верится, что инспектор не представляет, что он делает плохо, да для этого "осознания" достаточно социальной осведомленности о том, что подлог документов социально опасное деяние.
2) Предвидение его (деяния) последствий - поправьте если не прав, но акт по результатам проверки всегда пишется с конкретной целью: зафиксировать нарушения и привлечь к ответственности. То-есть инспектор знает, что по результатам акта будет следствие (или какая там процессуальная процедура?) или вынесение НУРа. А по результатам неправильного акта неправомерное привлечение к ответственности других лиц.
3) Наличие воли, направленной к его совершению - неосознанно описать на 30 страниц нарушений налогового законодательства, согласитесь, сложно :) Да и в целом, имхо, безвольным (невменяемым? недееспособным?) нечего делать на государственной службе...
Корыстный интерес - остаться на службе, или предложить взятку. По ситуации :)
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4772
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 318 раз.
Поблагодарили: 1180 раз.

UNREAD_POST Al Shurshun » 06 июл 2013, 14:28

Уважаемый коллега, Marlboro !
Marlboro писал(а):Да и в целом, имхо, безвольным (невменяемым? недееспособным?) нечего делать на государственной службе...
Корыстный интерес - остаться на службе, или предложить взятку. По ситуации :)

Ставка инспектора после реорганизации МДЗ 1147 гривен :shock: :lol: - налицо КОРЫСНЫЙ мотив, :ga-ze-ta; надо бы самому попробовать, может понравится :oops: ...

С уважением :a_g_a:
Жизнь коротка, а глупость - безгранична

Готовое изделие в виде паровоза обработать лобзиком до формы самолета
Аватар пользователя
Al Shurshun
 
Сообщений: 2889
Зарегистрирован: 13 май 2011, 22:22
Благодарил (а): 587 раз.
Поблагодарили: 1252 раз.

UNREAD_POST Marlboro » 06 июл 2013, 14:39

Да, кстати, у них сейчас действительно урезали ЗП - наверное, очень "голодные" ходят ;)
И знаете (не ведаю как обстоят дела в регионах) - у нас в Полтаве они почему-то не ломятся увольняться. Сидят... реорганизуются.

Это как с ГАИшниками - вроде и ставка не большая, а тощими, почему-то, не кажутся :idea:

Кстати, относительно "квалификации умысла" (да и в целом) было что-то такое в блоге некто Елены Жуковой на лиге.
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4772
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 318 раз.
Поблагодарили: 1180 раз.

UNREAD_POST Al Shurshun » 06 июл 2013, 14:55

Уважаемый коллега, Marlboro !
Marlboro писал(а):Да, кстати, у них сейчас действительно урезали ЗП - наверное, очень "голодные" ходят ;)

Нет, они создают фирмы типа Ноосфера, - специально для нас - профессионализм тот же, но вопросы решают любые

С уважением :a_g_a:
Жизнь коротка, а глупость - безгранична

Готовое изделие в виде паровоза обработать лобзиком до формы самолета
Аватар пользователя
Al Shurshun
 
Сообщений: 2889
Зарегистрирован: 13 май 2011, 22:22
Благодарил (а): 587 раз.
Поблагодарили: 1252 раз.

UNREAD_POST налоговик » 06 июл 2013, 15:26

Вопросы очень близкие к вопросам об ответственности судей. Но по судьям, думаю, более хорошо описанные в литературе, поэтому можно попытаться проводить аналогии.
Там тоже обсуждается: где пределы между судебной ошибкой (тот факт, что, к примеру, апелляция отменяет решение первой инстанции мы же далеко не всегда будем считать основанием для взыскания ущерба, нанесенного неправомерным решением суда) и судебным злоупотреблением (вот как раз когда судья умышленно шел на вынесение незаконного, или как говорила экс-Премьер, неправосудного решения); кто должен возмещать ущерб - судья или государство (в том смысле, что судья действует от имени государства, является по сути наемным лицом и т.д.; то есть государство возмещает, а дальше уже пускай само разбирается с судьей)...

За это сообщение автора налоговик поблагодарил:
Al Shurshun
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5646
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 799 раз.
Поблагодарили: 2528 раз.

UNREAD_POST Marlboro » 06 июл 2013, 21:59

налоговик писал(а):Но по судьям, думаю, более хорошо описанные в литературе, поэтому можно попытаться проводить аналогии....и судебным злоупотреблением (вот как раз когда судья умышленно шел на вынесение незаконного, или как говорила экс-Премьер, неправосудного решения

И как такое доказывать? Можете написать список литературы? Было бы интересно почитать на досуге, вопрос весьма тонкий :ga-ze-ta;

Marlboro писал(а):Собственно, по этой части пара вопросов:
...
2) Обязательным ли условием о возмещении правовой помощи (убытков) является наличие у помогающего свидетельства адвоката? Достаточно ли будет наличие диплома юриста, регистрации ФЛП с нужными видами деятельности, или можно вообще обойтись без этого, привлекая любого человека по договору о правовой помощи?

Пока обширно почитать практику времени не было, нашел только примерно такое:
Скрытый текст: показать
Враховуючи відсутність необхідних знань та наявну необхідність скасування державної реєстрації державного акту про право власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав у суді звернулася за правовою допомогою до ФОП ОСОБА_2

02.12.2010р. між позивачем та приватним юристом ОСОБА_3., який має юридичну освіту та діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізично особи-підприємця серії В03 № 034251 від 16.01.2008р., було укладено договір про надання юридичної допомоги.

За надану правову допомогу позивачем було сплачено на користь ФОП ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 300,00 грн., що підтверджується квитанцією № 583321 від 02.12.2010р.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з Лебединської міської Ради на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на правову допомогу в розмірі 300 грн., суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог в цій частині та необхідності їх задоволення відповідно доположень Постанови КМУ № 590 від 27.04.2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат пов»язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до “Правил адвокатської етики”, затвердженої Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури від 01.10.1999 року угода про надання правової допомоги - договір (контракт), згідно з яким одна сторона - адвокат, що практикує індивідуально, або адвокатське об'єднання - приймає на себе доручення іншої сторони - клієнта (або його представника) - про надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона - клієнт (або його представник) - зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов'язані з виконанням угоди.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та приватним юристом ОСОБА_3., який має юридичну освіту та діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізично особи-підприємця серії В03 № 034251 від 16.01.2008р., було укладено договір про надання юридичної допомоги.

Відповідно до ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Отже, оскільки договір укладено з фізичною особою-підприємцем, а не адвокатом чи іншим фахівцем в галузі права, то витрати понесені з оплатою по вказаному договору сторони не несуть.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано доказів щодо сплати праці саме адвоката або іншого фахівця в галузі права, наявність квитанції про сплату послуг не є підставою для задоволення позовних вимог, щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 300 грн. суми витрат на правову допомогу.

Промежуточный вывод - ФЛП не катит :(
Так же отказывают в возмежении расходов на не адвокатов, а простых юристов (раз, два, три и так далее).
Полагаю вообще простым смертным можно не сунутся.
Спорность вопроса в том, что официально юристы не фахивци в галузи права, нет нужного закона о правовой помощи :) Такие дела.
Но если здесь есть практикующие, то было бы интересно узнать мнение :a_g_a:
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4772
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 318 раз.
Поблагодарили: 1180 раз.

UNREAD_POST налоговик » 06 июл 2013, 22:42

Вот, например, размышления российских коллег

С. Ф. Афанасьев
О ГРАЖДАНСКО-ПРАВОВОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ СУДЕЙ
Автор обсуждает возможность использования института гражданско-правовой ответственности судей за ущерб, причиненный ими при отправлении правосудия при разрешении гражданских дел по существу.
Ключевые слова: ошибка суда, вина судьи, гражданско-правовая ответственность, вред, причиненный при осуществлении правосудия, приговор, вступивший в законную силу, гражданское судопроизводство, иные случаи

Исходя из римской формулы litem suam facere (лицо отвечает по иску за убытки от недействительности решения) в ГК РФ появились ст. 1069 и 1070, посвященные ответственности за вред, причиненный органами государственной власти или местного самоуправления, а также их должностными лицами. Причем особый интерес вызывает ч. 2 последней из норм, поскольку она гласит, что вред, причиненный при осуществлении правосудия, возмещается в случае, если вина судьи установлена приговором суда, вступившим в законную силу.
С этой формулировкой не согласились граждане, обратившиеся в Конституционный Суд РФ. По итогам рассмотрения их обращения Конституционный Суд принял Постановление по делу о проверке конституционности положения п. 2 ст. 1070 ГК РФ в связи с жалобами гр. И. В. Богданова, А. Б. Зернова, С. И. Кальянова и Н. В. Труханова от 25 января 2001 г. № 1-П1. В нем Суд заострил внимание на том, что за ошибку суда, повлекшую вынесение неправосудного акта, государство в любом случае несет ответственность и обеспечивает должную компенсацию, несмотря на то что Европейская конвенция по защите прав человека и основных свобод не обязывает государство-ответчика возмещать на таких же условиях
(т. е. за любую судебную ошибку, независимо от вины судьи) ущерб, причиненный при осуществлении правосудия посредством гражданского судопроизводства.
В то же время Конституционный Суд РФ отметил, что правило п. 2 ст. 1070 ГК РФ связано со ст. 6 и 41 Европейской конвенции по защите прав человека и основных свобод и поэтому не может служить основанием для отказа в возмещении государством вреда, имеющего место при воплощении в жизнь гражданского судопроизводства в иных случаях. К примеру, когда спор не разрешается по существу вследствие незаконных действий либо бездействия суда, в том числе при нарушении разумных сроков судебного разбирательства, при этом вина судьи установлена не приговором суда, а другим судебным решением. Опираясь на это обстоятельство, Конституционный Суд РФ напомнил, что при разрешении проблемы, касающейся нарушения разумных сроков судебного разбирательства, Европейский Суд по правам человека исходит из сложности правового конфликта, поведения заявителя и государственно-властных учреждений, а также существенности затрагиваемых судебным разбирательством правомочий обратившегося лица.
Сказанное в конечном счете позволило Конституционному Суду прийти к выводу о том, что российский законодатель обязан сформировать специальный комплексный правовой инструментарий, который бы определял основания и порядок компенсации государством вреда, причиненного неправомерным действием или бездействием суда. Кроме того, включал бы элементы, относящиеся к вопросам подведомственности и подсудности гражданских дел по подобным искам.
Указанный порядок позитивного правового регулирования, который, по сути, направлен на претворение в жизнь демократического принципа партнерства,
а также равенства во взаимоотношениях отдельного лица и государства2, пока не создан, что неизбежно отражается и на ГПК РФ. Суды общей юрисдикции без-участно относятся к искам граждан о возмещении государством ущерба, нанесенного незаконным наложением представителями судебной власти ареста на счета, находящиеся в банковских и кредитных учреждениях; сопряженного с продолжительностью рассмотрения гражданских дел или необоснованностью взыскания государственной пошлины, а равно невынесением должных процессуальных документов по требованию заинтересованных лиц (фактический отказ в правосудии)3.Что же касается исков, которые предъявляются к судьям вследствие установления в их действиях состава преступления, то они малочисленны, что вполне понятно, ведь, как свидетельствует практика, случаи привлечения судей к уголовной ответственности единичны. К примеру, в 2005 г. Генеральный прокурор РФ внес в судебные коллегии 26 представлений по вопросу о наличии в действиях федеральных и мировых судей признаков преступления. По результатам рассмотрения было дано согласие на возбуждение лишь 11 уголовных дел4.
Все это ставит под сомнение прямое действие ст. 53 Конституции РФ, применение положений названной Конвенции, а равно Европейской хартии «О статусе судей», принятой Советом Европы в 1998 г. Так, в п. 5.2 последнего документа говорится, что компенсация за ущерб, понесенный неправомерно из-за решения или поведения судьи, выполняющего возложенные на него обязанности, гарантируется государством. Более того, в национальном законе может быть предусмотрено право государства потребовать от судьи в судебном порядке возмещения таких расходов в случае грубого и непростительного нарушения процедур исполнения судейских обязанностей. Причем предъявление такого иска допустимо по предварительному согласованию со специально учрежденным органом, в котором не менее половины принимающих участие в заседании являются судьями, избранными такими же судьями.
Поскольку постановление Конституционного Суда РФ по ст. 1070 ГК РФ законодателем до сих пор не выполнено (прежде всего с точки зрения формирования судопроизводственных средств, позволяющих предъявлять надлежащие исковые требования к судам), представителям Конституционного Суда РФ ничего не остается кроме как еще и еще раз напоминать о правовой позиции, содержащейся в постановлении 2001 г., что делается как на внутреннем, так и на международном уровне5.
Но вернемся к судам общей юрисдикции, попавшим в весьма нелегкую правовую обстановку, ведь от них требуется совершение конкретных процессуальных шагов при предъявлении исков о возмещении ущерба, причиненного правосудием.
Суды общей юрисдикции отказывают в принятии исковых заявлений в связи с тем, что они не подлежат рассмотрению и разрешению в порядке гражданского судопроизводства (п. 1 ч. 1 ст. 134 ГПК РФ). Как видим, в конечном счете заложниками ситуации оказываются не законодатели, не учреждения судебной власти,а граждане и организации. Поэтому логика развития проблемы подсказывает, что тема ответственности государства и судов за вред, нанесенный при свершении правосудия в России, может стать предметом самостоятельного глубокого изучения транснационального судебного органа, как это случилось в свое время с надзорным или исполнительным отечественным производством.
Впрочем, отчасти это уже произошло, о чем свидетельствуют дела граждан Кормачевой и Плаксина.
Первая (видимо, по недоразумению судьи, не знавшего об общей сложившейся практике) после обращения с иском в Шмидтовский районный суд в 2002 г. получила частичное удовлетворение собственных имущественных требований
о возмещении ущерба, возникшего по причине задержек урегулирования ее гражданского правового спора в суде общей юрисдикции. Однако затем решение было отменено вышестоящим судом, так как «…законодательно не закреплен порядок рассмотрения такого рода исков». В связи с чем Кормачева подала жалобу в Европейский Суд, который в постановлении от 29 января 2004 г. «Кормачева против Российской Федерации» констатировал нарушение Россией ст. 13 Конвенции,поскольку заявительница не обладала эффективными средствами правовой защиты в государственном органе, в частности в суде6.
Более традиционно с точки зрения российской действительности дело Плаксина, который в 2001 г. адресовал в Пятигорский городской суд исковое заявление к отделению федерального казначейства о возмещении ущерба, причиненного незаконными действиями суда. Истец утверждал, что ущерб возник из-за чрезмерно длительных отсрочек рассмотрения его правового конфликта, ненадлежащей подготовки дела к исследованию фактов и доказательств, необоснованных переносов сроков производства действий и прочих процессуальных нарушений. Городской суд вынес определение об отказе в принятии искового заявления. После чего Ставропольский краевой суд подтвердил правильность сделанного вывода.
В связи с этим Плаксин направил жалобу в Европейский Суд, опираясь на ст. 6 и 8 Конвенции, указав на превышение временных границ судебного разбирательства по его делу и на те препятствия, которые не дозволяют ему прибегнуть к правосудию.
Возражая против сведений, изложенных в петиции заявителя, российские власти утверждали, что длительность судебного разбирательства обусловлена необходимостью проведения тщательного, полного и объективного изучения доказательств, а судебные пресекательные определения следовало обжаловать и далее в порядке частного производства. На что страсбургские судьи указали, что Плаксин добросовестно пытался ускорить судебное разбирательство по его делу, подав гражданский иск о присуждении компенсации за задержку процессуальной деятельности. Другими словами, он хотел воспользоваться одним из эффективных средств правовой защиты, о которых упоминается в ст. 13 Конвенции.
Но российские власти фактически признали, что судебные требования к казне о компенсации морального вреда, возникшего вследствие незаконных действий Пятигорского суда, бесперспективны, даже если бы Плаксин продолжал настаивать на рассмотрении иска.
Вынося постановление от 29 апреля 2004 г. по делу «Плаксин против Российской Федерации», Европейский Суд пришел к заключению, что имело место нарушение ст. 13 Конвенции ввиду отсутствия средств правовой защиты в национальном праве, на основании которого заявитель мог бы добиться вынесения решения, подтверждающего его право на рассмотрение дела в разумный срок, при судив заявителю 2400 евро в счет компенсации морального вреда, обязав Россию уплатить денежные средства7.
В целом получается, что, несмотря на решения Конституционного Суда РФ и Европейского Суда, сегодня субъекты различных юридических отношений не могут в полной мере реализовать материальное право, зафиксированное в ст. 1070 ГК РФ в контексте выявленного конституционного смысла, а также право на доступ к суду. Единственно реальный способ защиты от явно незаконных деяний представителей органов правосудия выражен в ст. 121 Федерального закона
«О статусе судей в Российской Федерации». Он заключается в применении к нерадивому судье дисциплинарной ответственности в виде предупреждения или досрочного прекращения полномочий. Причем если в течение года после наложения дисциплинарного взыскания судья не совершил нового дисциплинарного проступка, то он считается не привлекавшимся к дисциплинарной ответственности.
Между тем В. Казанцев правильно замечает: «Но ведь гражданам, чьи права и законные интересы были ущемлены, причинен материальный, а иногда и моральный вред… легче не становится. Вред им не возмещался, поскольку за волокиту при рассмотрении дела судьями обвинительные приговоры не выносят»8. Следовательно, в настоящее время существует острая потребность в формировании процедуры, позволяющей возмещать вред, возникший в ходе и по итогам правосудия по гражданским правовым казусам, а также во введении в ГПК РФ специальной главы.
Несомненно, при этом надо учесть интересные научные теоретико-практи-
ческие разработки. Например, по мнению О. А. Папковой, нельзя не разграничивать институты, связанные: а) с ненадлежащим использованием права на судейское усмотрение, провоцирующим изменение или отмену судебного решения вышестоящей инстанцией; б) злоупотреблением судьей должностными полномочиями, что образует состав уголовно наказуемого деяния; в) злоупотреблением судьей процессуальными правами, установленными нормами ГПК РФ и АПК РФ.
В последнем случае, как считает автор, как раз и надлежит вести речь о применении в отношении субъектов судейского сообщества дисциплинарной и гражданско-правовой ответственности, когда виновное поведение было зафиксировано в судебном решении. Однако перед этим в порядке гражданского судопроизводства нужно подтвердить целый ряд обстоятельств, входящих в предмет доказывания, а именно: осуществление недобросовестных действий (бездействия) судом; причинение им вреда по причине умышленных или неосторожных процессуальных шагов; применение судьей усмотрения, противоречащего судопроизводственным целям и задачам. Вдобавок невозможно обойтись без обнаружения вины судьи, так как в этом случае правовая презумпция вины причинителя вреда, предусмот-
ренная п. 2 ст. 1064 ГК РФ, недопустима9.
Конечно, причинно-следственная связь (как одно из оснований ответствен-
ности)10 и вина судьи по рассматриваемым тяжбам должны быть доказаны со всей очевидностью, а потому доказательственное бремя полностью возлагается на лицо, заявившее исковые требования о возмещении вреда. Об этом неоднократно заявлял в своих актах Конституционный Суд РФ11.
Думается, что здесь разумно в большей степени рассуждать не о материальной правовой презумпции п. 2 ст. 1064 ГК РФ, а о процессуальной – malum non praesumitur (дурное не предполагается), – по поводу которой Ю. А. Сериков правильно пишет, что она означает только одно: лица, участвующие в деле, пользуются процессуальными правами добросовестно, пока не доказано обратное12.
Но почему только лица, участвующие в деле? К использованию презумпции процессуальной добросовестности методологически следует подходить более широко, распространяя ее воздействие и на органы правосудия. При этом нельзя усматривать связь между злоупотреблением и добросовестностью, как это делает
О. А. Папкова, поскольку «…злоупотребление есть поступок, состоящий в незаконном, преступном (курсив мой. – С. А.) использовании своих прав и воз-
можностей»13.
Иначе говоря, должна присутствовать согласованность прямого умысла и того или иного деяния, что заставляет квалифицировать производимые судом шаги,
в частности в рамках уголовно-правового поля (ст. 293 и 305 УК РФ). Судью всегда необходимо считать добросовестным, т. е. честно выполняющим обязанности и не желающим явно нанести истцу либо ответчику имущественный ущерб в ходе рассмотрения гражданского конфликта (таким образом, прямой умысел здесь отсутствует). Видимо, вследствие этого А. В. Юдин, детально исследовав тему злоупотреблений процессуальными правомочиями в гражданском судопроизводстве, описывает их в качестве разновидности правонарушения со стороны субъективно заинтересованных лиц, указанных в ст. 34 ГПК РФ, посягающих на устои правосудия14.
В связи со сказанным вряд ли можно признать удачным наименование процессуального института, сопряженного с взысканием вреда, возникшего при отправлении правосудия по гражданским делам, – «злоупотребление судьей процессуальными правами, установленными нормами ГПК РФ и АПК РФ», коль скоро сам вред есть результат иной формы вины судьи, называемой неосторожностью. М. О. Сапунова считает, что в этом случае нужно говорить о профессиональной ошибке судьи, совершенной в рамках судопроизводства, которая непосредственно не затрагивает вопросы разрешения гражданского казуса по существу. Наоборот, таковая выражается в нарушении органом правосудия абсолютно определенных (полностью исключающих элементы субъективного усмотрения) требований процессуального права, которое повлекло ущемление прав заинтересованных лиц, например сторон, а равно причинение указанным имущественного вреда. Если же ошибки приобретают системный характер, то следует задуматься о применении
к судье также дисциплинарной ответственности и о целесообразности оставления его в должности15.
Разумеется, в предложениях М. О. Сапуновой есть рациональное зерно, но от дисциплинарной все же вернемся к гражданско-правовой ответственности судей. Представляется, что возникновение этого вида ответственности должно быть связано еще с одним существенным условием: устанавливать, насколько судья вел себя легкомысленно, небрежно, явно неосторожно (что в целом образует недобросовестность и, конечно, здесь мы не имеем в виду халатность, образующую состав преступления), при полной ясности содержания и смысла примененного судом закона предварительно обязано иное судебное или квазисудебное учреждение. Подобная деятельность необходима, чтобы, с одной стороны, предотвратить заявление лицами необоснованных исков по поводу промежуточных процессуальных решений, а с другой – обеспечить разнообразие процедур принесения исков и обжалования решений в вышестоящие судебные инстанции. Таким органом могли бы, к примеру, стать квалификационные коллегии судей, тем более что согласно ст. 4 Федерального закона «Об органах судейского сообщества в Российской Федерации» перед ними ставится задача по защите прав и законных интересов судей. Поэтому в текст федеральных законов (например, «О статусе судей в Российской Федерации» либо «Об органах судейского сообщества в Российской Федерации») целесообразно внести следующую поправку: «Квалификационные коллегии судей Российской Федерации разрешают подачу исковых заявлений гражданами и организациями о возмещении вреда, причиненного недобросовестными действиями (бездействиями) судьи, которые не связаны с принятием актов, разрешающих правовую коллизию по существу».
Сделаем некоторые выводы.
1. Вред, причиненный при осуществлении правосудия, по общему правилу возмещается в случае, если вина судьи установлена приговором суда, вступившим в законную силу. Преступное деяние может, например, выразиться в виде неисполнения или ненадлежащего исполнения судьей собственных обязанностей вследствие недобросовестного или небрежного отношения к службе, что влечет за собой причинение крупного ущерба (ст. 293 УК РФ – халатность), либо в виде вынесения заведомо неправосудного приговора, решения или иного правоприменительного акта (ст. 305 УК РФ).
2. Вред при осуществлении правосудия по гражданским делам может возникать без связи с конкретными составами преступления и установлением вины судьи в вынесенном приговоре: во-первых, в результате судебного решения, которым урегулируется материальный правовой спор по существу; во-вторых, в иных случаях, когда рассматриваются сугубо процессуальные вопросы (это, к примеру, незаконное наложение судом ареста на имущество, нарушение разумных сроков судебного разбирательства, несвоевременное вручение лицу процессуальных документов, приведшее к пропуску сроков обжалования, неправомерная задержка исполнения и т. д.).
3. По мнению Конституционного Суда РФ, возмещение вреда, появившегося по причине вынесения незаконного и необоснованного решения из-за ошибки суда, недопустимо, поскольку законодателем зафиксирована ревизия судебных актов, лишь второй из перечисленных случаев ведет к допустимости предъявления исковых требований заинтересованными лицами. Как полагает Конституционный Суд РФ, производство по пересмотру судебных решений, а следовательно, оценка их законности и обоснованности осуществляются в специальных, установленных процессуальным законодательством процедурах: посредством рассмотрения дела в апелляционной, кассационной и надзорной инстанциях. Пересмотр судебного решения в судебном разбирательстве по иску гражданина о возмещении вреда, причиненного при осуществлении правосудия, фактически сводился бы к оценке законности действий суда (судьи) в связи с принятым актом, т. е. означал бы еще одну процедуру проверки законности и обоснованности уже состоявшегося судебного решения, и, более того, создавал бы возможность замены по выбору заинтересованного лица установленных процедур проверки судебных решений их оспариванием путем предъявления деликтных исков.
4. Между тем отечественный и иностранный правовой опыт показывает, что необходимость возмещения вреда, причиненного правосудием в ходе рассмотрения и разрешения гражданских правовых коллизий, имеет место в обоих случаях. Поэтому в некоторых странах предусмотрены специальные процедуры, соприкасающиеся с исками о взыскании убытков с органов правосудия и их представителей независимо от причины их появления. Правда, эти процедуры содержат ряд юридических ограничений (в частности, в виде предварительного санкционирования подачи исков, чего требует Европейская хартия «О статусе судей») и иммунитетов, ограждающих судейское сообщество от сутяжничества, что вполне справедливо. В связи с этим в Российской империи Соединенное присутствие первого и кассационного департаментов еще в 1895 г. указывало, что «…судьи могут подлежать ответственности за… действия как по производству дела, так и по постановлению решения (курсив мой. – С. А.), следовательно, и неправильности, допущенные при толковании и применении законов, не остаются безнаказанными»16.
5. Из сказанного прямо проистекает другая сложная процессуальная проблема, а именно: каким образом разделить два принципиально разных механизма правового регулирования, один из которых отвечает за обжалование незаконных и необоснованных судебных актов, а другой – связан с предъявлением исков
о возмещении ущерба, причиненного отправлением правосудия при разрешении гражданского дела по существу. Очевидно, что здесь должны быть четкие критерии. При недобросовестном поведении судьи в условиях предельно ясного и понятного изложения материального закона17 (постановление судьей по гражданскому делу незаконного и необоснованного вердикта при всей несомненности того, что действующий нормативный правовой акт требовал иного толкования и применения) возможно и обжалование судебного акта, и предъявление иска о возмещении ущерба. Если же судья действовал добросовестно, но ошибочно интерпретировал закон, постановив решение, есть все основания для отмены последнего, но отсутствует повод для имущественной ответственности суда.
6. Приведенная проблема для России в настоящее время не может быть признана остро актуальной ввиду проанализированной позиции Конституционного Суда РФ, настаивающего лишь на том, чтобы законодатель описал порядок возмещения вреда, причиненного судом в ходе осуществления гражданского производства в так называемых иных случаях, т. е. при разрешении процессуальных вопросов. Впрочем, не исключено, что в дальнейшем эта проблематика потребует целостного освещения, а равно комплексного урегулирования.
7. Подобный порядок российскими правотворцами пока не создан. Это в свою очередь заставляет наших граждан обращаться с жалобами в наднациональные судебные организации, которые в лице Европейского Суда по правам человека констатируют нарушение международных юридических стандартов, поскольку во внутреннем гражданском процессуальном законодательстве отсутствуют эффективные средства правовой защиты нарушенных субъективных прав, свобод и интересов.
1 СЗ РФ. 2001. № 7. Ст. 700.
2 Калинина И. Ответственность государства за причиненный вред // Сравнительное конституционное обозрение. 2004. № 4. С. 163.
3 Норхин Д. Г. Ответственность суда за неправомерное бездействие // Рос. юстиция. 2007. № 1. С. 54–55.
4 Сапунова М. О. Юридическая ответственность судей // Рос. юстиция. 2007. № 1. С. 52.
5 Зорькин В. Д. За правовой диалог между Европейским Судом и европейскими конституционными судами (из выступления на церемонии открытия нового судебного года в Европейском Суде по правам человека. Страсбург, 21 января 2005 г.) // Бюл. Европейского Суда по правам человека. 2005. № 5.
6 Европейский Суд по правам человека и Российская Федерация. Постановления и решения, вынесенные до 1 марта 2004 г. / под ред. Ю. Ю. Берестнева. М., 2005. С. 39–48.
7 Бюл. Европейского Суда по правам человека. 2004. № 9.
8 Казанцев В. Гражданско-правовая ответственность за вред, причиненный действиями судьи // Рос. юстиция. 2002. № 2. С. 12–13.
9 Папкова О. А. Усмотрение суда. М., 2005. С. 153–162.
10 Калинина И. Указ. соч. С. 167.
11 См., например: определения Конституционного Суда РФ от 8 февраля 2001 г. № 42-О «По жалобе ЖСК „Юго-Запад“, ЗАО „Югбизнесцентр“, гр. И. А. Брагинец и С. А. Городько на нарушение конституционных прав и свобод положением п. 2 ст. 1070 ГК РФ», от 8 февраля 2001 г. № 43-О
«По жалобе гр. О. Т. Саломатовой на нарушение ее конституционных прав положением п. 2 ст. 1070 ГК РФ».
12 Сериков Ю. А. Презумпции в гражданском судопроизводстве. М., 2006. С. 133.
13 Ожегов С. И. Словарь русского языка. М., 2005. С. 298.
14 Юдин А. В. Злоупотребление процессуальными правами в гражданском судопроизводстве. СПб., 2005. С. 120.
15 Сапунова М. О. Юридическая ответственность судей в Российской Федерации: теоретико-правовой анализ: автореф. дис. … канд. юрид. наук. М., 2007. С. 21.
16 Цит. по: Тютрюмов И. М. Устав гражданского судопроизводства с законодательными мотивами, разъяснениями Правительствующего Сената и комментариями русских юристов. СПб., 1912. С. 1547.
17 В связи с этим в процессуальной литературе, чтобы избежать путаницы, предлагается возмещать вред только при вынесении судебного акта, разрешающего дело по существу, отмененного по безусловным основаниям (Дегтярев С. Л. Реализация судебной власти в гражданском судопроизводстве: теоретико-прикладные проблемы. М., 2007. С. 351).
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5646
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 799 раз.
Поблагодарили: 2528 раз.

UNREAD_POST Al Shurshun » 06 июл 2013, 23:24

Уважаемые коллеги

Предлагаю расширить тему до народных избранников

Думаю, что инспекторов поиметь будет и легче и эффектней - оборотни

С уважением
Жизнь коротка, а глупость - безгранична

Готовое изделие в виде паровоза обработать лобзиком до формы самолета
Аватар пользователя
Al Shurshun
 
Сообщений: 2889
Зарегистрирован: 13 май 2011, 22:22
Благодарил (а): 587 раз.
Поблагодарили: 1252 раз.

След.

  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в ПРЕСТУПЛЕНИЕ И НАКАЗАНИЕ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, Ya