Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Квазиналоги: об обязательных платежах

Путеводитель по разделу. Наличка, РРО, труд, лицензирование, подотрасли хозяйственного права (земля, цены, ЦБ, хозобщества...)

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST vins » 30 июл 2012, 11:35

В свое время на БухФоруме обсуждали:
Судебный сбор подпадает под определение сбора из Налогового кодекса и должен быть частью общегосударственных налогов и сборов, но в Кодексе не указан. А устанавливать общегосударственные налоги и сборы, которые не предусмотрены Кодексом, запрещено.

Можно продолжить обсуждение вопроса. Ведь такой "квазиналог" как судебный сбор - пример не единичный.

До питання про правовий статус квазіподатків на прикладі плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні


Система податків, на перший погляд, є однією з найпростіших правових категорій податкового права. Згідно п. 6.3 статті 6 Податкового кодексу під системою податків слід розуміти сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються у встановленому Кодексом порядку. Таким чином, податкова система є сумою обов’язкових, безумовних платежів до відповідного бюджету, що справляються з платників податків відповідно до Кодексу (податків), а також обов’язкових платежів до відповідних бюджетів, що справляються з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій (зборів).
Все виглядає досить просто, адже вичерпний перелік податків та зборів міститься у статтях 9 та 10 Податкового кодексу.
Однак, насправді проблема є складнішою, ніж здається. Адже законодавством передбачена ціла низка обов’язкових платежів, що за зовнішніми ознаками підпадають під наведене вище визначення збору, однак не передбачаються Податковим кодексом.
Який статус зазначених платежів і, взагалі, чи підлягають вони сплаті? Спробуємо надати відповідь на це питання на прикладі одного з таких платежів – плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (надалі – Плата за проїзд).
Теорія податкового права допускає існування обов’язкових платежів поза межами податкової системи. В науці вони отримали назву квазіподатків, що поділяються на два види: (1) фіскальні збори – квазіподатки, що справляються до бюджетів або державних цільових фондів та (2) парафіскальні платежі, що справляються на користь окремих суб’єктів публічного або приватного права з метою відшкодування їх витрат . Плата за проїзд за наведеною класифікацією вочевидь відноситься до фіскальних зборів.
Фіскальні збори на думку вчених існують поза системою податків та характеризуються, зокрема, такими ознаками: встановлюються не Податковим кодексом, а іншими нормативними актами (навіть, підзаконними); носять індивідуально-відплатний та компенсаційний характер; є необхідною передумовою для отримання особами права здійснювати господарську та іншу діяльність у певній сфері. І.І.Кучеров зазначає, що до фіскальних зборів не можна застосовувати загальні заходи репресивного характеру, передбачені податковим правом, адже механізм примусу в цьому випадку зводиться лише до того, що відповідні дії держави на користь платника просто не здійснюються. Вчений звертає увагу на відверто виражений компенсаційний характер зазначених платежів .
Додамо, що сплата фіскальних зборів, як правило, пов’язана із здійсненням, реалізацією владних повноважень відповідним суб’єктом надання адміністративних послуг. Власне кажучи, платник, сплачуючи збір фактично оплачує результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративної послуги. Натомість, обов’язок із сплати збору, передбаченого системою податків виникає не внаслідок надання певної адміністративної послуги платнику, а у зв’язку з певним юридичним фактом (проживання в готелі, паркування транспортного засобу видобуток корисних копалин, перша реєстрація транспортного засобу тощо). При цьому, як і в першому, так і в другому випадку вчинення відповідної юридично значущої дії може бути прямо пов’язане із сплатою платежу. Однак, якщо фіскальний збір, як правило, є платою за певну адміністративну послугу, то збір, включений до системи оподаткування, є передумовою або наслідком вчинення певної юридично значущої дії державним органом.
Ще однією особливістю фіскальних або адміністративних зборів є одноразовість їх сплати, на відміну від зборів, включених до податкової системи, що можуть передбачати періодичність справляння (напр., збір за спеціальне використання води).
Однак, попри перераховані вище відмінності межа між фіскальними або адміністративними зборами та зборами, включеними по системи податків є дуже тонкою. Іноді, фіскальні збори повністю відповідають ознакам зборів, визначених як такі Податковим кодексом. Можливість розмежування зазначених різновидів платежів погіршується тим більше, чим більше заплутаним та термінологічно суперечливим є відповідне законодавство.
Безперечно, аналіз сутності квазіподатків, які відносяться до фіскальних зборів свідчить про очевидну їх відмінність від податків. Водночас, навряд чи можна знайти істотні ознаки, які б чітко та однозначно у своїй сукупності відрізняли зазначені платежі від зборів, крім безперечно не включення перших до системи податків і зборів . На відміну від обґрунтування правової категорії парафіскальних платежів, що стягуються на користь суб’єктів публічного та приватного права (не у бюджети), спроби вивести фіскальні збори в окрему категорію обов’язкових платежів, що існують поза межами податкової системи, в межах сучасного фінансового законодавства виглядають штучно та більше нагадують спроби обґрунтувати недолуге законодавче рішення, ніж дійсно науково обґрунтувати існування окремого правового явища.
Цікавою в цьому контексті є позиція Конституційного суду Російської Федерації, викладена у Постанові №22-П від 17 червня 1998 року, відповідно до якої КС, аналізуючи конституційність введення Урядом РФ плати за перевезення важковагових вантажів вважає, що плата має цільове спрямування – вона призначена для відшкодування особливих витрат публічної влади з утримання, ремонту, реконструкції та будівництва федеральних автомобільних доріг. Плата має специфіку обумовлену перевезення саме важковагових вантажів. Перевезення важковагових вантажів призводить до передчасного зносу дорожнього покриття, що заподіює додаткової шкоди об’єктам державної власності та тягне за собою додаткові витрати, пов’язані з організацією руху та здійсненням нагляду за технічним станом маршрутів слідування вантажу. Такі понаднормативні витрати повинні відшкодовуватись не за рахунок податку з користувачів автомобільних доріг, а за рахунок осіб, зацікавлених в особливих умовах транспортування вантажів .
Такі, м’яко кажучи, сумнівні висновки є нічим іншим як спробою видати бажане за дійсне, виходячи скоріше із принципу політичної доцільності, ніж правової логіки.
Однак, аналізуючи правовідносини, пов’язані із справлянням окремого платежу ми повинні керуватися нормами, встановленими чинним законодавством України, яким би суперечливим воно не було.
Плата за проїзд в Україні була введена так само, як і в Російській Федерації на рівні підзаконного акту. Зауважимо, що встановлення обов’язкового платежу на рівні підзаконного акту суперечить принципу оподаткування, відомому ще з часів Великої Хартії Вольностей, щодо встановлення податків та обов’язкових платежів виключно за згодою парламенту. Цей принцип знайшов відображення в ст. 92 Конституції України та в п.4.1.11 ст.4 Податкового кодексу.
Справляння Плати за проїзд передбачено Порядком , затвердженим Постановою КМ України від 27 червня 2007 року №879. Згідно Порядку, кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету. Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд. Плата за проїзд вноситься перевізником за затвердженими ставками, виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень та розраховується за відповідною формулою.
Погодження маршруту видається після внесення в установленому розмірі плати за проїзд. У разі прийняття рішення про відмову перевізника від проїзду за погодженим маршрутом внесена плата за проїзд не повертається.
Що ж відрізняє Плату за проїзд від збору за чинним законодавством? Звернемося до визначення збору, наведеного в ст.6 ПК. Збір (плата, внесок) – це обов’язковий платіж до відповідного бюджета, що справляються з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Спробуємо співставити наведене визначення з істотними ознаками Плати за проїзд.
Плата за проїзд є обов’язковим платежем, адже її справляння є передумовою для видачі особі-платнику дозволу на проїзд відповідного транспортного засобу дорогами загального користування за відповідним маршрутом. Звільнення від сплати зазначеного платежу можливо виключно у випадках, визначених в Порядку, а перевезення вантажів без здійснення оплати платежу забороняється. Так, згідно п.4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою КМ України №30 від 18 січня 2001 року, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі виданого Державтоінспекцією перевізникові, за наявності погодження з дорожніми, комунальними, залізничними та іншими підприємствами і організаціями, дозволу, в якому визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів, або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів.
Плата за проїзд безперечно сплачується з умовою отримання платниками спеціальної вигоди, адже інакше в такому платежі не було б будь-якого сенсу. Таким чином, Плата за проїзд є індивідуально відплатним платежем. І нарешті, згідно п.26 Порядку , затвердженого Постановою КМ України від 27 червня 2007 року №879 Плата за проїзд спрямовується до державного бюджету. Відповідно до Закону «Про Державний бюджет на 2012 рік» плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні належить до доходів державного бюджету.
Таким чином, Плата за проїзд відповідає всім істотним ознакам збору, а тому може бути кваліфікована як збір у розумінні ст. 6 ПК України.
Зазначимо, що Плата за проїзд є цільовим платежем. Цілі на які використовується зазначена плата визначаються законами про державний бюджет на відповідний рік.
Відповідно до п.4.2 статті 4 Податкового кодексу, загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.
Однак, можливість існування зазначеного платежу передбачається пунктом 3 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу, відповідно до якого збори (плати, внески), не встановлені цим Кодексом, як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов’язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).
Таким чином, закон передбачає існування зборів, не включених до системи податків, до набрання чинності законом про адміністративні послуги. Після набуття чинності зазначеним законом справляння Плати за проїзд, як і інших подібних платежів буде незаконним. Такі збори не будуть підлягати сплаті, якщо до цього моменту відповідні зміни не будуть внесені або до Податкового кодексу України (відносячи Плату за проїзд до загальнодержавних зборів) або до спеціальних законів, що регулюють відносини в дорожній сфері (Закон «Про автомобільні дороги України», Закон «Про джерела фінансування дорожнього господарства»), відносячи Плату за проїзд до адміністративних зборів.


При цьому, питання законності справляння Плати за проїзд сьогодні обтяжене також тією обставиною, що зазначений платіж введений постановою Кабінету Міністрів, що є підзаконним актом. Згідно частини другої статті 92 Конституції України, виключно Законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Оскільки, як видно з вищевикладеного, Плата за проїзд повністю відповідає легальному визначенню збору, справляння її навіть до набуття чинності законом про адміністративні послуги, є щонайменше неоднозначним. При цьому, статтею 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачається, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається в порядку і за плату, що встановлюються Кабінетом Міністрів України . Плата за видачу зазначеного дозволу визначається постановою КМ України від 4 червня 2007 року №795 у розмірі 95 грн.
Таким чином, як видно з викладеного, за перевезення надгабаритних та великогабаритних вантажів сплачується два платежі – адміністративний (фіскальний) збір (органам внутрішніх справ) та Плата за проїзд, характеристика якій була надана вище. За таких умов Плата за проїзд дійсно тяжіє більше до збору як частини податкової системи, ніж до адміністративного (фіскального) збору. Водночас, правовий статус Плати за проїзд вочевидь є не визначеним.
З огляду на зазначене, а також зважаючи на абсолютну економічну обґрунтованість та доцільність існування Плати за проїзд в системі податків і зборів України, відносини із справляння платежу потребують негайного врегулювання на рівні закону. При цьому, законодавець має визначити статус відповідного обов’язкового платежу на рівні закону як збору або адміністративного (фіскального) збору за надання особі певної адміністративної послуги. Адже, як видно з викладеного, основною проблемою справляння Плати за проїзд є невизначеність правового статусу платежу.

Данил Гетманцев, Июль 27, 2012
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

Вернуться в РАЗНОЕ ЮРИДИЧЕСКОЕ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Gb, Ya