Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Ответственность контрагента за налоговые последствия

Путеводитель по разделу. Наличка, РРО, труд, лицензирование, подотрасли хозяйственного права (земля, цены, ЦБ, хозобщества...)

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST Шантарам » 27 дек 2012, 01:37

У покупателя есть налоговый кредит, подтвержденный НН. Но, после проверки налоговой, кредит не принимается, накладные подписало не уполномоченное лицо - предприятие покупатель уплачивает НДС в бюджет по уведомлениям решениям. Может ли покупатель предъявить иск к продавцу на сумму уплаченного в бюджет НДС как возмещение вреда?
Аватар пользователя
Шантарам
 
Сообщений: 258
Зарегистрирован: 08 фев 2012, 15:12
Благодарил (а): 48 раз.
Поблагодарили: 69 раз.

UNREAD_POST vins » 27 дек 2012, 02:15

В похожем ключе обсуждали проблему в теме Статус контрагента в договоре
+ нашел статью

Ответственность контрагента за налоговые последствия

Для предприятия недобросовестные действия его контрагента по договору, как, например, непредоставление налоговой накладной либо ее неправильное оформление, введение в заблуждение о своем статусе как налогоплательщика, могут обернуться весьма негативными налоговыми последствиями. Может ли предприятие «переложить» их на такого контрагента либо возместить за его счет?

Договорная обязанность предоставить налоговую накладную

Начнем с налоговой накладной.
Субъекты хозяйствования часто идут по тому пути, что включают в договор условие о своевременном и надлежащем оформлении налоговой накладной, указывают в нем требования к накладной и предусматривают ответственность за их невыполнение.
Включить подобные условия в текст договора действительно можно.
Никаких негативных последствий это иметь не будет. Но и юридической силы, на наш взгляд, тоже. Единственный эффект — информационный: предприятие дополнительно уведомит своего контрагента по договору об обязательствах последнего, возложенных на него законодательством.
В то же время отсутствие подобных положений в договоре не освобождает поставщика от обязанности предоставить налоговую накладную по требованию покупателя, поскольку она прямо установлена ст. 201 Налогового кодекса Украины (далее — НКУ). Каким-либо образом повлиять на ее выполнение стороны договора не могут.
Предусмотреть ответственность, например штраф или пеню, за непредоставление налоговой накладной по требованию покупателя в договоре нельзя. Договор является основанием для возникновения гражданско-правовых обязательств, в частности в сфере хозяйственной деятельности. Выдать покупателю по его требованию налоговую накладную — обязанность, предусмотренная налоговым законодательством. Оно же устанавливает и негативные последствия за ее невыполнение, в частности в виде угрозы проведения внеплановой выездной проверки покупателя, в отношении которого поступило заявление о непредоставлении либо неправильном заполнении налоговой накладной (абзац одиннадцатый п. 201.10 НКУ).
Таким же образом рассуждают и суды, указывая, что согласно ч. 2 ст. 1 Гражданского кодекса Украины (далее — ГКУ) к имущественным отношениям, основанным на административном либо другом властном подчинении одной стороны другой стороне, а также к налоговым, бюджетным отношениям гражданское законодательство не применяется, если иное не установлено законом. Согласно абзацу пятому ч. 1 ст. 4 Хозяйственного кодекса Украины не являются предметом регулирования ГКУ финансовые отношения при участии субъектов хозяйствования, возникающие в процессе формирования и контроля бюджетов всех уровней. К этой группе отношений принадлежат и налоговые отношения, регулирование которых осуществляется актами налогового законодательства (такой вывод прозвучал, например, в постановлении ВХСУ от 10.08.2006 г. № 23/370).
НКУ, как и действовавший ранее Закон Украины «О налоге на добавленную стоимость» от 03.04.97 г. № 168/97-ВР (далее — Закон об НДС), предусматривает порядок действий для покупателя в случае непредоставления ему налоговой накладной.
Так, согласно абзацу десятому п. 201.10 НКУ в случае отказа продавца товаров/услуг предоставить налоговую накладную либо в случае нарушения им порядка ее заполнения и порядка регистрации в Едином реестре покупатель таких товаров/услуг имеет право приложить к налоговой декларации за отчетный налоговый период заявление с жалобой на такого поставщика, которое является основанием для включения сумм налога в состав налогового кредита. К заявлению прилагаются копии товарных чеков либо других расчетных документов, удостоверяющих факт уплаты налога в связи с приобретением таких товаров/услуг, либо копии первичных документов, составленных в соответствии с Законом Украины «О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине», которые подтверждают факт получения таких товаров/услуг.
Если действия контрагента по договору повлекут за собой снятие налогового кредита, необходимость уплаты налоговых штрафов, то предприятие их сумму не сможет взыскать в составе понесенных убытков, поскольку «ответственность за полноту и своевременность отражения и перечисления налога в государственный бюджет несет сам налогоплательщик» (см. определение ВХСУ от 13.02.2007 г. № 48/268). Штраф же может быть довольно существенным. Так, согласно п. 123.1 НКУ, если контролирующий орган самостоятельно уменьшает сумму бюджетного возмещения либо отрицательного значения суммы налога на добавленную стоимость, штраф составляет 25 % суммы неправомерно заявленной к возврату суммы бюджетного возмещения либо отрицательного значения суммы НДС. При повторном в течение 1095 дней выявлении аналогичного нарушения штраф составит 50 % от указанных сумм, в третий раз и более — 75 %.
Впрочем, отдельную оговорку в договоре об обязательном предоставлении поставщиком налоговой накладной есть смысл сделать. Это связано с тем, что если раньше Закон об НДС обязанность поставщика предоставить покупателю налоговую накладную не ставил в зависимость от требования последнего (см. п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закона об НДС, использующий формулировку «Налогоплательщик обязан предоставить покупателю налоговую накладную»), то теперь НКУ говорит о том, что такая обязанность возникает только в случае предъявления соответствующего требования покупателя (см. п. 201.1 ст. 201 НКУ, согласно которому «Налогоплательщик обязан предоставить покупателю (получателю) по его требованию подписанную уполномоченным налогоплательщиком лицом и скрепленную печатью налоговую накладную»). При этом не конкретизируется, каким образом, в какой форме и в какие сроки покупатель должен обратиться к продавцу с требованием о предоставлении налоговой накладной. На наш взгляд, такое требование изначально может быть включено в договор и этого будет достаточно, чтобы считалось, что соответствующее требование покупатель заявил. Более того, следует принять во внимание позицию специалистов Государственной налоговой службы Украины, по мнению которых требование п. 201.6 НКУ о том, что налоговая накладная должна одновременно отражаться в налоговых обязательствах и реестре выданных налоговых накладных продавца и реестре полученных налоговых накладных покупателя, означает необходимость такого отражения в одном налоговом периоде. Предусмотренный абзацем третьим п. 198.6 НКУ срок в 365 дней, в течение которого за налогоплательщиком сохраняется право на налоговый кредит, если он не включил в него сумму НДС в том отчетном периоде, в котором получил налоговую накладную, они склонны распространять только на исключительные случаи, связанные с объективными причинами (потеря налоговой накладной и т. п.).
Такая позиция налоговиков не новость. Формулировка абзаца третьего п. 198.6 НКУ дает налогоплательщикам все шансы на то, чтобы доказать ее ошибочность. Но это уже другая сторона проблемы, необходимость в решении которой может и не возникнуть. Для этого изначально в договор следует включить условие о сроках предоставления поставщиком налоговой накладной, чтобы иметь потом возможность ее непредоставления в указанные сроки расценить как отказ в предоставлении налоговой накладной и приложить соответствующее заявление к декларации. Однако даже если налогоплательщик не приложит такое заявление к декларации, он не лишается возможности в последующем, при условии получения правильно оформленной налоговой накладной, включить сумму НДС в налоговый кредит (см., например, определения ВАСУ от20.05.2008 г. № К-630/07, от 13.01.2010 г. № К-4721/07).
Обязать предоставить налоговую накладную в судебном порядке либо отразить ее в реестре выданных налоговых накладных налогоплательщик не может. Суды отказывают в удовлетворении подобных требований, ссылаясь на то, что налоговое законодательство предусматривает конкретный способ защиты прав покупателя в случае нарушения своих обязанностей поставщиком путем подачи заявления с жалобой на поставщика одновременно с декларацией за отчетный налоговый период (см. постановления ВХСУ от 10.08.2006 г. № 23/370, от 10.08.2006 г. № 23/370, от 13.06.2007 г. № 10/129-06).
В любом случае и самому покупателю следует изначально проявлять осмотрительность. Не лишним, в частности, будет обратиться к госрегистратору за выпиской из Единого государственного реестра юридических лиц, подготовить распечатки с сайта ГНСУ, подтверждающие, что контрагент не значится в перечне субъектов предпринимательской деятельности с признаками «налоговых ям», зарегистрирован как плательщик НДС, что юридический адрес контрагента не входит в перечень адресов массовой регистрации (см. «Налоги и бухгалтерский учет», 2010, № 53, с. 44). Тут с принятием НКУ ничего не изменилось.
Поэтому практику тех предприятий, которые дополнительно к реквизитам самого предприятия указывают информацию, которая необходима для правильного заполнения обязательных реквизитов налоговой накладной, можно признать полезной и целесообразной. Лишним это точно не будет.

Ответственность за недостоверную информацию о своем налоговом статусе

Теперь что касается включения в договор положения, предусматривающего ответственность второй стороны договора за предоставление недостоверных либо неполных сведений о своем налоговом статусе.
Определение статуса контрагента — всегда было важным этапом преддоговорной работы (см. спецвыпуск «Бухгалтеру о договоре», 2010, № 10). Со вступлением в силу НКУ этот вопрос приобрел еще большую актуальность, в частности, в связи с тем, что от системы налогообложения контрагента по договору напрямую может зависеть наступление тех или иных налоговых последствий для второй стороны такого договора. К примеру, не секрет, что, зная о статусе контрагента как физлица-предпринимателя на едином налоге, предприятие после 01.04.2011 г. может предпочесть отказаться от договорных отношений с таким субъектом, учитывая запрет на включение понесенных по такому договору затрат в расходы. Либо, например, если вторая сторона договора не является плательщиком налога на прибыль или же уплачивает налог не по ставке 23 %, то для плательщика налога на прибыль на общих основаниях доход, полученный по такой операции, будет определяться по правилам п. 153.2 НКУ согласно договорным ценам, но не меньше обычных цен на товары, работы, услуги, действовавших на дату такой продажи, если договорная цена на такие товары (работы, услуги) отличается более чем на 20 процентов от обычной цены на них. Информация о статусе контрагента, если это физлицо будет также иметь значение для того, чтобы знать, какой статус будут иметь выплаты в пользу такого лица в рамках договора.
Не останавливаясь сейчас на анализе предложений ГНАУ для целей соблюдения норм НКУ получать от предпринимателей специальную справку из налогового органа (см. письмо ГНАУ от 03.02.2011 г. № 1085/К/17-0714 // «Налоги и бухгалтерский учет», 2011, № 21), а также на рекомендациях ПФУ обращаться к госрегистратору за выпиской о видах деятельности предпринимателя для целей начисления ЕСВ, рассмотрим такой вариант, как включение в договор ответственности в виде штрафа за предоставление недостоверной информации о своем налоговом статусе либо возможность последующего взыскания убытков, если таковые будут понесены в связи с ошибкой в статусе контрагента.
Безусловно, последнее слово в этом вопросе будет за судебной практикой. Пока только рискнем предугадать пути ее развития. На наш взгляд, договорные обязательства сторон не могут включать в себя предоставление информации о своем налоговом статусе. Можно продолжить мысль и поставить вопрос о том, допустимо ли устанавливать договорную обязанность, например, оставаясь на определенной системе налогообложения весь срок действия договора? Очевидно, что нет, хотя вопросы носят однопорядковый характер.
Предполагается, что налоговый статус контрагента не влияет на его способность либо неспособность вступать в гражданско-правовые отношения, а пребывание на той или иной системе налогообложения не ограничивает субъекта хозяйствования в возможности быть участником договорных отношений (во всяком случае формально, хотя фактически физлица-единоналожники в силу налоговых норм оказались дискриминируемой группой хозяйствующих субъектов). Другими словами, субъект хозяйствования не вводит вторую сторону договора в заблуждение касательно своего статуса как участника гражданско-правовых отношений. Информация же о налоговом статусе контрагента нужна субъекту хозяйствования исключительно для выполнения своих налоговых обязательств перед государством, а потому обязанность ее предоставить не может охватываться гражданско-правовыми отношениями сторон договора.
На основании изложенного выше наш вывод: установить в договоре ответственность в виде штрафа либо взыскать с контрагента, предоставившего недостоверную информацию о своем налоговом статусе, убытки в виде уплаченных налогов либо штрафных санкций и пени за их неправильное определение нельзя, поскольку предоставление подобной информации не может охватываться гражданско-правовыми обязанностями стороны договора.
На наш взгляд, скорее можно доказывать, что для налогоплательщика, если он докажет, что вел себя с достаточной степенью осмотрительности, других источников получения информации о статусе контрагента у него не было, как и оснований сомневаться в достоверности предоставленной последним информации, не должно наступать негативных последствий в виде штрафных санкций и пени по НКУ, поскольку действия налогоплательщика не были виновными. И в целом, нужно сказать, что обеспечение юридических и физических лиц информацией, необходимой им для выполнения возложенных на них обязанностей перед государством, — задача самого государства. И ее невыполнение не должно приводить к негативным последствиям для налогоплательщиков.
Но выполнить сами предписания НКУ налогоплательщику все же придется (например, снять расходы, если к ним были отнесены выплаты в пользу физлица-предпринимателя на упрощенной системе налогообложения).
Более реальной выглядит перспектива обращения в суд с требованием признать договор, заключенный с субъектом, предоставившим недостоверные сведения о своем налоговом статусе, недействительным в связи с тем, что он был заключен под влиянием ошибки. Безусловно, все мы понимаем, что в условиях действия НКУ ошибка в статусе контрагента непосредственно влияет на принятие решения о том, заключать ли договор. И шансы доказать это в суде, как нам представляется, действительно есть. Но не исключено, что суды изберут формальный подход к решению данного вопроса. Дело в том, что согласно ст. 229 ГКУ основанием для признания договора недействительным может выступать ошибка в обстоятельствах, имеющих существенное значение. Однако, как свидетельствует абз. второй ч. 1 ст. 229 ГКУ, законодатель готов признать такое существенное значение далеко не за каждой ошибкой, которая могла повлиять на волеизъявление сторон. К таким ошибкам отнесены лишь заблуждение в природе сделки, правах и обязанностях сторон, в качествах и свойствах вещи, значительно снижающих ее ценность либо возможность использования по целевому назначению. А вот ошибка в мотивах сделки существенного значения иметь не будет.
Вот такие перспективы. Лучше о них подумать до подписания договора. Не зря ведь говорили, «легко достигнутое согласие не заслуживает доверия» (Лао Цзы).

Елена Уварова
НиБУ № 27/2011

За это сообщение автора vins поблагодарил:
Шантарам
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Шантарам » 28 дек 2012, 14:28

Но допустим следующую ситуацию.
Предприятие получило НН. И сном и духом не ведало, что оказывается взаимоотношения были с недобросовестным контрагентом.
Выяснилось (путем проведения экспертиз), что НН подписаны не уполномоченными лицами (то есть совсем неизвестными, не работниками предприятия). Возникли налоговые обязательства по акту внеплановой, которые предприятие, допустим, не оспаривая, уплатило.
Может ли предприятие обратиться к контрагенту с претензиями о возмещении вреда?
Аватар пользователя
Шантарам
 
Сообщений: 258
Зарегистрирован: 08 фев 2012, 15:12
Благодарил (а): 48 раз.
Поблагодарили: 69 раз.

UNREAD_POST Чихуа » 28 дек 2012, 15:37

Я думаю, что нет.
Проверяйте все свои НН на этапе получения. Вы вполне можете потребовать подтверждения полномочий при получении НН.
Утро... Теплая постелька... Сладкий сон...Вдруг.....удар по голове пультом - " Кучимутики!!!"

За это сообщение автора Чихуа поблагодарил:
Елена Уварова
Аватар пользователя
Чихуа
 
Сообщений: 1754
Зарегистрирован: 08 июл 2011, 10:57
Благодарил (а): 467 раз.
Поблагодарили: 633 раз.

UNREAD_POST Елена Уварова » 28 дек 2012, 16:19

Чихуа писал(а):Я думаю, что нет.
Проверяйте все свои НН на этапе получения. Вы вполне можете потребовать подтверждения полномочий при получении НН.


Согласна. Это давняя правовая позиция: налогоплательщик должен действовать с достаточной степенью добросовестности и внимательности, в частности проверяя статус своих контрагентов и полномочия лиц, которые их представляют. С теоретической точки зрения она основывается на понимании вины, которая в том числе может проявляться в недостаточной осмотрительности.

Во всяком случае судебная практика говорит не в Вашу пользу

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
13 вересня 2011 р. Справа N 26/143

...
СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП винесено податкове повідомлення-рішення від 02.06.2010 року N 0000874220/0, яким повідомлено ПАТ "АК "Київводоканал" про встановлення сум податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій), що становить 52 210,50 грн. (34 807,00 грн. - основний платіж, 17 403,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції) за невідповідність суми податкових зобов'язань з поставки послуг, які задекларовані ТОВ "С. С. С. Р." із загальною сумою ПДВ по податковим накладним отриманих ПАТ "АК "Київводоканал" від ТОВ "С. С. С. Р.", які включені до складу податкового кредиту з ПДВ за липень, серпень, листопад 2009 року.

Позивач звернувся до суду стверджуючи, що понесені ним витрати, направлені на виконання податкового повідомлення-рішення від 02.06.2010 року N 0000874220/0 є збитками, понесеними внаслідок неналежного здійснення відповідачем його господарської діяльності та підлягають відшкодуванню на підставі ст. ст. 224, 225 ГК України.

Проте, згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника.

Відповідачем, як виконавцем робіт за договором 01.08.2009 року, 31.08.2009 року, 30.11.2009 року складено та видано позивачу, як замовнику за договором податкові накладні N 2, N 4, N 5 та N 6 відповідно, всяких зазначено номер свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ ТОВ "С. С. С. Р." - 100104388, яке 30.11.2009 року анульовано за неподання звітності.

Судами встановлено, що вказані вище накладні складені у відповідності з вимогами до їх складення, визначених положеннями Закону України "Про податок на додану вартість", зокрема, із зазначенням відомостей свідоцтва продавця - ТОВ "С. С. С. Р." і на момент їх складення свідоцтво було чинним.

Також суди встановили, що матеріали справи не містять відомостей про оскарження ПАТ "АК "Київводоканал" податкового повідомлення-рішення від 02.06.2010 року N 0000874220/0.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову в позові через відсутність причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача та збитками, понесеними позивачем.


Рівненський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
"23" липня 2012 р. Справа № 7/15/2012/5003

...
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 лютого 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" (покупець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" (постачальник/відповідач-1) був укладений договір поставки № 1147 (далі - договір, т.1, а.с.12-14), відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов'язувався постачати покупцеві, а покупець в свою чергу зобов'язувався приймати від постачальника та оплачувати зерно пшениці (товар) урожаю 2010 року.
...
В подальшому, Вінницькою міжрайонною державною податковою інспекцією була проведена перевірка достовірності обчислення податку на додану вартість, за результатами якої було встановлено завищення суми заявленого ТОВ "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" до бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2011 року на 440000,00 грн. та суми від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2011 року на 28905,00 грн., про що заначено в акті "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2011" від 10.08.2011 року за №279/23/34325039 (т.2, а.с.29-148).

Позивач посилаючись на те, що відповідач-1 не мав права оформляти податкові накладні, нараховувати та отримувати за даними господарськими операціями ПДВ, чим порушив приписи Податкового кодексу України, що в свою чергу стало підставою для прийняття Вінницькою міжрайонною державною податковою інспекцією за наслідками перевірки податкового повідомлення-рішення № 0000542300 від 19.08.2011 року, відповідно до якого ТОВ "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 440 000,00 грн. та 28905,00 грн., звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про повернення грошових коштів в розмірі 468905,01 грн. на підставі ст.1212 ЦК України.

В подальшому, позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, відповідно до якої останій просив стягнути з відповідача-1 збитки у вигляді неодержаної суми доходів на підставі ст.ст.224, 255 ГК України (т.3, а.с.44-47).
...
Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Таким чином, протиправною в розумінні зазначених норм визнається поведінка, яка порушує норми цивільного права, які містять певні заборони або імперативні правила.

В тій же мірі це відноситься і до відшкодування збитків, завданих у сфері господарських відносин
.

Відповідно до ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
...
Відповідно до ст.4 ГК України, не є предметом регулювання цього Кодексу відносини з приводу сплати податків, які врегульовані податковим законодавством.

Частиною 2 ст.1 ЦК України унормовано, що цивільне законодавство не регулює податкові відносини.

У сфері податкового (публічного права) можуть лише використовуватися юридичні конструкції цивільного чи господарського права, однак, правове регулювання податкових (фінансових) відносин здійснюється окремим спеціальним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорювана сума є сумою ПДВ, яка сплачена позивачем відповідачу-1 в складі ціни товару.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно зазначив у своєму рішенні, що порядок її нарахування, сплати і повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.05.2011 року у справі № 10/7, від 30.05.2011 року у справі № 24/135 (24/0245), від 30.05.2011 року у справі № 14/209 (02-4/4-14).

...
При винесенні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції вірно враховано те, що за відсутності хоча б одного з елементів складу цивільного правопорушення цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
...
Як встановлено судами обох інстанцій, взяті на себе за договором зобов'язання сторонами виконано в повному обсязі, а саме, відповідачем-1 поставлено позивачу товар за обумовленою в договорі ціною, а позивачем, в свою чергу, сплачено вартість отриманого товару.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, прийшов до правильного висновку, що позивачем не доведено належними та допустими доказами в розумінні ст.ст. 33,34 ГПК України, наявність повного складу цивільного правопорушення, в тому числі і причинного зв'язку між діями відповідача-1 та заподіяними збитками.

Також позивачем не доведено вину відповідача-1 у заподіянні збитків, оскільки посилання останнього як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі на те, що ТОВ "Гніванський гранітний кар'єр" умисно відобразив в п.13.10 договору певні факти щодо свого податкового статусу не позбавляють його права здійснити перевірку таких фактів перед укладенням договору на предмет їх об'єктивності та достовірності.
Елена Уварова
 
Сообщений: 107
Зарегистрирован: 21 фев 2012, 13:18
Благодарил (а): 40 раз.
Поблагодарили: 92 раз.

UNREAD_POST Шантарам » 28 дек 2012, 17:02

Секретарь вынесла мне из кабинета директора подписанную налоговую накладную.
До этого, проверив полномочия директора, и более того, потребовав заверенную нотариально копию устава и всех приказов, т.п., представитель, получающий НН убедился что объем полномочий директора достаточен. На первый взгляд подпись директора также была похожа на подпись, ранее ставившуюся в договоре и письмах.
Вопрос - разве где то есть обязанность предприятия проводить экспертизы подписей на налоговых накладных? Разве это не ответственность контрагента - выдать надлежаще оформленную НН? Почему предприятие должно нести ответственность за нерадивость представителей контрагента? Почему ВЫ не должны быть добросовестной стороной договорных отношений, в том числе и при оформлении других сопутствующих документов по договору - налоговых накладных?
Именно в связи с халатностью контрагента (подписание не тем лицом - неизвестным, фамилия которого не указана в декларации) предприятие не имеет возможности во время пожаловаться на контрагента по п.201.10, так как уверенно, что все в порядке, чем лишается Нкредита.
Считаю, что взыскание вреда возможно.
Аватар пользователя
Шантарам
 
Сообщений: 258
Зарегистрирован: 08 фев 2012, 15:12
Благодарил (а): 48 раз.
Поблагодарили: 69 раз.

UNREAD_POST Елена Уварова » 28 дек 2012, 18:28

Шантарам писал(а):Считаю, что взыскание вреда возможно.


Считаю, что есть смысл попытаться. Аргументы, безусловно, есть. Лишь пытаюсь предупредить, что судебная практика складывается не в Вашу пользу. Особенно с учетом того, что НУР Вы не обжаловали.
Российские суды, которые часто становятся предвестниками того, как будет развиваться отечественная судебная практика, исходят из того, что налогоплательщик должен доказать свою добросовестность. Если будет в судебном порядке установлено отсутствие его вины, он может претендовать на возмещение ущерба со стороны контрагента.
Тут возможен и другой подход. Если покупатель докажет, что действовал максимально осмотрительно, то в ситуации, аналогичной Вашей, налоговый орган не должен бы лишать покупателя права бюджетное возмещение. Это как ставшая популярной позиция ЕвроСуда в деле Булвес: покупатель не несет ответственности за продавца. Там дело в чуть ином: продавец не уплатил свои НО. Но идея та же.
Бюджет не страдает, покупатель максимально осмотрительно действовал.
Так что у Вас еще есть шанс обжаловать НУР. То, что Вы уже его исполнили, препятствием для обжалования не является.

За это сообщение автора Елена Уварова поблагодарил:
nata33
Елена Уварова
 
Сообщений: 107
Зарегистрирован: 21 фев 2012, 13:18
Благодарил (а): 40 раз.
Поблагодарили: 92 раз.

UNREAD_POST Елена Уварова » 21 янв 2013, 13:09

Шантарам писал(а):Именно в связи с халатностью контрагента (подписание не тем лицом - неизвестным, фамилия которого не указана в декларации) предприятие не имеет возможности во время пожаловаться на контрагента по п.201.10, так как уверенно, что все в порядке, чем лишается Нкредита.
Считаю, что взыскание вреда возможно.


Ув. Шантарам, в поддержку Вашего мнения

Возмещение убытков за неправильное оформление налоговой накладной
Постановление Высшего
хозяйственного суда Украины
от 08.08.2012 г. по делу № 5006/24/22/2012
Высший хозяйственный суд Украины в составе коллегии судей: <...>, рассмотрев материалы кассационной жалобы Общества с ограниченной ответственностью <...> на постановление и на решение Донецкого апелляционного хозяйственного суда от 05.06.2012 г., хозяйственного суда Донецкой области от 20.03.2012 г. по делу хозяйственного суда Донецкой области по иску Общества с ограниченной ответственностью <...> к Обществу с ограниченной ответственностью <...> о взыскании 127 019,90 грн, <...>
установил:
В январе 2011 года ООО <... > обратилось в хозяйственный суд Донецкой области с иском о взыскании с ООО «Маргаз» 127 019,00 грн убытков, понесенных вследствие ненадлежащего оформления ответчиком двух налоговых накладных, что лишило [возможности] истца отнести сумму 127 019,00 грн в суммы налогового кредита.
Решением хозяйственного суда Донецкой области от 20.03.2012 г. в удовлетворении иска отказано.
Постановлением Донецкого апелляционного хозяйственного суда от 05.06.2012 г. решение местного хозяйственного суда от 20.03.2012 г. оставлено без изменений, а апелляционная жалоба — без удовлетворения.
Судебные решения мотивированы необоснованностью и недоказанностью исковых требований.
Не соглашаясь с принятыми судебными решениями, ООО <...> подало кассационную жалобу, в которой просит постановление Донецкого апелляционного хозяйственного суда от 05.06.2012 г. и решение хозяйственного суда Донецкой области от 20.03.2012 г. отменить и принять новое решение об удовлетворении исковых требований.
В обоснование своих требований жалобщик ссылается на то, что судами неправильно применены нормы материального и процессуального права, неполно
выяснены действительные обстоятельства дела, что привело к принятию незаконных судебных решений.
Судебная коллегия, рассмотрев имеющиеся материалы, обсудив доводы кассационной жалобы, проверив юридическую оценку обстоятельств дела и полноту их установления, исследовав правильность применения судами норм материального и процессуального права, считает, что кассационная жалоба не подлежит удовлетворению по следующим основаниям.
Как усматривается из материалов дела и установлено судами предыдущих инстанций, 30.09.2011 г. между сторонами был заключен договор на поставку природного газа № 50 (вместе с протоколом расхождений), в соответствии с которым ответчик обязался передать в собственность истца природный газ, а заказчик — принять и оплатить его на условиях данного договора.
Условия договора предусматривали, что ответчик обязан представить оригинал налоговой накладной, оформленной в соответствии со ст. 201 Налогового кодекса, на сумму налоговых обязательств на момент их возникновения, но не позднее 5-го числа месяца, следующего за периодом возникновения таких обязательств, и зарегистрировать налоговую накладную датой выписки в едином реестре налоговых накладных.
В соответствии с п. 7 договора при выявлении контролирующими органами факта того, что предприятие в результате осуществления своей деятельности в период действия данного договора подпадает под понятие «Налоговая яма», «Транзитное» или «Ничтожное», поставщик компенсирует заказчику снятые суммы по предоставлению поставщику заверенной копии Акта проверки налоговой инспекции со снятыми суммами по всем видам налогов, а именно НДС и налога на прибыль. При отсутствии регистрации налоговой накладной в едином государственном реестре налоговых накладных поставщик возмещает сумму НДС в размере 20% от стоимости выполненных работ.
Как усматривается из материалов дела, истцом заявлено требование о взыскании убытков в размере 127 019,90 грн, причиненных ответчиком, вследствие ненадлежащего оформления им налоговой накладной.
В соответствии со ст. 610 ГК Украины нарушением обязательства является его неисполнение или исполнение с нарушением условий, определенных содержанием обязательства (ненадлежащее исполнение).
В соответствии со ст. 611 ГК Украины в случае нарушения обязательства наступают правовые последствия, установленные договором или законом, в частности возмещение убытков и морального ущерба.
Так, статьей 22 ГК Украины предусмотрено, что лицо, которому причинены убытки вследствие нарушения его гражданского права, имеет право на их возмещение. При этом под убытками понимаются, в частности, потери, которым лицо подверглось в связи с уничтожением или повреждением вещи, а также расходы, которые лицо понесло или должно понести для восстановления своего нарушенного права (реальные убытки). По требованию лица, которому причинен ущерб, и в соответствии с обстоятельствами дела имущественный ущерб может быть возмещен и другим способом.
Согласно ст. 224 ХК Украины участник хозяйственных отношений, нарушивший хозяйственное обязательство или установленные требования относительно осуществления хозяйственной деятельности, должен возместить причиненные этим убытки субъекту, права или законные интересы которого нарушены.
Согласно предписаниям статьи 225 ХК Украины в состав убытков, подлежащих возмещению лицом, допустившим хозяйственное правонарушение, включаются: стоимость потерянного, поврежденного или уничтоженного имущества, определенная в соответствии с требованиями законодательства; дополнительные расходы (штрафные санкции, уплаченные другим субъектам, стоимость дополнительных работ, дополнительно израсходованных материалов и т. п.), понесенные стороной, подвергшейся убыткам вследствие нарушения обязательства другой стороной; неполученная прибыль (утраченная выгода), на которую сторона, понесшая убытки, имела право рассчитывать в случае надлежащего исполнения обязательства другой стороной; материальная компенсация морального ущерба в случаях, предусмотренных законом.
По убеждению коллегии судей, возмещение убытков является мерой ответственности, которая применяется при наличии убытков, противоправности действий данного лица, причинной связи между действиями лица и убытками и вины лица, вследствие действий которого понесены убытки. Обязанность
доказывания наличия ущерба и противоправности поведения причинителя ущерба возлагается на лицо, которому причинены убытки. При этом в соответствии с требованиями ч. 2 ст. 623 ГК Украины размер убытков, причиненных нарушением обязательства, должен быть реальным и доказанным истцом.
Для применения такой меры ответственности, как взыскание убытков, необходимо наличие всех элементов состава гражданского правонарушения: противоправного поведения, убытков, причинной связи между противоправным поведением должника и убытками, вины.
Отсутствие хотя бы одного из вышеперечисленных элементов, образующих состав гражданского правонарушения, освобождает должника от ответственности, поскольку его поведение не может быть квалифицировано как правонарушение.
Судами было установлено, что налоговая накладная № 841 от 28.11.2011 г. была зарегистрирована в Едином реестре налоговых накладных с соблюдением установленного законодательством срока. Кроме того, доказательств проведения контролирующим органом документальной внеплановой выездной проверки ответчика для выяснения достоверности и полноты начисления им обязательств по налогу на добавленную стоимость за спорный период и доказательств принятия контролирующим органом решения об отнесении ответчика под понятие «налоговая яма», «транзитное» или «ничтожное» предоставлены судам не были.
Согласно ч. 2 ст. 34 ХПК Украины обстоятельства дела, которые в соответствии с законодательством должны быть подтверждены определенными средствами доказывания, не могут подтверждаться другими средствами доказывания.
Учитывая указанные выше обстоятельства, предписания статей 22, 623 ГК Украины, статей 224, 225 ХК Украины, коллегия судей соглашается с выводами судов предыдущих инстанций об отсутствии правовых оснований для применения такой меры ответственности к ответчику, как взыскание убытков, из-за отсутствия всего состава гражданского правонарушения, в частности факта причинения убытков.
В соответствии со ст. 1117 Хозяйственного процессуального кодекса Украины, пересматривая в кассационном порядке судебные решения, кассационная инстанция на основании установленных фактических обстоятельств дела проверяет применение судом первой или апелляционной инстанции норм материального и процессуального права.
Кассационная инстанция не имеет права устанавливать или считать доказанными обстоятельства, которые не были установлены в решении или постановлении хозяйственного суда или отклонены им, решать вопросы о достоверности того или иного доказательства, о преимуществе одних доказательств над другими, собирать новые доказательства или дополнительно проверять доказательства.
С учетом вышеизложенного обжалуемые судебные решения являются принятыми на основании полного и объективного исследования всех обстоятельств дела, с правильным применением норм материального и процессуального права, и судебная коллегия не усматривает оснований для их изменения или отмены.
Что касается доводов жалобщика, изложенных в кассационной жалобе, то они не принимаются судом кассационной инстанции во внимание, поскольку не опровергают выводы суда, положенные в основу обжалуемых судебных решений, а только сводятся к переоценке исследованных судами доказательств
и установленных обстоятельств дела, что не отнесено к компетенции суда кассационной инстанции.
Руководствуясь ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Хозяйственного процессуального кодекса Украины, Высший хозяйственный суд Украины постановил:
Кассационную жалобу оставить без удовлетворения.
Постановление Донецкого апелляционного хозяйственного суда от 05.06.2012 г. и решение хозяйственного суда Донецкой области от 20.03.2012 г. по делу № 5006/24/22/2012 оставить без изменений.
Председательствующий Н. Черкащенко Судьи: Л. Жукова, В. Студенец


Комментарий к постановлению ВХСУ
В данном случае стороны договорились о том, что поставщик обязан будет возместить убытки, если:
— у покупателя налоговики на основании акта проверки доначислят налоги из-за подпадания контрагента под категорию фиктивных, налоговой ямы и т. д.;
— налоговая накладная не будет зарегистрирована в Едином реестре налоговых накладных.
При этом покупатель обратился в суд с требованием о возмещении убытков в связи с неправильным оформлением поставщиком налоговой накладной.
ВХСУ подтвердил, что для возмещения убытков в данном случае оснований нет, поскольку не нарушено ни одно из условий, предусмотренных в договоре,
а налоговая накладная на самом деле зарегистрирована в Едином реестре налоговых накладных.
При этом отсутствует причинная связь между неправомерными действиями поставщика и убытками, понесенными покупателем. (Подробнее обстоятельства данного дела описаны в решении суда первой инстанции: http://reyestr.court.gov.ua/Review/22135613.)
Если развить логику ВХСУ, то получается, что в случае отсутствия регистрации налоговой накладной покупатель вполне правомерно мог бы требовать возмещения суммы НДС, как это было предусмотрено в договоре. Ну а если в договоре вообще ничего на этот счет не было сказано, то выходит, что с идеей о взыскании с контрагента убытков можно распрощаться.
Отсюда вывод для всех: правильно составляйте договоры. Ведь, основываясь на правовой позиции ВХСУ, часть налоговых рисков можно вполне правомерно переложить на контрагента, если тот нарушит свои договорные обязательства.
Бухгалтер № 1-2 за 2013
Елена Уварова
 
Сообщений: 107
Зарегистрирован: 21 фев 2012, 13:18
Благодарил (а): 40 раз.
Поблагодарили: 92 раз.

UNREAD_POST Чихуа » 21 янв 2013, 13:46

В данном случае стороны договорились о том, что поставщик обязан будет возместить убытки, если:
....
— налоговая накладная не будет зарегистрирована в Едином реестре налоговых накладных.

Подробнее: Ответственность контрагента за налоговые последствия


ИМХО, странное решение. Разве покупатель не имеет возможности контролировать регистрацию НН?
При таких прецедентах покупатель может и вовсе не проверять регистрацию своих входящих НН, а переложить все свои риски на продавцов.
Утро... Теплая постелька... Сладкий сон...Вдруг.....удар по голове пультом - " Кучимутики!!!"
Аватар пользователя
Чихуа
 
Сообщений: 1754
Зарегистрирован: 08 июл 2011, 10:57
Благодарил (а): 467 раз.
Поблагодарили: 633 раз.

UNREAD_POST Игорь Забута » 21 янв 2013, 15:22

Еще одной проблемой, кроме перечисленных выше, является способ доказывания того факта, что НН действительно подписана неуполномоченным лицом. НУР и акт, сами по себе, не устанавливают юридические факты. Даже если бы у Вас было решение админсуда, подтверждающее факт подписания НН неуполномоченным лицом, такое решения не является основанием для освобождения от доказывания в хозяйственном процессе (ст. 35 ГПК). Т.е. необходимо будет просить суд вытребовать у контрагента документы, подтверждающие полномочия лиц (вернее - отсутствие полномочий, что сложнее), и назначить экспертизу подписи.

Поддерживаю высказанное выше мнение - обжаловать НУР (хотя бы с целью получения доказательств).

Кроме того, по моему мнению, Вы не лишены права подать жалобу на контрагента вместе с декларацией за отчетный период, в котором было выявлено нарушение порядка ее заполнения - это и есть предусмотренный законом способ защиты.
Игорь Забута
 
Сообщений: 212
Зарегистрирован: 02 фев 2011, 18:06
Откуда: Киев
Благодарил (а): 66 раз.
Поблагодарили: 51 раз.

UNREAD_POST vins » 21 май 2013, 09:04

ПЕРЕКЛАДЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ФІКТИВНОГО КОНТРАГЕНТА: від податкових до цивільно-правових наслідків

Скоріше за все від розпачу та неможливості чесно і правильно застосувати норми чинного податкового законодавства українські суб’єкти господарювання вирішили зірвати злість на партнерах. Вже дуже довго українські платники податків страждають через нездатність податківців контролювати фіктивне підприємництво та їхнє бажання стягувати податки з тих, хто працює, замість того, щоб притягувати до відповідальності тих, хто їх украв. Встановивши, що якийсь товар чи послуга були продані фіктивним підприємством (дійсно фіктивним чи фіктивним, на думку податківців) усі, хто такий товар чи послугу у свою чергу купував по ланцюгу аж до того, хто його врешті-решт спожив, мають заплатити у бюджет стільки, скільки не сплатило саме «фіктивне» підприємство. Вірніше по стільки ж кожен.
З цього приводу не просто судова практика склалася, вона навіть відображення своє знайшла в узагальнюючих Листах Вищого адміністративного суду України «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 (далі – Лист ВАСУ-1) та Листі Вищого адміністративного суду України «Щодо підтвердження даних податкового обліку» від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11 (далі – Лист ВАСУ-2). У цих Листах ВАСУ наголошує на тому, що підставою права на податкові витрати та податковий кредит з ПДВ є, по-перше, реальність здійсненого платником податків придбання товарів, робіт, послуг, у зв’язку з чим ці витрати й були понесені, та, по-друге, належне оформлення таких операцій первинними документами бухгалтерського обліку та іншими документами. Тобто перекладення відповідальності з «фіктивного» підприємства на належного платника податку, який дійсно поніс певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг), ВАСУ вважає неправомірним.
Це не зупинило поки що податківців і вони продовжують самостійно визнавати нікчемними договори, за якими реально були понесені витрати та придбані товари. Так вже їм зручніше виконувати свій суспільний обов’язок. Саме таким вони бачать його належне виконання.

Перекладення своїх збитків на партнера по бізнесу
Але питання зараз не в діях податківців, а у тому, як на них реагують далеко не фіктивні підприємці стосовно своїх,також далеко не фіктивних, контрагентів – давніх і не дуже давніх партнерів по бізнесу. Більшість з них продовжують співпрацювати, розуміючи ризик господарської діяльності в Україні, що полягає у перекладені на підприємця відповідальності за сплату його постачальниками податків. А деякі, втомившись доводити податківцям одну й ту ж саму істину, вирішують перекласти цю відповідальність на свого партнера. Зрозуміло, що їм самим вирішувати, скільки партнерів після цього у них залишиться, та чи це та альтернатива, яка дійсно є альтернативою уникнення проблем з податківцями. Наша ж з вами задача проаналізувати з точки права, які наслідки може мати таке застереження у договорі:
«Сторони домовились про те, що у разі коригування (невизнання) контролюючими органами податкових витрат, податкового кредиту та застосування штрафних (фінансових) санкцій з підстав вини Продавця чи наявності у схемі руху ПДВ підприємств-контрагентів, які підпадають під підприємства з ознаками фіктивності або під класифікацію «вигодонабувач», «транзитер», «податкова яма» та за невірно вказані Продавцем коди УКТ ЗЕД в первинних документах, за неправильно складені податкові накладні та податкові накладні, які не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних чи зареєстровано із порушенням чинного порядку, Покупець має право звернутися до Продавця з вимогами ВІДШКОДУВАННЯ сум, на які було зменшено витрати та податковий кредит з ПДВ, застосованих штрафних санкцій, а Продавець зобов’язаний здійснити перерахування цих сум на поточний рахунок Покупця в місячний строк з дати направлення вимоги на підставі виставленого рахунку та підтверджуючих документів про понесені Покупцем витрати». Такі застереження зустрічаються усе частіше та свідчать вони далеко не про кращі часи українського підприємництва.

Публічне та приватне право
Юристам за освітою знайомим є поділ права на публічне та приватне. Поняття «публічне право» уперше було сформульовано римськими юристами, коли відбувся первісний поділ права на дві частини в залежності від характеру суспільних відносин, що ним регулюються:
• публічне право (jus publicum);
• приватне право (jus privatum).
Публічне право містить у собі сукупність тих правових норм, які захищають публічні відносини, у той час, як сукупність норм, які захищають інтереси окремих осіб, складають суть приватного права.
Податкове законодавство містить норми, віднесені до публічного права, так як їх дія спрямована на захист суспільних відносин, тобто таких відносин, що склалися між державою та громадянами (платниками податків). Цивільне ж право регулює відносини у сфері приватного права. Переплітати дію норм приватного та публічного права можна лише в тих випадках, коли це передбачено законом, коли в їх нормах зазначено взаємний вплив.

Показовим з цього приводу є постанова Господарського суду Луганської області від 15.01.2007 р. в адміністративній справі № 12/784н-ад. У ній суд, посилаючись на Постанову судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 26 вересня 2006р., зазначає, що «покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої… у такому разі податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій». Суддя робить досить логічний теоретичний висновок: «Податковим законодавством не визначені відповідні наслідки у сфері, що належить до регулювання публічно-правовими нормами, при визнанні недійсними установчих документів суб’єкта господарювання», оскільки таке визнання відбувається у результаті застосування норм приватного права.

І той факт, що у деяких випадках податкове законодавства такі наслідки містить, якраз і є підтвердженням правильності вищенаведеного висновку судді. Тобто виключення підтверджує правило. Так, відповідно до пп.140.2 ст.140 ПКУ у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку – продавець та платник податку – покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Такий перерахунок проводиться сторонами у разі визнання судом правочину недійсним, а також у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Висновок: виникнення цивільно-правової відповідальності однієї із сторін договору у результаті правопорушення, вчиненого не нею у сфері, що регулюється нормами публічного права (податкового законодавства) чинним законодавством не передбачено.

Підстави цивільно-правової відповідальності
Відповідно до ст.614 ЦКУ особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто за загальним правилом, відсутність вини звільняє сторону договору від відповідальності за збитки у вигляді сплати донарахованих податків та штрафних санкцій, сплачених іншою стороною договору. Якщо говорити, про випадки, коли йдеться про таку підставу відповідальності як невірно вказані продавцем коди УКТ ЗЕД в первинних документах, неправильно складені податкові накладні та податкові накладні, які не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) чи зареєстровано із порушенням чинного порядку, то тут зрозуміло, що винною у цьому є та сторона договору, на яку покладено відповідні дані в названих документах, зобов’язання оформити податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН. І в цьому випадку цілком логічним є перекладення збитків на винну сторону, незалежно від того, яку форму така вина має – умисел чи необережність.
Дещо складніше із такою підставою відповідальності, як наявність у схемі руху ПДВ підприємств-контрагентів, які підпадають під підприємства з ознаками фіктивності або під класифікацію «вигодонабувач», «транзитер», «податкова яма». У цьому разі визнати вину за стороною договору тільки тому, що вона до цих підприємств у ланцюгу руху товару розташована ближче, ніж покупець, якось не логічно. Погодьтеся, що незрозумілим є те, що особа, яка у ланцюгу руху товару стоїть на сьомому місці, зобов’язана відшкодувати донараховані податківцями восьмій особі податки та штрафи, лише тому, що її партнер по бізнесу на одну ланку у такому ланцюгу далі. Насправді ж, вони постраждали обидві, хоча би через те, що їм доводиться постати перед вибором: сплачувати донараховане податківцями, чи заперечувати та оспорювати таке нарахування.
Отже, за відсутності вини, притягнути продавця товару до відповідальності у вигляді відшкодування покупцеві збитків у сумі донарахованих йому податків і штрафів не можна. Виключенням є встановлена у ст.614 ЦКУ можливість передбачити договором відповідальність без наявності вини. Але таке виключення має бути прямо вказано у договорі приміром у такому формулюванні: «Відповідальність, передбачена цим пунктом, настає незалежно від вини Продавця». Але й за наявності такого застереження у договорі настає кілька «але».
По-перше, у ст.614 ЦКУ йдеться про відповідальність за неналежне виконання зобов’язання. Якщо із зобов’язанням правильно оформити бухгалтерські документи, податкову накладну та правильно її зареєструвати в ЄРПН, то тут ніби зрозуміло: таке зобов’язання існує, то якщо йдеться про відповідальність за наявність у схемі руху ПДВ підприємств-контрагентів, які підпадають під підприємства з ознаками фіктивності або під класифікацію «вигодонабувач», «транзитер», «податкова яма», говорити про порушення зобов’язання продавцем немає підстав, адже він (продавець у сьомій ланці ланцюгу руху) не може навіть теоретично прийняти на себе зобов’язання забезпечити невизнання податківцями когось, через кого такий товар пройшов раніше, підприємством з ознаками фіктивності, «вигодонабувачем», «транзитером» чи «податковою ямою». Просто навіть уявити собі таке застереження в договорі поставки неможливо і нереально. Ну спробуйте уявити таке: «Продавець зобов’язується забезпечити невизнання податковими органами будь-яких осіб, які мали відношення до предмету поставки за цим договором підприємством з ознаками фіктивності, «вигодонабувачем», «транзитером» чи «податковою ямою». Абсурд. Як можна таке зобов’язання виконувати, які дії вчиняти, чи від яких утримуватися? Чи може хтось тверезо мислячий договір із таким застереженням підписати? Адже відповідно до ст.509 ЦКУ зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. А якщо такого зобов’язання в договорі не буде, то й виконати його неналежно неможливо, а отже неможливо й відповідальність нести за неналежне виконання неіснуючого зобов’язання.
По-друге, якщо вважати таку відповідальність не договірною, тобто відповідальністю за завдану майнову шкоду, яка виникає за межами договору, то слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.1166 ЦКУ майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, хоча й відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, проте така особа звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. А довести відсутність вини у тому, що податківці когось визнали підприємством з ознаками фіктивності, «вигодонабувачем», «транзитером» чи «податковою ямою», як на мене, не складно. Для цього, наприклад, продавець може оскаржити у суді дії податківців щодо нарахування йому донарахованих сум податкових зобов’язань та отримати відповідне рішення, або ж послатися на те, що йому податківці таких нарахувань не зробили. Або ж просто довести факт стосунків із своїм постачальником, який включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, не має заборгованості зі сплати податків та знаходиться за своєю адресою. Та найголовніше, така відповідальність є позадоговірною, а ми аналізуємо застереження у договорі.

Якщо подія все таки настала
Коли усе ж таки сторони вказане застереження у договір включили і податківці при перевірці, посилаючись на те, що у ланцюгу постачання виявлено підприємство з ознаками фіктивності, «вигодонабувач», «транзитер» чи «податкова яма», виключили у покупця за таким договором податкові витрати та податковий кредит, а продавець узяв та й відмовився сплачувати суми донарахованих податків і штрафів, то покупцеві залишається, або змиритися й самому сплатити чи оскаржувати рішення податківців, або ж йти до суду.
А у суді покупцеві доведеться доводити неправомірність дій продавця для того, щоб довести правомірність своїх вимог. Якщо ж цього не довести, то притягувати до відповідальності того, хто чинить правомірно, підстав немає.
У суді ж на покупця очікуватиме ще одна несподіванка (якщо він звернеться до суду раніше, ніж прочитає цю статтю. Після прочитання несподіванок має бути менше). Для того, щоб довести обов’язок продавця відшкодувати донараховані податківцями податки і штрафи, покупцеві доведеться:
1. Довести, що продавець зобов’язувався перед ним забезпечити, щоб усі продавці у ланцюгу постачання, починаючи з виробника чи імпортера, не були визнані податківцями підприємством з ознаками фіктивності, «вигодонабувач», «транзитер» чи «податкова яма». Реальність існування такого зобов’язання є прямо пропорційною відсутності здорового глузду. Адже відповідно до ст.509 ЦКУ зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та й полягати у вчиненні певних дій чи утримуватися від їх вчинення.
2. Або ж довести, що договір поставки, укладений між ним і продавцем, сам є фіктивним чи нікчемним. Тобто довести факт нереальності поставки. Але довівши, що поставки насправді не було, покупець сам перекладе на себе відповідальність за донараховані йому податки та штрафи. Такі донарахування у цьому разі будуть правомірними. Доводити одночасно фіктивність і реальність правочину, погодьтеся, також абсурдно. Але ж довівши в суді реальність договору, покупець погоджується з тим, що зобов’язання щодо поставки продавцем виконано належно і тому такий продавець відповідати за його невиконання не може. І знову ж довівши фіктивність чи нікчемність договору, покупець себе робить винним у донарахуваннях з боку податківців, знову ж таки, звільнивши продавця від відповідальності. І так по колу, а воно замкнуте.

Порада
Для тих, хто вступає у такі відносини, є одна цікава порада. Вона полягає у тому, щоб заперечення, подібне вище зазначеному, все ж таки включати у текст договору. І коли податківці покупцеві зменшать податкові витрати та податковий кредит за поставкою за цим договором, оскаржуючи відповідне податкове повідомлення-рішення в адміністративному чи судовому порядку, звернутися попередньо до господарського суду із позовом про стягнення з продавця на користь покупця шкоди чи збитків, завданих внаслідок визнання одного з постачальників у ланцюгу руху товару підприємством з ознаками фіктивності, «вигодонабувачем», «транзитером» чи «податковою ямою». При цьому відповідачеві рекомендую свої заперечення обґрунтовувати фактом реальності поставки, використовуючи при цьому Лист ВАСУ-1, відповідно до якого необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. І цей факт доказувати шляхом доведення обставин, які підтверджують:
1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції. Суду варто надати усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Документи, які підтверджують фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням строку чи терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
2. Спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції. Зокрема, статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
3. Зв’язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов’язковому порядку треба надати суду можливість дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Відповідно до Листа ВАСУ-1 варто звернути увагу суду у відзиві на позов, а також у листах до суду, яким супроводжується надання доказів, на те, що для визначення контролюючими органами грошових зобов’язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, не є обов’язковою умовою.

Оскільки причиною виникнення господарського спору став податковий орган, та враховуючи, що рішення суду матиме вплив на правову кваліфікацію акту перевірки і податкового повідомлення-рішення, і прагнучи того ДПІ слід залучити у цей спір. Відповідно до ст.27 ГПКУ треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін. У заяві про залучення ДПІ як третьої особи має бути зазначено, що рішенням у справі буде встановлено факт реальності господарської операції.
Таке рішення господарського суду встановить факт реальності господарської операції, а ДПІ у цій справі буде зазначена третьою особою. Відповідно до ст.72 КАСУ обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тож не поспішайте позбавлятися такого застереження у договорі. Воно може стати у нагоді. За ідею (юридичне ноу-хау) дякувати не треба. Просто скористайтеся нею при нагоді та з умінням.

О. Єфімов
Опубліковано в газеті “Бухгалтерія” № 20 (1059), 20 травня 2013 року, стор.65-68

За это сообщение автора vins поблагодарили: 2
minibuh, Вотруба
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Печкин » 27 дек 2013, 00:36

Свежая позиция ВХСУ: продавец не зарегистрировал налоговую накладную, в результате чего покупатель потерял налоговый кредит, значит он может взыскать убытки с продавца.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
27 листопада 2013 року Справа № 926/634/13


Звернувшись у суд із даним позовом, Дочірнє підприємство "Ітертех" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" (далі - відповідач) 548156,00 грн. збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч приписів статті 201 Податкового кодексу України не зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних видану позивачу податкову накладну, на підставі якої останній відніс до податкового кредиту вказану суму, у зв'язку з чим Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення за наслідками якого позивачу зменшено розмір значення суми податку на додану вартість на 548 156,00 грн.
...
Відповідно до приписів пункту 201.10. Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судами позивач отримавши від відповідача вказану податкову накладну скористався наданим йому правом та включив до складу податкового кредиту ПДВ у вказаній сумі.

Вказаною вище нормою права також визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, а реєстрація таких накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Цією нормою також передбачено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Крім того, зазначеною нормою встановлено, що у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі, покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином подача скарги на такого постачальника, який порушив порядок реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, є правом позивача, а не його обов'язком.

Згідно частини другої статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до статті 147 Господарського кодексу України, яка передбачає гарантії та захист майнових прав суб'єктів господарювання, збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав юридичними особами, відшкодовуються йому відповідно до закону (ч.3).

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин.

Як вбачається з наведених норм Податкового кодексу України відповідач, як продавець товарів/послуг, зобов'язаний був надавши позивачу податкову накладну зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, однак, як встановлено судами, такий обов'язок не виконав.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що на час включення відомостей цієї податкової накладної до податкової декларації з ПДВ позивачем, йому не було відомо, що відповідач не виконав вимог Податкового кодексу України щодо реєстрації її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що наслідком зменшення в податковому обліку позивача податкового кредиту з ПДВ є саме порушення відповідачем вказаних вимог податкового законодавства, а відповідно і із наявністю правових підстав для захисту порушених майнових прав позивача.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35713421
живу на Бухфоруме

За это сообщение автора Печкин поблагодарили: 2
tan, vins
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2883 раз.

UNREAD_POST lelmvj » 14 авг 2014, 22:23

Ответственность за действия контрагента: доктрина налоговой и точка зрения ВАСУ


В налоговой службе есть давно устоявшаяся практика своеобразного прессинга бизнеса, а именно совершение определённых действий по результатам действий третьих лиц. Довольно часто из-за недобросовестного контрагента, который, как вариант, просто решил не представлять документы для проверки по каким-то своим личным причинам, предприятие получает акт и начисления по налогам. В такой ситуации возникает фундаментальный вопрос: «Почему предприятие должно нести ответственность за действия контрагента?» Налоговики отвечают на этот вопрос, прежде всего сами для себя, чем успокаивают свою совесть таким образом, что, во-первых, так рушатся схемы минимизации налоговых платежей, а во-вторых, с работающего предприятия есть что взять. На наш взгляд, несколько ограниченные действия не приводят ни к чему, кроме проблем у плательщиков и выполнения поставленных задач на бумаге.

ВАСУ в своём постановлении от 05.06.2014 № К/800/16905/14 указал про недопустимость привлечения к ответственности одной компании, в случае за неправомерные действия другой компании, что подтверждается практикой Европейского суда по правам человека.

Такая либерализация взглядов и принятие практики Европейских судов даёт большую надежду для бизнеса. Так же суд обращает внимание на некоторые доктрины, которые налоговые органы так активно последнее время применяют для формирования доказательной базы. Таким образом, понятие «добросовестный плательщик», которое употребляется в сфере налоговых правоотношений, не предполагает возникновение у плательщика дополнительной обязанности по контролю за соблюдением его контрагента правил налогообложения, а сам плательщик не наделен полномочиями налогового контроля для выполнения функций, возложенных на налоговые органы и потому не может владеть информацией относительно выполнения контрагентами налоговых обязательств. Хотя должен придерживаться принципа осмотрительности при выборе контрагента.

Налоговый орган мало интересовали положения доктрин, которыми они должны были руководствоваться, да и практика Европейских судов в том числе. Для них было достаточно наличия акта про невозможность проведения встречной проверки по контрагенту. Это и всё, в чём заключалась доказательная база, описанная в акте проверки.

Суд так же постановил, что не являются опровергающими реальность хозяйственных операций факты не декларирования налоговых обязательств по взаимоотношениям с контрагентом субъектами хозяйствования, которые имеют признак состояния отличный от нуля. Точно так же факт отсутствия достаточных материальных и трудовых ресурсов для осуществления хозяйственной деятельности не должно быть превалирующим фактором при выводах о безтоварности операций, так как все можно осуществить через подрядные организации и арендованную материально-техническую базу.

Такое положение дел куда более перспективное для субъектов хозяйственной деятельности, поскольку приобретая такую практику, львиная доля проверок налоговой службы будет или подкреплена адекватной доказательной базой, или будет просто отменена в судебных инстанциях. С таким подходом, если и будет наказание – то за дело.
lelmvj
 
Сообщений: 1094
Зарегистрирован: 10 янв 2012, 12:23
Благодарил (а): 46 раз.
Поблагодарили: 272 раз.

UNREAD_POST Alisa777 » 05 авг 2015, 15:06

Добрый день! Хотела уточнить, возможно кому то будет интересно:
Срочно нужен Главный Бухгалтер производственного предприятия.
Работа на постоянной основе, офис в Киеве.
Узнать подробности или отправить резюме можно по почте an@mc-g.com.ua
Alisa777
 
Сообщений: 4
Зарегистрирован: 05 авг 2015, 15:00
Благодарил (а): 0 раз.
Поблагодарили: 0 раз.


  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в РАЗНОЕ ЮРИДИЧЕСКОЕ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, igv6770, Ya