Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Договор ренты

Путеводитель по разделу. Наличка, РРО, труд, лицензирование, подотрасли хозяйственного права (земля, цены, ЦБ, хозобщества...)

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST налоговик » 24 мар 2013, 00:16

Круг участников договора ренты

На перший погляд, розгляд питання винесеного в назву статті може уявлятися не актуальним або надуманим, оскільки коло учасників договірних правовідносин завжди, більш-менш чітко, може бути визначено на підставі аналізу спеціальних норм цивільного законодавства. Якщо за допомогою спеціальних норм це зробити не видається можливим, тоді потрібно аналізувати загальні норми цивільного законодавства і, зокрема, загальні норми договірного права. У випадку з договором ренти проблема як раз полягає в тому, що на підставі аналізу спеціальних норм Глави 56 (Рента), віднайти конкретну відповідь, так би мовити сходу, досить не просто. Не просто не тому, що її там немає, а тому, що вона є не на поверхні, є в загальному вигляді та вимагає додаткового спеціального тлумачення, внаслідок специфічних особливостей правового врегулювання договору ренти в українському цивільному законознавстві. Саме тому дана проблематика привертає до себе увагу.

З метою упередження критики в неактуальності обраного напрямку публікації не зайвим буде відмітити, що з моменту прийняття Цивільного кодексу України (2003р.) і введення в майновий обіг договору ренти, «ажіотажного інтересу» до нього на практиці поки що, дійсно, не спостерігалося. Це і не дивно, бо замість нього учасникам цивільного обороту зручніше скористатися договором купівлі-продажу (або договором позики з виплатою процентів. Свого часу, договір ренти активно використовувався для обходу заборони витребування надмірно високих процентів (лихви). Див. про це М. Пляниоль. Курс Французского гражданского права. - Петрокровь: Тип. С. Панского, 1911. - Вып.5 - Ч. 2. - С.791-793. Також, договір ренти можна використовувати для залучення довготривалих позик, що може позитивним чином вплинути на покращення стану сучасної фінансової системи країни). Поки покупці майна в змозі одразу заплатити за нього повну ціну, договір ренти мало кого цікавить. Як тільки платоспроможність покупців стає невисокою або знижується, скажімо через фінансову кризу, одразу розглядаються альтернативні варіанти заміни договору купівлі-продажу, одним з яких є договір ренти. Саме цим пояснюється той невеликий інтерес серед учасників цивільних правовідносин до договору ренти, який до нього є сьогодні на практиці. Підігрітий він також тим, що у наявній періодичній літературі та в мережі Internet, договір ренти постійно популяризується. Тому розгляд питання стосовно кола учасників договору ренти в своїй актуальності не викликає сумнівів.

Договір ренти, як було вже сказано, врегульовано в Главі 56 (Рента) ЦК України. За його умовами одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ч.1 ст. 731 ЦК). Згідно цього визначення його сторонами виступають, з одного боку, відчужувач майна (одержувач ренти), а з другого, набувач майна (платник ренти). Якщо договір ренти укладається на користь третьої особи, відчужувач майна і одержувач ренти можуть бути різними особами (Якщо право на ренту встановлюється в заповіті, платником ренти буде спадкоємець, що прийняв спадщину обтяжену рентою, а одержувачем – спадкоємець на користь якого вимовлене це право).

Потрібно відмітити, що безпосереднє коло учасників договору ренти залежить від того, який конкретно різновид договору ренти буде укладено. Так, згідно ч. 2 ст. 731 ЦК договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку. Отже, згідно ЦК України можливим є укладення двох різновидів договору ренти: безстрокового і строкового. Спеціального виділення різновидів договору ренти, скажімо, так як це має місце в ЦК РФ, в ЦК України немає.

Варто наголосити, що справедливість здійснення даної класифікації зовсім не означає, що ті самі різновиди договору ренти (безстроковий і строковий) коли-небудь мали або матимуть місце в реальному житті, тому що так записано в законі (ЦК України). Відомо, що замість безстрокового різновиду договору ренти практикувалося укладання договору вічної або постійної ренти [1, с. 253-254]. А, замість строкового різновиду договору ренти, переважно укладався договір довічної ренти [2, с. 218]. Чинний ЦК України чомусь не врахував цієї тенденції майнового обороту, передбачаючи регламентацію договору ренти в Главі 56 (Рента).

Між тим добре відомо, що культурні традиції і, зокрема, правові традиції надовго осідають в «пам’яті» суспільства. Особливо в тому випадку, коли ці правові традиції викликані об’єктивними потребами суспільного життя, коли їх зародженню сприяють певні соціально-економічні передумови, про що вже згадувалося вище. Отже потрібно бути послідовним, що неможливо без врахування попереднього суспільного досвіду розвитку договірних рентних відносин, серед яких ніколи не зустрічався безстроковий і строковий різновиди договору ренти. Тому ми будемо виходи не з «легальної класифікації» договору ренти, підставою здійснення якої є вказана норма ЦК, а з тієї, яка фактично мала місце на практиці, у повсякденному реальному житті, в процесі об’єктивного розвитку суспільно-економічних, договірних рентних правовідносин. Таким чином, різновидами договору ренти є: договір вічної ренти, договір постійної ренти та договір довічної ренти.

По своїй юридичній природі ці договори близькі, але не однакові. Вони мають різну спрямованість. Договори вічної і постійної ренти – це різновиди довготривалих позикових відносин з виплатою процентів [3, с. 440]. Де, рента – це проценти. Для повернення позики (еквіваленту відчуженого капіталу) в них має застосовуватися викуп ренти (ст. 739-741 ЦК). А договір довічної ренти – це різновид відносин купівлі-продажу [4, с. 812], ризиковий правочин у якому рента сприймається як нееквівалентна ціна майна. До нього, норми про викуп ренти застосовуватися не повинні, про що в законі чомусь не згадується. Але, їх поєднує в один договір ренти – спільний правовий режим нормативного врегулювання договірних рентних відносин в Главі 56 (Рента). Про застосування такого підходу, звісно, можна сперечатися, мова зараз про інше. Коло учасників договору ренти в кожному з його різновидів буде різним. І з цим не можна не рахуватися.

Отже, хто конкретно може укладати договір ренти? За загальним правилом договір ренти може укладатися як фізичними так і юридичними особами. Про це згадується в ст. 733 ЦК України. При цьому, в цій нормі прямо не вказується, які саме фізичні та юридичні особи можуть брати участь в договорі ренти. У такому разі, відповідь на це питання для спеціаліста представляється більш ніж очевидною. Якщо норма закону сформульована настільки загально, то тоді будь-які фізичні і юридичні особи можуть бути сторонами договору ренти. Закон, прямо, не забороняє конкретним фізичним і юридичним особам укладати договір ренти.

Водночас, якщо проаналізувати відповідні різновиди договору ренти, то важко одразу погодитися, що сторонами договору ренти можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи. Це припущення випливає з низки формальних вимог, що пред’являються законодавством до фізичних і юридичних осіб як суб’єктів права, які в кожному окремому випадку мають завжди прийматися до уваги.

По-перше, за загальним правилом фізичною особою відповідно до ст. 24 ЦК визнається людина як учасник цивільних відносин. Це насамперед, громадяни України і особи без громадянства, а також, іноземці. Згідно ст-й. 25, 30 ЦК фізична особа наділяється цивільною право-дієздатністю та, відповідно, може самостійно або через представника набувати суб’єктивні цивільні права і обов’язки. Маючи конкретні цивільні права і обов’язки фізична особа розглядається в якості суб’єкта цивільного права, тощо. Отже, реалізуючи свою право-дієздатність фізична особа може укладати будь-які цивільно-правові правочини, у тому числі договори й договір ренти, зокрема.

Аналіз норм Глави 56 (Рента) ЦК дозволяє стверджувати, що фізичні особи можуть укладати будь-який різновид договору ренти. Вони можуть бути як відчужувачами майна (одержувачами ренти), так і його набувачами (платниками ренти). Відчужувати майно під виплату ренти може тільки його власник, а набувати будь-яка особа, яка здатна платити ренту. Платниками й одержувачами ренти можуть бути навіть недієздатні фізичні особи, якщо договір ренти здійснюють від їх імені та в їх інтересах опікуни або піклувальники. Самостійно укладати договір ренти ці особи, звичайно, не можуть, а за допомогою законного представника й з дозволу органу опіки та піклування, така можливість у них є. Фізичні особи також можуть брати участь в договорі ренти на боці одержувача ренти, якщо рента на їх користь має виплачуватися на умовах її виплати на користь третьої особи (ст. 636 ЦК).

На відміну від фізичних осіб, юридичні особи публічного і приватного права можливістю укладати будь-який різновид договору ренти в повній мірі не наділені. Так, за загальним правилом юридичною особою відповідно до ст. 80 ЦК України визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Як організація – юридична особа характеризується наявністю організаційної єдності, майновою відокремленістю, можливістю виступати в цивільному обороті від власного імені, здатністю нести цивільно-правову відповідальність. З моменту реєстрації юридичної особи, вона набуває цивільної право-дієздатності та може самостійно набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов’язки.

Згідно ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи носить універсальний характер, що передбачає наявність в неї здатності до набуття таких самих цивільних прав і обов'язків (цивільну правоздатність), як і у фізичної особи, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 ЦК України). У такому різновиді договору ренти як договір довічної ренти, якщо його тривалість обумовлена життям платника або одержувача ренти, юридична особа не може бути однією із зазначених сторін даного договору, оскільки ці права та обов’язки за своєю природою можуть належати лише людині. В інших випадках юридичні особи безперешкодно можуть брати участь в цьому договорі.

По-друге, на можливість фізичних і юридичних осіб бути одержувачами ренти впливає те, що рента представляє собою періодичний доход, одержання якого не пов’язано зі здійсненням підприємницької діяльності. Для її одержання немає потреби займатися підприємницькою діяльністю, а достатньо укласти договір ренти та вимагати його виконання. У такому випадку одержувачами ренти можуть бути лише рантьє – фізичні особи, що живуть на проценти та непідприємницькі товариства, а також інші установи або громадські організації, що мають статус юридичної особи, якщо це дозволяє їм більш повно задовольняти свої приватні інтереси й не суперечить меті їх діяльності.

Стосовно діяльності підприємницьких товариств, та їх можливості виступати в якості рантьє, С.А. Хохловим була виказана думка, що рента: “не должна превращать коммерческую организацию – получателя постоянной ренты в рантье” [5, с. 320]. Його підтримав М.І. Брагінський “постоянная рента как разновидность ренты сохраняет основные черты последней – её некоммерческий характер. Поскольку…, (скорочення наше – Авт.) рента не является прибылью, которая как таковая имманентна предпринимательской деятельности” [6, с.642]. А також, В.С. Єм “коммерческие юридические лица не могут быть получателями ренты будучи субъектами предпринимательской деятельности, неразрывно связанной с оборотом имущества и потому не совместимой с положением рантье. Данное ограничение вытекает из самой сущности ренты” [7, с. 360]. Тим самим, її авторами обстоюється точка зору, що комерційні юридичні особи не можуть бути одержувачами ренти, а отже не можуть брати участь в договорі ренти.

Й дійсно, якщо виходити з того, хто такі рантьє, то цілком послідовним виглядає висновок, що такі юридичні особи як підприємницькі товариства, для яких даний вид діяльності є основним, не повинні прирівнюватися до рантьє. До них можна віднести всіх юридичних осіб приватного права, що самостійно, ініціативно і систематично, на власний ризик здійснюють діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку (ст. 42 ГК України). Відповідно, юридичні особи, метою яких є здійснення підприємницької діяльності не можуть бути одержувачами ренти.

У той же час, якщо прийняти до уваги те, що відповідно до чинного законодавства України підприємницьким товариствам як юридичним особам, крім основної підприємницької діяльності, дозволяється здійснювати інші види діяльності, скажімо, займатися благодійною діяльністю , у такому випадку подібна точка зору виглядає досить категоричною. Тим більше, не варто забувати, що на сьогодні правоздатність юридичних осіб є не спеціальною, а універсальною (ст. 91 ЦК України). А отже, здатність бути рантьє не є такою, що за своєю природою може належати лише людині, вона може належати й юридичній особі. Це дозволяє підприємницьким товариствам бути рантьє й отримувати ренту, якщо про це записано в їх установчих документах. Таким чином, не менш послідовним виглядає висновок, що підприємницькі товариства можуть отримувати пасивні доходи у вигляді ренти й, відповідно, брати участь в договорі ренти в якості одержувача ренти – рантьє.

По-третє, у зв’язку з тим, що одержувачем ренти може бути будь-яка фізична або юридична особа, яка може виступати в якості рантьє, певна увага має бути прикута щодо правильності вживання наукової термінології, зокрема, мова йде про вживання терміну «одержувач ренти» замість терміну «рантьє», у назві сторін цього договору.

Крім того, відома іще одна назва сторони договору ренти, що отримує право на ренту – це «покупець ренти». Походження даної назви бере свій початок від тих часів, коли договір ренти прирівнювали до договору купівлі-продажу. Особу, яка відчуженням майна набувала право на ренту вважали покупцем ренти, а особу, яка набувала це майно – продавцем ренти. До тих же часів відноситься походження терміну «викуп ренти» [4, с. 800- 801].

Ні для кого тепер не секрет, що ЦК України передбачає можливість укладання договору ренти як по моделі договору позики, так і по моделі договору купівлі-продажу (ст. 734 ЦК). Внаслідок чого припустимим, також, є застосування термінології властивої договору позики. Від договору позики договір ренти відрізняється тим, що одержувач ренти не має права вимагати повернення майна (капіталу), відчуженого під виплату ренти. А від купівлі-продажу, тим, що рента це доход, а не ціна майна. Тому цілком зрозумілим виглядає використання в договорі ренти відмінної від близьких йому договорів спеціальної термінології, що заслуговує лише на підтримку.

Разом з тим використання терміну «одержувач ренти» замість терміну «рантьє», у назві сторін цього договору містить певну неточність і умовність, про яку не варто забувати. Вона полягає в тому, що якою б не була точною або неточною назва сторони договору ренти, котра отримує ренту, за нею завжди «приховується» фігура рантьє. Рантьє – це та особа, яка отримує право на ренту, незалежно від виду договору ренти. Таким чином, рантьє – найбільш точна назва сторони договору ренти, що одержує ренту. Вживання терміну «одержувач ренти» буде припустимим, якщо під ним розглядати особу рантьє.

Ось власне, ті проблемні питання до яких планувалося привернути увагу наукового товариства. Звичайно, все сказане може носити дискусійний характер, як же без дискусій в науці? І це не дивно, адже в наукових дискусіях, як відомо, народжується істина. Істина в юридичних дискусіях, поняття, у відомій мірі, також умовне. Та про це поговоримо вже іншим разом.

Микола Апанасюк, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права, та масових комунікацій ХНУВС, кандидат юридичних наук

Література

Л. Ж. Морандьер. Гражданское право Франции. - М.: Изд-во. иностранной литературы, 1958. - Т.1. - 541с.
Уложение гражданское. Проект (с объяснениями). Высочайше Учрежденной Редакционной Комиссии по составлению гражданского уложения. - СПб.: Гос. тип., 1889. - Кн.5 - Т.5. - 696с.
П.Л. Карасевич. Гражданское обычное право Франции в историческом его развитии. - М.: Тип. А.И. Мамонтова, 1875. - 488с.
М. Пляниоль. Курс Французского гражданского права. - Петрокровь: Тип. С. Панского, 1911. - Вып.5 - Ч. 2. - 847с.
О.М. Козырь, Л.А. Маковский, С.А. Хохлов / Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Текст, комментарии, алфавитно- предметный указатель. - М.: ДЕ-ЮРЕ, 1996. - 501с.
Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Отдельные виды договоров. - М.: Статут, 2000. - 798с.
Суханов Е.А. Гражданское право. М.: БЕК, 2000. - Т.2. - Пол-м.1. - 704с.

Статтю опубліковано: // Юрист України: наук.-практ. журн. - Х.: Право, 2012. - № 4 (21). - С. 43-48.
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5602
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 786 раз.
Поблагодарили: 2504 раз.

UNREAD_POST налоговик » 27 мар 2013, 13:36

Юридические особенности договора ренты

Микола Апанасюк, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права, та масових комунікацій ХНУВС, кандидат юридичних наук

Нормативні положення про договір ренти (Глава 55 Рента) вперше з’явилися в проекті ЦК України 1996 року. Відтоді окремі практичні і теоретичні питання його правового врегулювання не раз висвітлювались у спеціальній юридичній літературі, та є відомими правникам. Переважно, він розглядався як іще один, альтернативний, засіб набуття права власності на майно. Можливість використання для цієї мети договору ренти виводилася з огляду на ч. 1 ст. 731 чинного ЦК України 2004 року в якій зазначається, що «за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає майно у власність..».

Разом з тим, системний аналіз нормативних положень Глави 56 ЦК (Рента) наводить на іншу думку, що договір ренти незручно використовувати для набуття права власності на майно. Оскільки в ньому, за звільнення від обов’язку (безстрокової) ренти, від набутого права власності на майно (чи його грошового еквіваленту) з часом доводиться відмовлятися (ст. 739 ЦК). На це в юридичній літературі майже не звертається уваги, але зазначається, що окремі норми договору ренти (ст. 741 ЦК) іноді виглядають незрозумілими або, навіть, несправедливими [1, С. 10-11]. У зв’язку з тим, варто окремо наголосити, що не завжди в спеціальній літературі достатньо уваги приділяється висвітленню зазначених проблемних моментів його правового врегулювання. Тому є слушна нагода розглянути правові особливості врегулювання договору ренти в ЦК України. Відповідно, мета цієї статті полягає у висвітленні юридичних особливостей договору ренти за ЦК України.

Якщо звернути увагу наскільки часто укладається договір ренти на практиці не можна не помітити, що він так і не набув значної популярності в майновому обороті. Пояснення цьому міститься в особливій економічній ситуації, яка пожвавлює інтерес до нього. Здебільшого потреба в договорі ренти виникає в умовах фінансової нестабільності, в умовах, коли утруднюється обіг вільних грошових коштів. У спеціальній літературі цілком справедливо відмічається, що інтерес до цього договору пожвавлюється тоді, коли в учасників майнового обороту не вистачає в достатній кількості вільних грошових коштів, а тому, їм зручніше укладати договори, якими встановлюються виплати періодичних платежів, замість одноразової сплати всієї суми [2, С. 253]. Через це договір ренти зберігся в європейських кодифікаціях, а також був включений до проекту ЦК України (Глава 55 Рента).

Чинний ЦК України закріплює легальне визначення договору ренти в главі 56 (Рента). За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або іншого надання (ч.1 ст. 731 ЦК). Укладання договору ренти повинно відповідати усім загальним вимогам, що пред’являються до правочинів (Глава 16 Правочини), договорів (Розділ ІІ Загальні положення про договір), а також, спеціальним правилам, що містяться в Главі 56 (Рента). Згідно ст. 732 ЦК договір ренти обов’язково має бути посвідчено нотаріально, а у випадку відчуження під виплату нерухомого майна він також підлягає державній реєстрації.

Згідно наведеного вище визначення договору ренти, його загально прийнято вважати спрямованим на перенесення права власності на майно взамін на виплату періодичної ренти. Для порівняння, за ЦК РФ метою договору ренти визнається надання майна у власність в обмін на періодично виплачувану грошову суму, призначену для забезпечення утримання [3, С. 622]. Уявляється, що мета договору ренти може бути сформульована дещо по-іншому.

Залежно від потреб учасників майнового обороту договір ренти можливо укладати не лише з наміром забезпечення майбутніх потреб або утримання одержувача ренти. Він також може використовуватись як засіб одержання лихви (процентів) під виглядом ренти [4] в договорах безстрокової або постійної ренти. Наприклад, у банківській практиці дореволюційної Росії подібні договори були колись досить поширеними під найменуванням «державних рентних позик». Російські банки приймали від вкладників грошові суми з умовою, що замість їх повернення буде виплачуватися грошова рента. Вкладник не мав права вимагати повернення внесеного вкладу. Натомість таке право було в банка, який у будь-який час міг його повернути й, тим самим, звільнити себе від обов’язку ренти [5, С. 213].

Представляється, що для правильного встановлення мети цього договору визначальне значення має не те, що в ньому переноситься право власності на майно, а те взамін чого воно переноситься [6]. Зокрема, ті цивілісти, які так не вважають, з поля зору випускають те, що саме з метою одержання ренти здійснюється передача майна у власність її платнику, який приймає це майно тільки тому, що замість його еквівалентної ціни він зобов’язується виплачувати періодичний рентний дохід.

Важливо усвідомлювати, що в договорі ренти, рента не виступає в якості ціни майна, а є періодичним доходом з майна відчуженого під її виплату. Дана особливість ренти (як доходу непов’язаного зі здійсненням підприємницької діяльності) обумовлена тим, що її виплати мають здійснюватися як причина (causa) передачі майна у власність, подібно до того, як мають виплачуватися проценти за передання майна в «користування» за договором позики із виплатою процентів. В цивілістиці давно визнано, що, насправді, за договором позики із виплатою процентів майно передається не в користування, а у власність (ст. 1046 ЦК) Саме тому позичальник має можливість ним розпоряджатися на власний розсуд.

За договором ренти майно так само передається у власність (ч. 1 ст. 731 ЦК) його набувача. Умовно кажучи можна припустити, що «своєрідною платою» за його відчуження виступає періодична рента, яка, зазвичай, має виплачуватися поки платник ренти залишається власником майна (абз. 2 ч. 2 ст. 735 ЦК) зобов’язаним до виплати періодичної ренти. Як і проценти рента нараховується за час фактичного перебування майна у власності особи. Отже, майно, котре знаходиться у власності платника ренти, служить джерелом утворення періодичного рентного доходу для його відчужувача (одержувача ренти - рантьє), бо за користування ним має виплачуватися рента.

Наступна відмінність ренти від ціни майна, котра, як відомо, завжди має бути визначеною в договорі (ст. 632 ЦК) полягає в тому, що рента завжди визначається лише щодо окремої виплати (ст. 737 ЦК), а не сукупно в цілому. Тому вся сукупність майнового надання у вигляді ренти завжди є невизначеною. Зазвичай, розміри даної виплати вільно визначаються домовленістю між сторонами під час укладання договору (ч. 2, ст. 737 ЦК). Для погодження розміру окремого платежу ренти вирішальне значення мають не споживчі якості майна, а ринкові попит і пропозиція на нього. Тенденція визначення розміру рентного платежу аналогічна до визначення розміру процентів за договором позики. Чим вищій попит на майно, тим вищим буде розмір рентного платежу. Якщо під виплату ренти передана грошова сума, рента може виплачуватися щоквартально (ст. 738 ЦК) в розмірі облікової ставки Національного банку України (ч. 2, абз. 2, ст. 737 ЦК).

Відрізняє ренту від ціни майна також і те, що вона за той час, поки майно перебуває у власності платника ренти, періодично з кожною наступною її виплатою накопичується (росте як проценти), тоді як ціна майна сплачується одноразово, за факт відчуження майна у власність. Чим більше сплине часу від моменту укладення договору ренти тим більше буде здійснено виплат ренти, тим більшою буде сукупна рента. Натомість ціна майна, від строку договору (наприклад, купівля-продаж), не залежить, вона завжди є незмінною, такою, якою була визначена в момент укладання договору.

Наведені вище особливості договору ренти не можуть не враховуватись під час його нормативного врегулювання в ЦК України. Відповідно, для того щоб відтінити лихварську специфічність договору ренти варто наголосити, що його спрямованість обумовлена відплатними виплатами рентного доходу взамін відчуження майна у власність. Отже, перенесення права власності на майно – це не мета договору ренти, а засіб для отримання періодичної ренти. Мета договору ренти полягає у виплаті періодичної ренти.

Про те, що саме на це розрахований договір ренти додатково може свідчити момент його укладання. Укладання будь-якого різновиду договору ренти пов’язано з передачею права власності на майно (оскільки договір ренти є реальним договором як і договір позики), що і буде підставою для виникнення зобов’язального рентного правовідношення. Зміст даного правовідношення становлять право і обов’язок ренти. Очевидно, що за межами змісту рентного правовідношення знаходиться право на відчуження майна під виплату ренти, оскільки воно є речовим правом власника. Власник не може бути примушений до розпорядження своїм майном. Тому справедливо, що вимоги про передачу майна в договорі ренти немає, як і його однойменного обов’язку. Усе це може свідчити про спрямованість даного договору на встановлення зобов’язання ренти перенесенням права власності на майно.

З огляду на спрямованість договору ренти, окреме місце, яке йому відводиться в системі договірних зобов’язань (Глава 56 ЦК) вказує на те, що він є самостійним цивільно-правовим договором. Про його індивідуальність і незалежність від інших цивільно-правових договорів, додатково свідчать властиві йому юридичні відмінності, якими він різниться від таких договорів як: купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання, майновий найм, емфітевзис, рентне страхування, а також, договору позики з виплатою процентів.

Зокрема, від договору купівлі-продажу договір ренти відрізняється тим, що в ньому замість ціни майна виплачується періодична рента, яка завжди нееквівалентна вартості відчуженого майна, тоді як за договором купівлі-продажу виплачується ціна майна, яка завжди еквівалентна його ринковій вартості.

Відмінність договору ренти від договору міни така ж, як від договору купівлі-продажу. Схожість цих договорів полягає в тому, що в договорі ренти за відчуження майна у власність може встановлюватися виплата ренти в натуральній формі, так само, як за договором міни здійснюється міна одного товару на інший (ст. 715 ЦК України).

Від договору дарування договір ренти відрізняється тим, що в ньому причиною (causa) виплат ренти є передача майна у власність, тоді як за договором дарування причина (causa) дару має бути відсутня (ч. 2. ст. 717 ЦК). З огляду на це представляється суперечливим обов’язок обдаровуваного виплачувати грошову ренту на користь третьої особи (ст. 725 ЦК). Нормативне врегулювання укладення договору, в якому рента виступає предметом дару, в чинному ЦК України окремо не передбачається, проте такий договір на практиці можливо укласти шляхом дарування ренти.

Відмінність договору довічного утримання від договору ренти полягає в наданні регулярного утримання (догляду), тоді як за договором ренти виплачується тільки періодична рента (дохід).

Від договору майнового найму договір ренти відрізняється тим, що на його умовах майно передається у власність, а за договором майнового найму в тимчасове володіння і користування.

Основна відмінність договору ренти від договору емфітевзису полягає в тому, що при емфітевзисі canone платить емфітевта власнику, а при договорі ренти ренту платить власник майна одержувачу ренти. Крім того, правовідносини за договором емфітевзису віднесені ЦК до обмежених речових прав, а правовідносини за договором ренти – до зобов’язальних.

Від договорів рентного страхування (ануїтет), договір ренти відрізняється тим, що в ньому під виплату ренти майно відчужується все одразу. Натомість за договорами рентного страхування, майно може відчужуватися частинами, шляхом періодичної сплати страхових премій, впродовж певного строку, до настання визначеної дати, після чого страховик стає зобов’язаним до виплати страхової ренти (пенсії). Крім того, договір ренти може бути не алеаторним тоді, як договори рентного страхування завжди алеаторні. Виплати ренти в страхових договорах, як правило, пов’язані із настанням страхового випадку. Ануїтет ніколи не припиняється шляхом викупу ренти і т. ін.

Відмінність договору ренти від договору позики з виплатою процентів полягає в тому, що майно, відчужене під виплату ренти, ніколи не підлягає поверненню на вимогу одержувача ренти, якщо платником справно виплачується рента. Між тим, за договором позики поверненню підлягає таке ж саме майно з процентами, яке було передане на певний строк у позику.

Варто мати на увазі, що за договором банківського вкладу, норма ч.1 ст. 1058 ЦК, про повернення грошової суми (вкладу) з процентами на неї, носить диспозитивний характер, і може бути замінена на виплату доходу в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. В якості такого доходу може бути встановлена грошова рента (проценти), яка виплачуватиметься на вимогу вкладника до тих пір, поки він утримується від вимоги повернення вкладу, і згоден, замість нього, отримувати періодичну ренту в грошовій формі. Взагалі, юридична природа договорів ренти та позики під проценти є настільки близькою, що лише завдяки одній цій умові виявляється можливим перетворення їх одне на одного. Юридична подібність договорів ренти та позики під проценти ніяк не позначилася на розміщенні договору ренти в ЦК України, серед позикових договірних зобов’язань до яких він безумовно тяжіє.

Після укладення договору ренти його сторони мають приступити до виконання зобов’язання ренти. Це договірне зобов’язання представляє собою одностороннє правовідношення за яким платник ренти зобов’язаний періодично виплачувати ренту у формі певної грошової суми або іншого надання, а одержувач ренти (рантьє) має право вимагати його виконання. Зміст даного зобов’язання становить право вимоги одержувача ренти (рантьє) та відповідний йому обов’язок платника ренти, на якому лежить рентний борг. Належне виконання зобов’язання ренти передбачає, як правило, його особисте виконання платником одержувачу ренти (рантьє), в певному місці, належним предметом і способом, до визначеного моменту в часі з яким пов’язується момент припинення відповідного різновиду договору ренти.

В договорі безстрокової ренти таким моментом є термін здійснення відмови платником безстрокової ренти від договору (ст. 739 ЦК). Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору безстрокової ренти, є нікчемною. Зазвичай подібна відмова від договору безстрокової ренти здійснюється у формі «викупу ренти». У такий спосіб відчужувачу (одержувачу ренти) повертається те майно (чи його еквівалент) з якого виплачувалася безстрокова рента. Ось, чому договір безстрокової ренти схожий на договір позики з виплатою процентів, а не на договір купівлі-продажу в якому ніяких розрахунків між сторонами для його припинення не вимагається. Для повернення майна переданого під виплату безстрокової ренти в ЦК України передбачено спеціальний порядок розрахунків між сторонами на випадок його розірвання (ст. 741 ЦК).

Відносно передбачення в ЦК України можливості укладання строкового договору ренти (ч. 2 ст. 731 ЦК), відповідні нормативні положення, видаються суперечливими поняттю ренти як доходу (див. вище). Якщо припустити можливість укладення договору строкової ренти, то в такому разі рента розглядається як ціна майна відчуженого під її виплату, а сам договір ототожнюється з договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу (ст. 694 ЦК). Для усунення цієї правової колізії в ч. 2 ст. 731 ЦК слова «протягом певного строку» бажано замінити на термін «довічно». Обґрунтування необхідності даних змін знаходить своє практичне вираження у вигляді договору довічної ренти, який свого часу був популярний на практиці, тоді як про договір строкової ренти нічого не відомо. Нажаль в ЦК України не згадується про можливість укладання договору довічної ренти, який є відомим іншим пострадянським законодавствам (ст. 596 ЦК Росії, ст. 877 ЦК Азербайджану, ст. 530 ЦК Казахстану, ст. 585 ЦК Вірменії й ін.).

Стосовно можливості здійснення відмови від договору довічної ренти подібна умова видається йому не притаманною, оскільки це суперечить умові його довічного виконання. Договір довічної ренти повинен виконуватися платником ренти, яким би обтяжливим він для нього не був до настання події (смерть одержувача ренти – рантьє, або її платника, чи третьої особи), якою він припиняється.

На підставі всього вище сказаного під договором ренти варто розуміти домовленість, за якою рантьє відчужує майно у власність платника ренти, який взамін його ціни, зобов’язується безстроково або протягом певного строку періодично виплачувати рантьє ренту у грошовій або в натуральній формі, чи у вигляді надання послуг або виконання робіт.

Використані джерела

Солтан А. Договор ренты. // Все о бухгалтерском учете. - 2003. - № 116.
Л. Жюллио де ла Морандьер. Гражданское право Франции. - М.: Изд-во. иностранной литературы, 1958. - Т.1. - 541с.
Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Отдельные виды договоров. - М.: Статут, 2000. - 798 с.
Семенов. С. Трудная жизнь украинского рантье. // Газета "Деньги +", № 11(160), ноябрь 2009 г., [Электронный ресурс] // Режим доступу: http://www.dengi-info.com/archive/article.php?aid=1831
Уложение гражданское. Проект (с объяснениями). Высочайше Учрежденной Редакционной Комиссии по составлению гражданского уложения. - СПб.: Гос. тип., 1889. - Кн.5 - Т.5. - 696 с.
Гусєв А. Договір ренти: благо чи витончений обман? [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://vigadgets.ru/page/dogovir-renti- ... enij-obman

Статтю опубліковано: Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2011. - №12. - С. 40-45.
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5602
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 786 раз.
Поблагодарили: 2504 раз.


  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в РАЗНОЕ ЮРИДИЧЕСКОЕ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, Ya