Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Понуждение госоргана в выдаче разрешения

Путеводитель по разделу. Наличка, РРО, труд, лицензирование, подотрасли хозяйственного права (земля, цены, ЦБ, хозобщества...)

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST Печкин » 23 дек 2013, 10:58

СУД НЕ МОЖЕТ ВМЕШИВАТЬСЯ В ДИСКРЕЦИЮ СУБЪЕКТА ВЛАСТНЫХ ПОЛНОМОЧИЙ

(не очень свежее, но возможно кому-то пригодится)

ВСУ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2012 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:


розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестсервіс-КР” (далі – Товариство) до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (далі – Мінприроди) про зобов’язання надати дозвіл,

в с т а н о в и л а:

У березні 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило зобов’язати Мінприроди надати спеціальний дозвіл (ліцензію) на користування надрами (далі – спецдозвіл) з метою видобування корисних копалин місцевого значення (каміння будівельного) Кремінного родовища гранітів, яке розташоване на території Головківської сільської ради
(с. Головківка Олександрійського району Кіровоградської області) (далі – родовище гранітів) в межах розвіданого родовища, строком на 20 років.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що
5 грудня 2007 року він звернувся до Державної геологічної служби України Мінприроди із заявою про надання спецдозволу з доданими до неї документами згідно з Порядком надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2007 року № 480 (далі – Порядок 2007 року). Проте рішення стосовно вказаної заяви відповідач у передбачений зазначеним Порядком строк не прийняв.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від
13 жовтня 2008 року у задоволенні позову відмовив. Суд виходив із того, що оскільки кінцевий термін розгляду Мінприроди заяви Товариства про надання дозволу спливав 10 березня 2008 року, що припало на період, коли втратив чинність Порядок 2007 року та набув чинності Порядок надання у
2008 році спеціальних дозволів на користування надрами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2008 року № 273
(далі – Порядок 2008 року), пунктом 7 якого не передбачено надання спецдозволу без проведення аукціону, у разі геологічного вивчення та видобування корисних копалин місцевого значення, це унеможливлює задоволення позовних вимог Товариства.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 грудня 2008 року постанову суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив частково. Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що оскільки відповідач під час розгляду ним заяви Товариства не надав жодної відповіді, тобто діяв не у межах повноважень, не у спосіб та строки, встановлені Конституцією та законами України, що у цьому випадку є бездіяльністю, яка призвела до того, що позивач був позбавлений права дізнатися про результати розгляду своєї заяви, тому зобов’язав Мінприроди на підставі Порядку 2007 року надати Товариству спецдозвіл з метою видобування корисних копалин місцевого значення без проведення аукціону, а беручи до уваги обсяг робіт, які відповідно до проектної документації необхідно зробити на цьому родовищі корисних копалин, строк дії дозволу згідно з пунктом 6 зазначеного Порядку має становити 10 років.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 грудня 2011 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2011 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Мінприроди просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд до цього самого суду.
На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення Мінприроди послалося на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 15 статті 4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року (далі – Положення про Мінприроди), а також додало копію постанови Вищого адміністративного суду України від
21 вересня 2010 року (справа № К-7927/09), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зі змісту зазначеної постанови убачається, що касаційний суд у подібних правовідносинах дійшов висновку, що оскільки заяву про надання дозволу на користування надрами Мінприроди не розглядало і рішення з цього приводу не приймало, то для відновлення порушеного права позивача позовні вимоги необхідно задовольнити, зобов’язавши Мінприроди розглянути заяву про надання такого дозволу, на підставі Порядку 2007 року у зв’язку з тим, що позивач звернувся за його наданням у 2007 році.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Мінприроди про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з пунктом 15 статті 4 Положення про Мінприроди зазначене Міністерство відповідно до покладених на нього завдань видає в установленому порядку спеціальні дозволи та у випадках, передбачених законодавством, проводить ліцензування відповідних видів господарської діяльності.
Суди у справі, що розглядається, встановили, що незважаючи на подану Товариством заяву від 5 грудня 2007 року про надання спецдозволу з метою видобування корисних копалин місцевого значення (каміння будівельного) на родовищі гранітів, відповідач (Мінприроди) в установлений законом строк так і не прийняв рішення про надання дозволу або рішення про відмову у його наданні.
Касаційний суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про зобов’язання відповідача надати позивачу спецдозвіл строком на десять років, фактично взяв на себе повноваження суб’єкта владних повноважень – головного органу у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, яким відповідно до частини другої пункту 1 Положення про Мінприроди є зазначене Міністерство.
Суд не врахував, що для надання спецдозволу законодавством визначені підстави та процедура видачі такого дозволу. Видача спецдозволів згідно з підпунктом 15 пункту 4 зазначеного Положення покладена на Мінприроди, суд такого права не має. Неправильне застосування цієї норми права в оцінці суду відповідно до чинного законодавства дає підстави дійти висновку про незаконність судового рішення.
Крім того, судам при розгляді цієї справи в межах заявлених позовних вимог необхідно визначитися, чи є правомірною бездіяльність суб’єкта владних повноважень у тому випадку, коли закон зобов’язує його в установлені строки до ухвалення рішення на виконання владних управлінських функцій.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 7 лютого 2012 року (справа № 21-950а10).
Оскільки касаційний суд у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права, то заява Мінприроди підлягає задоволенню, ухвалене судом рішення – скасуванню, а справа – направленню на новий касаційний розгляд.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Міністерства охорони навколишнього природного середовища України задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від
7 грудня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.


ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2013 року м. Київ К/800/24673/13

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Окрім того, у Постанові Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 №П-278/10 зазначено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2883 раз.

Вернуться в РАЗНОЕ ЮРИДИЧЕСКОЕ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, lutishka, OldWildMen, suxarik.sm, Ya, Тори