Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

О последствиях недействительности сделок

Путеводитель по разделу. Наличка, РРО, труд, лицензирование, подотрасли хозяйственного права (земля, цены, ЦБ, хозобщества...)

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST vins » 28 авг 2011, 23:33

diachik писал(а):В налоговых отношениях не может применяться статья 204 ГК Украины, согласно которой сделка является правомерной, если ее недействительность прямо не установлена законом или если она не признана судом недействительной. Почему? Да хотя бы в силу статьи 1 Гражданского кодекса, по которой к налоговым отношениям гражданское законодательство не применяется, если иное не установлено законом. Ссылки юристов обиженных налогоплательщиков на указанную статью в обоснование своей позиции не могут быть приняты судом, ведь (а) частно-правовая норма не может регулировать публичные отношения, коими являются отношения налоговые, (б) целями правового регулирования гражданского права являются отношения между равными сторонами, а целями налогово-правового регулирования — исполнение налоговой обязанности плательщика перед государством, (в) налоговая переквалификация операции не разрушает саму сделку, не признает ее недействительной, не прекращает обязательств по ней сторон. И потом, согласитесь, ведь свобода договора не означает право сторон закрепить в документах то, чего не было на самом деле.


С таким утверждением согласиться не могу. Что за разведение в разные стороны юридической и налоговой квалификации отношений? Это как если бы сказать, можно привлечь к уголовной ответственности за уклонение от уплаты налогов, но при этом все заключенные сделки, по средством которых совершалось уклонение, действительны и соответствуют требованиям законодательства.
Пока договор не признан недействительным в судебном порядке, он считается действительным и операции в рамках него совершенными.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Чихуа » 29 авг 2011, 00:03

— операция не повлекла за собой убытки бюджета;


Интересно. То есть продать ниже цены приобретения все-таки якобы нельзя, хотя такой нормы в законе нет.
Закон оперирует понятием "обычная цена", которая в процессе дефляции может со временем снижаться, либо товар может обесцениваться по любым иным причинам (например, земля и недвижимость во время кризиса).
Получается, что фактически риски снижения обычных цен перекладываются на налогоплательщиков, в то время как в законе эти риски возложены на бюджет.
Просто возмущает топорное мЫшление органов нашего государства....
Бороться с так наз. "минимизаторами" надо путем совершенствования закона, а не вот такой вот охоты на всех.
Утро... Теплая постелька... Сладкий сон...Вдруг.....удар по голове пультом - " Кучимутики!!!"
Аватар пользователя
Чихуа
 
Сообщений: 1754
Зарегистрирован: 08 июл 2011, 10:57
Благодарил (а): 467 раз.
Поблагодарили: 633 раз.

UNREAD_POST vins » 29 авг 2011, 09:40

Чихуа писал(а):То есть продать ниже цены приобретения все-таки якобы нельзя, хотя такой нормы в законе нет.


Традиционно суды указывают на то, что реализация товара по цене, которая ниже цены приобретения, может свидетельствовать об отсутствии связи с хоздеятельностью

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
"24" квітня 2011 р. м. Київ К-13315/08

...
обов’язковою умовою для віднесення до складу валових витрат коштів на придбання товарів, є їх придбання для подальшого використання у власній господарській діяльності.

В свою чергу, за відсутності доведення тієї обставини, що товар позивачем придбавався для його подальшого використання у власній господарській діяльності, а саме у діяльності, направленій на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, виключається можливість віднесення коштів за придбаний товар до складу валових витрат.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій не з’ясовано причини продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, які б, зокрема, свідчили про існування наміру у позивача одержати економічний ефект в результаті проведених господарських операцій із зазначеним товаром.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST Чихуа » 29 авг 2011, 12:04

В свою чергу, за відсутності доведення тієї обставини, що товар позивачем придбавався для його подальшого використання у власній господарській діяльності, а саме у діяльності, направленій на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, виключається можливість віднесення коштів за придбаний товар до складу валових витрат.


Здесь же говорится о доходе, а не о прибыли.
Если бы купили и выбросили, то в этом случае подобные претензии оправданы.

п.с. А как же заявления Азарова о том, что если капуста подешевела, то это положительная динамика? :)
Утро... Теплая постелька... Сладкий сон...Вдруг.....удар по голове пультом - " Кучимутики!!!"
Аватар пользователя
Чихуа
 
Сообщений: 1754
Зарегистрирован: 08 июл 2011, 10:57
Благодарил (а): 467 раз.
Поблагодарили: 633 раз.

UNREAD_POST vins » 05 сен 2011, 07:47

Признание договора недействительным по ст. 228 ГКУ - исключительная компетенция судебных органов.

Харківський окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
18.07.2011 р. справа № 2а- 7131/11/2070

Як вбачається з наявних у справі документів, 01.12.2010р. між позивачем, ТОВ «Океан-Сталеві конструкції»(в якості замовника) та ТОВ «Промбуд-монтажінвест»(в якості виконавця) були укладені договори підряду №КНА LOZ КRY/011210, №ОDE АRВ VSТ/011210, №КНА SEV VER/011210, № КНА КОТ МR2/011210.

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, котрі в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Промбуд-монтажінвест», до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за переліченими вище правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Оглянувши зміст перелічених правочинів, суд відзначає, що предметом даних правочинів є виконання будівельно-монтажних робіт, тобто здійснення господарської діяльності, яка в силу норм Закону України «Про ліцензування господарської діяльності», Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України «Про основи містобудування»підлягає ліцензуванню.

На вимогу суду позивачем надано до матеріалів справи ліцензію серії АВ №514908, згідно з якою ТОВ «Промбуд-монтажінвест»має право на проведення господарської діяльності, пов’язаної зі створенням об’єктів архітектури.

За правилами Порядку ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві (затверджено постановою КМУ від 05.12.2007р. №1396; далі за текстом –Порядок №1396), Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009р. №47, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2009р. за №226/16242; далі за текстом –Ліцензійні умови №47) видачі суб’єкту господарювання ліцензії на провадження господарської діяльності у сфері будівництва передує процедура перевірки відповідним суб’єктом владних повноважень –органом ліцензування відповідності такого суб’єкта господарювання визначеним законодавством організаційним, кваліфікаційним, технологічним умовам.

До суду відповідачем не подано жодних доказів незаконності отримання ТОВ «Промбуд-монтажінвест»ліцензії на здійснення господарської діяльності в сфері будівництва. Жодних доказів встановлення компетентним суб’єктом права, яким у спірних правовідносинах щодо будівельної діяльності є органи державної архітектурно-будівельної інспекції, фактів невідповідності ТОВ «Промбуд-монтажінвест»організаційним, кваліфікаційним, технологічним умовам відповідачем до суду не подано. Відповідачем до суду також не подано жодних фактичних даних, які б засвідчували відсутність в дійсності об’єктів, на яких здійснювались спірні господарські операції або відсутність результатів таких господарських операцій.

Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов’язань за договорами підряду від 01.12.2010р. №КНА LOZ КRY/011210, №ОDE АRВ VSТ/011210, №КНА SEV VER/011210, № КНА КОТ МR2/011210. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи актів виконаних робіт та податкових накладних не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом –Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи платіжні документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” суд робить висновок про те, що операції суб’єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб –через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання ТОВ «Промбуд-монтажінвест»(що могло б мати місце в разі пов’язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

З приводу викладеного в акті судження суб’єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

При цьому, в силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом –Порядок №984) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Окрім того, суд бере до уваги, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочину, спрямованого на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює собою склад злочину, що передбачений ст.191 або ст.212 Кримінального кодексу України.

В ході розгляду справи відповідач не подав до суду жодних доказів прийняття компетентним суб’єктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті від 19.05.2011р. №1943/23-5/34470193.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом –Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом –Порядок №985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень – рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов’язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в акті перевірки від 19.05.2011р. №1943/23-5/34470193 суб’єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов’язаності позивача та контрагентів позивача, про несумість предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача, ТОВ «Промбуд-монтажінвест»взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів власного судження про нікчемність правочинів укладених між позивачем, ТОВ «Океан-Сталеві конструкції»та ТОВ «Промбуд-монтажінвест»у формі договорів підряду від 01.12.2010р. №КНА LOZ КRY/011210, №ОDE АRВ VSТ/011210, №КНА SEV VER/011210, № КНА КОТ МR2/011210.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 згаданого закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб’єкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів суб’єктом владних повноважень в основу спірних рішень згідно з актом від 19.05.2011р. №1943/23-5/34470193 не покладено, то слід дійти висновку про недоведеність факту порушення ТОВ «Океан-Сталеві конструкції» п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ»та п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 21 сен 2011, 07:27

ГКП против возможности признания ничтожности сделок налоговыми органами в ходе проверок

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЛИСТ
від 16.09.2011 р. N 7319


Заявникам за списком
Про розгляд листа

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув Ваш лист від 22.08.2011 щодо проведення перевірок органами державної податкової служби, а також визнання ними господарських договорів нікчемними, та, в межах компетенції, повідомляє.

Правові положення проведення перевірок органами державної податкової служби містить глава 8 Податкового кодексу України.

У відповідності до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби;

копії наказу про проведення перевірки;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Щодо правомірності органів державної податкової служби визнавати угоди нікчемними зазначимо, що згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Особливу увагу слід звернути на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Виходячи із положень статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції наділені повноваженнями подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Заступник Голови
О. Т. Сохар
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 26 сен 2011, 07:31

В общем то нечто подобное уже звучало в исполнении ВАСУ. Но все равно неприятно.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

від 06.05.2011 р. N 742/11/13-11


Головам апеляційних адміністративних судів

1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (пункт 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" зазначеного Кодексу).

З метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України звертає увагу на таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкової ознаки господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг, або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Установленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності. Зокрема, відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції. Однак ця обставина може вказувати на те, що відповідна особа не мала можливості та належної кваліфікації на здійснення певних дій, а отже, і на їх можливу відсутність.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

Зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків, в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо. Судам слід ураховувати, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала, тощо).

Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами. При цьому згідно з частиною п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні".

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Судам варто мати на увазі, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

При визначенні строку звернення до суду з відповідними позовами слід керуватися загальними правилами, передбаченими статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно строк звернення податкового органу до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення відповідних санкцій становить шість місяців. Зазначений строк обчислюється з дня, коли податковий орган дізнався або повинен був дізнатися про порушення інтересів держави внаслідок вчинення відповідного правочину з протиправною метою. Таким днем може бути або день проведення відповідної перевірки, або день надходження до органів державної податкової служби інших документів, які свідчать про вчинення відповідного правочину з протиправною метою, наприклад, даних зустрічних перевірок контрагентів платника тощо.

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів для врахування при здійсненні правосуддя.

 

Голова суду
О. Пасенюк
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 11 янв 2012, 20:07

Является ли неоправданно большой гонорар (к примеру, 300 млн грн за оказание правовой помощи банку, который, к тому же находится в процедуре санации) основанием для признания договора недействительным? - По мнению судебных инстанций, нет.
Еще недавно мало кому известное адвокатское объединение, которое существует только три года, — АО «Бриарей» может войти в историю как компания, получившая один из самых больших гонораров по одному договору об оказании правовой помощи. Согласно материалам судебного дела, адвокаты за свой труд получили 301 600 000 грн.

... с иском к адвокатам обратился в суд клиент — ЧАО «Родовид Банк» (правда, после выхода из кризиса и изменения менеджмента), который просил суд признать договор об оказании правовой помощи недействительным и взыскать с Объединения и двоих ­адвокатов — партнеров Объединения солидарно всю сумму гонорара.

В качестве аргументов недействительности договора истец указывал, что договор, в частности механизм определения гонорара, по мнению истца, противоречил требованиям части 1 статьи 901, части 1 статьи 903 Гражданского кодекса (ГК) Украины и Правилам адвокатской этики (Правила), а именно: согласно условиям договора, гонорар за оказание правовой помощи был установлен исключительно в случае достижения позитивного результата — в размере 10 % от суммы фактически полученных банком денежных средств, 8 % от оценочной стоимости залогового имущества или активов, переданных на баланс банка в качестве погашения задолженности перед банком, и 1 % от размера реструктуризированного обязательства в случае реструктуризации обязательств перед банком.

Стоит отметить, что договор об оказании правовой помощи был заключен 1 июля 2009 года, когда в ЧАО «Родовид Банк» была введена временная администрация и принимались меры по санации банка. Поэтому немалое значение имел именно возврат задолженностей заемщиков перед банком.

... ВСУ констатировал отсутствие правовых оснований для удовлетворения заявления в части отмены спорного решения ВССУ.

Однако, пересматривая определение ВССУ, ВСУ отметил ряд интересных для адвокатской практики позиций.

Прежде всего, согласно устоявшейся правовой позиции суда первой инстанции в соответствии с принципом свободы договора согласно статье 627 ГК Украины, стороны добровольно заключили договор об оказании платных услуг и самостоятельно определили размер платы и порядок расчета. Действующее законодательство не содержит запрета определять размер платы (гонорара) за оказанные услуги (правовую помощь) в виде процентов от достигнутого конечного результата (фактически взысканной задолженности). Согласно платежным документам, оплата услуг адвокатов АО «Бриарей» осуществлялась именно за предоставление правовой помощи. А поэтому доводы истца о том, что договор и приложения к нему не соответствуют статьям 203, 901, 903 ГК Украины, Закону Украины «Об адвокатуре» и Правилам, являются безо­сновательными.

Эта правовая позиция, одновременно с практикой хозяйственных судов ограничивать возмещение расходов на правовой помощи оценочной категорией «разумности» наталкивает на вывод, что определение суммы гонорара является вопросом, который в договорном порядке разрешают адвокат и клиент. Однако в случае заявления таких выплат к возмещению за счет противной стороны суд может ограничить размер возмещения исходя из принципа разумности. При этом такое ограничение не влияет на правомерность договора в части определения суммы гонорара.
"Юридическая практика" № 1 за 2012
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST vins » 13 янв 2012, 09:14

ЕДИНАЯ БАЗА НАЛОГОВЫХ ЗНАНИЙ

У якому звітному податковому періоді необхідно здійснити перерахунок доходів та витрат (балансової вартості ОЗ) у разі визнання правочину недійсним та на підставі яких документів проводиться такий перерахунок?
Відповідно до п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 - VI зі змінами та доповненнями у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.
Відповідно до част. першої ст. 215 Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (част. 2 ст. 215 ЦКУ). Зокрема, згідно з част. другою ст. 228 нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (част. перша ст. 228 ЦКУ). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (част. третя ст. 228 ЦКУ). Відповідно до ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. З урахуванням викладеного, перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) проводиться сторонами у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) були враховані в обліку, у разі: - визнання правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок. При цьому правочин, який порушує публічний порядок, є недійсним з моменту його вчинення без визнання судом, оскільки його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); - визнання фіктивного правочину недійсним. Підтвердженням визнання фіктивного правочину недійсним є відповідне судове рішення. Перерахунок витрат і доходів (балансової вартості основних засобів) у разі визнання правочину недійсним з інших підстав, ніж визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, є фіктивним, проводиться у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили. Підтвердженням визнання правочину недійсним є відповідне судове рішення.
Аватар пользователя
vins
 
Сообщений: 6654
Зарегистрирован: 27 дек 2010, 12:38
Благодарил (а): 2704 раз.
Поблагодарили: 2891 раз.

UNREAD_POST налоговик » 02 июн 2012, 11:47

По мнению Волынских налоговиков, неуведомление налоговой об изменении фамилии физлица-предпринимателя - основание для признания договора недействительным.

ФЛП не провел регистрацию изменений фамилии в органах налоговой инспекции, то какие последствия у этого будут? а именно, если в период, когда фамилия была изменена, а регистрация не проведена, были заключены договора с дургими контрагентами, могут ли они быть признаны недействительными органами налоговой инспекции?

Державна податкова служба у Волинській області

Відповідно до п. 70.7 ст. 70 р. ІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями та р. ІХ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 17.12.10 №954, фізичні особи зобов'язані подавати органам державної податкової служби відомості про зміну даних, які вносяться до Облікової картки або Повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання Заяви за формою №5ДР або за ф. №5ДРП відповідно. Фізичні особи подають означені Заяви до органу державної податкової служби за місцем проживання, у разі зміни місця проживання - до органу державної податкової служби за новим місцем проживання, або за місцем отримання доходів, або місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування. Для заповнення Заяви використовуються дані паспортного документа громадянина та інших документів, які подаються у разі зміни паспортних даних. Приймання Заяв та перевірка їх на дотримання вимог щодо оформлення документів, які подаються для обліку фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків (далі – Державний реєстр) або в окремому реєстрі Державного реєстру, здійснюється працівниками структурних підрозділів органів державної податкової служби, до функцій яких належить реєстрація фізичних осіб у Державному реєстрі. Внесення змін до Державного реєстру та окремого реєстру Державного реєстру здійснюється протягом десяти робочих днів від дня подання до органу державної податкової служби Заяви. У разі виявлення недостовірних даних або помилок у поданій Заяві фізичній особі може бути відмовлено у внесенні змін та/або видачі документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі, або внесенні відмітки до паспорта громадянина України. У Заяві в обов'язковому порядку вказується реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті).У разі не внесення змін до Державного реєстратора Ваші договори можна визнати не дійсними.
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5575
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 780 раз.
Поблагодарили: 2481 раз.

UNREAD_POST plutarx » 25 ноя 2012, 14:44

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
22 серпня 2012 року м. Київ К/9991/42289/12

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із аналізу положень підпункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто законодавець пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пп. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (робіт, послуг) (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо реального вчинення спірного правочину та за наявності доказів: договору, податкових та видаткових накладних, документів про їх оплату, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит і відсутність підстав для висновку про нікчемність такого договору.

Спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи: додатковою угодою № 3 від 01.10.2010р. до Договору поставки № 28/07/08, даними складського обліку, а саме: Звітом про рух номенклатури на складі з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р., податковими накладними, тощо. Доказів того, що придбані у ПП "Максі -А" товари та послуги не були використані в господарської діяльності ПП "СПС", відповідачем до суду не надано.

При цьому, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковий орган не довів при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування.

Вказане спростовує твердження податкового органу про фіктивність цього правочинів, оскільки згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових (реальних) наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Натомість, судом встановлено, що правові наслідки, обумовлені цими правочинами, реально настали для обох сторін цієї угоди.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Оскільки в ході судового розгляду справи не встановлено, що при укладанні та виконанні договору між позивачем та ПП «Максі-А»порушено приписи ст. 203 Цивільного кодексу України, то суди дійшли вірного висновку, що твердження податкового органу про нікчемність/недійсність спірного правочину є безпідставними.
plutarx
 
Сообщений: 86
Зарегистрирован: 22 ноя 2012, 20:49
Благодарил (а): 2 раз.
Поблагодарили: 2 раз.

UNREAD_POST lutishka » 25 ноя 2012, 14:58

Вот хорошая статья от "Бухгалтерии" №37 от 10.09.12 о недействительных сделках и их последствиях.
У вас нет доступа для просмотра вложений в этом сообщении.
Аватар пользователя
lutishka
 
Сообщений: 2137
Зарегистрирован: 24 ноя 2012, 11:47
Благодарил (а): 835 раз.
Поблагодарили: 960 раз.

UNREAD_POST plutarx » 25 ноя 2012, 17:24

Уважаемые коллеги, был ли у кого-то опыт подобных ситуаций: предприятие сменило собственников , буха и директора, деятельности не ведёт, сдаёт пустышки. Вдруг нежданно-негаданно к нему возникает интерес налоговых органов, в связи с взаимоотношениями с предприятием, имеющим «ознакi фiктiвностi». Отношения имели место более года назад. Не смотря на то, что проверка по нему уже проводилась, ещё при коденции бывших посадових осiб, и хотя и сделки с ним, и с дальнейшим покупателем, товара были обруганы, в акте, «никчемными», но никаких НУРов не выкатывалось. Прошло с акта пол года (на сегодня). То есть срок давности вышел.
Как полагаете, чем ограничится «интерес» органов, в связи с тем, что штраф и доначисления взять неоткуда(фирма не работает), так заем оно им надо? Новый директор не откупится и будет оспаривать само постановление на проверку … Искать старого можно, но что с этого будет неясно…. Сумма сделки с нехорошей фирмой 2,3 лимона, что позволяет пугать его уголовкой, но вот с доказательствами будет сложно, поскольку отпуск и поставка товара подтверждена всеми возможными бумагами, включая ТТН, товарные и налоговые, доверенности, договора и т.п. То есть опираться можно будет исключительно на дырки в работе контрагента. Чего доблестные органы, скорее всего, станут делать? Что скажите?
plutarx
 
Сообщений: 86
Зарегистрирован: 22 ноя 2012, 20:49
Благодарил (а): 2 раз.
Поблагодарили: 2 раз.

UNREAD_POST lutishka » 25 ноя 2012, 17:32

plutarx писал(а):Уважаемые коллеги, был ли у кого-то опыт подобных ситуаций: предприятие сменило собственников , буха и директора, деятельности не ведёт, сдаёт пустышки. Вдруг нежданно-негаданно к нему возникает интерес налоговых органов, в связи с взаимоотношениями с предприятием, имеющим «ознакi фiктiвностi». Отношения имели место более года назад. Не смотря на то, что проверка по нему уже проводилась, ещё при коденции бывших посадових осiб, и хотя и сделки с ним, и с дальнейшим покупателем, товара были обруганы, в акте, «никчемными», но никаких НУРов не выкатывалось. Прошло с акта пол года (на сегодня). То есть срок давности вышел.
Как полагаете, чем ограничится «интерес» органов, в связи с тем, что штраф и доначисления взять неоткуда(фирма не работает), так заем оно им надо? Новый директор не откупится и будет оспаривать само постановление на проверку … Искать старого можно, но что с этого будет неясно…. Сумма сделки с нехорошей фирмой 2,3 лимона, что позволяет пугать его уголовкой, но вот с доказательствами будет сложно, поскольку отпуск и поставка товара подтверждена всеми возможными бумагами, включая ТТН, товарные и налоговые, доверенности, договора и т.п. То есть опираться можно будет исключительно на дырки в работе контрагента. Чего доблестные органы, скорее всего, станут делать? Что скажите?

А ОС и ТМЦ есть на балансе?
Аватар пользователя
lutishka
 
Сообщений: 2137
Зарегистрирован: 24 ноя 2012, 11:47
Благодарил (а): 835 раз.
Поблагодарили: 960 раз.

UNREAD_POST plutarx » 25 ноя 2012, 17:51

lutishka писал(а):А ОС и ТМЦ есть на балансе?

Всё будет списано. Считайте, что нет. Нечего взять....сиротинушка :)
plutarx
 
Сообщений: 86
Зарегистрирован: 22 ноя 2012, 20:49
Благодарил (а): 2 раз.
Поблагодарили: 2 раз.

Пред.След.

Вернуться в РАЗНОЕ ЮРИДИЧЕСКОЕ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, Ya

cron