Модератор: Ol_ua
plutarx писал(а):Уважаемые коллеги, был ли у кого-то опыт подобных ситуаций: предприятие сменило собственников , буха и директора, деятельности не ведёт, сдаёт пустышки. Вдруг нежданно-негаданно к нему возникает интерес налоговых органов, в связи с взаимоотношениями с предприятием, имеющим «ознакi фiктiвностi». Отношения имели место более года назад.
А насчетКонсультирует юрист: Дмитрий Сопильняк
В соответствии с ч.3 ст. 8 Закона Украины "О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине" ( http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-14 , Ответственность за организацию бухгалтерского учета и обеспечение фиксирования фактов осуществления всех хозяйственных операций в первичных документах, сохранность обработанных документов, регистров и отчетности в течение установленного срока, но не менее трех лет, несет собственник (собственники) или уполномоченный орган (Должностное лицо), осуществляющий руководство предприятием в соответствии с законодательством и учредительными документами.
Кроме того, согласно п.п. 47.1.1. п. 47.1. ст. 47 Налогового кодекса Украины ( http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show?nreg=2755-17&page=5 o937), Ответственность за непредоставление, нарушение порядка заполнения документов налоговой отчетности, нарушение сроков их представления контролирующим органам, недостоверность информации, приведенной в указанных документах, несут юридические лица, постоянные представительства нерезидентов, которые соответственно этому Кодексу определены налогоплательщиками, а также их должностные лица.
Таким образом, исходя из положений законодательства Украины, подача налоговой отчетности, а также оплата налогов – обязанность новых собственников и руководителей компании. При этом следует обратить внимание, что за хозяйственные операции проведенные в течении периода, в котором должность директора занимало предыдущее лицо – ответственность будет нести такое лицо.
С уважением,
ЮК «Правовой Фактор»
может рассмотрите возможность увольнения себя с поледующей ликвидацией ЮЛ :plutarx писал(а):Банкроство процесс длительный и дорогой, а если будут проблемы с налоговой, то этого сделать уже нельзя. Вопрос задане не об этом.
plutarx писал(а):Банкроство процесс длительный и дорогой, а если будут проблемы с налоговой, то этого сделать уже нельзя. Вопрос задане не об этом.Как уволиться директору: выход есть!plutarx писал(а):Банкроство процесс длительный и дорогой, а если будут проблемы с налоговой, то этого сделать уже нельзя. Вопрос задане не об этом.
Как уволиться директору предприятия, если с учредителями нет связи, либо, что еще интереснее, - директор и учредитель – одно лицо! Деятельность не ведется, работников нет. Есть только директор.
Практика показывает, что с вопросом увольнения директора возникает вопрос и о ликвидации предприятия. А вот это уже поистине интересно.
Давайте поэтапно разберем эти два аспекта одной большой проблемы.
Увольнение директора
В нормальной ситуации проблем с увольнением не возникало бы: общее собрание рассмотрело бы заявление об увольнении действующего директора и приняло бы решение об удовлетворении его заявления (другого решения оно выносить не вправе) и назначении нового директора, после чего произошла бы передача дел от старого директора к новому, а также было бы осуществлено уведомление о смене руководителя налоговой инспекции и госрегистратора — с внесением изменений относительно директора в ЕДРПОУ.
А что с учредителями? Если директор и учредители – одно лицо? А ничего! Учредители не отвечают по обязательствам предприятия и наоборот. Если исчез учредитель – для него нет никаких хлопот, не болит голова, как пройти всю вертикаль и горизонталь бюрократической системы, оформляя документы на закрытие предприятия, и что самое главное — за такие действия не установлена ответственность. Поэтому ипостась учредителя пусть спокойно отдыхает и ни о чем не переживает.
Теперь возьмемся за директора. Он, как и обычный работник, вправе уволиться по собственному желанию. Данное право закреплено в ст. 38-39 КЗоТ Украины.
В нашем случае с учетом отсутствия протокола общего собрания все значительно усложняется. Руководитель (директор) не может просто хлопнуть дверью и уйти — хотя формально закон разрешает ему на 14-ый день после предупреждения оставить работу.
Но толку от этого будет мало, поскольку:
- в Едином государственном реестре он будет продолжать числиться в качестве руководителя (директора) юридического лица. Налоговая инспекция и соцстраховские фонды и в дальнейшем будут считать, что на директоре, который уже уволился, лежит обязанность сдачи обществом отчетности, уплаты налогов и взносов;
- как руководитель он продолжает являться единоличным исполнительным органом общества и отвечает за всю его текущую деятельность;
- как руководитель он продолжает нести материальную ответственность за прямой действительный ущерб, причиненный обществу, а в некоторых случаях и за убытки.
Что же делать?
1. Согласно ст. 145 ГК Украины – собрать общее собрание учредителей. С учетом того, что общее собрание общества созвать по инициативе учредителей невозможно, директору следует созвать его по собственной инициативе с повесткой дня «Сообщение о запланированном увольнении директора». Нормативное обоснование - ч. 3 ст. 61 Закона Украины «О хозяйственных обществах» общее собрание участников общества должно созываться также по требованию исполнительного органа. А высшим исполнительным органом предприятия как раз и является директор. О проведении собрания участники должны быть извещены заранее путем отправления уведомления по почте по последним известным адресам проживания.
В случае неявки участников на собрание необходимо формально выполнить следующие процедурные действия:
- отправить по почте копии заявления об увольнении по собственному желанию каждому из участников общества по известным адресам проживания. Такое уведомление будет считаться надлежащим уведомлением работодателя об увольнении, поскольку в противном случае неявка участников на собрание на практике означала бы лишение директора права расторгнуть трудовой договор, что противоречит ст. 43 Конституции Украины о свободе труда;
- сдать наличные средства, принадлежащие предприятию, если таковые имеются, в обслуживающий банк для зачисления на текущий счет;
- уплатить надлежащие налоги, взносы, погасить задолженность, если таковые имеются;
- закрыть счета общества в банках с целью предотвратить возможность осуществления финансовых операций на основании платежных документов с «подписью» директора после его увольнения;
- через 2 недели после уведомления участников об увольнении (с момента отправки писем) составить опись документов общества, упаковать и опечатать их;
- составить приказ о том, что документы и печать общества будут находиться у него на хранении, или, как вариант, документы передать на хранение в архив, а печать «потерять». Для «утери» печати написать заявление в милицию и опубликовать объявление в средствах массовой информации об утере печати общества и о том, что такую печать следует считать недействительной. Если директор решит хранить печать у себя, то для этого ему следует ее герметично упаковать, например путем заклеивания в конверте, расписаться на линии заклеивания самому и двум свидетелям, чтобы в будущем избежать обвинений в незаконном использовании печати после увольнения. Теоретически можно передать документы и печать предприятия на ответственное хранение нотариусу, однако на практике большинство нотариусов отказываются предоставлять такие услуги. В этом случае целесообразным будет передача документов на хранение специальным организациям с условным сроком - 1 месяц, после истечения которого вам не следует продолжать оплату услуг хранения. Здесь вступают в действие гражданско-правовые отношения, в которых вы будете в выигрышном положении в сравнении с теми проблемами, которые могут возникнуть при незаконном хранении печати предприятия. В итоге ваш хранитель уничтожит ваши же документы, поскольку вы не продляете договор и на этом ваши мытарства закончатся;
- затем издать приказ, внести запись в трудовую книжку и уведомить участников общества об увольнении и о месте хранения документов по почте по последним известным адресам проживания.
2. После таких действий директор может считать себя уволенным. Но это еще не все. Увольнение не лишит бывшего директора определенных неудобств, если учесть, что общество не ликвидировано. Он и дальше будет считаться директором предприятия в ЕДРПОУ, а госрегистратор изменит его только в случае назначения нового директора. А нового директора не от куда взять. Также, что является самым неприятным моментом, - можно ожидать вызова в налоговую инспекцию для представления объяснений относительно непредставления отчетности. Такого вызова бояться не следует, если были соблюдены все вышеуказанные процедуры, ведь тогда увольнение было полностью законным и директор — уже не директор общества, а лишь бывший его директор. Привлечь же бывшего директора к ответственности за непредставление отчетности не имеют права, если срок представления наступил после момента увольнения директора.
Чтобы обезопасить себя от претензий налоговой - директору лучше письменно уведомить налоговую инспекцию и соцстраховские фонды о своем увольнении соответствующим заявлением – под штамп канцелярии на втором экземпляре. Тоже самое нужно сделать в отношении органов статистики, которые ведут ЕГРПОУ. Такое уведомление будет свидетельствовать о добросовестности намерений директора. После этого директор может поступить на другую работу. Теперь едем далее.
Ликвидация предприятия.
Раз уж начали дело – нужно довести его до конца. После вышеприведенных действий по увольнению директор может обратиться с письменным заявлением в налоговую инспекцию, которая в свою очередь может обратиться в хозяйственный суд с иском о ликвидации предприятия.
В соответствии с пунктом «в» части четвертой ст. 19 Закона «О хозяйственных обществах» общества ликвидируются на основании решения суда по представлению органов, контролирующих деятельность общества, в случае систематического или грубого нарушения им законодательства.
Понятия «систематическое» и «грубое» нарушения расшифрованы в п. 16 разъяснения Высшего арбитражного суда Украины от 12.09.96 г. №02-5/334 «О некоторых вопросах практики разрешения споров, связанных с созданием, реорганизацией и ликвидацией предприятий», с изменениями. Так, систематически нарушающими законодательство следует считать общества, которые ранее дважды допускали нарушение законодательства и совершили его опять, независимо от того, привлекались ли они к ответственности за предыдущие нарушения. В порядке исключения с учетом конкретных обстоятельств, связанных с характером совершенного нарушения законодательства, причин его осуществления, продолжительности во времени и последствий систематическим может быть признано и повторное нарушение законодательства. Грубым может считаться разовое нарушение законодательства, свидетельствующее о явном и умышленном игнорировании его требований со стороны общества и/или повлекшее последствия в виде значительного ущерба, причиненного государству, юридическим или физическим лицам.
При наличии решения суда о ликвидации общество можно исключить из Единого государственного реестра Украины (с момента возникновения записи о прекращении деятельности в Государственном реестре) и таким образом ликвидировать запись о бывшем директоре как директоре и избежать каких-либо других вызовов в государственные органы.
Чего не следует делать:
Очень часто решения проблем с увольнением директора ищут на юридических форумах и просто в социальных сетях. От незнания и безвыходности чаще всего рекомендуют следующее:
1. «Нарисовать» левый протокол общего собрания и подписать левой рукой от имени учредителя. В нем указать об увольнении старого и назначении на должность нового директора. Этого делать нельзя, т.к. это чистейшая подделка документов, которая влечет уголовную ответственность. А кроме несчастного директора некого привлечь к ответственности. Поэтому такие эксперименты могут окончиться очень плачевно. Тем более, вам придется найти откуда-то паспортные данные нового директора. И если вы их даже найдете, то рано или поздно он об этом узнает и сам придет в прокуратуру.
2. Написать заявление на увольнение, отправив его на адрес самого предприятия. А далее забыть обо всем и заниматься своими делами. Этого тоже не следует делать, т.к. это не решает проблемы ни с оформлением увольнения директора, ни с ликвидацией предприятия.
Будте грамотными и знающими! Обращайтесь только к профессионалам для решения своих юридических проблем. Если мы смогли вам рассказать схему решения вашей проблемы – обратитесь к нам за юридическим сопровождением! Удачи вам!
Автора статьи:
адвокат Морозов А.В.,
юрисконсульт по вопросам корпоративного права Спасский В.И.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"14" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/50772/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2011 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 року
у справі № 2а-9864/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»(далі -позивач, ТОВ «ПВК «Будівельник») звернулось у липні 2011 року до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі -відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.06.2011 року № 0000472306.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Відповідач своїх заперечень на касаційну скаргу позивача до суду не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Спірне податкове повідомлення-рішення від 20.06.2011 року за № 0000472306 прийнято ДПІ у Оболонському районі м. Києва на підставі документальної невиїзної перевірки позивача, за результатами якої складено Акт від 30.05.2011 року № 229/23-6/31466963, де зазначено, що ТОВ «ПВК «Будівельник»занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в розмірі 1 791 382,63 гривні.
Зазначеною перевірко встановлено, що контрагент позивача ТОВ «Лаватан» за основним місцем обліку відсутній, не має належних ресурсів для здійснення господарської діяльності.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши касаційну скаргу в порядку письмового провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій вказали на відсутність у позивача первинних документів, які б підтверджували реальність проведення господарських операцій з контрагентом.
Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Актом від 30.05.2011 року № 229/23-6/31466963 про проведення документальної невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «ПВК «Будівельник»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 28.02.20011 року було встановлено, що правочини укладені між ТОВ «ПВК «Будівельник»та ТОВ «Лаватан»є нікчемними, у зв'язку з чим ТОВ «ПВК «Будівельник»було завищено податковий кредит за період з січень 2011 року на 319 697,98 гривень, за лютий 2011 року на суму 1 471 684,65 гривні.
Однак, судами попередніх інстанцій не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судами попередніх інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Лаватан»правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.
Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Все вищевикладене було зазначено позивачем в позовній заяві та апеляційній скарзі, однак зазначені норми матеріального права не були взагалі враховані судами під час прийняття оскаржуваних рішень.
Крім того, під час ухвалення оскаржуваних рішень суди прийшли до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «ПВК «Будівельник»та ТОВ «Лаватан».
Однак, позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують факт поставки товару ТОВ «Лаватан» на користь позивача та банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.
Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту...».
Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також «... у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».
Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товар) ТОВ «Лаватан» на користь позивача, посилання суду як першої інстанції так і апеляційної інстанцій на пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 та пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в обґрунтування своєї позиції є порушенням норм матеріального права.
Отже, доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, судом, під час здійснення судочинства, було проігноровано вказану частину.
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності прийняття ДПІ у Оболонському районі м. Києва податкового повідомлення-рішення від 20.06.2011 року № 0000472306 не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»-задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 року у справі № 2а-9864/11/2670 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.06.2011 року № 0000472306, прийняте Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»судовий збір у розмірі 1550,00гривень.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
І.В. Приходько
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
"03" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/51279/12
...
органи державної податкової служби, виходячи зі своїх завдань та функцій, у відносинах з платниками податків покликані, зокрема, перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, правильність ведення податкового обліку тощо. Жодна норма податкового законодавства, яка діяла на момент перевірки позивача, не наділяла органи державної податкової служби правом давати правову оцінку договорам, які укладалися між суб'єктами господарювання, а саме: аналізувати зміст правочинів, дотримання форми та порядку їх укладення, строків виконання тощо. Тобто, посадові особи органу державної податкової служби, які здійснювали перевірку платника податку, не уповноважені визнавати ті чи інші угоди (правочини) фіктивними внаслідок дослідження суті цих договорів на предмет їх відповідності нормам чинного законодавства України та.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
"20" травня 2013 р. м. Київ К/800/3644/13
...
колегія суддів Вищого адміністративного суду України відзначає, що за змістом цих норм органи державної податкової служби, виходячи зі своїх завдань та функцій, у відносинах з платниками податків покликані, зокрема, перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, правильність ведення податкового обліку тощо. Жодна норма чинного законодавства не наділяє органи державної податкової служби правом давати правову оцінку договорам, які укладаються між суб'єктами господарювання. Тобто, орган державної податкової служби, який здійснює перевірку платника податку, не уповноважений встановлювати недійсність тих чи інших угод (правочинів) внаслідок дослідження суті цих договорів на предмет їх відповідності нормам чинного цивільного законодавства України.
19.06.2013, 10:30Если правочин совершен на основании нормативного акта, который потом отменили: признают ли договор недействительным
ВХСУ отметил, что недействительными могут признаваться не только правочины, которые не соответствуют Гражданскому кодексу Украины, но и те, которые нарушают требования других законодательных актов Украины, указов Президента Украины, постановлений Кабмина, иных нормативно-правовых актов, изданных госорганами, в том числе ведомственных, зарегистрированных в установленном порядке.
Хозсуд должен отказать в признании правочина недействительным, если эти требования основываются на акте государственного или иного органа, который не соответствует законодательству.
Сам лишь факт отмены (признания недействующим или недействительным) нормативно-правовых актов государственных и других органов, которыми руководствовались при заключении правочинов, не может считаться достаточным основанием для признания недействительными таких правочинов. Здесь хозсуд должен надлежащим образом исследовать обстоятельства, связанные с моментом совершения правочина и с его возможным изменением сторонами с целью приведения в соответствие с законодательством.
Соответствие или несоответствие правочина требованиям закона оценивают относительно законодательства, действовашего на момент совершения правочина.
В случае если после такого совершения вступил в силу акт законодательства, нормы которого иначе регулируют правоотношения, нежели те, которые действовали на момент совершения правочина, то нормы такого акта, если он не имеет обратной силы, применяются к правам и обязанностям сторон, возникшим с момента вступления его в силу.
Постановление Пленума Высшего хозяйственного суда Украины от 29.05.13 г. № 11
http://www.vobu.com.ua/rus/news/view/18449
19.06.2013, 10:00Может ли хозсуд по собственной инициативе признать договор недействительным
Высший хозсуд Украины сообщил: если хозсуд во время рассмотрения дела выяснит, что содержание договора, связанного с предметом спора, противоречит законодательству, которое действовало на момент заключения договора, он вправе по собственной инициативе признать этот договор недействительным полностью или в определенной части с применением при необходимости и последствий признания недействительным ничтожного правочина (абз. 2 ч. 5 ст. 216 Гражданского кодекса Украины).
Хозсуд может реализовать это право независимо от наличия ходатайства стороны.
Постановление Пленума ВХСУ от 29.05.13 г. № 11
http://www.vobu.com.ua/rus/news/view/18447
19.06.2013, 09:30Могут ли стороны во время судебного процесса устранить недостатки договора, которые влекут его недействительность
Высший хозяйственный суд Украины подчеркнул, что в процессе разрешения спора стороны могут самостоятельно устранить нарушения, влекущие за собой признание правочина недействительным. Это можно совершить путем: совершения нового правочина; согласования правочина с соответствующим госорганом, если это необходимо было для данного правочина, а такое согласование не было ранее осуществлено, и т.п.
Стороны также не лишены права совершить правочин о внесении изменений в правочин с целью приведения его в соответствие с законом (кроме изменения цены в договоре после его выполнения, поскольку согласно ч. 3 ст. 632 Гражданского кодекса Украины такое изменение не допускается).
Если упомянутый правочин (о внесении изменений) не противоречит требованиям закона, хозяйственный суд принимает судебное решение, исходя из его условий. При этом закон не предусматривает запрета предоставлять правочину, в т.ч. о внесении изменений в другой правочин, по согласию сторон обратного действия во времени.
Постановление Пленума ВХСУ от 29.05.13 г. № 11
http://www.vobu.com.ua/rus/news/view/18446
Печкин писал(а):Интересное постановление ВАСУ.
Фактически сводится к тому, что налоговики не могут самостоятельно признавать сделки ничтожными. Только через суд.Скрытый текст: показать
Нікчемність правочинів — знову в актах перевірок
20.06.2013
Лист Міндоходів від 27.05.2013 р. №3642/6/99-99-19-04-01-15
Останнім часом багато фахівців приділили увагу судовим рішенням, які дуже критично поставилися до посилань в актах перевірок на нікчемність правочинів. На це є кілька причин, які чітко вказані у постанові ВАСУ від 14.11.2012 р. у справі №К/9991/50772/12, зокрема:
Причина 1. Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені.
Отже, очевидним є висновок ВАСУ про те, що зазначені в акті висновки про нікчемність правочинів є суто суб'єктивною думкою податкового ревізора-інспектора.
Причина 2. Жодним законом не передбачено право органу ДПС самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків у податкових деклараціях.
Очевидним є і другий висновок ВАСУ: навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за такими правочинами.
Причина 3. Згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Для визнання правочину нікчемним необхідно довести обставини, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність. А це зробити можна лише вироком суду.
Таким чином, узагальнено суд вказав на неможливість посилань на відсутність реальності поставки (через визнання нікчемними правочинів) в актах перевірок без належних доказів (вироків суду).
Проте, незважаючи на висновок суду, Міндоходів все-таки вказує на необхідність повернутися до відображення в актах перевірок ознак нікчемних правочинів у разі виявлення таких ознак під час перевірок.
Виникає цілком логічне запитання: з якою метою податковий орган планує зазначати в актах перевірок ознаки нікчемності правочинів, якщо тут же вони стверджують, що «донарахування податкових зобов'язань повинно здійснюватися виключно за порушення норм податкового законодавства» і не бути пов'язано із фактом нікчемності?
Вочевидь податкові органи планують використовувати акт перевірки як документ, що підтверджує обставини (ознаки) нікчемності угод, виявлені під час перевірок, при зверненні до господарського суду (див. причину 2).
Ще один момент, на який звертає увагу Міндоходів у листі: податкові органи взяли на озброєння висновки, викладені в листі ВАСУ від 02.06.2011 р. №742/11/13-11. Зокрема, у ньому суд говорить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення госпоперації. Таким чином, заперечуючи факт презумпції правомірності угод (правочинів), суд вказує лише на можливість застосування презумпції правомірності рішень платника податків.
Але, на відміну від коментованого листа, наведені вище висновки ВАСУ стосуються все-таки судів, а не встановлюють обсяг повноважень податкових органів під час проведення перевірок платників податків.
І останній момент у коментованому листі — питання оскарження актів перевірок.
Справді, з одного боку, ми цілком погоджуємося з уже сталою позицією судів щодо неможливості оскарження актів перевірок за відсутності у них ознак правового акта індивідуальної дії. Проте це не виключає можливості оскарження дій чи бездіяльності податківців, які склали акт перевірки та, скажімо, виклали там обставини чи факти, що не відповідають дійсності (або не перевірені та не підтверджені належним чином), під час оскарження податкового повідомлення-рішення чи окремим позовом.
Автор: Канарева Наталия
Джерело: «Дебет-Кредит»
http://news.dtkt.ua/ua/law/inspections/ ... newsletter
Верховний Суд України
П О С Т А Н О В А
16 січня 2013 року Справа № 6-161цс12
...
За змістом Контракту виконання послуг з адміністрування системи полягає в тому, що: клієнт сплачує передбачені Контрактом кошти, а ЗАТ «Філдес Україна» формує групу клієнтів, за рахунок чистих внесків яких здійснюється придбання автомобіля (ст. ст. 3, 5 Контракту); клієнт одержує автомобіль відповідно до принципів асигнації (визнання) автомобіля, передбачених Контрактом (ст. 7 Контракту); визнання автомобіля здійснює ЗАТ «Філдес Україна» на власний розсуд; право на купівлю автомобіля мають не всі учасники системи, а тільки ті, які володіють на останній день місяця, що передує акту асигнації, найбільшою кількістю балів (ст. 9 Контракту), тобто, які зробили найбільшу кількість внесків; Контракт не містить строків та (або) термінів отримання клієнтом автомобіля та не передбачає будь-яких гарантій отримання клієнтом автомобіля навіть у разі повної оплати його вартості; у разі відмови клієнта від Контракту внесок йому повертається після ліквідації групи за вирахуванням 10 % штрафу за односторонню відмову від Контракту, який не може бути менший ніж два чистих внески, нарахованих на підставі ціни товару, що є дійсною на день повернення, при цьому поверненню не підлягають вступний внесок, адміністративні витрати, страховий внесок (ст. 15 Контракту).
...
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.
Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, яка надана ОСОБА_8 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Оскільки ОСОБА_8 сплачував кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, ЗАТ «Філдес Україна» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «КАР КРЕДИТ», суд касаційної інстанції помилково погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірний договір - це досягнута між сторонами угода, яка не порушує прав ОСОБА_8, а діяльність ЗАТ «Філдес Україна» з реалізації системи «КАР КРЕДИТ» не є такою, що вводить споживача в оману.
ОляЛьвів писал(а):фірма-контрагент визнала себе транзитером.
Вернуться в РАЗНОЕ ЮРИДИЧЕСКОЕ
Зарегистрированные пользователи: Ads, Gb, Ya