Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

О последствиях недействительности сделок

Путеводитель по разделу. Наличка, РРО, труд, лицензирование, подотрасли хозяйственного права (земля, цены, ЦБ, хозобщества...)

Модератор: Ol_ua

UNREAD_POST Marlboro » 24 сен 2014, 13:09

Не знаю было ли тут такое.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39082954

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"15" травня 2014 р


Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Разом з тим, в ході розгляду справи суди попередніх інстанцій не перевірили чи були обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру) господарські операції з поставки олії соєвої для позивача.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Крім того, для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.
_____________________________
У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям

За это сообщение автора Marlboro поблагодарил:
Galla
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4760
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 316 раз.
Поблагодарили: 1175 раз.

UNREAD_POST Marlboro » 15 июл 2015, 07:49

ГУ ДФС у Полтаві ВНЕЗАПНО згадали про презумпцію правомірності правочину. І навіть більше - не менш ВНЕЗАПНО вони зробили висновок про те, що податкова не може визнавати правочин недійсними і застосовувати наслідки їх нікчемності. Ну що тут можна сказати? МОЖУТЬ, якщо захочуть :D

Скрытый текст: показать
ИзображениеИзображение
ИзображениеИзображение
Свідомість - це місце зустрічі душі з земним життям

За это сообщение автора Marlboro поблагодарил:
налоговик
Аватар пользователя
Marlboro
 
Сообщений: 4760
Зарегистрирован: 05 июл 2012, 19:26
Благодарил (а): 316 раз.
Поблагодарили: 1175 раз.

UNREAD_POST налоговик » 18 фев 2016, 12:25

Исковая давность и недействительность сделки

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі № 6-75цс15
3 лютого 2016 року

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.
Положення частини п’ятої статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов’язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5606
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 786 раз.
Поблагодарили: 2507 раз.

UNREAD_POST налоговик » 18 июл 2016, 15:09

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, за II півріччя 2015 р.


Спори щодо визнання правочинів недійсними

1. Відчуження нерухомого державного майна, яке перебуває на балансі державних комерційних підприємств, установ, організацій, можливе лише після отримання відповідної згоди органу управління майном і за наявності погодження з Фондом державного майна України, як це передбачено ст. 75 ГК України, Законом України від 21 вересня 2006 р. N 185-V "Про управління об'єктами державної власності" та Порядком відчуження об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. N 803 (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 р. у справі N 3-379гс15).

2. Системний аналіз статей 626, 632, 901, 903 ЦК України, статей 180, 181 ГК України дає підстави для висновку, що визначення договору як неукладеного може відбутися на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами.

Встановивши, що на виконання договору про надання консультаційних послуг між сторонами було складено та підписано акти здачі-приймання робіт, а замовник перерахував виконавцеві кошти (винагороду) за надані послуги, суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково визнали цей договір неукладеним (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 р. у справі N 3-502гс15).

3. Вимога про визнання правочину недійсним із застосуванням положень статей 203 та 215 ЦК України з підстав недотримання вимог ч. 2 ст. 586 ЦК України і ч. 2 ст. 17 Закону України від 2 жовтня 1992 р. N 2654-XII "Про заставу" може бути заявлена лише заставодержателем (постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 р. у справах N 3-649гс15 та 3-670гс15; від 4 листопада 2015 р. у справі N 3-669гс15).

4. Із правової природи договору оренди нерухомого майна вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди у разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України, оскільки використання майна - "річ" безповоротна і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Тому, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором.

У справі N 3-1143гс15 позовні вимоги прокурора зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно повернули, тобто зобов'язання за спірним договором є припиненими.

Ураховуючи встановлені у справі обставини, визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.

Викладене свідчить про те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для припинення провадження у цій справі (постанова Верховного Суду України від 23 грудня 2015 р. у справі N 3-1143гс15).

5. За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (ч. 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (ч. 2).

Згідно з ч. 1 ст. 236 цього Кодексу нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Разом із тим ч. 3 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди у разі його недійсності унеможливлює проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір судом має бути визнано недійсним і припинено лише на майбутнє, а не з моменту укладення (постанова Верховного Суду України від 1 липня 2015 р. у справі N 3-195гс15).

За это сообщение автора налоговик поблагодарили: 2
Galla, lutishka
Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5606
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 786 раз.
Поблагодарили: 2507 раз.

UNREAD_POST налоговик » 11 ноя 2016, 16:04

Что подтверждает никчем
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" листопада 2016 р. м. Київ К/9991/40813/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Бухтіярової І.О.

Суддів Маринчак Н.Є.

Приходько І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виробничо-комерційного підприємства «Бахмут-Інвест»

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.05.2012 року

у частково відновленій адміністративній справі № 2а/0570/4879/11

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Бахмут-Інвест»

до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про результати розгляду скарг

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробничо-комерційне підприємство «Бахмут-Інвест» звернулось до суду з позовом про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області від 09.12.2010 № 0000822342/0, № 0000832342/0, № 0000842342/0; від 31.12.2010 № 0000822342/1, № 0000832342/1, № 0000842342/1, № 0000882342/1 та від 09.03.2011 № 0000332342; визнання незаконними та скасування рішень Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області від 31.12.2010 № 42365/10/25-013-5 про результати розгляду первинної скарги та Державної податкової адміністрації у Донецькій області від 09.03.2011 № 4269/10/25-113-5 про результати розгляду повторної скарги.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.05.2012, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
...

При цьому слід враховувати, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримання податкової вигоди, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Крім того, судами попередніх інстанцій не взято до уваги та не перевірено доводи позивача про вилучення у нього правоохоронними органами в межах розгляду кримінальної справи № 129-31061 первинних документів по контрагентах (ТОВ «Стройтранс ЛТД», ТОВ «Альта-Мир», ТОВ «Відродження», ТОВ «ЮВК-Центр», ТОВ «Укримидж-Восток», ТОВ «Хімагроконтинент груп ЛТД», ТОВ «Монтажтехноспецсервіс»).

Слід також звернути увагу, що у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Однак, судами не досліджено наявності таких обставин на підтвердження доводів відповідача щодо нікчемності вищезазначених договорів.

Аватар пользователя
налоговик
 
Сообщений: 5606
Зарегистрирован: 20 ноя 2010, 23:29
Благодарил (а): 786 раз.
Поблагодарили: 2507 раз.

Пред.

Вернуться в РАЗНОЕ ЮРИДИЧЕСКОЕ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Ads, alex88, Gb, Ya