Рекламу показываем только НЕзарегистрированным пользователям. Войдите или зарегистрируйтесь на Бухфоруме
    .

Статус предпринимателя

обще-предпринимательские темы (независимо от системы налогообложения)

Модератор: ФЛ7

UNREAD_POST Печкин » 22 янв 2013, 12:15

Есть необходимость выделить.

1. Было такое сообщение в теме FAQ по предпринимателям (НЕналоговое)

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
РОЗ'ЯСНЕННЯ від 14.01.2011 р.

Статус фізичної особи - підприємця: проблеми застосування законодавства

Физлицо-предприниматель - это тот же физик, но с большим набором прав, в т.ч. с правом заниматься деятельностью, которая по закону относится к предпринимательской (прим. ФЛ7).

Відповідно до статті 2 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) учасниками цивільних відносин визнаються фізичні та юридичні
особи. Як бачимо, вказана стаття Закону залишає поза увагою таку численну групу учасників цивільних відносин як фізичні особи -
підприємці, які у сукупності теж охоплюються поняттям "фізичні особи", але в силу свого статусу мають певні відмінності у
правовому регулюванні їх відносин
. При цьому, правовий статус фізичної особи є набагато ширшим, ніж правовий статус фізичної
особи - підприємця.

У зв'язку з цим, постає питання: яке місце у сфері правовідносин займає фізична особа - підприємець та які норми
законодавства слід до них застосовувати: норми, що регулюють відносини фізичних осіб, чи норми, які регулюють відносини
юридичних осіб?

...

Разом з тим, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції
України) ( 254к/96-ВР ). Це право закріплено і в статті 50 Цивільного кодексу України ( 435-15 ). При цьому зазначається, що
фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто, громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних
реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи,
якого він набув з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - "підприємець".


Статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю,
а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами
господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, юридичний статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які
правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності.


Водночас, згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України ( 436-15 ) громадянин визнається суб'єктом
господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу
юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу ( 436-15 ). Саме у господарських відносинах фізичні особи - підприємці
приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до
Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.



Нюансы применения ст. 51 Гражданского кодекса Украины, в т.ч. к договорам аренда транспортных средств, где одной из сторон является физлицо-предприниматель (Прим.ФЛ7)
Статтею 51 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються
нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає
із суті відносин.

Неоднозначне тлумачення вказаної норми в науково-юридичній літературі і на практиці обумовлює появу суперечливих висновків,
що безумовно впливає на її правозастосування, оскільки певним чином відбувається злиття правового статусу фізичної особи з
правовим статусом юридичної особи, які за своєю правовою природою є різними.

Як показує системний аналіз, на практиці дане положення тлумачиться, виходячи з наступного.

По-перше, правоздатність індивідуального підприємця практично прирівнюється до правоздатності юридичних осіб - комерційних
організацій. Він може мати права і обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом, та
щодо яких законом не передбачено обмежень (стаття 50 ЦК) ( 435-15 ). Зазначене прослідковується, зокрема, виходячи з
положень статті 91 ЦК ( 435-15 ).


По-друге, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються норми як загального цивільного (Цивільний кодекс
України) ( 435-15 ), так і спеціального законодавства (Господарський кодекс України ( 436-15 ), Закони України "Про
державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" ( 755-15 ), "Про державну підтримку малого підприємництва"
( 2063-14 ), "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) тощо).

Водночас, слід зауважити, що в господарському законодавстві "юридична особа" та "фізична особа - підприємець" охоплюються
спільним поняттям "суб'єкт господарювання".


Зважаючи на всі вищезазначені чинники, в судовій практиці наявні випадки неоднозначного підходу до застосування статті 51 ЦК
( 435-15 ), виходячи з різного трактування її змісту.

Як приклад, можна навести постанову Вищого господарського суду від 14 вересня 2006 року у справі N 41/102 про визнання
недійсним договору оренди транспортного засобу між фізичною особою - підприємцем (орендодавець) та товариством (орендар) у
зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення.

Договір найму (оренди) транспортного засобу регулюється параграфом 5 Цивільного кодексу України ( 435-15 ). Зокрема,
частиною другою статті 799 зазначеного Кодексу ( 435-15 ) передбачено, що договір найму транспортного засобу за участю
фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

На відміну від частини другої статті 799 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) норми параграфа 5 глави 30 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у
сфері господарювання.

...
Однак, Вищим господарським судом прийнято рішення, що "положення частини другої статті 799 не можуть бути застосовані у
відношенні договору оренди, оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб -
підприємців в даному випадку є тотожними. У відношенні договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами,
Цивільний кодекс України ( 435-15 ) та Господарський кодекс України ( 436-15 ) не вимагають обов'язкового нотаріального
посвідчення".

Обґрунтування такої позиції пояснювалось наступним.

"Під час здійснення господарської діяльності фізичні особи - підприємці реалізують свою господарську компетенцію, тобто
сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому решта прав та обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як
людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної
дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України ( 435-15 ), та регулюються ним
. Останнє випливає зі змісту частини третьої
статті 45 Господарського кодексу України ( 436-15 ), відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту
частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

За загальним правилом (стаття 209 ЦК) ( 435-15 ), правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному
посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин
з її участю може бути нотаріально посвідчений".

Відтак, на думку Вищого господарського суду, договір оренди не потребував нотаріального посвідчення.

Суперечлива судова практика має місце і при вирішенні земельних питань.

Так, надання державними органами земельних ресурсів послуг на платній основі врегульовано постановою Кабінету Міністрів України
від 1 листопада 2000 року N 1619 ( 1619-2000-п ) "Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на
платній основі державними органами земельних ресурсів" та спільним наказом Держкомзему, Міністерства фінансів України, Міністерства
економіки від 15 червня 2001 року N 97/298/124 ( z0579-01 ) "Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та
послуг", зареєстрованим Міністерством юстиції України 10 липня 2001 року за N 579/5770 (далі - Наказ).

Відповідно до пунктів 1, 3, 8, 9 таблиці 6.1 Наказу ( z0579-01 ) послуги за реєстрацію державних актів на право
власності на землю, на право постійного користування землею та договорів оренди в державному реєстрі земель і надання витягів з
нього для фізичних осіб становить 5 грн., для юридичних осіб - 25 грн.; за підготовку та видачу довідок про правовий статус,
кількісні та якісні характеристики земельної ділянки, розподілення земель серед власників і користувачів для фізичних осіб становить
5 грн., для юридичних осіб - 15 грн.; за надання інформації про грошову оцінку земельної ділянки для фізичних осіб становить
5 грн., для юридичних осіб - 25 грн.; за підготовку висновків з надання земельних ділянок у користування для фізичних осіб
становить 30 грн., для юридичних осіб - 80 грн.

Проведені Державною інспекцією з контролю за цінами в Київській області перевірки встановили, що в більшості випадків до
фізичних осіб - підприємців застосовувались тарифи, встановлені для юридичних осіб. При цьому, мотивацією застосування зазначених
тарифів було застосування норм статті 51 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2010 року N 2-а-4476/10/1070 вищезазначені дії визнано
неправомірними, мотивуючи тим, що згідно із пунктом 3.8.1 пункту 3.8 наказу Державного комітету України з питань технічного
регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року N 97 ( v0097609-04 ) підприємець - фізична особа, яка є громадянином
України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність.

До зазначеного слід додати, що суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності
(пункт "а" статті 80 Земельного кодексу України) ( 2768-14 ).


Регистрация прав на имущество в случае с физлицом-предпринимателем. Нет имущества отдельно физического лица и отдельно физического -лица предпринимателя (прим.ФЛ7)
Цікавим з точки зору практичного застосування є питання, пов'язане з реєстрацією права власності фізичних осіб -
підприємців на нерухоме майно.

В цьому сенсі слід зауважити, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені
статтею 2 Цивільного кодексу ( 435-15 ), тобто фізичні та юридичні особи, держава Україна, автономна Республіка Крим, територіальні
громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (статті 2 та 318 ЦК) ( 435-15 ).

Згідно зі статтею 325 цього Кодексу ( 435-15 ) суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та
юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть
їм належати.

При цьому, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених
законом (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України) ( 435-15 ).

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України ( 436-15 ) підприємництво - це самостійна, ініціативна,
систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями).

Між тим, суб'єктами господарювання визнаються, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які
зареєстровані відповідно до закону як підприємці, та здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію
(сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах
цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 55
Господарського кодексу України) ( 436-15 ).

Враховуючи наведене, слід відмітити, що чинне законодавство не виділяє такого суб'єкт права власності як фізична особа -
підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична
особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке
згідно із законом не може бути звернено стягнення.


Отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь - якого майна, крім майна, що
не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим
майна, що перебуває у його власності.


Таким чином, нерухоме майно має реєструватися за фізичною особою.

Предметом судового розгляду є також питання, пов'язані з наданням пільг зі сплати державного мита громадянами, що
здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і які є інвалідами I та II груп та виступають учасниками судового
процесу в господарському суді.

У зв'язку з цим Вищий господарський суд України звернувся з відповідним запитом до Державної податкової адміністрації України,
яка повідомила таке:

"Відповідно до Закону України від 25 червня 1991 року N 1251-XII ( 1251-12 ) "Про систему оподаткування" (із змінами та
доповненнями) державне мито належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 ( 7-93 )
"Про державне мито" з відповідними змінами і доповненнями (далі - Декрет).

Перелік найменувань документів і дій, за які сплачується державне мито, наведено у статті 2, а розмір ставок державного
мита - у статті 3 Декрету ( 7-93 ).

Перелік фізичних осіб, які звільняються від сплати державного мита, а також дій, за які не сплачується державне мито, наведено у
статті 4 Декрету ( 7-93 ). Зокрема, відповідно до пункту 18 статті 4 Декрету ( 7-93 ) від сплати державного мита звільняються
інваліди I та II групи.

При цьому, статтею 1 Закону України від 21 березня 1991 року N 875-XII ( 875-12 ) "Про основи соціальної захищеності інвалідів
в Україні" визначено, що інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і
свобод, закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та іншими законодавчими актами.

Відповідно до статті 17 вказаного Закону ( 875-12 ) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з
урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а
також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Враховуючи вищевикладене, фізична особа - підприємець, як учасник судового процесу, при цьому цей громадянин є інвалідом I або II групи, має право користуватися пільгою, визначеною в абзаці п'ятому пункту 18 статті 4 Декрету" ( 7-93 ).

Отже, беручи до уваги наведені матеріали можна зазначити, що фізична особа - підприємець в цивільно-господарських відносинах є
різностороннім учасником. Принципи здійснення ним підприємницької діяльності роблять його подібним до юридичних осіб, тоді як в
приватних відносинах, незважаючи на будь-які зміни в його статусі, він залишається бути громадянином - фізичною особою. А тому, слід
чітко розмежовувати ці різні сфери відносин. Вбачається, що на підставі правила, встановленого у статті 51 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ), до фізичних осіб - підприємців слід застосовувати норми спеціального (господарського) законодавства,
якщо предметом регулювання безпосередньо є їх підприємницька діяльність. Натомість, слід брати до уваги норми цивільного
законодавства, якщо предмет регулювання виходить за межі підприємницької діяльності, зачіпаючи приватні інтереси суб'єкта,
та в повній мірі врегульовується нормами Цивільного кодексу України ( 435-15 ).


Провідний спеціаліст
департаменту цивільного законодавства та підприємництва О.В.Дем'яненко


2. Было также: договор аренды транспортного средства с физлицом-предпринимателем можно нотариально не удостоверять.

3. Добавлю также новенькое в тему. Даже если ГТД оформлена на физлицо, предприниматель может сформировать налоговый кредит!

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 липня 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В., суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання - Ключник А.Ю.,

за участю представника позивача - Михайлюкова Володимира Вікторовича, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Головко Віти Вікторівни до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова (далі − ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:


У березні 2010 року ФОП Головко В.В. звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 18 березня 2010 року № 0000631720/0 про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та відповідних штрафних санкцій у зв'язку з неврахуванням податкового кредиту, сформованого на підставі податку, сплаченого за вантажними-митними деклараціями (далі - ВМД): від 2 травня 2008 року № 100408 на суму ПДВ 22 062 грн; від 25 листопада 2008 року № 101011 на суму ПДВ 27 241 грн; від 26 березня 2009 року № 100093 на суму ПДВ 27 959 грн. На обґрунтування позову послалася на те, що на момент оформлення вищезазначених ВМД фізична особа Головко В.В. була зареєстрована підприємцем і платником ПДВ, товар придбавався для підприємницької мети та використаний в господарській діяльності, а отже, суми сплаченого до бюджету ПДВ за зазначеними вище ВМД обґрунтовано включені нею до складу податкового кредиту.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 19 травня 2010 року позов задовольнив частково: скасував рішення ДПІ від 18 березня 2010 року.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2011 року, рішення суду першої інстанції скасував, у позові відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що ПДВ, сплачений за згадуваними ВМД, які оформлені на фізичну особу Головко В.В., не може включатися до податкового кредиту ФОП Головко В.В.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ФОП Головко В.В. просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2011 року та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що до заяви ФОП Головко В.В. додані ухвали цього ж суду від 15 липня 2008 року (№ К-1319/06) та 26 січня 2012 року (№ К-34884/09), у яких по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР). При цьому всі три справи подібні між собою - за позовом тієї ж особи, з того ж предмета та підстав.

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню.

Суд касаційної інстанції, постановляючи ухвалу від 15 липня 2008 року (№ К-1319/06) та залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанції, виходив із того, що первинними документами підтверджено використання ФОП Головко В.В. імпортованого товару в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності як платником ПДВ. Тому, на думку цього суду, придбання товарів, ураховуючи положення підпункту «в» пункту 2.1 статті 2, підпункту 7.2.7 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, можна віднести до такого, що пов'язане з господарською діяльністю. Декларації, оформлені на фізичну особу, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, є митними деклараціями в розумінні зазначеного Закону, які дають право суб'єкту господарювання на податковий кредит. В іншій справі (ухвала від 26 січня 2012 року № К-34884/09) касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що зазначення у ВМД одержувачем товару - Головко В.В. - без конкретизації її статусу як суб'єкта підприємницької діяльності жодним чином не спростовує придбання товару для використання у господарській діяльності підприємця, у зв'язку з чим визначення позивачу податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями є неправомірним.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком апеляційного суду про відповідність оспорюваного рішення ДПІ, зокрема, приписам підпункту 7.2.7 пункту 7.2 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, про порушення яких йшла мова і в акті перевірки.

Усуваючи суперечність у застосуванні норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 7.2.7 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

В аспекті вирішуваного питання наведене положення слід розуміти таким чином, що ВМД є допустимим доказом, зокрема сплати ПДВ, що дає право на податковий кредит. Вимогу про оформлення ВМД відповідно до вимог законодавства не можна тлумачити інакше, як так, що для одержання права на податковий кредит фізичною особою - підприємцем така особа має значитись у ВМД одержувачем товару.

Водночас можливим недолікам оформлення ВМД, зокрема зазначенню у ВМД одержувачем товару фізичної особи замість фізичної особи - підприємця, суб'єктом владних повноважень мала бути дана належна правова оцінка відповідно до частини третьої статті 2 КАС. При встановленні факту придбання товару та його подальшої реалізації фізичною особою - підприємцем, зареєстрованим платником ПДВ, не виключається можливість формування податкового кредиту підприємцем.

Згідно з пунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 цього Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судами ж у справі, що розглядається, встановлено придбання товару фізичною особою - підприємцем та його використання в господарській діяльності.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, касаційний суд, перевіряючи судові рішення у справі, що розглядається, як і суд апеляційної інстанції, не надав значення неврахуванню ДПІ всіх обставин, що мали значення для прийняття оспорюваного рішення, зокрема: придбанню та подальшому продажу товару Головко В.В. як фізичною особою-підприємцем (яка на момент здійснення спірних операцій була зареєстрована платником ПДВ); сплаті ПДВ у встановленому законом розмірі, який не залежав від статусу Головко В.В., зазначеного у ВМД; віднесенню вартості товару до валових витрат підприємця, з обґрунтованістю чого ДПІ погодилась; використанню імпортованого товару в господарській діяльності та його продажу з формуванням податкових зобов'язань з ПДВ.

З урахуванням наведеного та відповідно до частини другої статті 243 КАС ухвала Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву фізичної особи-підприємця Головко Віти Вікторівни задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко Судді: М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. Терлецький
живу на Бухфоруме

За это сообщение автора Печкин поблагодарил:
Galla
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2885 раз.

UNREAD_POST Печкин » 22 янв 2013, 12:18

Сорри. И последний тезис был уже на форуме. Так что дубль :(

Вотруба писал(а):Ситуация, рассмотренная в нижеприведенном деле, весьма специфическая, но показателен подход ВСУ – надо смотреть на суть происходящего, а не только на формальные обстоятельства, чем грешат (мягко говоря) налоговики, да и налогоплательщики уж чересчур часто уподобляются им.

Подборка правовых позиций по налоговому кредиту
живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2885 раз.

UNREAD_POST Печкин » 23 янв 2013, 10:43

Еще одно сообщение с форума "в тему" (из темы Авансовый отчет)

Елена Уварова писал(а):
marlboro писал(а):Вся фішка в тому, що згідно ЦКУ і ГКУ "фізична особа-підприємець Вася Васильков = фізична особа Вася Васильков", а отже згідно 637 справа 50/50 - імхо.


Не можу погодитись. Завжди можна встановити, в якому правовому статусі - фізичної особи чи фізособи-підприємця - виступає Вася Васильков у тих чи інших відносинах.
І справа тут не у Мін'юсті. Він виконує лише допоміжну роль. Але і без його роз'яснень можна розмежувати позапідприємницькі і підприємницькі відносини.

Одне із позитивних судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
"31" січня 2011 р. № 2а-1575/10/2670

...
Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується. Однак судом не взято до уваги той факт, що дана норма не поширюється на розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами. Як було зазначено вище позивач брав позику у фізичної особи ОСОБА_4, а не у субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4, що підтверджується договором позики. Реєстрація фізичної особи субєктом підприємницької діяльності не означає, що в подальшому всі дії він може здійснювати лише як підприємець.


Практическим результатом разделения субъекта в зависимости от статуса в договоре является, например, обложение (если в договоре записан предпринимателем) или необложение (если просто физлицо) налогом сумм не возвращенной в течение 12 месяцев возвратной финансовой помощи (речь про единоналожника).

Особенно с учетом того, что все большее количество специалистов все-таки склоняется в последнее время к необходимости обложения таких сумм.
живу на Бухфоруме
Аватар пользователя
Печкин
 
Сообщений: 6649
Зарегистрирован: 18 ноя 2010, 13:03
Благодарил (а): 73 раз.
Поблагодарили: 2885 раз.

UNREAD_POST Мыша » 26 янв 2013, 02:41

ВХСУ о разграничении статуса физического лица и ФЛП при заключении сделок

В постановлении Высшего хозяйственного суда от 06 августа 2012 г. по делу № 14/5025/1982/11 сформулировано понимание
ВХСУ норм законодательства в части различия статуса физического лица и физического лица – предпринимателя. Как
показал спор по указанному судебному делу, этот аспект способен существенно влиять на действительность договоров,
заключенных между указанными субъектами с учетом определенных в законодательстве требований к таким сделкам.
Подтверждение тому – неоднозначная позиция судов, приведшая к необходимости рассмотрения этого аспекта в суде
кассационной инстанции.
Спорной оказалась действительность договора аренды транспортных средств, заключенного между двумя физическими
лицами – предпринимателями. Арендатор просрочил оплату пользования транспортными средствами, вследствие чегоу него
возникла задолженность перед арендодателем. Как видно, сторонам договора не удалось достичь компромисса. Спор по
данному вопросу перешел в судебную стадию после того, как арендодатель подал иск в суд с требованиями о взыскании с
арендатора суммы задолженности. Ответчик в основу своих контраргументов возложил позициюо том, что эта сделка была
ничтожной, так как ч. 2 ст. 799 Гражданского кодекса предписывает нотариальное заверение договоров аренды
транспортных средств, заключенных с физическим лицом.
Суд первой инстанции удовлетворил требования истца, но апелляционный суд занял противоположную позицию, признав
такую сделку ничтожной в силу несоблюдения ее формы, определенной ч. 2 ст. 799 ГК. В результате кассационного
обжалования истцом решения апелляционного суда ВХСУ высказал свое видение этой ситуации.
Для рассмотрения данного спора ВХСУ в комплексе применил нормы Хозяйственного и Гражданского кодексов. Так, на
основании ст. 3, ст. 4, ч. 3 ст. 45, ст. 55, ч. 1 ст. 128 ХК и ст. 24, ст. 25, ст. 30, ст. 50, ст. 51 ГК было обосновано, что ведение
предпринимательской деятельности физическими лицами является их правом, реализация которого зависит, среди прочего,
от соответствующей государственной регистрации. То есть правовой статус ФЛП поглощает правовой статус физического
лица, являясь расширением дееспособности физического лица. С обретением правового статуса ФЛП физическое лицо
становится субъектом хозяйствования.
Соответственно, в правоотношениях аренды как хозяйственных отношениях ФЛП принимают участие прежде всего как
предприниматели, а не как физические лица – граждане. При этом нормы параграфа 5 гл. 30 ХК («Аренда имущества и
лизинг») не предусматривают требований о нотариальном удостоверении договоров аренды транспортных средств в сфере
хозяйствования. Следовательно, относительно договоров аренды транспортных средств, заключенных между ФЛП, ни ГК,
ни ХК не требуют обязательного нотариального удостоверения.
Исходя из этого, говорить о недействительности данной сделки нельзя. Это подтверждает наличие договорных
правоотношений между истцом и ответчиком и наличие соответствующей задолженности ответчика по арендной плате.
Таким образом, решение апелляционного суда по данному делу было отменено, а решение местного суда – оставлено без
изменений.
Такое решение ВХСУ вызывает интерес в том плане, что немногим более года ранее по схожему спору им было высказано
кардинально противоположное мнение (постановление ВХСУ от 02 июня 2011 г. по делу№ 8/9-10). Однако тогда ВХСУ не
вдавался в глубокий и комплексный анализ правовых норм, руководствуясь лишь ст. 799 ГК. Это дает повод полагать, что
более свежая позиция ВХСУ по поводу применения данной правовой нормы станет преобладать при рассмотрении
аналогичных споров в будущем.
Актуальная позиция ВХСУ может быть полезна не только в ходе споров, где основой служит понимание ст. 799 ГК. Также
требования о нотариальном заверении договоров с участием физического лица присутствуют и в некоторых других статьях
ГК. По этой причине гипотетически возможные споры о действительности таких договоров, очевидно, будут приняты с
учетом позиции, высказанной в рассмотренном постановлении ВХСУ.
ВЫВОД:
Актуальная позиция ВХСУ заключается в том, что гражданско-правовое определение
«физическое лицо» не тождественно определению «физическое лицо – предприниматель».
Это важно учитывать при заключении гражданских договоров с особыми нормативными
требованиями к их форме и правовому статусу их сторон . Так как это может иметь
ключевое значение при рассмотрении споров о действительности заключенной сделки.
Василий Нечипоренко,
«ЮРИСТ & ЗАКОН»__
Аватар пользователя
Мыша
 
Сообщений: 944
Зарегистрирован: 07 июн 2011, 10:40
Благодарил (а): 288 раз.
Поблагодарили: 329 раз.

UNREAD_POST Vetal' » 04 фев 2013, 22:15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

22.01.2013 № 01-06/85/2013

Господарські суди України

Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів"
На доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" доводимо до відома правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розділом XII-2 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають:
1) з орендних правовідносин:
- положення частини другої статті 799 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу, укладеного за участю фізичної особи, не застосовується до договору оренди транспортних засобів, укладеного фізичними особами - підприємцями як суб'єктами господарювання (постанова від 18.12.2012 № 14/5025/1982/11);

...
Vetal'
 
Сообщений: 2852
Зарегистрирован: 27 янв 2011, 11:57
Благодарил (а): 440 раз.
Поблагодарили: 1151 раз.

UNREAD_POST bur » 06 июн 2014, 11:22

Предприниматель - не предприятие
поэтому даже если он покупал пшеницу у сельхозтоваропроизводителя, то НДС не мог начислять

Подробнее: НДС при торговле зерновыми


51 статья ГКУ для НКУ не применяется
bur
 
Сообщений: 1434
Зарегистрирован: 13 сен 2013, 16:25
Благодарил (а): 116 раз.
Поблагодарили: 423 раз.

UNREAD_POST VOA » 07 сен 2017, 17:00

:?
Індивідуальна податкова консультація Державної фіскальної служби України від 29.08.2017 р. № 1757/6/99-99-13-01-02-16/IПК
Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), розглянула звернення про отримання індивідуальної податкової консультації щодо окремих питань оподаткування інвестицій, та з урахуванням фактичних обставин, викладених у листі, надає індивідуальну податкову консультацію.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються ПКУ.
Відповідно до пп. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 ПКУ інвестиції - це господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно.
Згідно з пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПКУ фінансова допомога надається на безповоротній або поворотній основі.
Безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів.
Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.
Правові засади господарської діяльності (господарювання) встановлює Господарський кодекс України, згідно зі ст. 3 якого під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців визначено ст. 177 розд. IV ПКУ та главою I розд. XIV ПКУ.
Об’єктом оподаткування фізичної особи - підприємця, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПКУ).
Доходом фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності (пп. 1 п. 292.1 ст. 292 ПКУ).
Згідно з п. 292.3 ст. 292 ПКУ до суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг). Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку. До суми доходу платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, за звітний період також включається сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.
Разом з тим, до складу доходу, визначеного ст. 292 ПКУ не включаються, зокрема суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання (п. 292.11 ст. 292 ПКУ).
Сума поворотної фінансової допомоги, отриманої фізичною особою - підприємцем - платником єдиного податку, яка не повертається протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, включається до складу доходу платника єдиного податку. У разі перевищення у податковому (звітному) періоді обсягу доходу, визначеного п. 291.4 ст. 291 ПКУ, платник єдиного податку зобов’язаний застосувати до суми перевищення ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків (пп. 293.4.1 п. 293.4 ст. 293 ПКУ).
Відповідно до п. 292.9 ст. 292 ПКУ доходи фізичної особи - платника єдиного податку, отримані в результаті провадження господарської діяльності та оподатковані згідно з главою 1 розд. XIV ПКУ, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи, визначеного відповідно до розд. IV ПКУ.
У разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими ПКУ для платників податку - фізичних осіб (п. 177.6 ст. 177 ПКУ).
Безповоротна фінансова допомога не є результатом здійснення господарської діяльності фізичної особи - підприємця і оподатковується за нормами встановленими ПКУ для оподаткування доходів фізичних осіб (ст. 164 ПКУ).
Слід зазначити, що відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Понятно, что 18% предпочтительнее, чем 15%. Но деньги брал по договору ФОП и простили долг ФОПу, а не гражданину. Поэтому как из подчёокнутого следует выделенное - опять ответы дежурных налоговиков?
http://stopfake.org/ Бывают такие решения, после принятия которых тараканы в голове аплодируют стоя.
Аватар пользователя
VOA
 
Сообщений: 5252
Зарегистрирован: 07 сен 2012, 21:37
Благодарил (а): 1816 раз.
Поблагодарили: 2043 раз.

UNREAD_POST minibuh » 08 сен 2017, 09:55

:) интересное умозаключение...
1) и в доход включай и НДФЛ плати ... при этом если в доход включил то и по ставке 15% обложить надо, а потом еще и 18 % или где ?
2)они в конце намекают,что если вы как гражданин задекларируете и под 18% обложите ,то это сразу не предпринимательский доход и в доход ЧПЕНа эту финпомощь не включаем.
3)Наши грамотеи путают не только доход с прибылью,но и процесс(саму деятельность) и результат деятельности(процесс)
Прошло 6 лет ничего не изменилось.
minibuh
 
Сообщений: 2285
Зарегистрирован: 28 дек 2011, 14:00
Благодарил (а): 1254 раз.
Поблагодарили: 908 раз.


  • Похожие темы
    Ответов
    Просмотров
    Последнее сообщение

Вернуться в РАЗНОЕ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЕ

Кто сейчас на форуме

Зарегистрированные пользователи: Gb, MR, Ya

cron