Великі вуха – ознака якоїсь дії, що була викликана чимось ганебним, несправедливим, брехливим… Зробив – то й маєш собі мороку на кілька днів. Потім вуха ставали нормальними, як і завжди. Так і не змогли знайти того, хто вигадав цей вірус. Роздерли б на місці. Так і сталося з деякими підозрюваними. Але згодом з’ясувалося, що то не вони. Одного поховали з такими ж великими вухами, як і в самих. Зробили героєм посмертно. Спочатку плюнули на те все й продовжували гуляти з чужими жінками, красти, брехати й вбивати, бо нічого іншого не вміли робити. Не знали, чим ще заробляти собі на життя, де та в чому шукати іншого сенсу… Потім чомусь це почало не подобатись. У прихованій формі воно якось було зручніше. Є, але не видно. І всім добре. І ніхто нічого не знає. А тепер… Якась нарада, де говориться про чесність, порядність і все таке, а доповідач – із вухами у чохлах, що вишиті вручну різнокольоровими зайчиками… Та й фізично, сказати б правду, вуха такого розміру добряче заважали. Треба було або змінювати ідеологію, а це значить – змінювати видиму частину життя (усі інститути й державні установи, моральні принципи, спосіб життя…), щоб наблизити її до невидимої й замаскованої, або ж треба було докорінно знищити те, що колись так зручно приховувалося. Потрібно було навчитися жити без нього. Так і не вирішили до ладу, що робити, й досі. Деякі роблять одне, деякі – інше. Той ходить з вухами до землі, а поруч – з нормальними. Звикли, як і завжди. Якось пристосувалися. Посміялися – поплакали, пожалілися – поганьбили. Сьогодні – з вухами. Завтра – праведний. Цілком нормальний стан. Природно. Всі ж помиляються колись. Є у кожного право на помилку. Правда? Кількість тих помилок необмежена. Так живемо і жити будемо.
05.10.11